Як війна вплинула на роль Ізраїлю на Близькому Сході?

На географічній мапі Близького Сходу Ізраїль — це маленька єврейська держава, яка збільшилася до нинішніх розмірів тільки за останні два-три десятиліття. Ізраїль оточений величезними за територією арабськими державами, які у травні 1948 року — після проголошення держави Ізраїль — почали проти нього агресію Неодноразово під час наступних війн  загони Армії оборони Ізраїлю підходили до столиць могутніх арабських країн, які за чисельністю населення і військовим потенціалом мали б бути очевидними переможцями.

Тому я б не став оцінювати міць Ізраїлю лише на підставі того, що його війська увійшли на територію Сектора Гази. Ми спостерігаємо, як Ізраїль може опиратися спробам власної ліквідації. І це відбувається останні 80 років. Увесь цей час можна говорити про важливу роль Ізраїлю в регіоні просто тому, що Ізраїль існує далі. А з погляду своїх арабських сусідів, він давно мав би зникнути.

Чи можливе мирне завершення конфлікту між євреями та палестинцями?

Ця війна продемонструвала, що була недооцінка нового виміру небезпеки. Упродовж багатьох десятиріч панувала думка — як в ізраїльському, так і в американському та європейському політичному мисленні, — що варто Ізраїлю домовитися про мир з арабськими країнами, як будуть створені умови для існування нового Близького Сходу. Ця ідея почала втілюватися в життя ще в 70-ті роки минулого сторіччя. Тоді, після війни Судного дня, тодішній президент Єгипту Анвар Садат знайшов політичні можливості підписати мир з Ізраїлем. Ці зусилля, з одного боку, були нагороджені Нобелівською премією миру, а з іншого — закінчилися вбивством Анвара Садата єгипетськими радикалами. 

Водночас арабські країни з 40-х років минулого сторіччя почали використовувати мешканців самої колишньої підмандатної Палестини як проксі-інструмент. Там не постала жодна палестинська держава протягом 20 років єгипетського і йорданського панування. А мешканців цих територій, яких і далі штучно утримували в таборах для біженців, переконували, що вони дійсно мають створити свою незалежну державу, але і на території Ізраїлю. Шляхом його звільнення від євреїв. 

Після 1967 року, коли вся територія колишньої підмандатної Палестини опинилася під контролем Ізраїлю, цю ідею почали формулювати як визволення всієї Палестини від ізраїльських окупантів і створення палестинської держави на всій її території. Попри мирний процес між Ізраїлем і арабськими країнами, цю думку послідовно підтримували в середовищі палестинського населення. Людей фактично позбавили будь-якої соціальної перспективи. Ті міжнародні кошти, які виділяли на розвиток цих територій, як правило, спрямовували на ефективну інфраструктуру терору.

7 жовтня 2023 року показало, що політика примирення Ізраїлю з арабськими країнами і створення нового Близького Сходу збанкрутіла. Тому що головним опонентом цієї політики є арабське населення палестинських земель. Воно не бачить у цьому примиренні своєї ролі. І найголовніше — самі арабські держави ніякої ролі палестинському населенню не пропонують.

Які наслідки війни Ізраїлю проти ХАМАСу у світі?

У ХАМАСі побачили: що більшим буде їхній рівень конфронтації з Ізраїлем і що більше мирних ізраїльських та арабських мешканців постраждає від війни, то більшим буде рівень антисемітизму у Європі і США. Тож там сподіваються, що згодом суспільна думка зміниться, і не тільки в Європі, а й у США не підтримуватимуть Ізраїль. Тоді зʼявиться можливість для винищення єврейського населення з цієї території і створення арабської держави на всій території колишньої підмандатної Палестини.

Убиті в Харкові українські діти не викликають у більшості європейців жодних емоцій чи протестів. Про ізраїльських заручників, які перебували в полоні із 7 жовтня 2023 року, на Заході також майже не згадували. І те, що бойовики ХАМАСу убили значну кількість дітей серед цих заручників, теж перестало цікавити приблизно за два місяці.

Чи має ХАМАС політичні перспективи?

Важливо не те, як називається організація, а те, на що вона спирається. Авторитетна організація в Секторі Гази має спиратися на одну ідею — повне винищення євреїв на території колишньої підмандатної Палестини. І тоді вона матиме успіх серед населення. Якщо ці організації мають поміркованіші позиції, то увага палестинської «вулиці» перемикається на тих, хто обіцяє їм цю ліквідацію.

Чи дії Ізраїлю ослабили Іран — союзника Росії в регіоні?

Невідомо, наскільки дії Ізраїлю привели до реального послаблення позицій Ірану. Адже незрозуміло, що насправді сталося з іранською ядерною програмою. По-друге, я вважаю, що коли ми говоримо про послаблення позицій Ірану, йдеться також про стримування іранського впливу на настрої «вулиці»

Водночас Іран утратив свої позиції в Лівані внаслідок того, що більше не може озброювати Хезболлу, а вона — тримати ліванське населення у страху і покорі перед власною військовою міццю. Але це не кінець історії. 

Те саме стосується Сирії. Там Іран фактично підтримував режим Башара Асада, який, своєю чергою, спирався на меншість населення — алавітів. В опозиції до цього режиму перебувала сунітська більшість. Тому Іран можна було позбавити впливу на ситуацію, оскільки проти цього режиму виступала більшість населення.

Чому між Україною та Ізраїлем майже немає співпраці?

Там, де їхні інтереси збігаються, вони співпрацюють, там, де різняться, — вони не співпрацюють. Це нормально для двох країн, розташованих у різних куточках Земної кулі. Україна намагається у своїй зовнішній політиці орієнтуватися на зовнішній політичний курс Європейського Союзу. Він дуже часто безвідповідальний і ворожий до уявлення Ізраїлю про його самозбереження. Коли Україна підтримує цей курс, вона фактично переходить на позиції, які в Ізраїлі не вважають комфортними. 

Чому Ізраїль обережно ставиться до Росії?

Ізраїль змушений враховувати присутність не тільки Ірану, а й Росії в регіоні. Тому що донедавна РФ домінувала в повітряному просторі Сирії, а зараз зберігає там свої бази. Невідомо, як буде далі розвиватися ситуація, враховуючи те, що на сирійський режим зараз має серйозний вплив Туреччина Реджепа Таїпа Ердогана і вона може бути зацікавлена у збереженні російських баз.

Тому в Ізраїлі можуть бути достатньо обережними щодо конфронтації з Росією. Це теж абсолютно логічно з огляду на те, що ми маємо справу з маленькою державою, незрівнянною з Україною за територією і чисельністю населення, і з державою, змушеною опиратися значно численнішому ворогу. Тож це просто створює різні системи пріоритетів.

Як Ізраїль, так і Туреччина застосовували свої війська на території Сирії під час і після громадянської війни в цій державі. Чи може початися конфлікт між Туреччиною та Ізраїлем у Сирії?

Я думаю, що може. Туреччина може бути обережнішою в конфлікті з Ізраїлем, усвідомлюючи, що це навряд чи сподобається президентові Трампу. І Реджеп Таїп Ердоган, і прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, і президент Трамп — лідери одного типу. Ця типовість може вберегти Ердогана і Нетаньягу від взаємної конфронтації. Очевидно, що Ердоган розглядає Сирію як територію, на якій він тепер буде здійснювати власний геополітичний план.

Невідомо, чи йому взагалі вдасться втілити ці інтереси, з огляду на те, що дійсно велика частина національних груп Сирії абсолютно не погоджується з таким підходом і тим більше — з турецьким домінуванням. Я думаю, дестабілізація Сирії ще попереду. Ми не знаємо, чи можуть узагалі такі держави, як Сирія, існувати як реальні демократії, враховуючи абсолютну розбіжність інтересів національних громад. Більшість держав Близького Сходу — де немає домінантного монорелігійного й мононаціонального населення — утворені зі шматків територій, що мають державність переважно як наслідок колоніальної спадщини або давньої історії, подібно до деяких країн Африки.

Реджепу Таїпові Ердогану важливо підтримувати певний рівень конфлікту з Ізраїлем, тому що є також питання електоральних інтересів. Але він не хотів би, щоб цей конфлікт переростав у щось більше, що знищило б його власну зовнішньополітичну позицію. Тут багато питань з невідомими, але мені здається, що здоровий глузд може бути переможцем просто тому, що велика конфронтація не вигідна ані Анкарі, ані Єрусалиму.

Чого чекати далі на Близькому Сході?

І у випадку війни на Близькому Сході, і у війні Росії проти України маємо розуміти одну просту формулу: чого насправді хоче інша сторона? Росія хоче знищити Україну як державу і зайняти її територію. Значить, в українського народу немає ніякого шансу припинити цю війну інакше, ніж відбивши ці російські претензії. Українці або зникнуть із мапи світу в найближчі десятиріччя, або відіб’ються. Але неможливо закінчити російсько-українську війну якимось перемир’ям чи домовленостями. Тому що кожен росіянин «думає», що українці — це вигадана нація, яка живе на «ісконнай рускай зємлє» і має бути з цієї «ісконнай рускай зємлі» вигнана, а їхня держава — ліквідована.

Таким самим, по суті, є майбутній розвиток подій на Близькому Сході. Отже, таким чином цей конфлікт не може завершитися, бо він є екзистенційним. Він міг би завершитися тоді, коли зʼявилися певні можливості після Кемп-Девіду, коли було підписано угоди в Осло. Якби палестинці дійсно погодилися на ці територіальні можливості, які в них є на цей час, і дійсно створили державу на території Сектора Гази й Західного берега річки Йордан. Проте вони не погодилися, зокрема й тому, що Ясір Арафат побачив, що така опція фактично знищує його позиції в палестинському русі й позбавляє фінансових доходів від спонсорів, не зацікавлених у такому розвитку подій. Цей історичний момент було втрачено, а разом з ним почали змінюватися настрої в самому Ізраїлі. 

Фактична відмова палестинців від миру та створення власної держави на умовах розмежування й заміна цього всього терором — привели до того, що ізраїльське суспільство зараз не надто тяжіє до ідеї двох держав. 

Ви згадали про визнання палестинської держави союзниками Ізраїлю в Європі. Але в цьому й полягає парадокс: коли ця палестинська держава мала шанси на існування — її не визнавали. А зараз визнають неіснуючу державу, яка не контролює своєї території. Що буде далі? Тут усе досить просто. Або арабські держави знайдуть механізм, щоб змінити настрої палестинського населення і створити державу чи реальну автономію в межах Сектора Гази або якихось територій Західного берега річки Йордан. Або ці території стануть інтегральною частиною Єгипту і Йорданії. Або цей конфлікт триватиме аж до моменту, поки там залишиться хтось один, хто може створити державу. 

У чому полягає план ХАМАСу та як в Ізраїлі сприймають наслідки війни?

Ідея ХАМАСу й інших радикальних угруповань полягає в тому, що зміна настроїв щодо Ізраїлю відкриває шлях до нового близькосхідного Голокосту, коли можна буде одночасно знищити євреїв як на Близькому Сході, так і, можливо, на Заході. Вони готові використовувати своє мирне населення і як фундамент для знищення, і як засіб демонстрації жертв.

В ізраїльському суспільстві, звичайно, є ідея збереження держави. Але тих, хто раніше казав: «Зберігаймо державу, поруч з якою буде мирна, демілітаризована, демократична Палестина», — після 7 жовтня стає дедалі менше. Більшає людей, які кажуть: «Зберігаймо державу — й унеможливимо появу другої держави на території підмандатної Палестини. А навпаки, зробимо умови для того, щоб мешканці цієї території знайшли собі місце в інших арабських державах». Обидві програми — нереалістичні.

Наступні покоління, як євреїв, так і українців, будуть жити в умовах криз, війни, поневірянь, обстрілів, ракетних ударів, інфраструктурних руйнувань і нападів на своє мирне життя. Ось це і є реальна картина Близького Сходу, яка повністю своїм драматизмом накладається на реальну картину України. Дві пожежі, які не так просто згасити. 

Автор: Дмитро Спорняк

Фото: Галина Зварич

На акцію прийшло близько 50 людей. «From Palestine to Ukraine liberation is our aim», «From Ukraine to Palestine occupation is a crime», «All weapons to Ukraine», «Stop arming Israel, arm Ukraine now» — ці гасла найчастіше лунали на акції. Більшість учасників наголошували, що такі зібрання важливі передусім для того, щоб об’єднуватися проти імперіалізму та колоніалізму з народами, які перебувають під гнітом.

«Неможливо спостерігати бездіяльно те, що відбувається у Газі. Відбувається геноцид на багатьох рівнях. Це асиметричне воєнне насильство і штучно створена гуманітарна катастрофа. З історичного українського досвіду дуже знайома ситуація. Є жива реакція співчуття солідарності, злості, яка перетворюється у вимогу зупинити Ізраїль, зупинити військові поставки до нього, деблокувати гуманітарну допомогу до Гази та припинити окупацію», — говорить Олексій Мінько.

Олексій — один із небагатьох, хто погодився дати коментар під своїм іменем. Чимало людей були обережні й зважали на заходи безпеки, адже на захід прийшли також люди з ультраправими настроями — з плакатами та вигуками. А напередодні у коментарях до дописів про акцію було чимало негативних і ворожих коментарів.

«Я була за кордоном, спілкувалася з людьми з Палестини й розумію, що це про переживання великої трагедії для всієї нації. Я вбачаю здоровий глузд у тому, щоб вийти й проявити свою позицію, солідарність з народом», — поділилась учасниця акції Ілона.

На акцію також прийшли представники мусульманської спільноти, подружжя Мате і Петро (ім’я змінено на прохання чоловіка). Вони поділились, що прийшли підтримати братів і сестер мусульман, а також християн, які так само постраждали від дій ізраїльської армії.

«Мені дуже подобається такий вислів: “Необов’язково бути мусульманином, щоб підтримати Палестину, але обов’язково бути людиною”. Ми бачимо в новинах, як у Палестині стріляють по дітях. Це найбільш задокументований геноцид. І ми прийшли, щоб показати, що ми з ними, ми співчуваємо, молимося, робимо все, що в наших силах, щоб підтримати. Принаймні, інформаційно», — поділилась Мате.

Подружжя вважає, що в українському інформаційному просторі часто проводять хибну паралель між Палестиною та РФ. Зі свого досвіду спілкування з палестинцями вони заперечують це.

«Ми прийшли до сакрального для українців місця — пам’ятника жертвам Голодомору, щоб провести паралелі та проявити свою громадянську свідомість і солідарність із братнім палестинським народом. Тому що ми — мусульмани України. Ми також співчуваємо нашим палестинським братам і сестрам», — розповів про свою мотивацію прийти на акцію Петро.

Чоловік також наголошує, що страждають цивільні люди. І нагадав про випадки, коли під час роздачі гуманітарної допомоги ізраїльські військові відкривали вогонь по людях.

«Проводити паралелі, що населення Сектору Гази це якась там політична чи бойова частина партії ХАМАС — це дуже неправильно. Ну не може входити до партії два мільйони населення разом з жінками чи людьми з інвалідністю, чи соціально незахищеними ланками населення. На території Сектору Гази проживають  християни, у яких були свої культові споруди, яких вже немає. Насильство невибіркове, воно не має цілі конкретно знищити цей будинок. Скидають американські бомби X-47, які могли б давати Україні, які є аналогом гіперзвукової ракети Кинджал», — каже Петро.

Контекст. Австралія, Велика Британія, Канада та Португалія 21 вересня повідомили про офіційне визнання державності Палестини. Ці країни критикують як ХАМАСу, так і дії Ізраїлю, що призвели до масових жертв серед цивільного населення. 

Наразі державу Палестина визнають близько 150 зі 193 держав-членів ООН. Речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий нещодавно заявив, що Україна підтримує створення двох держав — Ізраїлю та Палестини — і засуджує як удари Ізраїлю, що спричиняють жертви серед цивільних, так і напади ХАМАСу. Також Україна надавала гуманітарну допомогу палестинцям, зокрема постачаючи борошно.

Авторка: Антоніна Андрійчук

Фото: Instagram / @united.action.ua

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Ізраїль підтвердив проведення операції, але не називає її цілі. Губернатор Наблуса Гассан Даглас назвав дії ізраїльських військових «демонстрацією сили без жодного виправдання». За його словами, солдати обшукують доми та магазини всередині старого міста, деякі з будинків перетворили на військові пости.

Повідомляють про сутички між ізраїльськими солдатами та місцевою молоддю, яка кидала у них каміння. Палестинський Червоний півмісяць повідомив про те, що декілька людей отримали травми, але жодна з них не була вогнепальною.

Нагадаємо. Місто Наблус вже було центром ізраїльських рейдів, зокрема у 2022 та 2023 роках, коли військові проводили операцію проти місцевих озброєних угруповань, а також під час палестинського повстання у 2002 році. В місті мешкає близько 30 тисяч людей.

Контекст. Західний берег ріки Йордан та Східний Єрусалим — це території, які більшість міжнародної спільноти вважає частиною Палестини. 1980 року Ізраїль анексував Східний Єрусалим, проте більшість країн не визнала законність ізраїльських претензій, вважаючи це окупацією. Водночас на ці палестинські території переселяються ізраїльські поселенці. Нині серед 2,7 млн місцевих палестинців проживає близько 700 тисяч поселенців з Ізраїля.

Ізраїль називає цю інформацію «неправдивою та упередженою», стверджуючи, що міжнародні експерти використовують дані, які надходять від ХАМАСу для своїх досліджень. Верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк заявив у п’ятницю, що голод у Газі є прямим наслідком дій ізраїльського уряду, і попередив, що смерть від голоду може бути кваліфікована як воєнний злочин.

Контекст. Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики угруповання ХАМАС здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю у жовтні 2023 року. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад, Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Гази, встановивши також блокаду. Відтоді внаслідок бойових дій в густонаселеному регіоні загинули десятки тисяч людей.

Раніше були повідомлення, про те, що за даними Управління ООН з прав людини понад 1000 людей у Секторі Гази були вбиті внаслідок дій ізраїльської армії, намагаючись здобути їжу.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Раніше ізраїльський міністр фінансів Бецалель Смотрич пообіцяв наполягати на плані будівництва поселень на окупованих Ізраїлем територіях, заявивши, що цей проєкт «поховає» ідею Палестинської держави. ООН заявила, що цей план розібʼє Західний берег ріки Йордан на ізольовані анклави, що стане воєнним злочином.

Контекст. Західний берег ріки Йордан та Східний Єрусалим — це території, які більшість міжнародної спільноти вважає частиною Палестини. 1980 року Ізраїль анексував Східний Єрусалим, проте більшість країн не визнала законність ізраїльських претензій, вважаючи це окупацією. Водночас на ці палестинські території переселяються ізраїльські поселенці. Нині серед 2,7 млн місцевих палестинців проживає близько 700 тисяч поселенців з Ізраїля.

Контекст. Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики угруповання ХАМАС здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю у жовтні 2023 року. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад, Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Гази, встановивши також блокаду. Відтоді внаслідок бойових дій в густонаселеному регіоні загинули десятки тисяч людей.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Цитата. «Раптом вони дозволили нам рухатися вперед і змусили всіх зібратися, а потім почали падати снаряди, танкові снаряди», — повідомив свідок події.

Сили оборони Ізраїлю визнали, що військові відкрили вогонь по групі людей, і заявили, що розслідують обставини.

Того ж дня щонайменше ще 14 людей загинули в інших частинах Сектора Гази внаслідок обстрілів, повідомляє Reuters.

Більшість гуманітарної допомоги в Секторі Гази регулює Гуманітарна фундація Гази (ГФГ), яку підтримують Ізраїль та США. ООН оцінює роботу ГФГ як неадекватну, небезпечну та таку, що порушує правила гуманітарної неупередженості через встановленні обмеження, які, за словами Ізраїля, спрямовані на те, щоб допомогу не змогли отримати бійці ХАМАС. Зазначається, що обстріл групи людей відбувся біля точки Всесвітньої продовольчої програми ООН, а не точки ГФГ.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Кац також закликав палестинців залишити зони, де тривають бойові дії, та «діяти зараз, щоб скинути ХАМАС і повернути всіх заручників».

Контекст. Уночі 18 березня — після майже двох місяців припинення вогню — ізраїльські військові завдали ударів по території Сектора Газа. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу звільнити 59 заручників.

Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Чому в Секторі Газа триває війна? Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Коли США почали підтримувати Ізраїль?

Майже одразу після проголошення створення держави Ізраїль у 1948 році США її підтримали. Утім тоді Вашингтон не надавав ізраїльтянам жодної суттєвої допомоги. Перші десятиліття існування Ізраїлю його основним союзником була Франція.

Проте все змінилося в шістдесяті роки 20 століття. Франція втрачала свій вплив у світі й, програвши війну за незалежність Алжиру, намагалася налагодити контакти з арабськими країнами, які виступали агресивно проти Ізраїлю. У цей час підтримувати арабські країни й зміцнювати свій вплив у регіоні намагався СРСР. Це робило Тель-Авів перспективним союзником для США: таким чином можна було протистояти радянському впливу на Близькому Сході.

У 1967 році сталася так звана Шестиденна війна, у якій Ізраїль переміг одразу чотири країни: Єгипет, Сирію, Ірак та Йорданію, яких підтримував також Ліван. Ізраїль навіть окупував частину територій сусідів. Тоді Ізраїль показав, що може самостійно й ефективно діяти проти країн, підтримуваних СРСР, тоді як США були по вуха затягнуті у війну у В’єтнамі. Таким чином ізраїльтяни зарекомендували себе як бажані союзники для Сполучених Штатів.

Відтоді багато що змінилося: Радянський Союз розпався, а вплив Росії, хоча й досі зберігається на Близькому Сході, вже не є настільки значним.

Чому США досі безумовно підтримують Ізраїль?

Це дозволяє Вашингтону зберігати свій вплив на Близькому Сході. Ізраїль — економічно і технологічно розвинена держава з потужною розвідкою. Тож після десятиліть співпраці США та Тель-Авів поєднують тісні зв’язки в безпековій сфері.

Ще одним важливим партнером, який допомагає США протистояти Ірану в регіоні, є Саудівська Аравія. Та, на відміну від королівства саудитів, яке є абсолютною монархією, Ізраїль — демократична країна, більш зрозуміла Вашингтону й ближча до нього з ідеологічних міркувань.

Чи можна так Україні?

Україна також демократична держава і допомагає США стримувати вплив глобального конкурента — Росії. Ба більше, Україна не завдає ударів по густонаселених районах, як це відбувається в Секторі Газа, що викликає обурення значної частини західної публіки. Чи цього недостатньо для допомоги?

Вочевидь, ні. Видається, що Вашингтон менш зацікавлений у долі східної Європи, ніж у Близькому Сході — регіоні, багатому на корисні копалини, передусім нафту. До того ж Близький Схід розташований на перехресті шляхів між Заходом, Азією та Африкою, що робить його важливим логістичним вузлом. І, зрештою, на відміну від РФ, супротивники Ізраїлю не мають ядерної зброї, тож самим Сполученим Штатам серйозно погрожувати не можуть.

Наразі видається, що адміністрація Трампа не бачить вигоди в підтримці України, зокрема Європи загалом. Натомість, судячи з переговорів між Вашингтоном та Москвою і заяв американських пропагандистів штибу Такера Карлсона, США бажають перетягнути Росію на свій бік у суперництві з Китаєм. Якщо ж це не вдасться, ймовірно, США знову захочуть підтримувати Україну. Або ж їхню роль перебере на себе Європа, для якої східний фланг має значно більше значення.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: Haley Black/Pexels