Перший приклад — у Вайбері восени торік поширювали фейк про вакцинацію. Поліція нібито розсилала повідомлення про зловмисників, які телефонують та просять натиснути 1, якщо ви вакциновані. Після натискання телефон блокують та отримують доступ до особистих даних.
Це — фейк. Ось кілька доказів:
- поліція заперечила свою причетність до цього повідомлення;
- відсутні коментарі експертів;
- інформація поширювалась лише в месенджері;
- повідомлення звертається до емоцій. Передбачається, що воно викличе тривогу, страх та недовіру.
Ще один приклад фейку — в одній з груп у Фейсбуці користувачі поширили інформацію про українського «цілителя», який розробив «антиракову» дієту. У дописі йшлося про те, що «рак — це грибкова хвороба, яку можна вилікувати кислими продуктами та препаратом, який використовують при лікуванні хвороб, які передаються статевим шляхом». Ця інформація неправдива, бо:
- відсутнє посилання на джерело;
- відсутній коментар експерта.
- не вказано, хто зображений на фото та джерело світлини;
- яскравий заголовок;
- звернення до емоції страху та надії;
- інформацію поширювали лише у групі у Фейсбуці.
Ще одним прикладом фейку є новина з однієї з груп у Фейсбуці про те, що «Міжнародний суд загального права в Гаазі визнав пандемію коронавірусу фейком та геноцидом». У дописі йшлося про те, що після чотирьох місяців судового процесу, суд визнав коронавірус обманом і скасував усі обмеження. Ця інформація є фейковою, бо:
- у Міжнародному суді в Гаазі відсутні дані про розгляд цієї справи;
- джерела, на яке посилаються у дописі, взагалі не існує;
- яскравий заголовок;
- заклик до емоцій;
- про це написало лише одне джерело — група у Фейсбуці.
Одним із прикладів поширення фейків є також поява інформації про масштабний вибух корабля з піротехнікою, який зруйнував «половину Києва». Про це теж писали в групі у Фейсбуці. Цей допис з’явився у мережі наприкінці січня. Він був доповнений фотографіями та навіть відео. Насправді ця інформація неправдива, а фото та відеоматеріали не мають стосунку до нашої держави:
- фото та відео насправді зняті в Бейруті під час вибуху складів аміачної селітри;
- уже в самому тексті допису йдеться про вибух у Бейруті;
- жодна з офіційних інстанцій не повідомляла про вибух у столиці;
- помилки. У дописі слово «терміново» написано через літеру «и», слово «Київ» взагалі написане російською;
- про це не написало жодне джерело, крім групи у Фейсбуці;
- допис звертається до емоцій;
- у тексті відсутні будь-які дати.
Фейки про будь-що прагнуть налаштувати людей на певний настрій. Наприклад, фейки про коронавірус або розпалюють ненависть до влади чи місця виникнення вірусу або залякують. Неперевірена інформація часто з’являється тому, що комусь потрібно, щоб вона з’явилася.
Що таке фейк? Фейк (англ. fake — брехня, підробка.) — це неправдива інформація, яку з якихось причин поширили ЗМІ.
Хто поширює фейки? Одним із головних місць появи та поширення фейків є соціальні мережі. Там будь-хто може поширювати майже будь-яку інформацію, яка нічим не перевіряється. Часто фейки поширюємо навіть ми самі, репостячи собі дописи друзів чи якихось груп у Фейсбуці чи Інстаграмі.
Звідки беруться фейки? Неправдива інформація часто поширюється в межах певної пропагандистської кампанії. Часто фейки є інструментом ідеологічного тиску, пише у своїй статті «Фейк як засіб маніпуляції у ЗМІ» викладачка кафедри журналістики та засобів масової комунікації Львівської політехніки Ірина Пуцята. Неважливо чого це стосується: чи коронавірусу, чи інформації про війну на сході України, чи того, як правильно лікувати застуду у немовлят.
Чому ЗМІ поширюють фейки? Причини можуть бути різними. Журналісти також можуть поширювати неперевірені факти з різних причин. Деякі з них наводить кандидатка наук із соціальних комунікацій Мар’яна Кіца у своїй праці «Особливості та методи виявлення фейкової інформації в українських ЗМІ»:
- недостатня кількість часу на перевірку інформації (коли новина публікується терміново і журналіст просто не встигає перевірити всі факти);
- відсутність фактчекінгу інформації з авторитетного джерела (потрібно пам’ятати, що навіть там можуть помилятися);
- хибодруки (одна неправильна літера чи слово і матеріал втрачає закладений сенс);
- неуважність журналіста;
- свідоме поширення неправдивої інформації, напівправди, джинси чи псевдонаукових фактів.
Чому люди вірять у фейки? Питання в тому, чи вірять люди взагалі ЗМІ? Рівень довіри до медіа за останні кілька років значно впав. І фейки — одна з причин цього.
«Проблема — не в хибному описі тих чи інших подій, а в тому, що постійний потік новин з подальшим їх викриттям викликає у людей «інформаційну апатію», і вони починають сумніватися у всьому, що їм говорять», — пише BBC.
Крім цього, люди також схильні вірити у те, у що їм хочеться. Часто ми самі вибірково довіряємо неправдивій інформації, тому що вона більше вписується у наш світогляд. Також фейки часто звертаються до емоцій. У цьому психологічний аспект поширення фейків. Ми не ставимо під сумнів те, що нас лякає, пригнічує або розчулює.
«Маркери» фейків. Існують певні «червоні прапорці» у тексті, які можуть наштовхнути на думку, що перед вами — фейк. Про те, як розпізнати фейки пише Deutsche Welle. Серед «маркерів»:
- відсутність посилань на першоджерело. Якщо журналіст посилається на неперевірені джерела або взагалі уникає їх, то це ставить під сумнів правдивість інформації. У якісному журналістському матеріалі має бути мінімум два посилання на джерела;
- яскраві та клікбейтні заголовки. Часто фейкова інформація претендує на сенсаційність, тому заголовки відповідні;
- відсутність дат чи будь-якої іншої конкретики в тексті. Журналістика має бути точною, тому якщо вона відсутня, то інформація може виявитись неправдивою;
- помилки. Якісний журналістський текст не повинен містити орфографічних чи пунктуаційних помилок;
- перевіряйте імена експертів. Часто у фейкових матеріалах немає посилання на експертну думку, а якщо є, то експерти можуть виявитись зовсім не тими за кого їх намагаються видати.
Поради як не стати жертвою фейків. Ось кілька порад від видання як вберегтися від фейків:
- критично мислити;
- шукати першоджерело інформації;
- бути уважним до заголовків;
- читати НЕ одне видання;
- порівнювати інформацію;
- не втрачати пильність.
Авторка тексту — Вікторія Кульженко, студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка
Фото: pexels.com
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.
Важливе 
Активізм 
Економіка 
Інновації 
Культура 
Наука 
Політика 
Спорт 
