Мирні переговори

Запитання, яке найбільше турбує українців: чи варто розраховувати на адміністрацію Трампа у протидії російській агресії? Заяви американських посадовців про необхідність мирних переговорів лунають майже щодня. Втім, звучать вони дещо специфічно. Держсекретар США Марко Рубіо називає агресію РФ проти України «проксі-війною між ядерними державами». Натомість Трамп звинувачує Україну й особисто президента Зеленського у тому, що війна триває досі. Якщо зіставити ці твердження, складається враження, що з погляду команди Трампа російський напад спровокували США і НАТО, а тепер Вашингтон хоче «виправити помилку» і зупинити війну, але цьому нібито перешкоджає Зеленський.

Проводити вибори під час війни забороняє закон України «Про правовий режим воєнного стану». Однак припустимо, що Україна таки змінить свою позицію: почне тісніше працювати з американськими політиками та підпише угоду про ресурси. Чи допоможе це досягти миру? Навряд чи. У своїх заявах американські високопосадовці не згадують одну важливу деталь: немає жодних доказів того, що Росія хоче перемир’я. Про це не говорять ані в Москві, ані сам Дональд Трамп. Американський президент, звісно, каже, що спілкувався з Путіним і що той нібито хоче миру, але жодної офіційної домовленості немає.

Російські вимоги, які Кремль називає обов’язковими для початку мирних переговорів, не змінилися з початку повномасштабного вторгнення. Москва вимагає, щоб в Україні відновили всі права й вплив проросійських політиків та церкви, обмежили чисельність армії й гарантували, що Україна за жодних обставин не вступатиме до жодних міжнародних союзів (щонайменше на це Трамп погодився). А ще — Кремль прагне сумнозвісної «денацифікації», що в російському розумінні означає обмеження й утиски національно-патріотичних сил і, зрештою, всього проукраїнського. Непоганим бонусом для Кремля було б також, якби сили НАТО вивели війська з країн Центрально-Східної Європи, які раніше входили до сфери впливу СРСР.

Якщо погодитися на ці вимоги, у майбутньому Україна мала б значно менше сил для захисту від нового нападу Росії. І жоден американський бізнес чи угода про корисні копалини не зупинять війська Кремля. Саме тому Україна говорить про гарантії безпеки і про те, що Росію можна зупинити лише силою. І самої лише згадки про це вистачило для скандалу в Білому домі.

«У всьому винні попередники»

Спробуймо подивитися на ситуацію з іншого боку. Припустімо, що угода про корисні копалини стане не початком мирних переговорів, а кроком до продовження американської допомоги. Мовляв, це був лише торг, і Трамп хотів вибити для США вигідніші умови. Чи це можливо? Теоретично — так. Однак жодних доказів цього немає. Трамп і його команда ще під час передвиборчої кампанії заявили, що не постачатимуть Україні зброю. Ба більше, вже тоді вони блокували її надання. Республіканці з ентузіазмом звинувачували Байдена в тому, що він віддає гроші американців на фінансування далекої війни в Україні, і запевняли, що за Трампа такого не буде. Треба визнати: свого слова вони дотрималися.

Політика команди Трампа та їхня популярність ґрунтуються на критиці влади демократів. Республіканці постійно гучно розповідають емоційні історії про те, як простих людей кривдять ліберали та їхні правила, як здійснюють утиски традиційних цінностей. Демократів звинувачують у тому, що вони діють на догоду національним меншинам, ЛГБТ-спільноті та іншим групам, які насправді становлять меншість. Ці ідеї знайшли вдячну аудиторію серед значної частини американців, здебільшого за межами великих міст. Кількість прихильників радикальних американських консерваторів виявилася настільки великою, що вони вдруге привели Трампа до влади. 

Чи справді чинний президент США вірить у консервативну ідеологію — невідомо. Можливо, так і є. Але не можна виключати, що Трамп просто підтримує свою харизматичну позицію, аби втриматися при владі, водночас змінюючи країну відповідно до власних інтересів. Зрештою, у США сьогодні скорочують ідеологічних противників республіканців на державних посадах і в армії, а фінансування проєктів, близьких до демократів, зупиняють (згадаймо призупинення діяльності USAID). На фоні цього постає ще одна важлива обіцянка Трампа.

Війна за 24 години

Мільярдер стверджував, що зупинить російсько-українську війну за 24 години. Чи говорив він це, бо так звучало гарно, чи він справді у це вірив — невідомо. Проте це була чудова вдала нагода покритикувати Байдена. Республіканці наполягали, що демократи лише продовжують війну, марно витрачаючи американські гроші. Тепер Трамп став президентом і почав переговорив з РФ, на які Україну навіть не запросили. Проте, схоже, після переговорів стало очевидно: Москва просто так своїх позицій не здасть. На неї можна було б тиснути, але це потребує витрат, за які Трамп так критикував Байдена. У такому разі Вашингтон фактично не має важелів впливу на РФ. Натомість має важіль тиску на Україну. Чому б не звинуватити у провалі своєї політики «слабшого»? А можливо, вдасться змусити цього «слабшого» прийняти російські вимоги й зупинити війну? 

Можливий також інший варіант. Ймовірно, ідея домовлятися з РФ за спиною України була у Трампа від самого початку. Консервативна політика республіканців — із забороною абортів, нетерпимістю до критики, тиском на меншини та хрестами, намальованими на чолі топполітиків — може ставити їх ближче до Росії, ніж до демократичних союзників. Якщо Європа грає на руку американським демократам, то чому республіканці мають її підтримувати? Ілон Маск та Джей Ді Венс агітують європейців голосувати за ультраправих політиків не з власних примх. Це — чітка стратегія: утримати владу вдома і мати «своїх людей» у всьому світі. Яка в такому разі цінність України для Трампа? Що може запропонувати менша демократична держава порівняно з великою, багатою на ресурси консервативною імперією з центром у Москві?

Якщо виходити з такого погляду, можна припустити, що суперечка в Овальному кабінеті була зовсім не випадковою. Так само як і відсутність запрошення України та ЄС на мирні переговори з РФ. Як і пропозиції передати США величезні обсяги українських ресурсів в обмін на ніщо. Усе це могло бути цілеспрямованою політикою, спрямованою на те, щоб спровокувати Україну відкинути зусилля Вашингтона щодо переговорів і, зрештою, виставити Київ винним у продовженні війни. Для Трампа це означало б можливість припинити допомогу Україні та Європі й натомість відновити бізнесові зв’язки з Росією.

Геополітика амбітних самодурів

Ще за часів минулої адміністрації Трампа Китай вважали основним суперником Вашингтона: тривала торговельна війна, ситуація була напруженою. Уже за адміністрації Байдена пріоритети дещо змінилися, а Росія перебрала на себе всю міжнародну увагу. Тепер, вочевидь, усе повертається назад. Швидкий погляд на команду Трампа показує, що більшість його близького оточення — так звані «китайські яструби» — люди, які налаштовані на активні й різкі дії проти КНР. 

Економіка, ресурси та можливості Пекіна незрівнянно більші за російські. Як саме Трамп збирається протистояти Китаю — наразі невідомо. Поки що в хід йдуть тарифи. Втім, можна припустити, що перед тим, як зосередитися на КНР, США хочуть припинити витрачати «зайві гроші» і укріпити свою владу вдома. Для цього треба зменшити допомогу для захисту Європи і ліберальних організацій по світу, а також вирішити проблеми на Близькому Сході, посилюючи підтримку Ізраїлю. Можливо навіть взяти під контроль Сектор Газа та депортувати звідти корінне населення. А ще було б дуже добре швидко домовитися з Росією. Можливо, навіть вдасться перетягнути Москву на свій бік. На відміну від Китаю, Росія не виглядає для США надто загрозливою. Так, вона має ядерну зброю, тому Вашингтон не хотів би з нею воювати. Але що, окрім цього, РФ може протиставити у культурному чи економічному плані?

Росія регулярно втручається у вибори, зокрема й у США. Але команда Трампа на це не зважає. Навпаки, у своїй промові в Мюнхені Джей Ді Венс, згадуючи втручання росіян у вибори в Румунії, звинуватив саме румунів у тому, що вони не відреагували на дії Кремля. 

Чи вдасться США разом з РФ боротися проти Китаю і світових лібералів? Навряд чи. Наразі скорочення американської допомоги у світі, зокрема через зупинку діяльності USAID, лише розв’язало руки Пекіну. Китай має власну програму підтримки та розвитку іноземних держав — «Один пояс, один шлях». Низка сусідніх з Китаєм країн могла б користатися нею, але раніше віддавала перевагу фінансуванню з Вашингтона. Тепер такого вибору просто немає. Європейські країни відреагували на зміни в американській політиці не поверненням у бік ультраправих сил, а згуртованістю. Сьогодні Європа обмірковує шляхи посилення власної армії та розвитку ядерного потенціалу.

Очікування, що Росію можна перетягнути на свій бік у протистоянні з Китаєм, теж виглядає наївним. Москва сприймає Вашингтон як свого давнього геополітичного супротивника. До того ж немає гарантій, що домовленості, яких Путін зможе досягти з Трампом, не скасує наступна адміністрація. Навіть якщо Трамп захоче змінити конституцію США, він не зможе бути президентом довго, з огляду на свій вік і факт того, що його підтримує далеко не цілковита більшість громадян (а це лише початок його терміну). З Китаєм таких непевностей немає. Це, зрештою, більш зрозуміла для Росії диктатура, у якій навряд чи щось зміниться.

Цілком можливо, що з часом Трамп усвідомить: домовитися з Росією не вдається. Двоє самозакоханих президентів навряд чи зможуть терпіти амбіції один одного, нехай вони й обоє вважають себе консерваторами. Європейські імперії теж були ідеологічно схожими країнами, але це не завадило їм почати Світові війни. Які можуть бути наслідки такого потенційного конфлікту між Америкою Трампа і Росією Путіна — передбачити неможливо. Єдине, що відомо точно: Україні необхідно намагатися зберігати відносини зі США, але водночас бути готовою протриматися без американської допомоги. З цим може допомогти Європа, яка несподівано почала шукати нові рішення та активніше підтримувати українців, коли відчула холодний вітер з боку Атлантики. Зміни вже почалися, хоч би хто як цього не бажав.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Matias J. Ocner / Miami Herald / TNS / ABACAPRESS.COM

Юлія Тимошенко, своєю чергою, наголосила, що команда «Батьківщини» веде перемовини з усіма союзниками України, а питання проведення виборів у країні наразі не стоїть.

Контекст. Раніше журналісти Politico зазначали, що четверо високопосадовців з оточення Трампа таємно обговорювало з деякими політичними опонентами Зеленського можливість проведення виборів в Україні. Зокрема, розмови відбулися з Юлією Тимошенко та п’ятим президентом України Петром Порошенком.

Контекст. Учора, 4 березня, у вечірньому зверненні Володимир Зеленський заявив: «Сьогодні у багатьох запитання: “Що буде далі з допомогою від Америки?”. Доручив міністру оборони, керівникам наших розвідок, дипломатам зв’язатися зі своїми відповідниками в США і отримати офіційну інформацію. Люди не повинні здогадуватись».

Раніше видання «Голос Америки», посилаючись на високопосадовця у Білому домі, повідомило, що за вказівкою Трампа Сполучені Штати призупиняють всю військову допомогу Україні.

З трибуни представниця США закликала країни голосувати саме американський варіант. Водночас вона сказала, що не потрібно голосувати за російську поправку про «усунення першопричин конфлікту».

Контекст. Раніше Суспільне повідомляло, що США розіслали країнам-членам ООН лист із проханням підтримати американський варіант резолюції щодо війни РФ в Україні та голосувати проти «будь-яких інших варіантів чи поправок».

Україна та майже всі держави ЄС подали власну резолюцію до Генасамблеї ООН. У ній Росію називають країною-агресоркою. Тоді ж як США запропонували змінений документ із пом’якшеною заявою.

Фото: соцмережі

Хочеться написати «екстравагантні», але, будьмо відверті, банально хамські заяви Трампа, Маска та інших представників нової владної еліти США вже не можна пояснити частиною передвиборчої кампанії чи непорозумінням, як це робили окремі експерти раніше. Висловлювання Трампа — це частина його світогляду, і це погана новина для нас, Європи й навіть для самих американців. Ми також бачимо, як окремі коментатори пояснюють, що це лише переговорна тактика адміністрації США, і хвилюватися не варто, адже слід дивитися не на слова, а на дії. Нам шкода, але це не так. Англійською це називається wishful thinking (видавання бажаного за дійсне). По-перше, заяви — це теж дії, якщо вони транслюють російські наративи, підривають імідж України та ставлять під сумнів інституційність нашої влади. Саме це зараз відбувається. По-друге, виведення Росії з міжнародної ізоляції вже відбулося через переговори в Саудівській Аравії. Це факт. І не забуваймо про те, що Україну туди не запросили. Ми знову повертаємося до фрази: «Нічого про Україну без України». І ці перемовини — цілком конкретна дія, яка називається десуб’єктивізацією. 

Можна наводити й інші приклади з тієї сфери, яку ми як медійники розуміємо дещо глибше. Інформаційна війна нині є важливою та невіддільною частиною війни загалом. Від її перебігу, зокрема, й залежить міжнародна підтримка України, а програш в інформаційному просторі матиме прямі наслідки й на полі бою. Заяви вищих посадових осіб і їхня подальша інтерпретація є одним з інструментів інформаційної війни. Саме тому дипломати часто висловлюються дуже обережно й виважено. Адже кожне невдало сказане слово може стати приводом для маніпуляцій та перекручувань.

Останніми днями влада США вже встигла назвати українського президента «диктатором без виборів», сказати, що його рейтинг впав до 4% (спойлер: насправді ні), відверто збрехати про масштаб фінансової допомоги та заявити, що Україна має заплатити за неї доступом до своїх ресурсів на суму, в кілька разів більшу за реальні цифри американської підтримки. І як вишенька на торті — Трамп фактично сказав, що Україна сама винна в тому, що війна почалася.

Значна частина заяв нової американської влади — це не просто інтерпретація фактів, а відверта маячня, яку легко спростувати. Проте якщо голос того, хто говорить, сильніший, то спростування не матимуть значення. Тому заяви Трампа — це не просто слова, вони вже завдають суттєвої шкоди, передусім міжнародній репутації України, а також атакують наші державні інституції. Трамп і його команда відкрито закликають усунути Володимира Зеленського з посади президента України, цілковито ігноруючи волю українського народу, який, власне, має виключне право ухвалювати такі рішення. Американські посадовці нехтують українською Конституцією, закликаючи провести вибори в умовах війни, коли немає можливості гарантувати не лише їхню чесність і репрезентативність, а й безпеку громадян під час голосування. Важливо розуміти один момент у ситуації з виборами: цей наратив придумали й поширювали в інформаційному просторі росіяни. Їм вдалося зробити його однією з топових інформаційних тем, щоб поставити під сумнів легітимність українського президента. Схожу технологію вони свого часу застосовували й проти попереднього президента України Петра Порошенка. 

Нова заява спікера Конгресу США Майка Джонсона про те, що «немає ніякого апетиту» ухвалювати закон про подальшу підтримку України, взагалі виглядає як цинічний шантаж після відмови української влади віддати доступ до природних ресурсів на ультимативних умовах.

З приходом до влади Дональда Трампа і представників його MAGA-руху настала нова геополітична реальність. Реальність, у якій право сильного матиме більше значення і вплив, ніж міжнародне право. А це означає, що в нас немає іншого вибору, аніж стати сильними. Розв’язана Росією війна і нова політика адміністрації США не залишають нам альтернатив. Вистояти в цій боротьбі буде не легко, але це можливо. Ситуація складна, але водночас мінлива, і саме це дає нам шанс. У нашій історії було чимало критичних моментів, і ми проходили їх гідно. Що спільного в часи, коли ми були на межі втрати демократії у 2004 та 2013 роках чи втрати державності у 2022-му? Українці забували про чвари, об’єднувалися і робили все необхідне, щоб вистояти. Час знову згадати, в чому наша сила. 

Фото: колаж НЗЛ

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Цитата. «Ми не ухвалили рішення щодо цього. Вашингтон ще вирішує. Тому, сподіваюся, ми незабаром ухвалимо рішення», – відповів Келлі у коментарі журналістці.

Контекст. Вчора, 20 лютого, агенція Reuters повідомила, що США відмовляються бути співавторами проєкту резолюції ООН до третіх роковин війни.

Що відомо про цю резолюцію? Авторами документа є понад 50 країн. У попередні роки США постійно виступали співавторами на підтримку справедливого миру в Україні. Резолюція підтверджує територіальну цілісність України та знову вимагає від Росії вивести свої війська.

Докладніше про пункти. Перше — делегації хочуть «встановити механізм консультацій для усунення подразників у двосторонніх відносинах для нормалізації роботи дипломатичних представництв». Друге — «призначити команди, щоб розпочати роботу над якнайшвидшим припиненням конфлікту в Україні у спосіб, який є тривалим, стійким і прийнятним для всіх сторін». Третє — «закласти основу для майбутньої співпраці з питань, що становлять взаємний геополітичний інтерес, а також історичних економічних та інвестиційних можливостей, які виникнуть після успішного завершення конфлікту в Україні». Четверте — «сторони зустрічі обіцяють продовжувати співпрацю, щоб забезпечити своєчасний і продуктивний рух процесу».

Після зустрічі держсекретар США Марко Рубіо заявив, що «одна телефонна розмова і одна зустріч» не є достатніми для того, щоб одразу врегулювати ситуацію. Також він додав, що Трамп хоче завершити війну в Україні справедливо і не допустити її повторення через два-три роки. А «у якийсь момент» до переговорів має бути залучений ЄС.

Реакція української сторони. Володимир Зеленський переніс свій візит до Саудівської Аравії на 10 березня. Про це він заявив під час пресконференції з Ердоганом. Раніше Зеленський заявляв, що його візит до країни не повʼязаний із зустріччю делегацій Росія та США. А жодних угод, укладених без участі України, Київ не визнає. Такі ж заяви Зеленський озвучував і з трибуни у Мюнхені.

Цитата. «Не можна приймати рішення без України, як завершити війну. Я не хочу співпадінь, тому я не поїду в Саудівську Аравію, а США ми очікуємо у Києві»», — заявив президент України.

Також Зеленський сказав, що якщо ми не пішли на ультиматуми росіян на початку повномасштабного вторгнення, то «звідки таке відчуття, що зараз на це підемо». 

Довідка. У переговорах брали участь держсекретар Марко Рубіо, радник з національної безпеки Майк Волз і спеціальний посланник Стів Віткофф. Від росіян були міністр закордонних справ Сергій Лавров та помічник президента Росії Юрій Ушаков.

Фото: соцмережі

Розмови про Холодну війну

Далекого 1963 року в столиці Баварії започаткували конференцію з безпеки для країн-членів НАТО. Збиратися саме у Західній Німеччині, неподалік від кордону сфери впливу СРСР — головного противника НАТО, було вкрай символічним. Холодна війна завершилася, Московська імперія впала, Німеччина стала єдиною, а демократичний Захід святкував перемогу. Здавалося, безпеці більше ніщо не загрожує. Американський історик Френсіс Фукуяма навіть написав, що «історія закінчилася», мовляв, конфліктів і проблем більше не буде — усі прагнутимуть до розвиненого Заходу й житимуть у мирі. Ця ідея знайшла чимало прихильників на Заході.

У Мюнхен почали запрошувати Росію та країни, які вона раніше окуповувала. Конференції стали передбачуваними. Іноді все ж говорили про загрози тероризму, часом Європу турбували хвилі мігрантів, але демократичний світ вважав, що йому нічого не загрожує. ЄС думав про розподіл сільського господарства між країнами-членами, а у питаннях безпеки спирався на США. Таке уявлення про безтурботну реальність міцно засіло в головах громадян «вільного світу». Тим часом історія стукала у двері.

Китай набирав світового впливу. Війни тривали на Кавказі, Балканах та в Молдові, проте для Європи вони залишалися суто місцевими проблемами. Повільно, але впевнено, розпалювалися війни на Близькому Сході. У 2007-му в Мюнхені Путін відкрито заявив про свою незгоду з чинним світовим порядком, а вже через рік Росія напала на Грузію. Незабаром РФ окупувала частину України. Все це було тривожними сигналами, але Захід щосили намагався жити «як зазвичай». Ігнорування агресора лише розпалювало його апетит, і у 2022 році Москва відкрито напала на Україну, прямо декларуючи бажання знищити українців. Відтак Мюнхен знову набував актуальності.

Промова для своїх

На сцені конференції з’явився круглолиций бородатий чоловік. Це був перший день події, і люди чекали найважливіших гостей — він був одним із них. Його звали Джеймс Девід Венс, хоча всі звикли кликати його скорочено Джей Ді. Він — віцепрезидент США. Спочатку чоловік висловив співчуття родинам постраждалих демонстрантів, у яких за день до конференції врізався автомобіль. Аудиторія аплодує Венсу на знак схвалення, а той жартує, що сподівається, що ці оплески не будуть останніми цього дня. Проте більше він їх таки не почує — його виступ шокує аудиторію.

«Зовнішні вороги — це, звісно, погано, але США турбують внутрішні противники», — заявив віцепрезидент. Увесь свій виступ Венс присвятив звинуваченням Європи у зраді демократії. Йому не сподобалося, що в Румунії скасували результати виборів через російський вплив. Обурила його і боротьба з дезінформацією, яку він вважає цензурою інших поглядів. Американський віцепрезидент розповів цілу мальовничу історію, щоб покритикувати легальність абортів. А ще — памʼятаєте, як він почав зі співчуття жертвам наїзду? Водієм був шукач притулку з Афганістану, і Венс використав це, щоб звинуватити мігрантів як явище.

Уся промова Джей Ді була такою, які він звик озвучувати перед американцями і які так люблять європейські ультраправі (які, підозріло часто, виявляються проросійськими). Це був емоційний опис низки вирваних із контексту епізодів, що мали довести: лише радикальні консервативні політичні сили можуть врятувати демократію. Віцепрезидент США фактично провів агітацію для ультраправих сил Старого Континенту. До речі, на румунських виборах, скасування яких так обурило Венса, перше місце, за допомогою російського втручання, отримав проросійський кандидат Джорджеску. Він заявляв, що Україна — це «вигадана держава», поділ якої є «неминучим».

Гра української дипломатії 

Наступного дня, під тривалі оплески аудиторії, на сцену вийшов український президент. Володимир Зеленський багато нагадував про небезпеку, яка йде від Росії, і про небажання Путіна домовлятися. Проте Зеленський не міг оминути увагою й американців. Під час конференції з’явилася інформація, що США надали Україні варіант угоди про розподіл українських корисних копалин. Про таку домовленість говорили й раніше: свого часу її ініціював сам Зеленський, намагаючись продемонструвати американському президенту-бізнесмену, що допомагати нашій країні може бути вигідно у дуже підприємницькому сенсі.

Проте версія угоди, запропонована Вашингтоном, була дещо специфічною. У ній пропонували передавати США половину прибутків від усіх корисних копалин України, водночас документ, схоже, не передбачав нічого у відповідь. Незрозуміло, чи то був шантаж, ціною якого могла стати майбутня допомога Сполучених Штатів (яку ті ще жодного разу не обіцяли надавати), чи команда Трампа розглядала це як оплату за вже надану допомогу (яку, нагадаємо, США надавали безповоротно і вартість якої, вочевидь, була меншою за цінність половини українських надр). У всякому разі, підписувати таку домовленість Зеленський не став, заявивши, що її слід допрацювати. Як описали це американські медіа, український президент «чемно відмовився».

Та зі сцени Зеленський наголошував на іншому. Він зазначив, що відносини між Європою та США більше не будуть такими, як раніше. Отже, Європі потрібно адаптуватися та взяти на себе більше відповідальності. Зеленський закликав створити європейські збройні сили. Його підтримали аплодисментами, хоча досить стриманими. Як зазначив український лідер, відповісти Росії й утримати партнерство на рівних зі США можна лише спільними зусиллями — єдиним європейським голосом, а не багатьма малими окремими країнами. Певною мірою це був заклик, що водночас підігравав вимогам Трампа до Європи щодо посилення оборони та суперечив заявам американських чиновників, які підтримують ультраправі рухи на континенті, що прагнуть зупинити європейську інтеграцію.

Переговори з РФ, але без України?

«Наразі найбільш впливовим членом НАТО видається Путін», — сказав Зеленський і аудиторія відреагувала дещо нервовим сміхом. Це, безумовно, була відповідь на загравання Заходу, передусім нової адміністрації США, з російськими «червоними лініями». Команда Трампа неодноразово закликала до укладання мирної угоди, стверджуючи, що відновити територіальну цілісність України в кордонах 1991 року не вийде, що Україну не приймуть до НАТО. Водночас вони заявляли, що прагнуть тривалого і стійкого миру. Для нього потрібні гарантії безпеки, щоб Росія не напала знову. Наразі Вашингтон хоче перекласти ці гарантії на Європу (а копалини все одно забрати собі). Але в будь-якому разі завершити бойові дії можна лише тоді, коли на це погодиться агресор і якщо умови припинення влаштують Україну.

Тож адміністрація Трампа активно займається організацією переговорів. Проте є проблема: США робить це напряму з РФ, без участі України та Європи. Після завершення Мюнхенської конференції представники Вашингтона відправилися до Саудівської Аравії для розмови з Росією. Майже одночасно туди поїхало подружжя Зеленських, але президент стверджує, що це не повʼязані події, а звичайний міжнародний візит. Ба більше, жодних угод, укладених без участі України, Київ не визнає. Такі ж заяви Зеленський озвучував і з трибуни у Мюнхені.

Європу також занепокоїло ігнорування союзників Вашингтоном. Тож одразу після конференції низка європейських лідерів зібралася в Парижі, щоб обговорити ситуацію та розібратися, як діяти у новому дивному світі. У ситуації, коли США намагаються розхитати ЄС зсередини і шантажують Україну, Європа має обʼєднатися і взяти долю у власні руки. Для цього потрібні політична воля та готовність прийняти ризик. Раніше Європа його наполегливо уникала, але тепер, коли холодний атлантичний вітер змішується з подихами війни зі сходу, часу для зволікань не залишилося.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: U.S. Department of State

Про G7. Трамп вважає рішення про виключення Росії з G7 помилковим і хотів би її туди повернути.

Цитата. «Цілком можливо, що якби це була G8, не було б проблем з Україною. І якби я був президентом, точно не було б проблем з Україною. Росія б ніколи не напала на Україну», — прокоментував Дональд Трамп.

Про місце України в переговорному процесі. Трамп вважає, що Україна є частиною переговорного процесу.

Цитата. «Вони є частиною цього. Буде Україна, буде Росія, і будуть інші люди. Багато людей, багато людей у цій грі», — сказав президент США.

Трампу було важливо дізнатися, чи хоче Путін укласти угоду, тому 12 лютого він першим зателефонував російському президенту. Також Трамп зазначив, що вірить, що Владімір Путін «хоче миру».

Про перспективи вступу до НАТО. Трамп назвав «досить точними» заяви міністра оборони США Піта Геґсета про те, що Україні не варто розраховувати на членство в НАТО. Він додав, що прагнення України доєднатися до Альянсу стало причиною початку війни.

Цитата. «[Росія – ред.] забрала Крим за Обами. Потім вони забрали великий шмат землі, як ви знаєте, під час Буша. І тепер вони намагаються забрати все під час Байдена. Єдиний, хто їм нічого не дав, це Трамп», — прокоментував президент США.