Критикувати не можна мовчати (поставте кому самі)
Коли російські війська почали повномасштабний наступ на Україну у лютому 2022 року, по всьому світу відбулися акції на підтримку української боротьби за незалежність. Ізраїль не був винятком — на центральних вулицях Тель-Авіва також майоріли українські прапори. Але ситуація в ізраїльському уряді була геть іншою: усі прохання Києва про надання військової допомоги політики в Тель-Авіві раз за разом відхиляли. Не збиралися вони і звинувачувати РФ. Офіційні особи Ізраїлю, хоч і висловлювали співчуття Україні, але навіть не згадували про участь Росії у війні, про критику чи санкції проти агресора не було ні слова.
Потім стався напад ХАМАСу — терористична організація вбила понад тисячу ізраїльтян у жовтні торік, Тель-Авів мав відповісти і так почалася війна у Секторі Газа. Тепер уже Київ висловлював підтримку ізраїльському народові, а Володимир Зеленський навіть планував відвідати Ізраїль особисто в розпал війни, повідомляли медіа, хоч цього і не сталося. Але попри все це уряд ізраїльського прем’єра Беньяміна Нетаньягу продовжував триматися на відстані від Києва і чітко розраховував кожен крок, аби не «образити» ні Кремль, ні Україну.
Склалася парадоксальна ситуація: Ізраїль, основним союзником якого є США, намагався не виступати проти основного противника Вашингтона — Росії, яка при цьому є одним з ключових друзів головного ворога самої єврейської держави — Ірану. Початок двох війн — в Україні та в Секторі Газа, лише ускладнив цю і без того непросту комбінацію і наразив Тель-Авів на критику зі сторони Західного світу. Але чому уряд Нетаньягу не виступає проти РФ?
Тонкощі близькосхідної політики
Причина такої, на перший погляд, дивної політики Ізраїлю полягає в його географії та історії. Від часу проголошення незалежності єврейської держави вона пережила цілу низку війн з усіма своїми сусідами. Арабські держави традиційно підтримують палестинських арабів, яких, як вони вважають, утискає Ізраїль. Фактично, сусіди Ізраїлю періодично заперечують саме право на існування єврейської держави на Близькому Сході. Однією з таких країн-сусідів є Сирія і саме з нею пов’язане особливе ставлення Тель-Авіва до Москви.
Вже тринадцять років у Сирії триває громадянська війна, в яку залучені не лише місцева влада і демократичні повстанці, але ще й ісламські терористи, курдські сепаратисти і ціла низка іноземних держав. Діють на території Сирії і бойовики Ірану — країни, офіційною ціллю якої є знищення Ізраїлю. Тегеран озброює значну частину бойовиків на Близькому Сході, в тому числі й ХАМАС, і Сирія є важливим пунктом активності іранців. Щоб уберегти свою країну від атак, ізраїльські війська час від часу атакують іранських бойовиків. І для цього їм потрібна згода Москви.
Річ у тому, що в Сирії діє і російська армія. Офіційно війська РФ там борються з Ісламською Державою. На практиці ж вони захищають режим Башара Асада — президента цієї арабської країни, який ледь не втратив владу і який підтримує Росію в обмін на таку допомогу. Також Москва є союзником Ірану, в якого закуповує дрони для атак в Україні. Тому Ізраїль намагається діяти дуже обережно і не провокувати РФ, адже побоюється, що російські війська в Сирії можуть почати діяти проти єврейської держави і це поставить ізраїльтян у ще більшу небезпеку. Але це — не єдина проблема.
Питання російськомовного населення
Особливі стосунки Тель-Авіва з Москвою мають ще одне пояснення, шукати яке слід в єврейських діаспорах. Ізраїль як державу заснували євреї-мігранти, які прибули на Близький Схід з країн Європи, тому Тель-Авів досі намагається залучити якомога більше людей з єврейським спадком до переїзду на Землю Обітовану. Через таку політику уряд Ізраїлю уважно дослухається до інтересів єврейських спільнот у світі. Проблема полягає в тому, що інтереси цих спільнот у різних державах різняться між собою.
Сьогодні більшість євреїв живе в Ізраїлі, США та країнах Заходу. Єврейські громади, які налічують десятки, а то й сотні тисяч людей, існують також в Україні та Росії. Але якщо в демократичних державах єврейській діаспорі нічого не загрожує, то в авторитарній РФ цілком можливими є репресії стосовно національних меншин. Ізраїльський уряд побоюється такого шантажу зі сторони Кремля, вважаючи, що необережні дії Тель-Авіва можуть призвести до переслідування євреїв Москвою на своїй території. Але й це ще не уся проблема.
Приймаючи будь-які рішення, політики в Ізраїлі, який є демократичною країною, мають враховувати думку свого електорату. Близько 12% ізраїльських виборців є російськомовними — лише за три десятиліття після розпаду СРСР зі Східної Європи до Землі Обітованої прибули приблизно 1,2 млн людей. Близько третини з них приїхали з Росії, десь стільки ж — з України. Частина з цих людей підтримує Україну, деякі навіть повернулися, щоб долучитися до захисту країни свого народження від російської агресії на початку повномасштабного вторгнення.
Інші ж, споживаючи інформацію з російських джерел, займають проросійські позиції. Ізраїльські політики намагаються догодити обом частинам російськомовного населення, тому часто їхні дії виглядають по-дивному рівновіддаленими від усіх сторін. Але зі зростанням напруги на Близькому Сході зокрема і у світі загалом така обережна політика Тель-Авіва опинилися під загрозою. Україна у цьому відіграє одну з ключових ролей.
До чого тут Україна?
Намагання уряду Беньяміна Нетаньягу зберегти обмежену співпрацю Тель-Авіва з Москвою сьогодні наразилися на основну проблему: це не потрібно самій Росії. З початком війни в Секторі Газа, яка спричинила тисячі жертв серед цивільного населення, багато де у світі наростало обурення діями ізраїльських військ. Цим не могла не скористатися Москва: Кремль почав відкрито і гучно критикувати Ізраїль і навіть прийняв у себе делегацію ХАМАСу.
До того ж РФ почала звинувачувати Захід в лицемірстві, заявляючи, що якщо Тель-Авів може проводити руйнівну військову операцію з тисячами жертв, то і російські війська в Україні можуть діяти так само. На додаток до цього, гуманітарну політику Ізраїля в Газі почали критикувати в Білому Домі. Уряд Нетаньягу потрапив у складну ситуацію: всі його миролюбні дії щодо РФ не дали жодного результату, та ще й стосунки з союзниками стали гіршими.
На фоні усього цього Україна діяла досить обережно. Від нападу ХАМАСу у жовтні торік Україна висловлює єврейській державі безумовну підтримку, але не припиняє й контакти з арабськими державами — наприклад, Саудівська Аравія неодноразово виступала посередником у перемовинах Києва і Москви щодо обміну полоненими. Й Ізраїль, й Україна, опинившись у стані війни, отримали широку підтримку цивілізованого світу. Тепер основним завданням для обох є її збереження. Іронічно, але саме це однакове завдання тримає Київ і Тель-Авів на відстані один від одного.
Автор тексту: Дмитро Спорняк
Фото: AFP
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе