Похід тривав п’ять місяців — з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років. Це — одна з найбільш героїчних і успішних бойових операцій часів Української революції. Військові УНР провели понад 50 успішних боїв у Житомирській, Київській, Черкаській, Миколаївський, Одеській та інших областях України.

Чому виник «Трикутник смерті»?

Після 6 листопада 1919 року головнокомандувачі Української Галицької Армії таємно від Наддніпрянської (УНР) підписали договір з росіянами під проводом Денікіна. Це сталося через переговори УНР з Польщею, яка прагнула визнання за нею території Східної Галичини. На півдні та сході України діяла Добровольча армія Денікіна, на заході ― поляки, на півдні ― «червоні». На клаптику землі між Любарем, Чорториєю та Мирополем залишалася Армія УНР.

Нестача їжі, зимового одягу, зброї та епідемія тифу неабияк підкосили її боєздатність. Воїни залишилися без жодної перспективи утримувати фронт та вести бойові дії. На фоні цього 4-6 грудня 1919 року в Чорториї відбулися військові наради. Командувач Василь Тютюнник запропонував, пройти рейдом по українській території, яку окупували «білі» та «червоні». А навесні — підняти повстання.

«Згідно з цією ухвалою, військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі «тили», комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше — переховати до наступної весни кадри армії», — писав Михайло Омелянович-Павленко (з книги «У 50-річчя Зимового походу армії УНР»).

Як розвивалися події?

Перший Зимовий похід армії УНР почався 6 грудня 1919 року. Перед цим військо поділили на чотири збірні групи: Запорізьку, Київську, Волинську та 3-ю Стрілецьку дивізію. За приблизними підрахунками в армії було 10 тисяч воїнів, озброєних двома тисячами шабель та 12-ма гарматами. Отже, до бою були здатні лише дві тисячі осіб, йдеться в книзі Олександера Доценка «Зимовий похід 6.XII.1919 — 6.V.1920».

На початку армія УНР вирушила тилами Добровольчої Армії Антона Денікіна в напрямку Козятин — Гайсин — Вінниця — Хмільник. Там вона завдала несподіваних і відчутних ударів з мінімальними для себе втратами. УГА не дотрималася угоди з денікінцями й допомагала в цьому поході зброєю та кіньми. 

У грудні 1919 ― березні 1920-х українські війська знищували ворожі гарнізони й формування білогвардійців та «червоних», пройшли Єлисаветградщиною (сучасний Кропивницький), Дніпром, осіли в Умані, Черкасах, Смілі та інших містах. Під час походу командувачі підтримували постійний зв’язок з Урядом та Петлюрою. 

Завдяки маневрам бійці Української Армії двічі проривали більшовицький фронт, руйнували засоби комунікації, здобули кількадесят міст та захопили тисячі полонених.

6 травня 1920 року в районі Ямполя Армія УНР з’єдналася з іншими українськими частинами, які визволяли Україну від більшовиків. А через два дні — 8 травня 1920 року — українські військові пройшли парадом центром визволеного Києва.

Які наслідки й значення Першого зимового походу?

Армія, яка була на межі знищення, виконала своє завдання, завдяки чому піднявся бойовий дух. Українські військові вперше застосували партизанські методи боротьби до ворога, який переважав кількістю та озброєнням. Згодом цей досвід успішно застосовувала УПА.

Перший зимовий похід на певний час зберіг елементи державності — владу, населення й територію. До того ж боєздатність армії посилювала вплив української делегації на переговорах з поляками у Варшаві. 

Українці переживали піднесення національної свідомості. Так більшовики у 1920 році змінили свою тактику, підтримавши політику «українізації». Через ослаблений тиск розвивалася українська культура. Це були сприятливі умови для українського відродження 20-х років. 

Нині пам’ять про звитягу учасників Зимового походу повертається. Це ім’я з серпня 2019 року носить 28-а окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ. Також у місті Ананьїв на Одещині відкрили перший в Україні пам’ятник із зображенням залізного хреста лицарів Зимового походу.

Текст підготувала Олена Суліковська.

Малюнок: Федір Грінченко.