На виборах президента Польщі переміг консервативний популіст Кароль Навроцький. Він виступає проти ліберальних реформ, підтримує «традиційні польські цінності» і не пропускає можливості прив’язати політику Польщі щодо України до історичних травм Волинської трагедії.
Його обрання означає, що владу в Польщі далі розділятимуть дві ворогуючі партії. Що це означає для України і ЄС — розбиралися НЗЛ.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Країна на кордоні Заходу
З моменту вступу до ЄС Польща зуміла значно вирости в економічному і соціальному планах. Тепер це досить вагома держава, яка має ресурси і можливості для впливу на курс цілої обʼєднаної Європи. Особливо це стало помітним під час російського вторгнення в Україну. Завдяки своєму розташуванню — Польща є найбільшою країною на східному фланзі НАТО — і своїм історичним звʼязкам з Україною, Варшава увійшла до кола столиць, які вирішують політику Європейського союзу.
У 2023 році польські парламентські вибори врешті виграла проєвропейська опозиція. Премʼєром тоді став Дональд Туск — шанований у Європі політик-центрист та колишній голова Європейської ради. Однак позиція Польщі в Європі може похитнутися після обрання Кароля Навроцького президентом. Політик стоїть на досить євроскептичних позиціях і це, ймовірно, буде спричиняти все нові суперечки між Варшавою та Брюсселем. Раніше таке вже було.
Перетягування ковдри у владних кабінетах
Перед тим як Дональд Туск став премʼєром, Польщею вісім років керувала партія «Право і справедливість» (ПіС). Вона неодноразово конфліктувала зі структурами ЄС, Німеччиною, Україною, а до того ж погіршувала ситуацію з правами людей у Польщі. Коли ж партія Туска прийшла до врядування, всі очікували великих змін та повернення до ліберальних цінностей. Це одразу покращило стновище Варшави в Союзі. Та реформи впроваджувалися вкрай важко, адже посаду президента обіймав представник ПіС — Анджей Дуда, який успішно блокував велику частину змін.
Тепер Дуду замінив Кароль Навроцький. Теоретично він — незалежний кандидат, але насправді його масштабно підтримує ПіС. Загалом після виборів ситуація не змінилася — польська влада залишатиметься поділеною, конфліктною і зосередженою на внутрішній боротьбі. Це означає, що міжнародна роль країни — в умовах активізації ЄС перед загрозами з боку РФ і Трампа — відійде на другий план. До того ж Навроцький та ПіС є прихильниками американського президента.
Два роки непевності
Поділ голосів між Рафалом Тшасковським та Каролем Навроцьким — лібералом та консерватором — був майже рівним: різниця між їхніми результатами становить менш як 2%. Основною виборчою базою Тшасковського були великі міста, особливо на заході Польщі. Він — досвідчений політик, мер Варшави і має репутацію представника еліти. Натомість Навроцький позиціонує себе як «кандидат простих людей». Його основний електорат — люди з малих населених пунктів, зокрема фермери.
Наступні два роки в Польщі стануть драматичним змаганням за голоси цих двох груп виборців. А потім відбудуться нові вибори до польського парламенту. Звісно, неможливо точно спрогнозувати, що станеться у світі протягом такого довгого періоду. Але якщо ситуація в Європі залишатиметься більш-менш стабільною, то увага поляків залишиться прикутою до внутрішніх питань.
Тоді Туску і його партії буде непросто. Обіцяні ним реформи й далі блокуватиме президент, а обійти рішення Навроцького в парламенті буде складно, адже «Громадянська платформа» Туска не має 60% місць. Це може поступово знищити його рейтинг, і тоді вибори виграє ПіС, що ще більше загострить протистояння Польщі з ЄС та Україною. Утім, цілком можливо, що відповідальність за гальмування реформ покладатимуть саме на президента.
У цій боротьбі обидві сторони намагатимуться розігрувати «українську карту», тобто апелювати до чутливих тем — питання українських біженців і памʼяті про Волинську трагедію. Зайве емоційне навантаження цілком може створити додаткові проблеми у відносинах України і Польщі, а від того й затягувати європейську інтеграцію нашої держави. Навіть якщо у взаємній боротьбі між двома полюсами польської політики не виграє ніхто, поляки втомляться від цього — і через два роки до влади прийде несподівана третя сторона. А емоційні суперечки між польськими містянами й селянами — лібералами і консерваторами — навряд чи припиняться. А з ними — й бурхлива напруженість у відносинах між Україною та Польщею, яка вже не вперше коливається від найближчого союзництва до блокування кордону.
Автор статті: Дмитро Спорняк
0
Консервативний правопопуліст, якого підтримує партія «Право і справедливість» (ПіС), переміг свого проєвропейського опонента Рафала Тшасковського, набравши 50,89 % голосів. У другому турі виборів у Польщі явка виборців склала 71,63 %.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Хто такий Кароль Навроцький? Він — директор Інституту національної пам’яті Польщі. Навроцький походить із робітничого району Ґданська і має образ кандидата від «простих людей». Для широкої публіки він донедавна був переважно невідомим, але саме на це й зробили ставку в ПіС — Навроцький є своєрідним «новим обличчям», що виступає проти старих політиків.
Які його погляди на Україну? Раніше Кароль Навроцький заявляв, що «стратегічний інтерес Польщі — якнайдалі відштовхнути від поляків загрозу неоімперської, посткомуністичної Росії. Мир в Україні має бути тривалим і справедливим, а не просто відкладеною війною. А ще ми не повинні впадати в ура-оптимізм у справі України до ЄС і НАТО».
Також він казав, що «Україна ще багато має зробити для Польщі», стверджував, що ніколи не допустить відправлення польських солдатів в Україну та неодноразово говорив про Волинську трагедію, заявляючи, що не бачить Україну в міжнародних альянсах, поки вона не «визнає провину».
Цієї неділі у двох країнах-сусідках України водночас відбулися вибори президента. У Румунії, перемогу здобув поміркований проукраїнський математик-мер Бухареста. Нагадаємо, у країні тривала довга драма: через російське втручання скасовували результати першого туру виборів, що відтягнуло обрання президента майже на пів року. У Польщі натомість тільки завершився перший тур. У другому ж тепер змагатимуться поміркований проукраїнський кандидат від керівної партії та консервативний — з підтримкою опозиції.
Що відбувається в сусідів України і чого очікувати далі — розбиралися НЗЛ.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Румунія: TikTok, росіяни та доктор математичних наук
Вперше перший тур виборів у Румунії відбувся ще наприкінці листопада 2024 року — тоді найбільше голосів набрав проросійський правий популіст Келін Джорджеску, про якого перед виборами у Румунії майже не знали. Політик скористався улюбленим останнім часом інструментом популістів — соціальними мережами, зокрема платформою TikTok, — і швидко здобув популярність. Джорджеску виступав із заявами проти ЄС, проти допомоги Україні й за «традиційні цінності» і таким чином зумів набрати понад 22% голосів.
Країна очікувала на другий тур, у якому Джорджеску мав за суперницю помірковану політикиню Елену Ласконі. Але цього не відбулося — Конституційний суд Румунії скасував результати першого туру, адже, як з’ясувалося, у вибори масштабно втрутилася Росія (зокрема й через соціальні мережі). Це рішення суду згодом різко розкритикував американський віцепрезидент Джей Ді Венс.
Перший тур потрібно було провести наново — його призначили на 4 травня 2025 року. Коли дійшло до голосування, перше місце зайняв інший ультраправий популіст, який виступав проти допомоги Україні, проти ЄС і постійно наголошував на релігії і традиційних цінностях — Джордже Сіміон. Йому навіть забороняли в’їзд до Молдови та України через заяви, що посягали на територіальну цілісність сусідів Румунії.
Цього разу вибори вирішили не скасовувати, тож другий тур призначили на 18 травня. Опонентом Сіміона став поміркований мер столиці Румунії Нікушор Дан, який у першому турі набрав майже вдвічі менше голосів. На відміну від харизматичних і гучних популістів, Дан — спокійний та врівноважений інтелектуал. Він — доктор математичних наук, який здобув популярність, борючись із корупцією у сфері міської забудови Бухареста. У міжнародній політиці він обіцяє масштабно підтримувати Україну і бути надійним партнером ЄС.
В остаточному голосуванні таких затяжних виборів Дан таки зумів здобути перемогу. Його підтримали у великих містах — особливо в Бухаресті, а також за нього проголосувала велика і впливова в Румунії угорська меншина, а також діаспора в Молдові. Натомість за Сіміона проголосували здебільшого в менших містечках, у сільській місцевості та, що цікаво, у діаспорі на заході Європи.
Польща: дві старі партії й програш популістів
На президентських виборах у Польщі вже традиційно точиться боротьба між проєвропейськими й проукраїнськими центристами з партії «Громадянська платформа» (ГП) прем’єра Дональда Туска та консервативних популістів з партії «Право і справедливість» (ПіС), які керували країною впродовж восьми років — з 2015 до 2023-го.
Від проєвропейських центристів кандидатом виступив мер Варшави Рафал Тшасковський. У політиці він уже понад 15 років, тож певним чином має репутацію представника еліти, далекого від «простих поляків». У першому турі він посів перше місце з результатом в 31% голосів, хоча з дуже незначним відривом.
Натомість «Право і справедливість» на виборах вирішила підтримати директора польського Інституту національної пам’яті Кароля Навроцького (формально він балотується як незалежний кандидат). Навроцький — нова людина в політиці, походить із робітничого району Ґданська і має образ кандидата від «простих людей». Для широкої публіки він донедавна був переважно невідомим, але саме на це й зробили ставку в ПіС — Навроцький є своєрідним «новим обличчям», що виступає проти старих політиків, які багатьом у Польщі обридли. До речі, саме тому він і є формально незалежним кандидатом — ПіС також не можна назвати «новими політиками», а втома від них уже зіграла проти партії на парламентських виборах 2023 року. У першому турі Навроцький набрав понад 29% голосів.
Досить багато голосів набрав також відверто радикальний ультраправий популіст Славомір Менцен, який виступає за обмеження впливу ЄС, категорично проти абортів, підтримує жорсткішу міграційну політику і потрапляв у низку скандалів зі своїми заявами щодо України. Менцен, до речі, є великим прихильником Дональда Трампа. Він набрав майже 15% голосів.
Та до другого туру все ж таки пройшли традиційніші кандидати. За аналогією з Румунією, очікується другий тур, у якому зустрінуться проєвропейський ліберальний інтелектуал з електоратом у великих містах і консерватор, що спирається на голоси з сільських регіонів.
Що з того всього Україні?
Наразі можна очікувати, що політика двох ключових партнерів України не зміниться на гірше для нас. Румунія — яка допомагає Україні експортувати значну частину агропродукції, надала батарею Patriot і тренує українських пілотів — продовжить підтримувати нашу державу за президентства Нікушора Дана. У Польщі ж вибори або виграє відкрито проукраїнський кандидат Рафал Тшасковський, що дозволить партії Туска контролювати і парламент, і крісло президента, або ж усе залишиться як є зараз: Сейм контролюють проєвропейські сили, а президентом є кандидат від ПіС.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Pexels/Uiliam Nornberg
1
Наприкінці січня 2025 року Олександр Лукашенко вкотре проголосив себе президентом Білорусі. Результатів цього погано зрежисованого шоу, яке він назвав виборами, не визнали ніде у цивілізованому світі. Та, на відміну від 2020 року, протестів проти Лукашенка всередині підвладної йому країни не було.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Влада білоруського диктатора сьогодні тримається на російських багнетах. Після протестів 2020 року самопроголошений президент більше не може спиратися на свій народ. На силу свого режиму Лукашенкові також не варто розраховувати: білоруська економіка живе виключно завдяки російським нафтовим грошам. Можливості загравати із Заходом у нього також вичерпалися. Людина, яка тішилася вкрай сумнівним і дуже наївним титулом «останнього диктатора Європи», сьогодні — не більше ніж маріонетка в руках Кремля. А разом із ним у заручниках опинилася й уся його країна. Як до цього дійшло — розбиралися НЗЛ.
Світ, що занепадає
Лукашенко зі своїм образом міцного господарського колгоспника, любов’ю до радянської символіки і російською мовою з сильним білоруським акцентом, що лунає крізь його фірмові вуса, — типовий продукт пізнього Радянського Союзу. Щоб його зрозуміти, потрібно розібратися, яким було життя наприкінці вісімдесятих і на початку дев’яностих років минулого століття.
Тоді радянська система занепадала. Комуністичний проєкт виявився нежиттєздатним. СРСР бракувало сили, щоб реалізувати свої міжнародні амбіції. Громадяни Московської імперії не мали доступу до базових побутових речей, і ситуація доходила до того, що не вистачало навіть банальних харчів. Державна система була слабкою — хіба ж могли цим не скористатися підприємливі молоді політики? Добре, не молоді, а радше молодші за пристарілих комуністичних вождів, які помирали швидше, ніж встигали покерувати.
У серці СРСР виникло кілька центрів влади: навколо бурхливого Єльцина, обережного Горбачова і зашкарублих комуністичних політиків, які спробували організувати державний переворот. Як це буває в таких випадках, поки осердя ослабло, периферія почала обережно тікати з орбіти імперії. Першими це зробили країни Балтії та Південного Кавказу. Далі — Україна. Усі решту були б не проти залишитися. Але, як зазначає у своїй книжці «Остання імперія» історик Сергій Плохій, Єльцин, який виборов верх влади в Москві, категорично не хотів створювати нового союзу без України. Отже, шляхи розійшлися.
Вам олігархів чи застій?
Комунізм не спрацював — Москва навіть не мала сили утримати завойовані нею країни. Треба було шукати інші рішення, тобто впроваджувати ринкову економіку. Новий російський уряд мав план: команда Єльцина хотіла тимчасово відпустити колишню радянську імперію (за винятком Чечні), щоб швиденько надолужити втрачений час і відновити російську економіку. Ідея полягала в тому, що колишні радянські республіки, залежні від величезної Російської Федерації, самі повернуться до Москви завдяки її багатству та потужності. І в цьому плані був певний сенс.
Кожна республіка СРСР була взаємопов’язана. Щоб створити певний продукт, деталі для нього часто привозили за тисячі кілометрів з інших країнах Союзу. Це було вкрай економічно невигідно, що, зрештою, й призвело до розпаду СРСР, але водночас дозволяло Москві утримувати контроль. Коли ж комунізм закінчився, а ринкові правила ще не встигли повністю сформуватися, навколо запанував хаос. Цим скористалися різні авантюристи, яких мало хвилювали моральні цінності. На територіях колишньої комуністичної імперії розквітли бандитизм та організована злочинність.
Серед підприємливих людей, а також шахраїв і великих мафіозних кланів, виникли так звані олігархи. У Росії цих надзвичайно багатих людей, які мали вплив на політику, досить швидко взяв під контроль державний апарат: спецслужби повертали контроль собі. В Україні виникло кілька олігархічних кланів, які часто не погоджувались між собою, що сприяло сякій-такій демократичності. А врівноважувало їх і зміцнювало державу громадянське суспільство. Активісти, журналісти, громадські організації завжди були готові контролювати ситуацію і втручатися, навіть радикально — аж до революцій, щоб запобігти руху України в небажаному напрямку.
Як можна зрозуміти, така ситуація не надто сприяє комфортному і спокійному життю. Проте, якщо українці були готові пожертвувати стабільністю заради національної свободи, росіяни — заради імперських марень, то для білорусів стабільність стала пріоритетом.
Новообраний диктатор
Розпад СРСР для більшості білоруського суспільства став справжнім шоком. Навколо панували небезпека, непевність та безлад. Старі партійні функціонери намагалися утримати владу, але довіри до них не було. На цьому фоні з’явився тоді ще молодий політик. Він заявляв, що боротиметься з корупцією і буде відстоювати інтереси простих людей, бо і сам він був простим чоловіком, а не чиновником з високих кабінетів. Звали його Олександр Лукашенко і, треба визнати, своєрідна харизма у нього тоді ще таки була. Він виграв перші президентські вибори у 1994 році. Вони були останніми, які відбулися чесно, без порушень.
Заради стабільності Лукашенко взявся будувати в Білорусі маленький Радянський Союз. Він зосередив у своїх руках усю владу: будь-які громадські рухи обмежувалися, а його політичні опоненти загадково зникали. На відміну від інших країн, які здобули незалежність від СРСР, Білорусь не дозволила приватизувати державні підприємства — їх залишили під контролем уряду. Тобто там не було ні олігархічних груп, ані різних кланів — був (і є) лише Лукашенко.
У цьому новообраному президенту допомагало білоруське КДБ. Спецслужба, що дісталася Мінську у спадок від комуністичної імперії, тримала і досі тримає країну в сталевих рукавицях. Цілком ймовірно, що все це відбувалося не без відома російських спецслужб, які тоді мали своїх людей на високих посадах у багатьох пострадянських країнах (в Україні також).
Тим часом Лукашенко почав зближуватися з Росією. Білоруські національні символи він замінив на дещо змінену версію радянських, російську мову проголосив другою державною (це підтвердили на референдумі) і навіть уклав угоду про створення з РФ так званої «Союзної держави», яка зрештою мала призвести до об’єднання двох країн в одну. У певний момент Лукашенко навіть їздив Росією, щоб поспілкуватися з губернаторами. Все це дозволяє припустити, що він очікував стати президентом цієї «Союзної держави». Можливо, російські політичні кола йому щось таке пообіцяли. Та потім президентом РФ призначили кадрового спецслужбовця Владіміра Путіна, і Лукашенко був змушений закритися в Білорусі.
Капкан захланності й байдужості
Вочевидь Олександр Лукашенко полюбив владу і тримався за неї як тільки міг. Утиски, репресії, маневрування між Росією та Заходом — усе це дозволяло йому залишатися в президентському кріслі. Та час минав, і в Білорусі підростали нові покоління. Попри русифікацію країни, для молоді Лукашенко дедалі більше виглядав незрозумілим пережитком минулого. Його образ «простого хлопця», який то періодично викопує картоплю, то награно сварить директорів державних заводів, здавався відлунням минулого століття — часу молодості батьків нинішніх дорослих білорусів, народжених в уже незалежній Білорусі. Чи може для таких людей бути цінністю радянська стабільність, чи то пак радянський застій?
Виявилося, що не може, тому у 2020 році вулиці Мінська заповнили десятки, а то й сотні тисяч протестувальників з національними білоруськими біло-червоно-білими прапорами. Вони не хотіли продовження влади Лукашенка — білоруси прагнули змін та розвитку. Проте вусатий диктатор здаватися не збирався. Протести придушили силою, людей репресували: сотні тисяч білорусів змушені були тікати за кордон. Цивілізовані країни перестали визнавати Лукашенка президентом. У якийсь момент стало очевидним, що білоруський диктатор залишився без підтримки народу, міжнародного визнання і навіть без функціональної ринкової економіки (вона у Білорусі повністю зав’язана на Росію). Сумнозвісний «останній диктатор Європи» раптово знайшов себе просто в кишені кремлівських чиновників. Уже незабаром з території Білорусі Росія атакувала Україну так, наче жодної окремої влади у Мінську немає.
Білоруське суспільство сьогодні залякане репресіями й масштабно русифіковане. Білоруська мова — під загрозою зникнення. Доля цієї країни наразі залежить не від білорусів. Якщо РФ вийде з війни проти України сильнішою, білоруські землі можуть прокинутися під прямою владою Москви, включені до складу федерації. Що буде далі в такій ситуації — передбачити складно. Але якщо Кремль не зуміє вигідно для себе закінчити війну проти українців і вирішить, що Лукашенко йому не такий важливий, білоруський диктатор може повторити долю свого сирійського колеги.
Зосереджена на війні проти України, Росія залишила Башара аль-Асада наодинці з сирійським народом, який його ненавидів. Асад втратив усе і був змушений тікати в Москву. Лукашенко, безсумнівно, читав усі ці новини. Він знає, що велика частина суспільства його ненавидить. Він знає, що в Україні білоруські добровольці у складі ЗСУ здобувають бойовий досвід. Він знає, що за кордоном є білоруські уряди у вигнанні. Лукашенко знає, що він у пастці: або його країна знищить його, або зникне. Але він сам загнав Білорусь у цей капкан, переламавши спротив свого народу.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Wikipedia
3
«Коли це питання теоретично обговорювалось, у 2023-2024 роках, наша позиція була така, що для цього треба завершити бойові дії. Під час війни ми не зможемо забезпечити повний доступ до голосування та кандидування», — коментує Маркарова.
Контекст. Спецпредставник американського президента Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог заявив, що за умови досягнення угоди про припинення вогню США хочуть, щоб Україна провела президентські та парламентські вибори до кінця 2025 року.
Фото: Дмитро Ларін / «Українська правда»
1
Останніми тижнями в TikTok, Facebook та інших соцмережах вам могли траплятися тези про «нелегітимність» Президента України та всіх рішень влади після 20 травня. Також деякі українські медіа поширили повідомлення, що Офіс Президента нібито підготував звернення до Конституційного Суду «щодо легітимності перебування Володимира Зеленського на посаді Президента України». Проте в Центрі протидії дезінформації кажуть, що ця інформація неправдива.
Тому команда nzl.media вирішила зʼясувати детальніше, що ж таке спецоперація РФ «Майдан-3» та до чого тут тези про «нелегітимність» Президента та рішень влади.
Почнемо з російської спецоперації «Майдан-3», яка почалася ще у листопаді торік
Вперше про неї ми почули від Володимира Зеленського у грудні 2023 року. Про те, що Росія хоче розколоти українське суспільство, створюючи «хаос» всередині країни, він сказав у інтерв’ю Bloomberg.
27 лютого Комітет з питань розвідки заявив, що цю операцію росіяни почали ще в листопаді 2023 року. Тоді на поширення антиукраїнських настроїв лише в Telegram РФ витратила майже 250 млн доларів. А загальний бюджет операції «Майдан-3» — 1,5 млрд доларів.
У розвідці кажуть, що ця операція досягне кульмінації у березні-травні 2024 року. Тому протягом найближчих тижнів росіяни будуть по максимуму дискредитувати політичне керівництво країни, намагатися розсварити військових та цивільних, сіяти паніку серед населення та «сварити усіх з усіма».
Методика операції — традиційна для російських спецслужб. Вони хочуть поставити під сумнів легітимність рішень влади після 20 травня, поширити панічні настрої, посварити нас з нашими союзниками, поширити в суспільстві «усілякі теорії змови».
Контекст. 31 березня 2024 року у мирний час мали б відбутися президентські вибори. Адже у травні 2024 року буде пʼять років з моменту, як Володимир Зеленський став Президентом. Нагадаємо, що, відповідно до Конституції України, Президент обирається на термін п’ять років.
Розбираємося, що про вибори написано в Конституції. Основний документ країни забороняє парламентські вибори під час війни, а от про президентські прямих згадок немає. Норма про заборону виборів президента під час війни є тільки в законі України «Про правовий режим воєнного стану».
То що, Зеленський втрачає легітимність після 20 травня? Ні.
Повноваження Президента діють до вступу на пост новообраного Глави держави, а для цього потрібно провести вибори. Або ж припиняються достроково — якщо він подає у відставку, не може виконувати повноваження за станом здоров’я, йому оголосили імпічмент (дострокове припинення повноважень президента), він помер.
«Відправна точка (юридична подія) для звичайної втрати повноважень — це вибори та їхній результат, а не проходження 5-ти років. Повноваження президента припиняються, коли на його посаду заступає переможець виборів. Немає виборів — немає переможця», — каже в коментарі НЗЛ юрист Олександр Нотевський.
Про принцип безперервності влади
У Конституції закріплено, що в країні не може бути періоду безвладдя. Існують правові механізми передачі влади між виборами, через хворобу, смерть президента або через інші причини.
«Навіть після ганебної втечі Януковича Україна забезпечила дотримання принципу безперервності влади та поклала виконання обов’язків президента на другу найвищу посадову особу в державі — Голову Верховної Ради України», — про це в соцмережі X пише Максим Костецький, юридичний радник благодійного фонду Сергія Притули.
А яким законом чи статтею керуються ті, хто поширюють тези про нелегітимність?
«Статтею 103 Конституції, за якою президент обирається строком на 5 років. Але це — не коректне тлумачення Конституції. Не можна робити висновки лише за однією нормою. Конституцію треба читати у взаємозв’язку всіх статей, кожна норма доповнює одна одну», — каже Олександр.
Також юрист додає, що є стаття 92, згідно з якою виключно законами України визначаються організація і порядок проведення виборів і референдумів. У цій ситуації — законом України «Про правовий режим воєнного стану», який забороняє вибори президента під час війни.
Про вибори. В умовах повномасштабної війни неможливо гарантувати безпеку виборців та членів виборчих комісій. Адже вся територія України перебуває під ракетними ударами ворога. Важливо, щоб на виборах проголосували військові, внутрішньо переміщені особи, громадяни, які виїхали за кордон, мешканці прифронтових і тимчасово окупованих територій. В умовах повномасштабної війни це буде організувати важко.
Також вибори мають відповідати демократичним стандартам — вільний доступ до агітації, свобода слова, свобода масових зібрань тощо. Всі ці свободи під час війни обмежуються. Про це нагадує Олександр Нотевський у своєму Telegram-каналі.
Фото: Суспільне Донбас
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
1
Дебати між кандидатами на посаду президента США Дональдом Трампом та Джо Байденом відбувались з урахуванням пандемії: без повністю заповненого залу та з дотриманням соціальної дистанції. Серед питань, які обговорювали — призначення нової верховної судді, подолання пандемії, расова нерівність, економіка, податкові декларації, пише Голос Америки.
Чому це важливо. Частково і від результатів дебатів залежать результати голосування на виборах президента США, які відбудуться 3 листопада.
Детальніше. Перший раунд президентських дебатів відбувся в атмосфері гострих суперечок. Згідно з опитуваннями CBS, більшість глядачів протягом перегляду відчували роздратування. Дональд Трамп обрав тактику наступу. Протягом дебатів він перебивав Джо Байдена і не давав йому завершити думку. Під час одного з таких моментів Джо Байден попросив Трампа «заткнутися»:« Why don’t you shut up, man?» Модераторові дебатів, журналістові Крісу Уоллесу, було складно контролювати ситуацію. Думки щодо того, хто переміг на дебатах, розділились.
Головні теми дебатів:
Коментар. «Це були найгірші президентські дебати в історії США. Ще одне свідчення того, що Трамп не поважає жодних правил, і не має цивілізованості чи поваги до демократії. Було огидно спостерігати за цим видовищем зі знущаннями. Розгніваний, авторитарний президент, який не погодиться прийняти результати виборів», — написав професор політології Стенфордського університету Ларрі Даймонд у своєму Твіттері.
Цитата. «Думаю, Трамп був добре підготовлений. В тому числі щодо тем, брендингу та конкретних деталей. Найсильніше він показав себе на питанні про Верховний суд, а також своїй лінії про відбудову. Я думаю, перебивання було перебором, і очікую помітного коригування в наступних дебатах», — написала дослідниця Hudson Institute Ребекка Гайнріхс у себе у Твіттері.
Що далі?
7 жовтня відбудуться дебати між кандидатами у віцепрезиденти США: Майком Пенсом та Камалою Гарріс. Другий раунд президентських дебатів між Дональдом Трампом і Джо Байденом відбудеться 15 жовтня.
Довідка. Вибори президента США відбудуться 3 листопада 2020 року. Байден переможе Трампа на виборах президента США з імовірністю 91%. Згідно з моделлю The Economist, ймовірність перемоги Байдена у колегії виборників оцінюється як 91%, або 9 шансів з 10, залишаючи Трампу 9% і 1 шанс з 10. На виборах президента США перемога визначається не більшістю голосів виборців, а розподілом голосів у колегії виборників, число яких за того чи іншого кандидата залежить від результатів голосування у конкретних штатах.
Що каже соціологія?
Свіжі результати соціологічних опитувань свідчать, що чинний глава Білого дому Дональд Трамп суттєво скоротив розрив у виборчих перегонах зі своїм опонентом Джо Байденом. Про це йдеться в результатах останнього опитування проведеного компаніями Harvard CAPS/Harris, оприлюдненими в The Hill 29 вересня, за день до перших президентських дебатів. 47% тих, хто збирається взяти участь у виборах, заявили, що проголосували би за Байдена, якби вибори відбулися зараз. Водночас, 45% зазначили, що підтримають Трампа.
Що ще варто знати про вибори у США?
Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня
Фото: korrespondent.net
11
Спікерка Ради республіки Наталія Качанова звернулася до білорусів і запевнила, що президент Лукашенко почув думку трудових колективів білоруських підприємств і доручив розібратись «по всіх фактах затримань», пише Громадське. А у ніч із 13 на 14 серпня ОМОН уже не бив та не затримував протестувальників на вулиці, навпаки, затриманих почали випускати із СІЗО. Після цього багато з них опинилися у лікарнях з побоями.
Чому це важливо. Ось уже п’ятий день у Білорусі тривають протести проти фальсифікацій на виборах. Багато країн солідаризуються із білорусами, які відстоюють своє право на чесні вибори та право голосу. Водночас силовики украй жорстоко поводяться із власним народом і стріляють бойовими кулями у мітингарів.
Що кажуть представники влади?
Спікерка Ради республіки Наталія Качанова також сказала, що у країні відбулися вибори і «народ зробив свій вибір», тобто, знову обрав Лукашенка. А протести не згодних, на її думку, «безпрецедентна спроба зруйнувати те, чим ми завжди пишались — мирне життя».
Цитата. «Очевидно, що нам не потрібна бійка, не потрібна війна. Мінськ завжди був тихим та спокійним. Зупинімо самознищення», — закликала спікерка.
Відповідальність за жорстокі розгони протестувальників частково взяв на себе міністр внутрішніх справ Юрій Караєв: «Я беру відповідальність і перепрошую за травми випадкових людей на протестах, які попали під роздачу». Водночас він заявив, що проти Білорусі ведуть «інформаційну війну».
МОЗ Білорусі та медпрацівники закликали зупинити насильство на вулицях міста і не провокувати одне одного.
Ті, що вижили: що розповідають люди, яких випустили із СІЗО
Протестувальники, які кілька днів перебували у СІЗО, розповідають про деталі свого перебування там. Багатьох били, майже усіх тримали у камерах, де було занадто мало місця, дехто не міг сісти, щоб поспати. Особисті речі протестувальників (документи, гроші, телефони) залишилися у СІЗО, їх не дозволили забрати з собою. Багатьох роздягали до гола, змушували співати гімн Білорусі, а в той час їх били, деяким жінкам погрожували, що їй «пустять по колу».
Люди, які були в Центрі ізоляції порушників, показували сліди від побоїв: у них були сині ноги, спини, сідниці. Після звільнення частину людей відразу забрали в лікарні.
Зазначимо, що українських громадян Костянтина Рєуцького, Євгена Васильєва та Оксану Альошину звільнили з СІЗО у Білорусі. Рєуцький та Васильєв уже перебувають на території посольства України.
Тим часом у Білорусі люди продовжують збиратися у мирні ланцюги, страйкують робітники на державних підприємствах (автобусний завод, філармонія).
Лукашенко і КНУ Шевченка: коли чекати на розв’язку історії
Найімовірніше, у вересні. Нагадаємо, що Олександр Лукашенко, який є президентом Білорусі ось уже 26 років, якого називають останнім диктатором Європи, також є Почесним доктором Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Диплом, який свідчить про це, Лукашенку вручив 5 листопада 2009 року нинішній ректор вишу Леонід Губерський.
Ініціативна група випускників та студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка просить ректора і членів вченої ради університету позбавити його цього звання. Вчена рада може це зробити у вересні, адже вона збирається під час навчального року.
Що ще варто знати про протести у Білорусі:
Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня
Фото: 24tv.ua
0111
У Білорусі напередодні відбулися вибори президента. За попередніми результатами, перемагає чинний президент Олександр Лукашенко. Офіційно кажуть, що за нього проголосували 80,23% виборців. У знак протесту проти фальсифікації результатів люди вийшли на вулиці у різних містах країни, пише Громадське.
Чому це важливо. Білоруси виборюють своє право на демократію та чесний вибір президента.
Детальніше. Люди вийшли на вулиці ввечері 9 серпня після оголошення попередніх результатів виборів президента країни. Спостерігачі на виборах заявляють про численні порушення. Альтернативний підрахунок голосів свідчить про перемогу опозиційної кандидатки — Світлани Тихановської. Але за попередніми офіційними результатами виборів вона набрала 9,9%.
Зібрання людей переросли у сутички з міліціонерами та військовими. Останні застосовують світлошумові гранати, сльозогінний газ і водомети. Протестувальники використовують як зброю сміттєві контейнери, лавки, палиці, каміння, тротуар, скляні пляшки та легкозаймисті рідини. На місцях подій працюють понад 100 слідчих.
У столиці демонстрантів відтісняють із центру міста. В інших містах (Жодіно й Кобрині) спецслужбовці пристають на бік протестувальників: опускають щити та знімають шоломи.
Постраждалі та поранені через сутички
За інформацією правозахисників, у Мінську внаслідок черепно-мозкової травми загинув один з учасників протестів. Він помер після наїзду на нього спецтранспорту. Медики на місці події не змогли його врятувати. Водночас влада офіційно не повідомляє про постраждалих протестувальників. У лікарнях Мінську перебувають десятки поранених протестувальників.
У Білорусі уже порушили кримінальні справи через масові протести напередодні 9 серпня та насильство до працівників міліції. Організаторам протестів загрожує від 8 до 15 років позбавлення волі. Влада не повідомляє про кількість затриманих і постраждалих протестувальників. За даними правозахисників, затриманих на акціях уже понад 170.
Позиція Тихановської
Головна опонентка Лукашенка на виборах Світлана Тихановська та її соратники готові до діалогу з чинною владою щодо масових протестів у країні. Про це повідомила координаторка штабу Тихановської Марія Колеснікова.
Тіхановська звернулась до силовиків з вимогою не застосовували насильство проти мирних демонстрантів. «Якщо буде можливість діалогу, ми готові вступити у діалог і намагатися запобігти насильству», — сказала Колеснікова.
Цитата. Президент Володимир Зеленський відреагував на протести незгодних з результатами виборів у Білорусі: «Україна і я особисто вкрай зацікавлені в тому, щоб Білорусь була по-справжньому незалежною і демократичною країною з сильною економікою та стабільними суспільними відносинами. Білорусь — наш найближчий сусід, і тому нам зовсім не байдуже, що там відбувається і що буде з нашими друзями далі», — написав Зеленський на своїй сторінці у Фейсбуці.
Президенти Литви і Польщі Гітанас Науседа і Анджей Дуда звернулися до білоруської влади з закликом поважати демократичні стандарти і не застосовувати силу до учасників масових протестів.
«Як сусіди Білорусі, ми закликаємо білоруську владу повністю визнавати і дотримуватися основоположних демократичних стандартів. Ми закликаємо утриматися від насильства і поважати основні свободи, права людини і громадянські права, включаючи права національних меншин, а також свободу вираження думок», — йдеться у спільній заяві президентів двох країн.
Копайте глибше
Фото:
111
Важливе 