Як війна вплинула на роль Ізраїлю на Близькому Сході?

На географічній мапі Близького Сходу Ізраїль — це маленька єврейська держава, яка збільшилася до нинішніх розмірів тільки за останні два-три десятиліття. Ізраїль оточений величезними за територією арабськими державами, які у травні 1948 року — після проголошення держави Ізраїль — почали проти нього агресію Неодноразово під час наступних війн  загони Армії оборони Ізраїлю підходили до столиць могутніх арабських країн, які за чисельністю населення і військовим потенціалом мали б бути очевидними переможцями.

Тому я б не став оцінювати міць Ізраїлю лише на підставі того, що його війська увійшли на територію Сектора Гази. Ми спостерігаємо, як Ізраїль може опиратися спробам власної ліквідації. І це відбувається останні 80 років. Увесь цей час можна говорити про важливу роль Ізраїлю в регіоні просто тому, що Ізраїль існує далі. А з погляду своїх арабських сусідів, він давно мав би зникнути.

Чи можливе мирне завершення конфлікту між євреями та палестинцями?

Ця війна продемонструвала, що була недооцінка нового виміру небезпеки. Упродовж багатьох десятиріч панувала думка — як в ізраїльському, так і в американському та європейському політичному мисленні, — що варто Ізраїлю домовитися про мир з арабськими країнами, як будуть створені умови для існування нового Близького Сходу. Ця ідея почала втілюватися в життя ще в 70-ті роки минулого сторіччя. Тоді, після війни Судного дня, тодішній президент Єгипту Анвар Садат знайшов політичні можливості підписати мир з Ізраїлем. Ці зусилля, з одного боку, були нагороджені Нобелівською премією миру, а з іншого — закінчилися вбивством Анвара Садата єгипетськими радикалами. 

Водночас арабські країни з 40-х років минулого сторіччя почали використовувати мешканців самої колишньої підмандатної Палестини як проксі-інструмент. Там не постала жодна палестинська держава протягом 20 років єгипетського і йорданського панування. А мешканців цих територій, яких і далі штучно утримували в таборах для біженців, переконували, що вони дійсно мають створити свою незалежну державу, але і на території Ізраїлю. Шляхом його звільнення від євреїв. 

Після 1967 року, коли вся територія колишньої підмандатної Палестини опинилася під контролем Ізраїлю, цю ідею почали формулювати як визволення всієї Палестини від ізраїльських окупантів і створення палестинської держави на всій її території. Попри мирний процес між Ізраїлем і арабськими країнами, цю думку послідовно підтримували в середовищі палестинського населення. Людей фактично позбавили будь-якої соціальної перспективи. Ті міжнародні кошти, які виділяли на розвиток цих територій, як правило, спрямовували на ефективну інфраструктуру терору.

7 жовтня 2023 року показало, що політика примирення Ізраїлю з арабськими країнами і створення нового Близького Сходу збанкрутіла. Тому що головним опонентом цієї політики є арабське населення палестинських земель. Воно не бачить у цьому примиренні своєї ролі. І найголовніше — самі арабські держави ніякої ролі палестинському населенню не пропонують.

Які наслідки війни Ізраїлю проти ХАМАСу у світі?

У ХАМАСі побачили: що більшим буде їхній рівень конфронтації з Ізраїлем і що більше мирних ізраїльських та арабських мешканців постраждає від війни, то більшим буде рівень антисемітизму у Європі і США. Тож там сподіваються, що згодом суспільна думка зміниться, і не тільки в Європі, а й у США не підтримуватимуть Ізраїль. Тоді зʼявиться можливість для винищення єврейського населення з цієї території і створення арабської держави на всій території колишньої підмандатної Палестини.

Убиті в Харкові українські діти не викликають у більшості європейців жодних емоцій чи протестів. Про ізраїльських заручників, які перебували в полоні із 7 жовтня 2023 року, на Заході також майже не згадували. І те, що бойовики ХАМАСу убили значну кількість дітей серед цих заручників, теж перестало цікавити приблизно за два місяці.

Чи має ХАМАС політичні перспективи?

Важливо не те, як називається організація, а те, на що вона спирається. Авторитетна організація в Секторі Гази має спиратися на одну ідею — повне винищення євреїв на території колишньої підмандатної Палестини. І тоді вона матиме успіх серед населення. Якщо ці організації мають поміркованіші позиції, то увага палестинської «вулиці» перемикається на тих, хто обіцяє їм цю ліквідацію.

Чи дії Ізраїлю ослабили Іран — союзника Росії в регіоні?

Невідомо, наскільки дії Ізраїлю привели до реального послаблення позицій Ірану. Адже незрозуміло, що насправді сталося з іранською ядерною програмою. По-друге, я вважаю, що коли ми говоримо про послаблення позицій Ірану, йдеться також про стримування іранського впливу на настрої «вулиці»

Водночас Іран утратив свої позиції в Лівані внаслідок того, що більше не може озброювати Хезболлу, а вона — тримати ліванське населення у страху і покорі перед власною військовою міццю. Але це не кінець історії. 

Те саме стосується Сирії. Там Іран фактично підтримував режим Башара Асада, який, своєю чергою, спирався на меншість населення — алавітів. В опозиції до цього режиму перебувала сунітська більшість. Тому Іран можна було позбавити впливу на ситуацію, оскільки проти цього режиму виступала більшість населення.

Чому між Україною та Ізраїлем майже немає співпраці?

Там, де їхні інтереси збігаються, вони співпрацюють, там, де різняться, — вони не співпрацюють. Це нормально для двох країн, розташованих у різних куточках Земної кулі. Україна намагається у своїй зовнішній політиці орієнтуватися на зовнішній політичний курс Європейського Союзу. Він дуже часто безвідповідальний і ворожий до уявлення Ізраїлю про його самозбереження. Коли Україна підтримує цей курс, вона фактично переходить на позиції, які в Ізраїлі не вважають комфортними. 

Чому Ізраїль обережно ставиться до Росії?

Ізраїль змушений враховувати присутність не тільки Ірану, а й Росії в регіоні. Тому що донедавна РФ домінувала в повітряному просторі Сирії, а зараз зберігає там свої бази. Невідомо, як буде далі розвиватися ситуація, враховуючи те, що на сирійський режим зараз має серйозний вплив Туреччина Реджепа Таїпа Ердогана і вона може бути зацікавлена у збереженні російських баз.

Тому в Ізраїлі можуть бути достатньо обережними щодо конфронтації з Росією. Це теж абсолютно логічно з огляду на те, що ми маємо справу з маленькою державою, незрівнянною з Україною за територією і чисельністю населення, і з державою, змушеною опиратися значно численнішому ворогу. Тож це просто створює різні системи пріоритетів.

Як Ізраїль, так і Туреччина застосовували свої війська на території Сирії під час і після громадянської війни в цій державі. Чи може початися конфлікт між Туреччиною та Ізраїлем у Сирії?

Я думаю, що може. Туреччина може бути обережнішою в конфлікті з Ізраїлем, усвідомлюючи, що це навряд чи сподобається президентові Трампу. І Реджеп Таїп Ердоган, і прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу, і президент Трамп — лідери одного типу. Ця типовість може вберегти Ердогана і Нетаньягу від взаємної конфронтації. Очевидно, що Ердоган розглядає Сирію як територію, на якій він тепер буде здійснювати власний геополітичний план.

Невідомо, чи йому взагалі вдасться втілити ці інтереси, з огляду на те, що дійсно велика частина національних груп Сирії абсолютно не погоджується з таким підходом і тим більше — з турецьким домінуванням. Я думаю, дестабілізація Сирії ще попереду. Ми не знаємо, чи можуть узагалі такі держави, як Сирія, існувати як реальні демократії, враховуючи абсолютну розбіжність інтересів національних громад. Більшість держав Близького Сходу — де немає домінантного монорелігійного й мононаціонального населення — утворені зі шматків територій, що мають державність переважно як наслідок колоніальної спадщини або давньої історії, подібно до деяких країн Африки.

Реджепу Таїпові Ердогану важливо підтримувати певний рівень конфлікту з Ізраїлем, тому що є також питання електоральних інтересів. Але він не хотів би, щоб цей конфлікт переростав у щось більше, що знищило б його власну зовнішньополітичну позицію. Тут багато питань з невідомими, але мені здається, що здоровий глузд може бути переможцем просто тому, що велика конфронтація не вигідна ані Анкарі, ані Єрусалиму.

Чого чекати далі на Близькому Сході?

І у випадку війни на Близькому Сході, і у війні Росії проти України маємо розуміти одну просту формулу: чого насправді хоче інша сторона? Росія хоче знищити Україну як державу і зайняти її територію. Значить, в українського народу немає ніякого шансу припинити цю війну інакше, ніж відбивши ці російські претензії. Українці або зникнуть із мапи світу в найближчі десятиріччя, або відіб’ються. Але неможливо закінчити російсько-українську війну якимось перемир’ям чи домовленостями. Тому що кожен росіянин «думає», що українці — це вигадана нація, яка живе на «ісконнай рускай зємлє» і має бути з цієї «ісконнай рускай зємлі» вигнана, а їхня держава — ліквідована.

Таким самим, по суті, є майбутній розвиток подій на Близькому Сході. Отже, таким чином цей конфлікт не може завершитися, бо він є екзистенційним. Він міг би завершитися тоді, коли зʼявилися певні можливості після Кемп-Девіду, коли було підписано угоди в Осло. Якби палестинці дійсно погодилися на ці територіальні можливості, які в них є на цей час, і дійсно створили державу на території Сектора Гази й Західного берега річки Йордан. Проте вони не погодилися, зокрема й тому, що Ясір Арафат побачив, що така опція фактично знищує його позиції в палестинському русі й позбавляє фінансових доходів від спонсорів, не зацікавлених у такому розвитку подій. Цей історичний момент було втрачено, а разом з ним почали змінюватися настрої в самому Ізраїлі. 

Фактична відмова палестинців від миру та створення власної держави на умовах розмежування й заміна цього всього терором — привели до того, що ізраїльське суспільство зараз не надто тяжіє до ідеї двох держав. 

Ви згадали про визнання палестинської держави союзниками Ізраїлю в Європі. Але в цьому й полягає парадокс: коли ця палестинська держава мала шанси на існування — її не визнавали. А зараз визнають неіснуючу державу, яка не контролює своєї території. Що буде далі? Тут усе досить просто. Або арабські держави знайдуть механізм, щоб змінити настрої палестинського населення і створити державу чи реальну автономію в межах Сектора Гази або якихось територій Західного берега річки Йордан. Або ці території стануть інтегральною частиною Єгипту і Йорданії. Або цей конфлікт триватиме аж до моменту, поки там залишиться хтось один, хто може створити державу. 

У чому полягає план ХАМАСу та як в Ізраїлі сприймають наслідки війни?

Ідея ХАМАСу й інших радикальних угруповань полягає в тому, що зміна настроїв щодо Ізраїлю відкриває шлях до нового близькосхідного Голокосту, коли можна буде одночасно знищити євреїв як на Близькому Сході, так і, можливо, на Заході. Вони готові використовувати своє мирне населення і як фундамент для знищення, і як засіб демонстрації жертв.

В ізраїльському суспільстві, звичайно, є ідея збереження держави. Але тих, хто раніше казав: «Зберігаймо державу, поруч з якою буде мирна, демілітаризована, демократична Палестина», — після 7 жовтня стає дедалі менше. Більшає людей, які кажуть: «Зберігаймо державу — й унеможливимо появу другої держави на території підмандатної Палестини. А навпаки, зробимо умови для того, щоб мешканці цієї території знайшли собі місце в інших арабських державах». Обидві програми — нереалістичні.

Наступні покоління, як євреїв, так і українців, будуть жити в умовах криз, війни, поневірянь, обстрілів, ракетних ударів, інфраструктурних руйнувань і нападів на своє мирне життя. Ось це і є реальна картина Близького Сходу, яка повністю своїм драматизмом накладається на реальну картину України. Дві пожежі, які не так просто згасити. 

Автор: Дмитро Спорняк

Фото: Галина Зварич

За даними Форуму заручників та зниклих безвісти сімей, який ініціював протести, близько 500 тисяч людей вийшли на вулиці. Поліція не підтвердила ці оцінки кількості мітингувальників. Окрім цього, протестувальники блокували дороги, підпалювали шини та вступали в сутички з поліцією в інших частинах Ізраїля. Правоохоронці затримали понад 30 протестувальників. Люди вимагають від ізраїльського уряду угоди про припинення війни і повернення ізраїльтян-заручників ХАМАСу.

Цитата. «Ми вимагаємо те, що по праву належить нам — наших дітей. Ізраїльський уряд перетворив справедливу війну на безглузду війну», — заявила одна з провідниць протестного руху Ейнав Зангаукер, мати заручника ХАМАСу.

Частина членів уряду Ізраїля розкритикувала демонстрації, заявивши, що вони «грають на руку ХАМАСу» та «гарантують повторення жахів 7 жовтня».

Контекст. Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики угруповання ХАМАС здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю 7 жовтня 2023 року. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад, Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Гази, встановивши також блокаду. Відтоді внаслідок бойових дій в густонаселеному регіоні загинули десятки тисяч людей.

Раніше цього ж дня Дональд Трамп заявив, що впродовж 24 годин має стати відомо, чи угруповання ХАМАС погоджується на перемир’я з Ізраїлем. У вівторок Трамп говорив, що на умови 60-денного перемир’я погодився Ізраїль. 

Представники ХАМАСу повідомили, що розглядають пропозицію. Раніше вони стверджували, що погодяться лише на угоду, яка остаточно припинить війну. Натомість ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньягу наразі не коментував заяви Трампа щодо перемир’я. Лідер Ізраїлю неодноразово стверджував, що за результатами війни в Секторі Гази ХАМАС має бути роззброєним. Саме угруповання таку умову відмовляється приймати.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Як усе почалося? Ґрета Тунберґ разом із 11 активістами — членами організації «Флотилія свободи» — 1 червня на човні «Медлін» вирушила з Італії до Гази. На пресконференції того дня команда розповіла, що прагне привернути увагу світової спільноти до ситуації в Газі та доставити допомогу.

Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац натомість 8 червня заявив: «Ізраїль діятиме проти будь-яких спроб прорвати блокаду або допомогти терористичним організаціям — на морі чи в повітрі». 

Уночі 9 червня судно таки наблизилося до берегів Гази, попри спробу ізраїльських військово-морських сил переконати команду добровільно змінити курс. Човен перехопили, а активістів доправили до міста Ашдод в Ізраїлі. Їм дали їжу та провели медичний огляд. Гуманітарний вантаж пообіцяли передати мешканцям Гази. Вже 10 червня Ґрету Тунберґ та інших депортували з країни.

Довідка. «Freedom Flotilla Coalition» («Флотилія свободи») — організація активістів, «об’єднаних ідеєю, що палестинці заслуговують на ті самі права, свободу, гідність, як і всі люди». Діячі із різних країн — зокрема депутатка Європарламенту Ріма Хассан та екоактивістка Ґрета Тунберґ — планували дістатися кораблем до Гази. Мета — передати гуманітарну допомогу та привернути увагу до кризи в палестинських містах. 

Що було перед цим? 30 травня Організація Об’єднаних Націй повідомила, що ситуація в Газі — найгірша від початку війни між Ізраїлем та бойовиками ХАМАСу. Перед тим Ізраїль  на кілька тижнів запровадив блокаду Гази: заборонив ввозити їжу, ліки та іншу допомогу. Водночас уряд стверджував, що «блокада не призвела до дефіциту»

Що відомом про першу спробу? «Флотилія свободи» намагалася дістатися до Гази ще на початку травня. У Мальті на борт корабля «The Conscience» («Совість») мали сісти ще 30 активістів, зокрема Ґрета Тунберґ, але їм не вдалося. Невідомі дрони атакували судно. Ніхто не постраждав, проте місію довелося скасувати.

Що таке ХАМАС? ХАМАС — це угруповання палестинських бойовиків, яке контролює Сектор Гази з 2007 року. Метою ХАМАСу є цілковите знищення Ізраїлю і створення на його місці арабської держави. Усіх євреїв угруповання вважає своїми ворогами.

Що таке Сектор Гази? Це відносно невелика територія — 41 км в довжину та 10 км в ширину — вздовж узбережжя Середземного моря, яка межує з Ізраїлем та Єгиптом. Там проживає близько 2,3 млн людей, це один із найбільш густонаселених регіонів планети.

Чому в Секторі Гази триває війна? Бойові дії в Секторі Гази почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також взяли в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Гази, встановивши також блокаду.

Фото: Israel Foreign Ministry / соцмережа X

Кац також закликав палестинців залишити зони, де тривають бойові дії, та «діяти зараз, щоб скинути ХАМАС і повернути всіх заручників».

Контекст. Уночі 18 березня — після майже двох місяців припинення вогню — ізраїльські військові завдали ударів по території Сектора Газа. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу звільнити 59 заручників.

Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Чому в Секторі Газа триває війна? Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 людей, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Війна у Секторі Газа, яка почалася у жовтні 2023 року, призвела до десятків тисяч жертв серед цивільного палестинського населення, а також змусила майже всіх мешканців регіону покинути свої домівки через руйнування і загрозу життю.

Контекст. Після майже двох місяців припинення вогню, ізраїльські військові завдали ударів по території Сектору Газа вночі 18 березня. Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу відпускати 59 заручників.

Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Чому в Секторі Газа триває війна? Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 осіб, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду.

Що таке ХАМАС? ХАМАС — це угруповання палестинських бойовиків, яке контролює Сектор Газа з 2007 року. Назва угруповання є арабською абревіатурою від «Ісламського руху опору» і водночас означає «завзяття». Метою ХАМАСу є цілковите знищення Ізраїлю і створення на його місці арабської держави. Усіх євреїв угруповання вважає своїми ворогами.

Що таке Сектор Газа? Це відносно невелика територія (41 км в довжину та 10 км в ширину) вздовж узбережжя Середземного моря, яка межує з Ізраїлем та Єгиптом. У Секторі Газа проживає близько 2,3 млн людей, це один із найбільш густонаселених регіонів планети.

Абсолютна більшість населення Сектора Газа — палестинські араби. Цей регіон майже повністю залежний від зовнішнього постачання. За даними ООН, близько 80% населення Гази залежить від міжнародної допомоги, із них близько одного мільйона людей потребують постачання їжі.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу заявив, що ці дії були відповіддю на відмову ХАМАСу відпускати 59 заручників. Критики чинного ізраїльського уряду заявляють, що відновлення атак є спробою Нетаньягу відвернути увагу від скандального рішення звільнити голову ШАБАКу — служби безпеки Ізраїлю, а також залучитися підтримкою ультраправих політиків, які давно виступають за продовження війни.

Контекст. Переговори між угрупованням ХАМАС та урядом Ізраїлю, які тривали з моменту оголошення перемир’я 16 січня, фактично зайшли у глухий кут. ХАМАС відмовляється відпускати заручників, вимагаючи, щоб Тель-Авів остаточно припинив війну і вивів свої війська з Сектора Газа. Натомість Ізраїль не погоджується зупинятися, бажаючи остаточного знищення ХАМАСу.

Бойові дії в Секторі Газа почалися після того, як бойовики ХАМАСу здійснили напад із цього регіону на територію Ізраїлю, застосовуючи ракетні удари. Внаслідок атаки загинуло близько 1200 осіб, переважно мирних жителів. Значну кількість людей також було взято в полон.

У відповідь на напад Ізраїль оголосив про початок воєнної операції проти ХАМАСу, почав обстріли та ввів війська у Сектор Газа, встановивши також блокаду. Війна в цьому густонаселеному регіоні вже призвела до десятків тисяч жертв, більшість з яких — цивільні. Точну кількість загиблих підрахувати складно. 

Що таке ХАМАС? ХАМАС — це угруповання палестинських бойовиків, яке контролює Сектор Газа з 2007 року. Назва угруповання є арабською абревіатурою від «Ісламського руху опору» і водночас означає «завзяття». Метою ХАМАСу є цілковите знищення Ізраїлю і створення на його місці арабської держави. Усіх євреїв угруповання вважає своїми ворогами.

Що таке Сектор Газа? Це відносно невелика територія (41 км в довжину та 10 км в ширину) вздовж узбережжя Середземного моря, яка межує з Ізраїлем та Єгиптом. У Секторі Газа проживає близько 2,3 млн людей, це один із найбільш густонаселених регіонів планети.

Абсолютна більшість населення Сектора Газа — палестинські араби. Цей регіон майже повністю залежний від зовнішнього постачання. За даними ООН, близько 80% населення Гази залежить від міжнародної допомоги, із них близько одного мільйона людей потребують постачання їжі.

Фото: Reuters / Mahmoud Issa

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Початок війни

Приємний осінній день неподалік від східного берега Середземного моря. Теплу жовтневу погоду люди використовують з користю: відбувається фестиваль. У багатьох сусідніх країнах про таке можна лише мріяти. Сирія проживає руїну війни уже понад десятиліття, трішки далі на півдні, в Ємені, громадянська війна залишила безліч жертв. Далі на схід, в Ірані, протести людей проти консервативної релігійної диктатури не мали успіху. Але в Ізраїлі все інакше.

Це — розвинена демократична країна, головний союзник західної цивілізації на Близькому Сході. Економіка розвивається, рівень життя на висоті. Чому б не провести красивий фестиваль? Можна навіть не один. І раптом цю ідилію порушують. З огородженої території Сектору Газа до Ізраїлю проникають озброєні бойовики. Вони минають лінію оборони, подекуди навіть летять на дельтапланах. Їхня ціль — звичайні цивільні громадяни. Надворі 7 жовтня 2023 року.

Терористи нападають на мирних мешканців. Вони вбивають всіх, кого бачать на своєму шляху. Фестиваль буквально розстрілюють. Армія та інші силові структури Ізраїлю швидко вдаються до дій у відповідь. Напад відбивають. Повсюди панує обурення і нерозуміння. Як таке могло статися, як це допустили? Близько 1200 загиблих — величезна трагедія і великий біль. Такого не можна пробачити.

Сектор Газа

Нападниками були терористи угруповання ХАМАС. Це політична група, яка виступає за знищення Ізраїлю без усіляких компромісів. ХАМАС контролює Сектор Газа — смуга  землі, притиснута до узбережжя Середземного моря. Це одна з найбільш густонаселених місцин у світі: її складає низка поєднаних між собою міст. А живуть у них, здебільшого, палестинські араби. 

У відповідь на жахливий напад Ізраїль оголошує, що починає війну на знищення ХАМАСу. Війська єврейської держави мають увійти в Сектор Газа, щоб навести порядок, упевнитися у тому, щоб такого більше не повторилося і помститися. Увесь світ висловлює співчуття Ізраїлю і з острахом поглядає на те, що ж може статися далі.

Дві тисячі років поневірянь

Уся суть конфлікту між арабами та євреями полягає в тому, що обидва народи претендують на ту саму землю і обидвом більше немає куди йти. Це може видатися дивним, але ця історія тягнеться більш як на 2000 років у минуле. У ті часи, за століття до нашої ери, на території сучасного Ізраїлю існувала держава єврейських племен. З ізраїлевим народом траплялося багато поневірянь, які увійшли до їхньої релігії — юдаїзму. Але євреї трималися своїх країв. До часу. 

Близько двох тисячоліть тому єврейська боротьба за свій край зазнала поразки від Римської імперії, тож багато представників цього давнього народу були змушені тікати. Єврейська меншість завжди залишалася у цьому краї, але більшість синів Ізраїля розселилися по близькому сходу та Європі і багато довгих століть жили поруч з корінним населенням іноземних держав. Поруч, але окремо. Вони залишалися собою, трималися своєї релігії, але від того отримували недовірливе ставлення від сусідів.

Так усе тривало до 19-го століття, коли Європою почали ширитися націоналізми: народи континенту стали прагнути мати свої держави і брати своє життя у власні руки, а не покладатися на монархів та аристократію. Євреї були одним з цих народів. Частина з них влилася в європейські нації, але інші почали думати, що вони ніколи не впишуться серед цих людей і тому їм вартувало би мати власну державу. Але де? Відповідь очевидна: на давній прабатьківщині, де у них уже колись була своя країна — у близькосхідному краї, що зветься Палестина.

Але там вже хтось живе

На початку 20-го століття євреї почали переселятися до того краю, який ми зараз знаємо як Ізраїль. Тоді та місцина належала Османській імперії і турки не були особливо проти прийняти поселенців. За гроші, здебільшого. Після Першої світової війни, коли Османська імперія розпалася, Палестина перейшла під управління Британської імперії. І на усі ці переміщення народів дивилися місцеві араби, які століттями жили в цьому краєві.

Що більше приїздило євреїв, то більш обуреними ставали араби. Та надзвичайної популярності переїзд до землі обітованої серед євреїв до часу не мав. Адже це передбачало складне життя: створення нових поселень, роботу в сільському господарстві — буквально колонізацію. Та потім стався Голокост. Трагедія європейського єврейства, коли мільйони представників цього народу винищили в геноциді нацисти, ніби промовляла до євреїв, що єврейські націоналісти, яких називали сіоністами, були праві: без власної держави діла не буде.

Початок війн

Рух до Ізраїлю став більш масовим, хоча багато євреїв обрали переселитися до США, а не на Близький Схід. Конфлікт між євреями та арабами набирав обертів і почав переходити у збройні форми. Західні держави, які мали найбільший вплив у світі у той час, хотіли залагодити ситуацію. Вони прагнули допомогти євреям, перед якими вони відчували провину за Голокост, але і не хотіли образити арабів, які просто хотіли жити на своїй землі. Тому запропонували розділити Палестину на дві держави: Ізраїль та власне арабську Палестину. 

Ізраїль погодився, але палестинські араби були проти. Чому це вони мають ділити свою землю, на якій їхні предки жили тисячі років, з якимись європейськими прибульцями просто через те, що предки євреїв жили тут кілька тисячоліть тому. Домовленостей не досягли. Так почалася довга серія війн між молодою єврейською державою, незалежність якої проголосили у 1948 році, та її арабськими сусідами.

Статус кво

З того часу Ізраїль успішно відбивався і навіть збільшував свої території. Регіон таки розділили між двома народами: євреї живуть в Ізраїлі, а палестинські араби — у Секторі Газа та на західному березі ріки Йордан з містом Єрусалим. Втім, другий з названих арабських регіонів Ізраїль окупував (це офіційно визнав незаконним Міжнародний суд ООН). Певні представники арабського та єврейського народів, часто за посередництва США, намагалася налагодити стосунки. Але не всі цього бажали.

Радикальні угруповання, такі як ХАМАС, прагнули і досі прагнуть знищення Ізраїлю як явища. Для них євреї — це колонізатори з Європи, які прийшли на їхню землю і утискають права корінного населення та відбирають його територію. Натомість для євреїв Ізраїль — це єдиний їхній дім, з якого їм немає куди йти і який вони захищатимуть стільки, скільки буде потрібно. Тож війна триває.

Страждання і політика

Військова операція Ізраїлю в Секторі Газа виявилися більш складною та довгою, ніж того, напевно, очікували єврейські політики. Бойові дії в надзвичайно густонаселеному регіоні супроводжуються великою кількістю жертв. Особливу руйнівними є обстріли артилерією, які проти ХАМАСу застосовує ізраїльська армія. Від цього страждає цивільне населення. 

Назвати точну кількість жертв складно. Міністерство охорони здоров’я Гази називає цифру у понад 40 тисяч загиблих, але цю інституцію контролює терористичне угруповання ХАМАС. Перевірити інформацію майже неможливо, бо немає нормального доступу до зони бойових дій. Втім, оцінки загиблих серед цивільного населення міжнародними організаціями все ще йдуть на десятки тисяч. Сам прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху стверджує, що за час військової кампанії загинуло, серед іншого, 16 тисяч цивільних мешканців Сектору Гази.

Страждання цивільних палестинців, природно, викликали дуже багато емоцій по цілому світу. Обурилася і сусідні арабські країни, і мусульманські держави в решті світу. А ще у багатьох містах демократичного заходу пройшли масові демонстрації під палестинськими прапорами на підтримку арабів. Часто в них брали участь громадяни арабського походження. 

Для низки європейських виборців ці картини виглядали так, наче вони зійшли просто з агітаційних плакатів ультраправих партій. Мігранти уже тут і ходять вулицями під своїми прапорами. Це саме те, про що попереджали радикальні партії, подумало, вочевидь, досить багато європейців. У низці європейських країн, зокрема в Німеччині та Франції, надзвичайно високі результати здобули ультраправі партії. Ті ж партії виступають за припинення допомоги Україні і зняття санкцій з Росії, заявляючи, що це невигідно для їхніх країн і що допомагати українцям — це взагалі не їхня справа.

І тут теж Кремль

Цим вирішила скористатися і Росія. Офіційна делегація ХАМАСу відвідувала Москву, а на офіційному рівні РФ постійно заявляє, що виступає за створення багатополярного світу, у якому держави так званого Глобального Півдня матимуть свій голос на противагу імперіалістичними бажанням Заходу. Кремль активно змагається за вплив у південних країнах і з їхньою допомогою часто обходить західні санкції.

Водночас РФ нарощує свою співпрацю з Іраном — головним противником Ізраїлю. Дрони, якими Росія обстрілює українські міста, українці інакше як «шахедами» і не називають. Назва ця прийшла в наші краї просто з Ірану, звідки Москва ці безпілотники і закуповує. Нещодавно Іран передав Росії ще й балістичні ракети. Москва та Тегеран разом виступають проти чинного світового порядку, демократичних західних держав та їхніх ліберальних цінностей. Ці дві диктатури разом з їхніми союзниками в Китаї, Північній Кореї та деінде ведуть війни.

Іран готує та озброює бойовиків по цілому близькому сходу: в Сирії, Ємені, Лівані і Секторі Газа. Західні держави, передусім США, намагаюся знайти варіанти мирного врегулювання. Але не виходить, тож продовжують озброювати Ізраїль. Водночас в Іспанії, Ірландії та Норвегії офіційно визнали існування Палестинської держави. Зазначимо, Україна визнає існування й Ізраїлю, і Палестини від початку своєї незалежності. Тим часом війна триває і завершення її поки не видно.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Ali Hamad/Wikipedia

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Що відбувається з Іраном?

Військові дрони іранського виробництва руйнують українські міста. Підтримувані Тегераном бойовики-хусити в Ємені обстрілюють міжнародні судна й американські військові кораблі. Угруповання ХАМАС, яке теж покладається на Іран, почало війну в Секторі Газа, вбивши понад тисячу ізраїльтян. 

На додаток до цього різні групи бойовиків в Іраку і Сирії, об’єднані під назвою «Ісламського опору», здійснили вже понад 140 атак по американських військових базах на Близькому Сході. Високопосадовці США стверджують, що за всіма цими обстрілами стоїть Іран і його бойова структура — Корпус вартових Ісламської революції.

Навіщо Іран підтримує терористів?

У 1953 році в Ірані відбувся переворот, який допомогли здійснити розвідувальні спецслужби США та Великої Британії — ЦРУ та МІ6. За допомогою перевороту до влади повернувся місцевий монарх — шах Пахлаві. Підтриманий капіталістичними країнами, шах здійснював модернізацію країни на західний манір, а також дозволяв постачати на Захід іранську нафту й утримував комуністів якомога далі від влади.

В ті часи Іран був виключно світською, антикомуністичною, союзною демократіям державою, хоч керував нею авторитарний монарх. Такі зміни не влаштовували значну частину іранського суспільства, тож в 1979 відбувалася революція. Шаха скинули, а до влади прийшов релігійний лідер — аятола. З імперської держави Іран став Ісламською республікою, модернізацію припинили, західні впливи заборонили.

Відтоді й до сьогодні Ісламська Республіка Іран виступає різко проти всього західного, а передовсім — проти США та Ізраїлю, які, як вважають в Тегерані, утискають мусульман Близького Сходу. Бувши близько у 2,5 раза більшим за Україну із майже 88 млн населення, Іран претендує на лідерство в ісламському світі, тому втручається у всі місцеві конфлікти «для захисту мусульман». Але робить це не напряму.

Чому напруга навколо Ірану наростає?

У своїх військових авантюрах Іран діє обережно, використовуючи не свої збройні сили, а різних місцевих бойовиків — хуситів, Хезболлу, ХАМАС тощо, і щоразу заперечує свою причетність. Аналітики зазначають, що Тегеран намагається уникнути прямої війни із Заходом, а переносячи бої за кордон, режим аятоли сподівається не допустити військових конфліктів на своїй території. Попри це, активність цих боїв стає щораз вищою.

Існують в Ірану і внутрішні проблеми. У 2022-2023 роках країною прокотилися масштабні протести, що свідчить про значне суспільне невдоволення режимом аятол. До того ж в Ірану є проблеми із сепаратистами, а також з ісламістськими терористами, які чинять теракти. Намагаючись продемонструвати силу після цих атак, уряд в Тегерані почав особисто здійснювати ракетні атаки в Сирії, Іраку та Пакистані.

При цьому в Ірану є ще один суперник. Саудівська Аравія — ще одна велика держава на Близькому Сході, теж претендує на лідерство в регіоні. Водночас дві потенційні держави-лідери мають і релігійні суперечки, адже їхнє населення сповідує різні відгалуження ісламу. Аби здобути першість, Іран намагається розробити власну ядерну програму, що зробило б його недоторканною місцевою потугою. Через усе це напруга в регіоні наростає.

Що може бути далі?

Періодично іранські військові діячі гинуть від рук невідомих убивць, а науковці-ядерники з Ірану помирають за загадкових обставин. Іран звинувачує у цьому ізраїльських шпигунів, Ізраїль причетність заперечує. Кожна сторона намагається показати власну силу. Це вже призвело до війни в Секторі Газа, війн у Ємені й Сирії, постачання Іраном зброї Росії й взаємних ракетних обстрілів по всьому Близькому Сходу.

Оглядачі зазначають, що навіть попри намагання сторін уникнути великого конфлікту, ймовірність масштабної регіональної війни, до якої можуть бути залучені навіть США, зростає. Враховуючи війну між Україною та Росією, небезпеку для Тайваню зі сторони Китаю, а також напругу, що наростає на Корейському півострові, змагання демократій проти авторитарних країн набирає обертів.

Фото: AP/European Council on Foreign Relations

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики