Чим сучасні авторитаристи відрізняються від диктаторів минулого; чому Трамп дивиться на світ як на ток-шоу; чи зможе Європа замінити США в допомозі Україні? На ці та інші питання відповідала американська історикиня і журналістка, лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбом під час Львівського медіафоруму.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Сьогодні диктатори багатші, ніж автократи минулого
Сучасна мережа диктатур має ключову відмінність від авторитарних режимів радянського блоку — вони не мають спільної ідеології. Комуністичний Китай, націоналістична Росія, теократичний Іран та інші об’єднуються не на основі спільних цінностей, а завдяки спільним інтересам, зокрема фінансовим, стверджує Енн Епплбом.
«Лідери більшості цих країн — не просто багаті люди, вони мільярдери. І в деяких випадках ми навіть не знаємо, чому вони мільярдери, звідки в них ці гроші…», — каже історикиня. На її думку, таємничість і прихованість, що оточують цих диктаторів, — одна з причин, яка утримує їх при владі. Вони багатші за диктаторів 20 століття, мають більше можливостей привласнювати кошти, більше способів їх заховати й використовують багатство, щоб нарощувати владу і поширювати вплив не лише у своїх країнах, але й у демократичних державах.
Нині диктатори будують спільні наративи. Вони говорять не про спільну ідеологію, а про те, що диктатура — це стабільність і безпека, а демократія — слабкість, роз’єднаність і навіть дегенеративність. Сучасні авторитаристи об’єднуються для боротьби з демократичними ідеями — правами людини, незалежними судами, прозорістю та відповідальністю, адже саме про ці речі говорить опозиція їхніх власних країн. Отже, вони намагаються знищити демократію як у своїх державах, так і за їх межами.
Трамп і Путін прагнуть показати, що закон не має значення
«Мене обрали, отже, я відображаю волю народу, отже, я — закон», — так, за словами Енн Епплбом, висловлювався про себе Дональд Трамп. Після 2020 року, коли Трамп спробував силою змінити результати виборів, він привабив до себе людей із подібним мисленням. Американський президент порушив багато законів, кинув виклик судам нижчої інстанції, але наразі каже, що підкориться Верховному Суду. Багато пов’язаних з Трампом позовів і досі розглядаються в судовій системі, і всі очікують, що буде далі.
«Люди тут і в решті Європи вважають, що нічого не відбувається [опору Трампу — ред.], і що демократи нічого не роблять. Але насправді відбувається: чимало справ нині розглядаються в судах, бо саме так працює наша система», — пояснює американська журналістка.
Однією з цілей російського повномасштабного вторгнення в Україну є демонстрація зневаги РФ до права. «Ми можемо робити що завгодно, і ми доведемо, що закони не мають значення», — так історикиня описала дії Росії. Схожого прагне й команда Трампа — показати, що закон не працює. «Упродовж наступних шести місяців ми дізнаємося, чи працює закон», — каже пані Епплбом.
Картинка в медіа стає сильнішою за реальність
Трамп — поганий бізнесмен. Він успадкував гроші від батька, але витратив більше, ніж заробив. Натомість Трамп навчився створювати ілюзію успішного підприємця й заробляти на цьому. «З його досвіду це працює», — зазначає Енн Епплбом.
Люди дозволили вигадці з телебачення чи соціальних мереж стати сильнішою за реальність, вважає історикиня. Багато хто проводить більше часу в онлайн-реальності — вони чують як її повторюють з усіх сторін. Тож для них вона може видаватися сильнішою за дійсну реальність.
Те, що Трамп намагається підігнати реальність під свої фантазії, навряд чи є політичним розрахунком, вважає Енн Епплбом. Це наслідок його досвіду з нью-йоркськими таблоїдами та культурою шоубізнесу, в якій він перебував упродовж останніх 30 років.
Брехня породжує диктатуру
«Він також часто повторює брехню», — каже про американського президента пані Епплбом. На думку журналістки, Трамп — як і Путін — постійно бреше, щоб люди перестали вірити в політику як явище. У підсумку люди кажуть, що всі брешуть, політики — погані, а публічна сфера — забруднена.
«Це насправді дорога до автократії. Адже коли люди вважають, що всі брешуть і правди не існує, то навіщо вам брати участь в політиці взагалі?». Так формується апатія, нігілізм і цинізм, якими користуються диктатори, щоб залишатися при владі. Саме це робив і Путін впродовж 20 років, стверджує історикиня.
Європейські інституції не відповідають моменту
ЄС — якщо враховувати ще й Велику Британію — найбагатша і найпотужніша економіка у світі. Тож Європа може мати й найсильнішу армію у світі, вважає журналістка. Але європейська структура не була створена для цього. Її будували з думкою про те, що війн більше не буде. Зробити з Європи єдину й потужну силу допомагало НАТО. Та нині, коли президент США атакує власних союзників, це руйнує центральний організаційний принцип Альянсу. У цієї проблеми немає очевидного моментального рішення.
Багато європейців розуміють загрози, що походять від Росії та США, але немає єдиного лідера, інституції, чи єдиної європейської армії, які могли б швидко змінити політику ЄС. «Світ, який Європа створила для себе після 1945 року, не уявляв свого існування окремо від США».
Для Трампа все, що відбувається у світі, — це просто боротьба могутніх людей
Трамп каже, що війна Росії проти України сталася через Джо Байдена. Президент США вважає, що він подобається Путіну, тож очікував, що зможе натиснути на Україну, показати Кремлю: США знову налаштовані дружньо до Росії — і це зупинить війну. «Він не знає російської історії. Він не знає української історії. Він не знає не лише глибокої історії, але й історії останніх десяти років», — каже американська історикиня про Трампа.
Для Трампа все, що відбувається у світі, — це змагання між могутніми людьми. Він вважає, що Путін напав на Україну, щоб показати: Байден — слабкий, а тепер без нього Путін завершить війну. «Ми зараз у процесі того, як Трамп дізнається, що це неправда». Що буде далі — невідомо.
Президент США живе теперішнім
Трамп не оцінює траєкторії минулого і не має стратегії на майбутнє. Для нього перемир’я між Україною та Росією означало б закінчення війни, вважає Енн Епплбом. Американський президент не думає про те, що РФ може напасти знову, а тому Україні потрібні гарантії безпеки. Він думає тільки про те, як миттєво виграти у кожній ситуації. Саме так Трамп діяв, наприклад, у випадку з тарифами: кожну свою дію — навіть якщо вона скасовувала попереднє рішення — американський президент подавав як перемогу.
«Це спосіб його мислення, і єдине, що має значення [для Трампа — ред.] — це перемога в моменті, незалежно від того, що сталося раніше і що станеться після», — каже журналістка.
Зупинка допомоги США не стане катастрофою
«Якщо Трамп піде [припинить взаємодіяти з Україною — ред.], я гадаю, що це нормально. У вас є підтримка європейців, ви утримуєте фронт, у вас найрозвиненіша система захисту від дронів у світі, яка постійно покращується. Ви будете триматися, поки росіяни нарешті не усвідомлять, що вони не переможуть і що вони більше не можуть платити ціну загибелі тисяч людей кожного тижня. І тоді війна почне закінчуватися. Тож я не певна, що це [самоусунення США з війни — ред.] буде кризою», — каже пані Епплбом.
Сучасні диктатури виникли завдяки співпраці Заходу і Сходу
«У 90-х роках була ідея: створити вільний ринок для ідей і товарів — і тоді демократія та вільні ринки, точніше, відкриті суспільства, поширяться із Заходу на Схід. Але ми забули, що глобалізація відбувається в обидва боки — і що автократичні ідеї й практики поширяться із так званого Сходу на так званий Захід». Це відбувалося у вигляді так званих «таємних грошей» — фіктивних компаній, податкових гаваней та відмивання грошей.
Усі ці практики вигадали в західних банках, але 20–30 років тому вони становили лише незначну частину західної фінансової системи. Згодом їх з ентузіазмом перейняли в решті світу, особливо в пострадянських країнах. Ці гроші використовувалися для розширення впливу та пошуку союзників у США. Частково саме з цих джерел походили гроші Дональда Трампа — він отримав їх, продаючи нерухомість фіктивним компаніям зі сходу Європи, стверджує Енн Епплбом. Тож, сучасні корпоративні диктатури створені спільними зусиллями демократичного й авторитарного світів.
Спочатку виникла ідея, що коли суспільства стануть достатньо багатими й виникне середній клас, то він вимагатиме більше прав, і це призведе до демократизації країн. Це дійсно так працює, але теорія не врахувала, що відбувається, коли режим є настільки багатим і могутнім, що може нескінченно опиратися цим вимогам.
«Це ознака дуже здорового суспільства»
«Мене надихає опір українців. Мене надихає креативність українців. Мені пощастило знати людей з місцевого волонтерського світу, які створили інституції і продовжують працювати й допомагати людям, попри стрес війни та необхідність знаходити кошти. Мені пощастило знати людей зі сфери оборонних технологій, які забезпечують передові розробки України», — каже Енн Епплбом.
«Насправді зараз майже немає жодної іншої країни у світі, де суспільство докладає стільки енергії водночас і до самооборони, і до турботи про ветеранів… Це ознаки дуже здорового суспільства, хоч, можливо, це й не відчувається, якщо ви живете тут», — додає історикиня. — «Але тут справді унікальні дух та енергія. Мене вони щоразу надихають».
Записав Дмитро Спорняк
Фото: Nastya Telikova / LMF 2025
1
Диктатори руйнують міжнародний порядок, радикали збирають щораз більше голосів на виборах, міжнародне право не працює і не може зупинити загарбницькі війни. Чи означає це, що демократичний світ разом з Україною програє? На це та інші питання намагалися відповісти британський історик доктор Тімоті Ґартон Еш, індійський журналіст і редактор Аман Сеті та очільник південноафриканського Фонду Брентхерста доктор Ґреґ Міллс в межах Львівського медіафоруму.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Слабкі сторони демократії від доктора Еша
«Відповідно до Freedom House, на початку 1974 року у світі було лише 35 вільних [демократичних – ред.] держав. На початку 2004 року — вже 89», — каже доктор Еш. Впродовж останніх десятиліть демократія поширювалася безпрецедентно: у Латинській Америці, Південній Європі, Центрально-Східній Європі та інших місцях. Але такі масштабні історичні зрушення, за словами британського історика, мали спричинити реакцію — антидемократичну контрреволюцію. Тож, те, що відбувається зараз — поширення популізму та авторитаризму — є свого роду антиліберальною реакцією на ріст демократії. У Європі ця контрреволюція почалася у 2007-2008 роках.
Диктатори та популісти змогли наростити свій вплив, скориставшись слабкими сторонами демократії — серед яких Тімоті Ґартон Еш виокремлює три основні. Перша — давня проблема, яку помітив ще Арістотель і про яку українці дуже добре знають: демократія може скотитися до олігархії, коли владу тримають лише найбагатші. Добре побудовані демократичні інституції, що покликані розділяти гроші та владу, мали б чинити опір олігархам, але сьогодні мільярдери — особливо власники технологічних компаній — нарощують свій вплив. Наприклад, саме це відбувається у США.
Друга проблема полягає в тому, що сам лібералізм породив опір собі. Упродовж останніх 40 років демократію асоціювали з глобальним капіталізмом, який створював щораз більшу нерівність між найбіднішими та найбагатшими. Економічні труднощі та певні аспекти ліберальної культурної політики змусили значну частину західних суспільств почуватися знехтуваними. Цим скористалися популісти та диктатори. Вони почали звертатися до цих людей, використовуючи засоби самої демократії.
Третя слабкість — це інформаційний простір. Ще у древніх Афінах греки збиралися на площі, щоб обговорити, як краще захищатися від нападу персів. Саме тоді афіняни прийняли бій на морі в битві при Саламіні — й захистили свою демократію. Демократія залежить від публічного простору та від можливості висловлення думок. Цифрова революція, що відкрила широкі можливості для цього, також створила велику парадоксальну проблему. Сьогодні публічні комунікації, з одного боку, монополізували великі соціальні мережі. З іншого ж боку, через цифрові алгоритми люди опинилися замкненими у своїх інформаційних бульбашках. Усе це суттєво позначилося на стані демократії.
Попри все, не можна сказати, що демократія остаточно програє авторитаризму, вважає доктор Еш. Протести проти режимів у Туреччині, Угорщині й Сербії показують, що автократії не працюють краще. Отже, демократії потрібно просто дати більше часу, аби перемогти.
Як долати авторитаризм: поради від доктора Міллса
«93% африканців живуть під різними формами авторитаризму», — каже доктор Ґреґ Міллс із Південної Африки. Водночас під час соцопитувань близько 70% африканців заявляють, що надають перевагу саме демократії порівняно з іншими формами правління. Усе тому, стверджує доктор Міллс, що демократія дає найкращі результати як у сфері прав людини, так і в економіці — якщо поглянути на ті африканські країни, де вона справді працює.
Як і в решті світу, після 1980-х років демократія в Африці росла: спершу там було лише дві вільні держави — Ботсвана та Маврикій. Зараз їх уже 10, і ще 25 — частково демократичні. Втім, наразі рух до демократії зупинився, а в деяких країнах ситуація навіть погіршилася. Ґреґ Міллс пояснює, що в Африці з 1960-х років відбулося два великі звільнення. Перше — від європейських імперій. Друге — від революціонерів, які скинули імперії, але самі виявилися неефективними у врядуванні. Тепер відбувається — і ще має відбутися — третє звільнення: від старих порядків та олігархічних еліт, які ці порядки використовують у власних інтересах.
Для цього необхідно п’ять речей. Передовсім опозиція повинна презентувати людям сильну, ініціативну, переконливу ідею. По-друге, опозиція має бути об’єднаною. По-третє, зміни мають іти зсередини, адже зовнішня підтримка сама по собі не призводить до покращення. По-четверте, опозиція має прагнути перемогти на виборах із великим відривом, щоб махінації авторитаристів — які відбуваються дуже часто — не мали успіху. І останній, п’ятий пункт: опозиція повинна мати план дій після на період після перемоги. Часто скидання диктатора сприймається як кінцева мета, і після цього демократи не знають, як діяти далі.
Саме тому, каже доктор Міллс, європейцям слід працювати з африканськими опозиціонерами й допомагати їм так, як авторитарна Росія підтримує місцевих диктаторів і військові хунти в Африці.
Сумніви Глобального Півдня від Амана Сеті
«Я гадаю, що авторитарні режими — це в’язниця, з якої люди не можуть втекти», — каже журналіст, редактор і письменник з Індії Аман Сеті. Він пояснює, що для держав Глобального Півдня звільнення їхніх країн насамперед означало визволення від європейських імперій. І сьогодні, коли демократичний світ часто ігнорує гуманітарні проблеми — зокрема, жахливі обсяги жертв у Секторі Газа, — люди Півдня відчувають збентеження.
На думку Сеті, проблема може полягати не в політичних рухах, а в самій структурі держави, яка стає авторитарнішою. Причиною цьому індійський журналіст називає технології влади, такі як збільшення нагляду чи імміграційні закони. «Ми, свого роду, змагаємося за контроль над властиво авторитарною структурою», — каже Аман Сеті. Для певних людей сама держава є пасткою, з якої вони намагаються втекти. Саме тому велика кількість мігрантів долає небезпечний шлях до інших країн, як це відбувається, наприклад в Латинській Америці. Чи може однакова структура держави працювати для Індії, в якій живе більше мільярда людей і для Грузії, де живе менше мільйонів, роздумує журналіст.
У відповідь на промову Амана Сеті доктор Тімоті Ґартон Еш зазначив, що проблеми демократичних країн і їх ставлення до інших дійсно існують, але це не заперечує привабливості самої демократії. Із цим індійський журналіст погодився.
Способи покращення демократії від доктора Еша
Окресливши слабкі сторони демократії, доктор Тімоті Ґартон Еш навів сім пунктів, яких слід дотримуватися, щоб її покращити. Перший — жорстке ставлення до причин популізму: економічного і культурного нехтування частиною суспільства. Другий — посилення плюралістичних інституцій, здатних чинити опір монополізації влади й олігархам. Саме їх, наприклад, зараз атакує Дональд Трамп. По-третє, слід вчитися на успішних випадках. Для прикладу, Польща була близькою до того, щоб стати авторитарнішою, більш схожою на Угорщину. Але успішне функціонування інституцій, медіа і виборів дозволило полякам змінити курс руху країни.
Четвертий пункт — медіасфера. Доктор Еш наголошує на необхідності підтримки суспільних медіа, щоб вони залишалися незалежними та могли протистояти монополії великих корпорацій і зберігати баланс у публічному просторі. П’ятий — слід шукати речі, які об’єднують суспільство. Тімоті Ґартон Еш каже, що такий виклик може постати перед Україною після завершення гарячої фази війни, а також, що саме суспільним поділом скористалися популісти у США. Шостий пункт — не слід намагатися «перепопулістити популістів». Нині це часто намагаються робити політики, але це не працює. Коли ви починаєте наслідувати популістів, ви лиш робите їх сильнішими, адже люди радше голосуватимуть за оригінали, а не за вашу копію. Так само як не працюють і спроби зупинити популістів силою. Це намагалися зробити у першому турі виборів в Румунії, зазначає доктор Еш, скасувавши результати голосування після перемоги популіста, якому допомагала Росія. Але в результаті на новому голосуванні в першому турі знову переміг популіст. Єдиний надійний спосіб — це перемогти популістів політично. Сьомий пункт — не співпрацювати з автократами і популістами.
Цифрова альтернатива
У відповідь на план доктора Еша, Аман Саті зазначив, що в багатьох країнах суспільні медіа перебувають під повним контролем держави. Тоді як цифрові медіа, попри всі свої недоліки, дають змогу говорити людям, які раніше цього робити не могли. Може видаватися, що з такою великою кількістю думок, яка є в соціальних медіа, жодна думка не може здобути значної популярності, бо всі роз’єднані за власними інфополями. Але, Сані переконаний, що так лише здається. Прикладом тут є кліматичні зміни. Здавалося, що нікого вони особливо не турбують, попри всю увагу медіа. Але сьогодні для так званого покоління зумерів — це одна з ключових проблем.
Записав Дмитро Спорняк
Фото: Nastya Telikova / LMF 2025
Важливе