Контекст. Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики угруповання ХАМАС здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю у жовтні 2023 року. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад, Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Гази, встановивши також блокаду. Відтоді внаслідок бойових дій в густонаселеному регіоні загинули десятки тисяч людей.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Як усе почалося? Ґрета Тунберґ разом із 11 активістами — членами організації «Флотилія свободи» — 1 червня на човні «Медлін» вирушила з Італії до Гази. На пресконференції того дня команда розповіла, що прагне привернути увагу світової спільноти до ситуації в Газі та доставити допомогу.

Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац натомість 8 червня заявив: «Ізраїль діятиме проти будь-яких спроб прорвати блокаду або допомогти терористичним організаціям — на морі чи в повітрі». 

Уночі 9 червня судно таки наблизилося до берегів Гази, попри спробу ізраїльських військово-морських сил переконати команду добровільно змінити курс. Човен перехопили, а активістів доправили до міста Ашдод в Ізраїлі. Їм дали їжу та провели медичний огляд. Гуманітарний вантаж пообіцяли передати мешканцям Гази. Вже 10 червня Ґрету Тунберґ та інших депортували з країни.

Довідка. «Freedom Flotilla Coalition» («Флотилія свободи») — організація активістів, «об’єднаних ідеєю, що палестинці заслуговують на ті самі права, свободу, гідність, як і всі люди». Діячі із різних країн — зокрема депутатка Європарламенту Ріма Хассан та екоактивістка Ґрета Тунберґ — планували дістатися кораблем до Гази. Мета — передати гуманітарну допомогу та привернути увагу до кризи в палестинських містах. 

Що було перед цим? 30 травня Організація Об’єднаних Націй повідомила, що ситуація в Газі — найгірша від початку війни між Ізраїлем та бойовиками ХАМАСу. Перед тим Ізраїль  на кілька тижнів запровадив блокаду Гази: заборонив ввозити їжу, ліки та іншу допомогу. Водночас уряд стверджував, що «блокада не призвела до дефіциту»

Що відомом про першу спробу? «Флотилія свободи» намагалася дістатися до Гази ще на початку травня. У Мальті на борт корабля «The Conscience» («Совість») мали сісти ще 30 активістів, зокрема Ґрета Тунберґ, але їм не вдалося. Невідомі дрони атакували судно. Ніхто не постраждав, проте місію довелося скасувати.

Що таке ХАМАС? ХАМАС — це угруповання палестинських бойовиків, яке контролює Сектор Гази з 2007 року. Метою ХАМАСу є цілковите знищення Ізраїлю і створення на його місці арабської держави. Усіх євреїв угруповання вважає своїми ворогами.

Що таке Сектор Гази? Це відносно невелика територія — 41 км в довжину та 10 км в ширину — вздовж узбережжя Середземного моря, яка межує з Ізраїлем та Єгиптом. Там проживає близько 2,3 млн людей, це один із найбільш густонаселених регіонів планети.

Чому в Секторі Гази триває війна? Бойові дії в Секторі Гази почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також взяли в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Гази, встановивши також блокаду.

Фото: Israel Foreign Ministry / соцмережа X

Кац також закликав палестинців залишити зони, де тривають бойові дії, та «діяти зараз, щоб скинути ХАМАС і повернути всіх заручників».

Контекст. Уночі 18 березня — після майже двох місяців припинення вогню — ізраїльські військові завдали ударів по території Сектора Газа. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу звільнити 59 заручників.

Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Чому в Секторі Газа триває війна? Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Вісім з них ідентифікували як членів Палестинського товариства Червоного Півмісяця, п’ятеро — як цивільну оборону і ще одного — як співробітника агентства ООН. Ще один медик залишається зниклим безвісти.

23 березня 2025 року ізраїльські війська обстріляли машини швидкої допомоги та пожежні автомобілі у місті Рафах, що в Секторі Газа. Представники війська Ізраїлю заявили, що у ці автомобілі використовували як прикриття бойовики-ісламісти та ХАМАС.

Фото: Courtesy OCHA

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Війна у Секторі Газа, яка почалася у жовтні 2023 року, призвела до десятків тисяч жертв серед цивільного палестинського населення, а також змусила майже всіх мешканців регіону покинути свої домівки через руйнування і загрозу життю.

Контекст. Після майже двох місяців припинення вогню, ізраїльські військові завдали ударів по території Сектору Газа вночі 18 березня. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу відпускати 59 заручників.

Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Чому в Секторі Газа триває війна? Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 осіб, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду.

Що таке ХАМАС? ХАМАС — це угруповання палестинських бойовиків, яке контролює Сектор Газа з 2007 року. Назва угруповання є арабською абревіатурою від «Ісламського руху опору» і водночас означає «завзяття». Метою ХАМАСу є цілковите знищення Ізраїлю і створення на його місці арабської держави. Усіх євреїв угруповання вважає своїми ворогами.

Що таке Сектор Газа? Це відносно невелика територія (41 км в довжину та 10 км в ширину) вздовж узбережжя Середземного моря, яка межує з Ізраїлем та Єгиптом. У Секторі Газа проживає близько 2,3 млн людей, це один із найбільш густонаселених регіонів планети.

Абсолютна більшість населення Сектора Газа — палестинські араби. Цей регіон майже повністю залежний від зовнішнього постачання. За даними ООН, близько 80% населення Гази залежить від міжнародної допомоги, із них близько одного мільйона людей потребують постачання їжі.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу відпускати 59 заручників. Критики чинного ізраїльського уряду заявляють, що відновлення атак є спробою Нетаньягу відвернути увагу від скандального рішення звільнити голову ШАБАКу — служби безпеки Ізраїлю, а також залучитися підтримкою ультраправих політиків, які давно виступають за продовження війни.

Контекст. Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 осіб, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду. Війна в цьому густонаселеному регіоні вже призвела до десятків тисяч жертв, більшість з яких — цивільні. Точну кількість загиблих підрахувати складно. 

Що таке ХАМАС? ХАМАС — це угруповання палестинських бойовиків, яке контролює Сектор Газа з 2007 року. Назва угруповання є арабською абревіатурою від «Ісламського руху опору» і водночас означає «завзяття». Метою ХАМАСу є цілковите знищення Ізраїлю і створення на його місці арабської держави. Усіх євреїв угруповання вважає своїми ворогами.

Що таке Сектор Газа? Це відносно невелика територія (41 км в довжину та 10 км в ширину) вздовж узбережжя Середземного моря, яка межує з Ізраїлем та Єгиптом. У Секторі Газа проживає близько 2,3 млн людей, це один із найбільш густонаселених регіонів планети.

Абсолютна більшість населення Сектора Газа — палестинські араби. Цей регіон майже повністю залежний від зовнішнього постачання. За даними ООН, близько 80% населення Гази залежить від міжнародної допомоги, із них близько одного мільйона людей потребують постачання їжі.

Фото: Reuters / Mahmoud Issa

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Початок війни

Приємний осінній день неподалік від східного берега Середземного моря. Теплу жовтневу погоду люди використовують з користю: відбувається фестиваль. У багатьох сусідніх країнах про таке можна лише мріяти. Сирія проживає руїну війни уже понад десятиліття, трішки далі на півдні, в Ємені, громадянська війна залишила безліч жертв. Далі на схід, в Ірані, протести людей проти консервативної релігійної диктатури не мали успіху. Але в Ізраїлі все інакше.

Це — розвинена демократична країна, головний союзник західної цивілізації на Близькому Сході. Економіка розвивається, рівень життя на висоті. Чому б не провести красивий фестиваль? Можна навіть не один. І раптом цю ідилію порушують. З огородженої території Сектору Газа до Ізраїлю проникають озброєні бойовики. Вони минають лінію оборони, подекуди навіть летять на дельтапланах. Їхня ціль — звичайні цивільні громадяни. Надворі 7 жовтня 2023 року.

Терористи нападають на мирних мешканців. Вони вбивають всіх, кого бачать на своєму шляху. Фестиваль буквально розстрілюють. Армія та інші силові структури Ізраїлю швидко вдаються до дій у відповідь. Напад відбивають. Повсюди панує обурення і нерозуміння. Як таке могло статися, як це допустили? Близько 1200 загиблих — величезна трагедія і великий біль. Такого не можна пробачити.

Сектор Газа

Нападниками були терористи угруповання ХАМАС. Це політична група, яка виступає за знищення Ізраїлю без усіляких компромісів. ХАМАС контролює Сектор Газа — смуга  землі, притиснута до узбережжя Середземного моря. Це одна з найбільш густонаселених місцин у світі: її складає низка поєднаних між собою міст. А живуть у них, здебільшого, палестинські араби. 

У відповідь на жахливий напад Ізраїль оголошує, що починає війну на знищення ХАМАСу. Війська єврейської держави мають увійти в Сектор Газа, щоб навести порядок, упевнитися у тому, щоб такого більше не повторилося і помститися. Увесь світ висловлює співчуття Ізраїлю і з острахом поглядає на те, що ж може статися далі.

Дві тисячі років поневірянь

Уся суть конфлікту між арабами та євреями полягає в тому, що обидва народи претендують на ту саму землю і обидвом більше немає куди йти. Це може видатися дивним, але ця історія тягнеться більш як на 2000 років у минуле. У ті часи, за століття до нашої ери, на території сучасного Ізраїлю існувала держава єврейських племен. З ізраїлевим народом траплялося багато поневірянь, які увійшли до їхньої релігії — юдаїзму. Але євреї трималися своїх країв. До часу. 

Близько двох тисячоліть тому єврейська боротьба за свій край зазнала поразки від Римської імперії, тож багато представників цього давнього народу були змушені тікати. Єврейська меншість завжди залишалася у цьому краї, але більшість синів Ізраїля розселилися по близькому сходу та Європі і багато довгих століть жили поруч з корінним населенням іноземних держав. Поруч, але окремо. Вони залишалися собою, трималися своєї релігії, але від того отримували недовірливе ставлення від сусідів.

Так усе тривало до 19-го століття, коли Європою почали ширитися націоналізми: народи континенту стали прагнути мати свої держави і брати своє життя у власні руки, а не покладатися на монархів та аристократію. Євреї були одним з цих народів. Частина з них влилася в європейські нації, але інші почали думати, що вони ніколи не впишуться серед цих людей і тому їм вартувало би мати власну державу. Але де? Відповідь очевидна: на давній прабатьківщині, де у них уже колись була своя країна — у близькосхідному краї, що зветься Палестина.

Але там вже хтось живе

На початку 20-го століття євреї почали переселятися до того краю, який ми зараз знаємо як Ізраїль. Тоді та місцина належала Османській імперії і турки не були особливо проти прийняти поселенців. За гроші, здебільшого. Після Першої світової війни, коли Османська імперія розпалася, Палестина перейшла під управління Британської імперії. І на усі ці переміщення народів дивилися місцеві араби, які століттями жили в цьому краєві.

Що більше приїздило євреїв, то більш обуреними ставали араби. Та надзвичайної популярності переїзд до землі обітованої серед євреїв до часу не мав. Адже це передбачало складне життя: створення нових поселень, роботу в сільському господарстві — буквально колонізацію. Та потім стався Голокост. Трагедія європейського єврейства, коли мільйони представників цього народу винищили в геноциді нацисти, ніби промовляла до євреїв, що єврейські націоналісти, яких називали сіоністами, були праві: без власної держави діла не буде.

Початок війн

Рух до Ізраїлю став більш масовим, хоча багато євреїв обрали переселитися до США, а не на Близький Схід. Конфлікт між євреями та арабами набирав обертів і почав переходити у збройні форми. Західні держави, які мали найбільший вплив у світі у той час, хотіли залагодити ситуацію. Вони прагнули допомогти євреям, перед якими вони відчували провину за Голокост, але і не хотіли образити арабів, які просто хотіли жити на своїй землі. Тому запропонували розділити Палестину на дві держави: Ізраїль та власне арабську Палестину. 

Ізраїль погодився, але палестинські араби були проти. Чому це вони мають ділити свою землю, на якій їхні предки жили тисячі років, з якимись європейськими прибульцями просто через те, що предки євреїв жили тут кілька тисячоліть тому. Домовленостей не досягли. Так почалася довга серія війн між молодою єврейською державою, незалежність якої проголосили у 1948 році, та її арабськими сусідами.

Статус кво

З того часу Ізраїль успішно відбивався і навіть збільшував свої території. Регіон таки розділили між двома народами: євреї живуть в Ізраїлі, а палестинські араби — у Секторі Газа та на західному березі ріки Йордан з містом Єрусалим. Втім, другий з названих арабських регіонів Ізраїль окупував (це офіційно визнав незаконним Міжнародний суд ООН). Певні представники арабського та єврейського народів, часто за посередництва США, намагалася налагодити стосунки. Але не всі цього бажали.

Радикальні угруповання, такі як ХАМАС, прагнули і досі прагнуть знищення Ізраїлю як явища. Для них євреї — це колонізатори з Європи, які прийшли на їхню землю і утискають права корінного населення та відбирають його територію. Натомість для євреїв Ізраїль — це єдиний їхній дім, з якого їм немає куди йти і який вони захищатимуть стільки, скільки буде потрібно. Тож війна триває.

Страждання і політика

Військова операція Ізраїлю в Секторі Газа виявилися більш складною та довгою, ніж того, напевно, очікували єврейські політики. Бойові дії в надзвичайно густонаселеному регіоні супроводжуються великою кількістю жертв. Особливу руйнівними є обстріли артилерією, які проти ХАМАСу застосовує ізраїльська армія. Від цього страждає цивільне населення. 

Назвати точну кількість жертв складно. Міністерство охорони здоров’я Гази називає цифру у понад 40 тисяч загиблих, але цю інституцію контролює терористичне угруповання ХАМАС. Перевірити інформацію майже неможливо, бо немає нормального доступу до зони бойових дій. Втім, оцінки загиблих серед цивільного населення міжнародними організаціями все ще йдуть на десятки тисяч. Сам прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху стверджує, що за час військової кампанії загинуло, серед іншого, 16 тисяч цивільних мешканців Сектору Гази.

Страждання цивільних палестинців, природно, викликали дуже багато емоцій по цілому світу. Обурилася і сусідні арабські країни, і мусульманські держави в решті світу. А ще у багатьох містах демократичного заходу пройшли масові демонстрації під палестинськими прапорами на підтримку арабів. Часто в них брали участь громадяни арабського походження. 

Для низки європейських виборців ці картини виглядали так, наче вони зійшли просто з агітаційних плакатів ультраправих партій. Мігранти уже тут і ходять вулицями під своїми прапорами. Це саме те, про що попереджали радикальні партії, подумало, вочевидь, досить багато європейців. У низці європейських країн, зокрема в Німеччині та Франції, надзвичайно високі результати здобули ультраправі партії. Ті ж партії виступають за припинення допомоги Україні і зняття санкцій з Росії, заявляючи, що це невигідно для їхніх країн і що допомагати українцям — це взагалі не їхня справа.

І тут теж Кремль

Цим вирішила скористатися і Росія. Офіційна делегація ХАМАСу відвідувала Москву, а на офіційному рівні РФ постійно заявляє, що виступає за створення багатополярного світу, у якому держави так званого Глобального Півдня матимуть свій голос на противагу імперіалістичними бажанням Заходу. Кремль активно змагається за вплив у південних країнах і з їхньою допомогою часто обходить західні санкції.

Водночас РФ нарощує свою співпрацю з Іраном — головним противником Ізраїлю. Дрони, якими Росія обстрілює українські міста, українці інакше як «шахедами» і не називають. Назва ця прийшла в наші краї просто з Ірану, звідки Москва ці безпілотники і закуповує. Нещодавно Іран передав Росії ще й балістичні ракети. Москва та Тегеран разом виступають проти чинного світового порядку, демократичних західних держав та їхніх ліберальних цінностей. Ці дві диктатури разом з їхніми союзниками в Китаї, Північній Кореї та деінде ведуть війни.

Іран готує та озброює бойовиків по цілому близькому сходу: в Сирії, Ємені, Лівані і Секторі Газа. Західні держави, передусім США, намагаюся знайти варіанти мирного врегулювання. Але не виходить, тож продовжують озброювати Ізраїль. Водночас в Іспанії, Ірландії та Норвегії офіційно визнали існування Палестинської держави. Зазначимо, Україна визнає існування й Ізраїлю, і Палестини від початку своєї незалежності. Тим часом війна триває і завершення її поки не видно.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Ali Hamad/Wikipedia

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Критикувати не можна мовчати (поставте кому самі)

Коли російські війська почали повномасштабний наступ на Україну у лютому 2022 року, по всьому світу відбулися акції на підтримку української боротьби за незалежність. Ізраїль не був винятком — на центральних вулицях Тель-Авіва також майоріли українські прапори. Але ситуація в ізраїльському уряді була геть іншою: усі прохання Києва про надання військової допомоги політики в Тель-Авіві раз за разом відхиляли. Не збиралися вони і звинувачувати РФ. Офіційні особи Ізраїлю, хоч і висловлювали співчуття Україні, але навіть не згадували про участь Росії у війні, про критику чи санкції проти агресора не було ні слова.

Потім стався напад ХАМАСу — терористична організація вбила понад тисячу ізраїльтян у жовтні торік, Тель-Авів мав відповісти і так почалася війна у Секторі Газа. Тепер уже Київ висловлював підтримку ізраїльському народові, а Володимир Зеленський навіть планував відвідати Ізраїль особисто в розпал війни, повідомляли медіа, хоч цього і не сталося. Але попри все це уряд ізраїльського прем’єра Беньяміна Нетаньягу продовжував триматися на відстані від Києва і чітко розраховував кожен крок, аби не «образити» ні Кремль, ні Україну.

Склалася парадоксальна ситуація: Ізраїль, основним союзником якого є США, намагався не виступати проти основного противника Вашингтона — Росії, яка при цьому є одним з ключових друзів головного ворога самої єврейської держави — Ірану. Початок двох війн — в Україні та в Секторі Газа, лише ускладнив цю і без того непросту комбінацію і наразив Тель-Авів на критику зі сторони Західного світу. Але чому уряд Нетаньягу не виступає проти РФ?

Тонкощі близькосхідної політики

Причина такої, на перший погляд, дивної політики Ізраїлю полягає в його географії та історії. Від часу проголошення незалежності єврейської держави вона пережила цілу низку війн з усіма своїми сусідами. Арабські держави традиційно підтримують палестинських арабів, яких, як вони вважають, утискає Ізраїль. Фактично, сусіди Ізраїлю періодично заперечують саме право на існування єврейської держави на Близькому Сході. Однією з таких країн-сусідів є Сирія і саме з нею пов’язане особливе ставлення Тель-Авіва до Москви.

Вже тринадцять років у Сирії триває громадянська війна, в яку залучені не лише місцева влада і демократичні повстанці, але ще й ісламські терористи, курдські сепаратисти і ціла низка іноземних держав. Діють на території Сирії і бойовики Ірану — країни, офіційною ціллю якої є знищення Ізраїлю. Тегеран озброює значну частину бойовиків на Близькому Сході, в тому числі й ХАМАС, і Сирія є важливим пунктом активності іранців. Щоб уберегти свою країну від атак, ізраїльські війська час від часу атакують іранських бойовиків. І для цього їм потрібна згода Москви. 

Річ у тому, що в Сирії діє і російська армія. Офіційно війська РФ там борються з Ісламською Державою. На практиці ж вони захищають режим Башара Асада — президента цієї арабської країни, який ледь не втратив владу і який підтримує Росію в обмін на таку допомогу. Також Москва є союзником Ірану, в якого закуповує дрони для атак в Україні. Тому Ізраїль намагається діяти дуже обережно і не провокувати РФ, адже побоюється, що російські війська в Сирії можуть почати діяти проти єврейської держави і це поставить ізраїльтян у ще більшу небезпеку. Але це — не єдина проблема.

Питання російськомовного населення

Особливі стосунки Тель-Авіва з Москвою мають ще одне пояснення, шукати яке слід в єврейських діаспорах. Ізраїль як державу заснували євреї-мігранти, які прибули на Близький Схід з країн Європи, тому Тель-Авів досі намагається залучити якомога більше людей з єврейським спадком до переїзду на Землю Обітовану. Через таку політику уряд Ізраїлю уважно дослухається до інтересів єврейських спільнот у світі. Проблема полягає в тому, що інтереси цих спільнот у різних державах різняться між собою.

Сьогодні більшість євреїв живе в Ізраїлі, США та країнах Заходу. Єврейські громади, які налічують десятки, а то й сотні тисяч людей, існують також в Україні та Росії. Але якщо в демократичних державах єврейській діаспорі нічого не загрожує, то в авторитарній РФ цілком можливими є репресії стосовно національних меншин. Ізраїльський уряд побоюється такого шантажу зі сторони Кремля, вважаючи, що необережні дії Тель-Авіва можуть призвести до переслідування євреїв Москвою на своїй території. Але й це ще не уся проблема. 

Приймаючи будь-які рішення, політики в Ізраїлі, який є демократичною країною, мають враховувати думку свого електорату. Близько 12% ізраїльських виборців є російськомовними — лише за три десятиліття після розпаду СРСР зі Східної Європи до Землі Обітованої прибули приблизно 1,2 млн людей. Близько третини з них приїхали з Росії, десь стільки ж — з України. Частина з цих людей підтримує Україну, деякі навіть повернулися, щоб долучитися до захисту країни свого народження від російської агресії на початку повномасштабного вторгнення. 

Інші ж, споживаючи інформацію з російських джерел, займають проросійські позиції. Ізраїльські політики намагаються догодити обом частинам російськомовного населення, тому часто їхні дії виглядають по-дивному рівновіддаленими від усіх сторін. Але зі зростанням напруги на Близькому Сході зокрема і у світі загалом така обережна політика Тель-Авіва опинилися під загрозою. Україна у цьому відіграє одну з ключових ролей. 

До чого тут Україна?

Намагання уряду Беньяміна Нетаньягу зберегти обмежену співпрацю Тель-Авіва з Москвою сьогодні наразилися на основну проблему: це не потрібно самій Росії. З початком війни в Секторі Газа, яка спричинила тисячі жертв серед цивільного населення, багато де у світі наростало обурення діями ізраїльських військ. Цим не могла не скористатися Москва: Кремль почав відкрито і гучно критикувати Ізраїль і навіть прийняв у себе делегацію ХАМАСу. 

До того ж РФ почала звинувачувати Захід в лицемірстві, заявляючи, що якщо Тель-Авів може проводити руйнівну військову операцію з тисячами жертв, то і російські війська в Україні можуть діяти так само. На додаток до цього, гуманітарну політику Ізраїля в Газі почали критикувати в Білому Домі. Уряд Нетаньягу потрапив у складну ситуацію: всі його миролюбні дії щодо РФ не дали жодного результату, та ще й стосунки з союзниками стали гіршими.

На фоні усього цього Україна діяла досить обережно. Від нападу ХАМАСу у жовтні торік Україна висловлює єврейській державі безумовну підтримку, але не припиняє й контакти з арабськими державами — наприклад, Саудівська Аравія неодноразово виступала посередником у перемовинах Києва і Москви щодо обміну полоненими. Й Ізраїль, й Україна, опинившись у стані війни, отримали широку підтримку цивілізованого світу. Тепер основним завданням для обох є її збереження. Іронічно, але саме це однакове завдання тримає Київ і Тель-Авів на відстані один від одного.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: AFP

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Хто такі ортодоксальні євреї?

Це — кілька релігійних спільнот, які сповідують специфічні течії юдаїзму. Одними з них є добре відомі в Україні хасиди, які щороку приїздять до Умані на могилу святого засновника їхньої релігії. В самому Ізраїлі ортодоксальних євреїв називають словом харедім, яке означає «тремтливі (перед Богом)». У харедім є свої специфічні права: вони живуть окремо і мають свою власну систему освіти, яка, замість природничих наук, фокусується на вивченні Тори — священного письма юдаїзму.

Але найбільше дискусій викликає інша частина угоди ортодоксальних євреїв з державою Ізраїль — вони не служать в армії. В державі, яка за 76 років свого існування пережила більше десятка війн, повстань та інших військових зіткнень, служба у війську є обов’язковою для всіх — і для чоловіків, і для жінок, але не для харедім. Релігійні лідери ортодоксальних євреїв узгодили такі правила ще при заснуванні Ізраїля. Втім, між минулим і сьогоденням є значна різниця.

Суспільство в суспільстві

У 1948 році, коли проголосили незалежність Ізраїлю, харедім налічували близько 40 тисяч людей. Нині ортодоксальних вірян — понад мільйон, вони становлять близько 13% населення держави. У частини ізраїльського суспільства все частіше виникають питання про те, чому така значна спільнота не є залученою до охорони держави, якій загрожує напад зі сторони країн-сусідів. У ситуації масштабної війни в Секторі Газа рішення про мобілізацію релігійних спільнот вийшло на передній план. 

Більшість харедім виступили проти залучення до армії. «Якби всі солдати вивчали Тору, нам не потрібна була б армія», — заявляють члени релігійних спільнот. Ймовірно, втім, що рішення про мобілізацію все ж приймуть, незалежно від їхнього спротиву. Соцопитування показують, що решту ізраїльтян, загалом, мобілізацію харедім підтримують. Повернення солдатів з війни лише загострює це питання.

Водночас залучення ортодоксальних євреїв до війська потребує вирішення низки питань. Наприклад, як організувати спільну службу ультрарелігійних осіб разом з жінками-військовослужбовицями. Наразі ж залученість харедім до війська досі є низькою. В ізраїльській армії служить більше громадян арабського походження, ніж ортодоксальних вірян — і це в умовах війни між ізраїльтянами та палестинськими арабами. 

Війна все змінює

Попри всі проблеми, війна стала приводом до налагодження зв’язків між релігійними євреями та рештою ізраїльтян. Сьогодні близько 30% харедім підтримують запровадження для них призову до армії — це на 20% більше, ніж до війни. Дві третини ортодоксальних євреїв стверджують, що після нападу ХАМАСу на Ізраїль їхнє відчуття спільної долі з рештою країни посилилося.

Активісти з релігійних груп активно долучалися до підтримки постраждалих від нападу ХАМАСу, допомагали родинам солдатів, а також вперше почали молитися за вояків. Член уряду Ізраїлю Іцхак Ґольдкнопф, представник харедім, виступає за те, щоб мобілізацію запровадили для тих вірян, які не стануть професійними знавцями Тори. Ще торік такі зміни були б просто немислимими. Водночас схожі пропозиції уже призводять до протестів та сутичок між ультрарелігійними євреями та ізраїльською поліцією в Єрусалимі.

Автор статті — Дмитро Спорняк

Фото: Nati Shohat/The Times of Israel

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики