З чого все почалося? 

Першими проти пережитків нерівноправ’я публічно виступили робітниці в Нью-Йорку. У 1908 році понад 15 тисяч жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи для себе виборчого права, збільшення заробітної плати та скорочення робочого дня. 

Історик, засновник історично-політичного проєкту «ukraine_history_» Олександр Прокопів розповідає, що як міжнародне свято 8 Березня затвердили на конгресі в Копенгагені 1910 року за ініціативи Клари Цеткін, яка була представницею Соціал-демократичної партії Німеччини. З того часу близько 17 країн відзначали цей день у календарі — серед них Німеччина, Австрія, Швейцарія, Данія. Однак це було не зовсім свято, а нагода щороку привертати увагу до боротьби жінок за рівні права.

У 1917 році 8 березня за новим стилем відбувся страйк робітниць ткацьких фабрик у Петрограді, який згодом призвів до Лютневої революції. Вже після Другої світової війни у 1975 році ООН проголосила 8 Березня днем святкування досягнень жінок, їхніх рівних прав та свобод. З 80-х років свято 8 Березня все більше деполітизували, а до 90-х пафос колишніх революцій і геть зник. Після розпаду СРСР у пострадянських країнах це свято зовсім романтизували та почали сприймати як «жіночий день».

Як ми від правозахисних маршів прийшли до тюльпанчиків?

Радянська влада настільки спотворила первісну ідею цього свята, позбавила політичного емансипаційного сенсу, що довгий час мало хто згадував про його історію та первинне значення. 

Фемблогерка та редакторка соцмереж видання «Гендер в деталях» Ірина Дєдушева каже: «У СРСР жінок сприймали спочатку як робітничий клас, адже для післявоєнної відбудови було важливо, щоб вони на рівних працювали з чоловіками. На порозі демографічної кризи радянська влада вирішила розв‘язувати цю проблему шляхом запровадження гендерних ролей. Вони акцентували на тому, що жінка передусім — мати й берегиня домашнього вогнища. Так і відбулася трансформація значення дати, в яку жінки боролися за рівні права, у свято жіночності й краси».

Які зміни у суспільстві вже відбуваються та до чого тут фемінізм? 

Для багатьох українців 8 березня досі залишається святом жіночності й весни — наративом, навіяним радянщиною. Але, на думку Ірини Дєдушевої, за останні роки завдяки феміністичному руху молоді жінки почали більше розуміти, що Міжнародний день за права жінок — це не про дарування тюльпанів та привітання дівчаток. 

Думки гендерної експертки підтверджує керівниця юридичного офісу Зоряна Пелех. Правозахисниця вважає, що молодь більш активно пропагує ідеї гендерної рівності. Вони не бояться відверто говорити про свою відмову дотримуватися сумнівних «традицій» і порушують питання щодо речей, які багатьом досі здаються звичними, але насправді не є нормальними й прийнятними в сучасному світі.

«Голоси жінок, які акцентують на болючих проблемах сучасного жіноцтва стають все гучнішими, а коло ентузіасток у боротьбі за рівні права стає все більше. Ця тенденція мене дуже тішить, адже чим частіше про це говорять — тим більші шанси, що зміни відбудуться, а жінки стануть більш освіченими у своїх правах та не боятимуться їх захищати», — каже Зоряна Пелех. 

Сучасний феміністичний рух робить акцент на тому, що 8 березню треба повернути першочергове значення Дня боротьби за права жінок. Протягом останніх років тисячі жінок України й світу 8 березня виходили на мирні акції у різних містах. Наприклад, у 2021 році в Києві відбувся великий марш жінок за ратифікацію Стамбульської конвенції. 

Новий законопроєкт — прояв модернізації чи повернення до «совка»?

На тлі декомунізації в Україні було чимало спроб скасувати радянські свята. У 2017 році Український інститут національної пам’яті розробив проєкт Закону  «Про державні та інші свята, пам’ятні дати та скорботні дні», в якому пропонували 8 Березня вважати Міжнародним днем боротьби за права жінок.

У 2021 році представники УІНП хотіли позбавити 8 Березня статусу державного свята. А цьогоріч народні депутати пішли далі: подали законопроєкт про скасування цього свята та створення альтернативного «Дня української жінки» і святкування його у день народження Лесі Українки 25 лютого. За словами депутатів, мета проєкту — позбутися шлейфу радянщини й вкладати свої традиції у пам’ятні дати.

«Щойно ми стали на правильний шлях відходу від радянщини, Рада пропонує законопроєкт, де ми спостерігаємо купу маніпуляцій. До його авторів є багато питань щодо деяких формулювань. Наприклад, в пояснювальній записці ми бачимо фразу: «8 березня — це свято, встановлене окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль та місце жінок». Але насправді ж відзначення жіночої боротьби за права почалося з США», — каже редакторка «Гендер в деталях».  

До чого тут Леся?

Запропонований законопроєкт зазначає, що замість 8 березня закріпленою на рівні державного свята буде дата 25 лютого — день народження Лесі Українки. Однак в тому, що більшість українських жінок прийме образ української письменниці як символ на заміну 8 Березня, залишаються великі сумніви. До того ж у цій потенційній зміні є ще одна проблема — можливий День українки буде йти відразу за 24 лютого, одним з «найчорніших» днів в історії України.

Гендерна експертка Ірина Дєдушева говорить: «З приводу Дня жінки 25 лютого виникає багато питань: хто така українська жінка, чим вона відрізняється від жінок світу, чи вважатимуться українками жінки іншого етнічного походження і в чому необхідність святкування цього дня? Поряд із Днем української жінки вони пропонують також відзначати День матері, а це — акцент на нав’язаній гендерній ролі, де жінка має бути матір‘ю. Що робити тим жінкам, які не хочуть або не можуть народжувати дітей?»

А якщо законопроєкт ухвалять?

Юристка Зоряна Пелех про можливість прийняття законопроєкту говорить так: «Глобально швидше за все на рівні держави нічого не зміниться, проте вірю, що зміни однозначно відбудуться у нашій свідомості. Українці рухаються в сторону європейських цінностей і ми маємо поважати їхні традиції та демократичні принципи. 

Хочеться мислити позитивно і сподіватися, що якщо ж рішення про перенесення цього свята ухвалять, це зможе оживити українське суспільство. Завдяки цьому ті, кого торкнувся Радянський Союз, зможуть дізнатися більше про історію свята і як мінімум зробити свої висновки, а як максимум — відмовитися від святкування в контексті свята жіночності та весни».

Що з вихідними?

Офіційним вихідним днем 8 березня визнано здебільшого в пострадянських країнах (РФ, Узбекистан, Казахстан, Таджикистан тощо), а також Монголії, Камбоджі, В’єтнамі, Анголі, Замбії, Кубі. В Україні теж цей день є вихідним. У Китаї 8 березня — неробочий день лише для жінок. У країнах східної Європи це неофіційне свято. 

Як зазначає юридична експертка, впровадження воєнного стану внесло багато змін у законодавстві, щоб чинні норми закону відповідали реальним життєвим обставинам у країні. Наприклад, згідно з Законом України не застосовуються норми ст. 73 КЗпП, якою встановлені святкові та неробочі дні. Тож поки не закінчиться війна, офіційний вихідний день не може бути ні встановлений, ні скасований. 

Фемблогерка Ірина Дєдушева наголошує, що після війни жінки повинні мати державний вихідний задля того, щоб у цей день у солідарності з жіноцтвом усього світу виходити на демонстрації та вчергове заявляти про свої права. 

Авторка тексту: Світлана Кравченко

Фото: brocku.ca
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики