Країна на кордоні Заходу

З моменту вступу до ЄС Польща зуміла значно вирости в економічному і соціальному планах. Тепер це досить вагома держава, яка має ресурси і можливості для впливу на курс цілої обʼєднаної Європи. Особливо це стало помітним під час російського вторгнення в Україну. Завдяки своєму розташуванню — Польща є найбільшою країною на східному фланзі НАТО — і своїм історичним звʼязкам з Україною, Варшава увійшла до кола столиць, які вирішують політику Європейського союзу.

У 2023 році польські парламентські вибори врешті виграла проєвропейська опозиція. Премʼєром тоді став Дональд Туск — шанований у Європі політик-центрист та колишній голова Європейської ради. Однак позиція Польщі в Європі може похитнутися після обрання Кароля Навроцького президентом. Політик стоїть на досить євроскептичних позиціях і це, ймовірно, буде спричиняти все нові суперечки між Варшавою та Брюсселем. Раніше таке вже було.

Перетягування ковдри у владних кабінетах

Перед тим як Дональд Туск став премʼєром, Польщею вісім років керувала партія «Право і справедливість» (ПіС). Вона неодноразово конфліктувала зі структурами ЄС, Німеччиною, Україною, а до того ж погіршувала ситуацію з правами людей у Польщі. Коли ж партія Туска прийшла до врядування, всі очікували великих змін та повернення до ліберальних цінностей. Це одразу покращило стновище Варшави в Союзі. Та реформи впроваджувалися вкрай важко, адже посаду президента обіймав представник ПіС — Анджей Дуда, який успішно блокував велику частину змін.

Тепер Дуду замінив Кароль Навроцький. Теоретично він — незалежний кандидат, але насправді його масштабно підтримує ПіС. Загалом після виборів ситуація не змінилася — польська влада залишатиметься поділеною, конфліктною і зосередженою на внутрішній боротьбі. Це означає, що міжнародна роль країни — в умовах активізації ЄС перед загрозами з боку РФ і Трампа — відійде на другий план. До того ж Навроцький та ПіС є прихильниками американського президента.

Два роки непевності

Поділ голосів між Рафалом Тшасковським та Каролем Навроцьким — лібералом та консерватором — був майже рівним: різниця між їхніми результатами становить менш як 2%. Основною виборчою базою Тшасковського були великі міста, особливо на заході Польщі. Він — досвідчений політик, мер Варшави і має репутацію представника еліти. Натомість Навроцький позиціонує себе як «кандидат простих людей». Його основний електорат — люди з малих населених пунктів, зокрема фермери.

Наступні два роки в Польщі стануть драматичним змаганням за голоси цих двох груп виборців. А потім відбудуться нові вибори до польського парламенту. Звісно, неможливо точно спрогнозувати, що станеться у світі протягом такого довгого періоду. Але якщо ситуація в Європі залишатиметься більш-менш стабільною, то увага поляків залишиться прикутою до внутрішніх питань.

Тоді Туску і його партії буде непросто. Обіцяні ним реформи й далі блокуватиме президент, а обійти рішення Навроцького в парламенті буде складно, адже «Громадянська платформа» Туска не має 60% місць. Це може поступово знищити його рейтинг, і тоді вибори виграє ПіС, що ще більше загострить протистояння Польщі з ЄС та Україною. Утім, цілком можливо, що відповідальність за гальмування реформ покладатимуть саме на президента.

У цій боротьбі обидві сторони намагатимуться розігрувати «українську карту», тобто апелювати до чутливих тем — питання українських біженців і памʼяті про Волинську трагедію. Зайве емоційне навантаження цілком може створити додаткові проблеми у відносинах України і Польщі, а від того й затягувати європейську інтеграцію нашої держави. Навіть якщо у взаємній боротьбі між двома полюсами польської політики не виграє ніхто, поляки втомляться від цього — і через два роки до влади прийде несподівана третя сторона. А емоційні суперечки між польськими містянами й селянами — лібералами і консерваторами — навряд чи припиняться. А з ними — й бурхлива напруженість у відносинах між Україною та Польщею, яка вже не вперше коливається від найближчого союзництва до блокування кордону.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Mateusz Feliksik / Pexels

Хто такий Кароль Навроцький? Він — директор Інституту національної пам’яті Польщі. Навроцький походить із робітничого району Ґданська і має образ кандидата від «простих людей». Для широкої публіки він донедавна був переважно невідомим, але саме на це й зробили ставку в ПіС — Навроцький є своєрідним «новим обличчям», що виступає проти старих політиків.

Які його погляди на Україну? Раніше Кароль Навроцький заявляв, що «стратегічний інтерес Польщі — якнайдалі відштовхнути від поляків загрозу неоімперської, посткомуністичної Росії. Мир в Україні має бути тривалим і справедливим, а не просто відкладеною війною. А ще ми не повинні впадати в ура-оптимізм у справі України до ЄС і НАТО». 

Також він казав, що «Україна ще багато має зробити для Польщі», стверджував, що ніколи не допустить відправлення польських солдатів в Україну та неодноразово говорив про Волинську трагедію, заявляючи, що не бачить Україну в міжнародних альянсах, поки вона не «визнає провину».