Сергій Нігоян
Перший полеглий на Майдані
Вік: 20 років
Національність: вірменин
Місце проживання: село Березнуватівка, Дніпропетровська область
Професія: навчався на вчителя фізкультури, мріяв стати актором
Сергій Нігоян приїхав на Майдан 8 грудня 2013 року, сказавши спочатку рідним, що просто відвідає Дніпро. «Я не зміг спокійно відреагувати на те, що Беркут побив тих студентів», — аргументував свою мотивацію хлопець. Під час революції спершу був охоронцем, на початку січня став бійцем самооборони. Режисер Сергій Проскурня, що саме працював над проєктом до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, 21 грудня 2013-го записав відео, де Нігоян читає уривок з поеми «Кавказ».
Через холод у січні Сергій захворів. Лікарі наполягали, щоб він підлікувався вдома, але довго втриматися хлопець там не зміг, тому знову повернувся до столиці. 22 січня 2014 року біля стадіону «Динамо» на вулиці Грушевського Сергія Нігояна вбили. Кулі дістали його за одним з обгорілих автобусів близько 5:30 ранку.
Борець Революції Гідності посмертно нагороджений званням Герой України. Його мрія про акторство втілилася у засновану у 2017 році стипендію імені Сергія Нігояна за спеціальністю «Сценічне мистецтво» і створену у 2018-му Відзнаку імені Сергія Нігояна, у якій митці створюють творчі проєкти про боротьбу за свободу.
Назар Войтович
Наймолодший полеглий на Майдані
Вік: 17 років
Національність: українець
Місце проживання: село Травневе, Тернопільська область
Професія: навчався на дизайнера
Назар Войтович прагнув поїхати до Києва одразу після розгону студентів «Беркутом» 30 листопада 2013 року. Однак через навчання в коледжі і вмовляння батьків спочатку залишився у Тернополі. Хлопець долучався до місцевого Майдану: мітингував, передавав речі протестувальникам у Києві. 19 лютого 2014-го мав відправити один з таких пакунків, але натомість поїхав сам. Батькові зателефонував уже в автобусі до столиці, пообіцяв бути обережним і стояти біля сцени.
Наступного дня, 20 лютого, Назара Войтовича вбили. Перед тим він зустрівся зі своїми краянами у тернопільському наметі на Майдані, допомагав пораненим на Інститутській, укріплював барикаду. За кілька годин, о 9:22, у Назара Войтовича поцілила куля снайпера біля «Жовтневого палацу».
Хлопець полюбляв читати історичні книги. Остання, «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, так і залишилася назавжди із закладкою на 20 сторінці. Посмертно Назара Войтовича нагородили званням Герой України.
Іван Наконечний
Найстарший полеглий на Майдані
Вік: 82 роки
Національність: українець
Місце проживання: Київ
Професія: лейтенант військово-морського флоту, інженер
Іван Наконечний ще дитиною пережив Голодомор, бачив Другу світову, німецьку окупацію, Помаранчеву революцію, не залишився осторонь і Революції Гідності. Після побиття студентів 30 листопада щодня приїжджав на Майдан, попри застереження рідних. Хотів долучитися до самооборони, але через поважний вік йому відмовили. Після цього був радником і допомагав чергувати на Майдані.
18 лютого 2014 року чоловік долучився до ходи, під час якої вимагали ухвалити зміни до Конституції та обмежити повноваження президента. Тоді силовики жорстоко побили чоловіка на Інститутській близько 15:45. Він отримав важкі травми голови та шийного відділу хребта, внаслідок чого потрапив у кому. Чоловіку зробили операцію, але це не допомогло. 7 березня Герой України помер у лікарні.
У кишені Івана Наконечного знайшли аркуш із паспортними даними і номером телефону племінниці, які він завчасно підготував. Чоловік свідомо віддав життя у боротьбі за вільну проєвропейську Україну.
Михайло Жизневський
Єдиний іноземець, відзначений званням Герой України
Вік: 25 років
Національність і громадянство: білорус
Місце проживання: в останні роки життя — Біла Церква у Київській області
Професія: газозварювальник, журналіст
Є лише один іноземець, який отримав звання Героя України, і це білорус Михайло Жизневський. В Україну хлопець переїхав, коли йому було 17, через політичні проблеми на Батьківщині. Із перших днів Євромайдану долучився до протестувальників: допомагав будувати барикади, охороняв об’єкти.
Михайла Жизневського вбили зранку 22 січня 2014 року. Тоді силовики намагалися відтіснити людей до Європейської площі, чоловік виконував роль щитового. Наскрізне вогнепальне поранення в ділянку серця забрало життя Героя України.
Михайло Жизневський — перший, з ким прощалися саме на Майдані. Улюбленою піснею хлопця була «Пливе кача по Тисині», яку його друзі попросили ввімкнути під час прощання з героєм. Після цього композиція стала символом полеглих під час Революції Гідності і лунала завжди, коли загиблих на Майдані проводжали в останню путь.
Яків Зайко
Учасник трьох українських революцій
Вік: 73 роки
Національність: білорус
Місце проживання: Житомир
Професія: журналіст, письменник, політик
Яків Зайко за своє життя долучився до трьох революцій: на граніті (1990), Помаранчевої (2004) і Революції Гідності (2014). Хоч він і народився в Білорусі, але більшу частину життя прожив і присвятив Україні. У 1990-1994 роках був депутатом Верховної Ради.
До протестів на Майдані Яків долучився у грудні 2013-го: щодня приходив на головну площу столиці і пікетував. 18 лютого 2014-го з більшістю протестувальників перебував в урядовому кварталі. По обіді люди були змушені відступати через наступ силовиків. У натовпі Якова Зайка втратив з поля зору знайомий колега-журналіст Михайло Сидоржевський. Попри спроби зв’язатися з ним, це не вдалося. Пізніше виявилося, що близько 16:00 Яків Зайко помер на станції метро «Театральна» через серцевий напад.
У 2018 році Григорій Цимбалюк видав книжку «Він був справжнім. Спогади про Якова Зайка». «Він був справжнім», — так про свого батька сказав його син Олександр…
Антоніна Дворянець
Одна з трьох жінок-Героїнь Небесної Сотні
Вік: 61 рік
Національність: українка
Місце проживання: Бровари/Чорнобиль, Київська область
Професія: інженерка-гідротехнік на пенсії
Антоніна Дворянець пережила три переломних моменти в історії України, і в кожному — не залишилася осторонь. Перший з них — вибух на ЧАЕС. На момент аварії Антоніна з чоловіком і дітьми жила в Чорнобилі. Спочатку їх евакуювали, однак подружжя невдовзі повернулося в місто вже як ліквідатори.
Другий — Помаранчева революція, до якої вони з чоловіком долучилися, а перед тим протестували на акціях «Україна без Кучми» (2000-2001). Третій — Революція Гідності. На Майдан жінка вперше вийшла 1 грудня 2013-го. Там зустріла і Новий рік, і Різдво. Антоніна розносила їжу самооборонівцям, забезпечувала їх теплими речами, підтримувала фінансово.
18 лютого 2014 року біля виходу зі станції метро «Хрещатик» жінка побачила, як силовики б’ють протестувальників. Спробувавши заступитися за них, сама зазнала травм, від яких померла. Чоловік Антоніни розповідав, що йому дозволили забрати тіло з моргу лише за умови, що він, попри видимі сліди побиття, не буде заперечувати, що смерть дружини настала через серцеву недостатність. Антоніна Дворянець нагороджена званням «Герой України».
Та ще 101 Герой Небесної Сотні та мільйони протестувальників…
Вік: 0-100
Національність: усі, кому не байдуже майбутнє України
Місце проживання: вся Україна
Обличчя Майдану — це обличчя кожного, хто там був: протестував, не погоджувався і відстоював нашу державу. Хто лікував, волонтерив, виходив на мітинги у своїх містах, приносив теплі речі і їжу, хто не залишився осторонь — кожному ми завдячуємо європейський шлях України після 2014-го.
Авторка тексту: Роксолана Кривенко
Фото: Колаж НЗЛ
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
