Критикувати не можна мовчати (поставте кому самі)

Коли російські війська почали повномасштабний наступ на Україну у лютому 2022 року, по всьому світу відбулися акції на підтримку української боротьби за незалежність. Ізраїль не був винятком — на центральних вулицях Тель-Авіва також майоріли українські прапори. Але ситуація в ізраїльському уряді була геть іншою: усі прохання Києва про надання військової допомоги політики в Тель-Авіві раз за разом відхиляли. Не збиралися вони і звинувачувати РФ. Офіційні особи Ізраїлю, хоч і висловлювали співчуття Україні, але навіть не згадували про участь Росії у війні, про критику чи санкції проти агресора не було ні слова.

Потім стався напад ХАМАСу — терористична організація вбила понад тисячу ізраїльтян у жовтні торік, Тель-Авів мав відповісти і так почалася війна у Секторі Газа. Тепер уже Київ висловлював підтримку ізраїльському народові, а Володимир Зеленський навіть планував відвідати Ізраїль особисто в розпал війни, повідомляли медіа, хоч цього і не сталося. Але попри все це уряд ізраїльського прем’єра Беньяміна Нетаньягу продовжував триматися на відстані від Києва і чітко розраховував кожен крок, аби не «образити» ні Кремль, ні Україну.

Склалася парадоксальна ситуація: Ізраїль, основним союзником якого є США, намагався не виступати проти основного противника Вашингтона — Росії, яка при цьому є одним з ключових друзів головного ворога самої єврейської держави — Ірану. Початок двох війн — в Україні та в Секторі Газа, лише ускладнив цю і без того непросту комбінацію і наразив Тель-Авів на критику зі сторони Західного світу. Але чому уряд Нетаньягу не виступає проти РФ?

Тонкощі близькосхідної політики

Причина такої, на перший погляд, дивної політики Ізраїлю полягає в його географії та історії. Від часу проголошення незалежності єврейської держави вона пережила цілу низку війн з усіма своїми сусідами. Арабські держави традиційно підтримують палестинських арабів, яких, як вони вважають, утискає Ізраїль. Фактично, сусіди Ізраїлю періодично заперечують саме право на існування єврейської держави на Близькому Сході. Однією з таких країн-сусідів є Сирія і саме з нею пов’язане особливе ставлення Тель-Авіва до Москви.

Вже тринадцять років у Сирії триває громадянська війна, в яку залучені не лише місцева влада і демократичні повстанці, але ще й ісламські терористи, курдські сепаратисти і ціла низка іноземних держав. Діють на території Сирії і бойовики Ірану — країни, офіційною ціллю якої є знищення Ізраїлю. Тегеран озброює значну частину бойовиків на Близькому Сході, в тому числі й ХАМАС, і Сирія є важливим пунктом активності іранців. Щоб уберегти свою країну від атак, ізраїльські війська час від часу атакують іранських бойовиків. І для цього їм потрібна згода Москви. 

Річ у тому, що в Сирії діє і російська армія. Офіційно війська РФ там борються з Ісламською Державою. На практиці ж вони захищають режим Башара Асада — президента цієї арабської країни, який ледь не втратив владу і який підтримує Росію в обмін на таку допомогу. Також Москва є союзником Ірану, в якого закуповує дрони для атак в Україні. Тому Ізраїль намагається діяти дуже обережно і не провокувати РФ, адже побоюється, що російські війська в Сирії можуть почати діяти проти єврейської держави і це поставить ізраїльтян у ще більшу небезпеку. Але це — не єдина проблема.

Питання російськомовного населення

Особливі стосунки Тель-Авіва з Москвою мають ще одне пояснення, шукати яке слід в єврейських діаспорах. Ізраїль як державу заснували євреї-мігранти, які прибули на Близький Схід з країн Європи, тому Тель-Авів досі намагається залучити якомога більше людей з єврейським спадком до переїзду на Землю Обітовану. Через таку політику уряд Ізраїлю уважно дослухається до інтересів єврейських спільнот у світі. Проблема полягає в тому, що інтереси цих спільнот у різних державах різняться між собою.

Сьогодні більшість євреїв живе в Ізраїлі, США та країнах Заходу. Єврейські громади, які налічують десятки, а то й сотні тисяч людей, існують також в Україні та Росії. Але якщо в демократичних державах єврейській діаспорі нічого не загрожує, то в авторитарній РФ цілком можливими є репресії стосовно національних меншин. Ізраїльський уряд побоюється такого шантажу зі сторони Кремля, вважаючи, що необережні дії Тель-Авіва можуть призвести до переслідування євреїв Москвою на своїй території. Але й це ще не уся проблема. 

Приймаючи будь-які рішення, політики в Ізраїлі, який є демократичною країною, мають враховувати думку свого електорату. Близько 12% ізраїльських виборців є російськомовними — лише за три десятиліття після розпаду СРСР зі Східної Європи до Землі Обітованої прибули приблизно 1,2 млн людей. Близько третини з них приїхали з Росії, десь стільки ж — з України. Частина з цих людей підтримує Україну, деякі навіть повернулися, щоб долучитися до захисту країни свого народження від російської агресії на початку повномасштабного вторгнення. 

Інші ж, споживаючи інформацію з російських джерел, займають проросійські позиції. Ізраїльські політики намагаються догодити обом частинам російськомовного населення, тому часто їхні дії виглядають по-дивному рівновіддаленими від усіх сторін. Але зі зростанням напруги на Близькому Сході зокрема і у світі загалом така обережна політика Тель-Авіва опинилися під загрозою. Україна у цьому відіграє одну з ключових ролей. 

До чого тут Україна?

Намагання уряду Беньяміна Нетаньягу зберегти обмежену співпрацю Тель-Авіва з Москвою сьогодні наразилися на основну проблему: це не потрібно самій Росії. З початком війни в Секторі Газа, яка спричинила тисячі жертв серед цивільного населення, багато де у світі наростало обурення діями ізраїльських військ. Цим не могла не скористатися Москва: Кремль почав відкрито і гучно критикувати Ізраїль і навіть прийняв у себе делегацію ХАМАСу. 

До того ж РФ почала звинувачувати Захід в лицемірстві, заявляючи, що якщо Тель-Авів може проводити руйнівну військову операцію з тисячами жертв, то і російські війська в Україні можуть діяти так само. На додаток до цього, гуманітарну політику Ізраїля в Газі почали критикувати в Білому Домі. Уряд Нетаньягу потрапив у складну ситуацію: всі його миролюбні дії щодо РФ не дали жодного результату, та ще й стосунки з союзниками стали гіршими.

На фоні усього цього Україна діяла досить обережно. Від нападу ХАМАСу у жовтні торік Україна висловлює єврейській державі безумовну підтримку, але не припиняє й контакти з арабськими державами — наприклад, Саудівська Аравія неодноразово виступала посередником у перемовинах Києва і Москви щодо обміну полоненими. Й Ізраїль, й Україна, опинившись у стані війни, отримали широку підтримку цивілізованого світу. Тепер основним завданням для обох є її збереження. Іронічно, але саме це однакове завдання тримає Київ і Тель-Авів на відстані один від одного.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: AFP

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Що відомо? Дмитро Наталуха – народний депутат від «Слуги народу», його повноваження розірвали достроково після призначення. З 2019 року також був головою Комітету з питань економічного розвитку. Раніше він працював в юридичних компаніях, а з 2015 по 2017 рік очолював Лиманську РДА в Одеській області.

За даними руху «ЧЕСНО», Наталуха 22 липня 2025 року голосував за законопроєкт №12414, який передбачав залежність роботи НАБУ і САП від Генпрокурора.

Нагадаємо. 14 січня Рада підтримала призначення Дениса Шмигаля на посаду першого віцепрем’єр-міністра та міністра енергетики України, а Михайла Федорова — на міністра оборони.

Фото: «Слуга народу»

Що передувало? У Верховній Раді підтримали звільнення Дениса Шмигаля з посади міністра оборони, Михайла Федорова з посади першого віцепрем’єр-міністра та міністра цифрової трансформації та Василя Малюка з посади голови СБУ.

Нагадаємо. 13 січня Верховна Рада не проголосувала за призначення Дениса Шмигаля на посаду міністра енергетики. Рішення підтримали лише 210 депутатів з 226 необхідних. 

Фото: Міноборони

Що ще відомо? Також триває обов’язкова евакуація з п’яти громад Краматорського району Донецької області та сорока населених пунктів Синельниківського району Дніпропетровської області.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Керівниця депутатської фракції обговорювала з окремими депутатами створення системного механізму оплати за «потрібні» рішення.

На скриншоті голова фракції пропонує «десятку» кожному з депутатів за дві сесії в місяць.

У НАБУ знайшли повідомлення політикині, з якого випливає, що вказівки щодо призначень стосувалися останніх змін в уряді — призначень Михайла Федорова і Дениса Шмигаля на нові посади — та відставки Василя Малюка з посади голови СБУ.

Голова фракції під час розмови наголошує на дисципліні механізму голосування.

Раніше Юлія Тимошенко відкинула всі звинувачення НАБУ і САП, назвавши це «політичним замовленням».

Що ще відомо? Під час виступу на пленарному засіданні Верховної Ради Михайло Федоров заявив, що мета міністерства — змінити систему: провести армійську реформу, покращити інфраструктуру на передовій, викорінити брехню й корупцію.

Що передувало? У Верховній Раді підтримали звільнення Дениса Шмигаля з посади міністра оборони, Михайла Федорова з посади першого віцепрем’єр-міністра та міністра цифрової трансформації та Василя Малюка з посади голови СБУ.

Нагадаємо. Президент України запропонував Денису Шмигалю посаду першого віцепремʼєр-міністра та міністра енергетики, а Михайлу Федорову очолити Міністерство оборони.

Фото: Михайло Федоров / Telegram

Хто увійшов до фіналу? Зокрема, до фіналу виставки потрапили: Юлія Ґвілім — «Серед всяких істот і метеликів, на листку одної капусти жив Лука», Грася Олійко — «Привіт»,  Поліна Дорошенко — обкладинка, без тексту, Олег Грищенко — «Один день у Чорнобилі», Романа Романишин — «Навколо нас є багато історій», Анна Сарвіра — «Я сумую за дитячим майданчиком в Україні…», Марія Різак — «Зображення 1», Влада Сошкіна — «Коли ми прийшли до лісу, цього разу все було інакше».

Що ще відомо? Цьогоріч на виставку подали майже 21 тисячу робіт від понад чотирьох тисяч учасників із 95 країн світу. У підсумку до фіналу потрапили лише 317 ілюстраторів.

Довідка. Болонська виставка ілюстраторів — щорічний захід у межах Болонського дитячого книжкового ярмарку, який заснували у 1967 році. Мета конкурсу — показати найновіші тренди ілюстрації через нові імена художників.

Фото: Bologna Children’s Book Fair

Що відомо? За даними слідства, йдеться про регулярний механізм співпраці, який передбачав виплати наперед та був розрахований на тривалий період. Народним депутатам мали надходити вказівки щодо голосування, а в окремих випадках — щодо утримання або неучасті в голосуванні.

Нагадаємо. Лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко підтвердила обшуки в партійному офісі та відкинула усі звинувачення, про які раніше повідомляли у НАБУ та САП. Вона назвала їх «політичним замовленням».

За її словами, слідчі дії в офісі «Батьківщини» тривали усю ніч. Тимошенко повідомила, що «понад 30 озброєних до зубів чоловіків без предʼявлення будь-яких документів фактично захопили будівлю та взяли у заручники співробітників».

Джерела «УП» повідомили, що НАБУ і САП оголосили підозру Юлії Тимошенко.

Що передувало? У НАБУ та САП заявили про викриття керівника однієї з депутатських фракцій Верховної Ради на пропозиції хабаря низці депутатів. Ім’я там не розкрили, однак джерела «Радіо Свобода» підтвердили, що йдеться про Юлію Тимошенко.