Страх і ненависть на європейських полях
Українські кордони блокували усі наші західні країни-сусіди: Угорщина, Словаччина, Румунія, а передовсім Польща. Основними діячами у цій драмі виступили звичайні фермери — дрібні європейські агровиробники фізично перекривали дороги, залізницю і висипали зібране на замінованих полях українське зерно на прикордонну землю. Зрозуміти причину таких радикальних диверсій можна, якщо пригадати з чого почалася блокада — з війни на Чорному морі.
Більшість української агропродукції перед повномасштабним вторгненням РФ відправлялася до країн за межами Європи. Транспортували велетенські масштаби харчового експорту через порт Одеси Чорним морем. Після 24 лютого 2022 року війська Москви взяли під контроль морські торговельні коридори і зупинили рух зерна з України. Київ намагався налагодити постачання через Дунай, але туди долітали російські дрони. Без грошей від продажу агропродукції, яка є одним з найбільш прибуткових українських товарів, становище України було б ще складнішим.
Через це Україна мусила почати продаж товару найбільш оптимальним шляхом, з тих які залишились — через західні кордони. ЄС, бажаючи підтримати нашу країну, скасував усі торговельні обмеження, які існували для імпорту з України, і зерно відправилося в Європу. Саме тоді почалися протести фермерів. Значні обсяги і менша ціна української продукції, порівняно з місцевою, створювала загрози для польських аграріїв: їм загрожувало банкрутство, бо людям було вигідніше купляти українське. Замість модернізації під потреби ринку, фермери вирішили боротися з конкуренцією фізичними диверсіями і така практика поширилися на сусідні країни. Але блокування кордону є лише частиною значно більшої проблеми.
Жахаюча сила українських аграріїв
Однією з основних сфер, які регулює ЄС, є спільна європейська політика агровиробництва. Країни-члени Союзу самостійно контролюють більшість свого виробництва, але не вирощування їжі. Спільні європейські структури домовляються і визначають, яка країна має вирощувати чи добувати які продукти і в яких кількостях. Досить часто ЄС саме за це й критикують: мовляв, замість розвʼязувати важливі політичні питання війни і біженців, Єврокомісія вирішує кому краще ловити рибу. Втім, треба визнати, робить вона це доволі ефективно — економіки країн Європи ростуть, а сам Союз є одним з найбільших виробників їжі у світі. Але до чого тут українське зерно?
Річ в тому, що спільна аграрна політика передбачає серйозну підтримку фермерів європейськими грошима. В ситуації, коли українські продукти є більш конкурентними за місцеві, ЄС може виділити значні дотації для своїх фермерів, щоб штучно покращити їхнє становище. Такий розвиток подій був би вкрай невигідним для України, але для цього фермерам у ЄС потрібна підтримка політиків. І такі політики існують — саме вони домагалися заборони імпорту з України на законодавчому рівні. Європейські фермери — люди здебільшого консервативних поглядів. Тому вони є основними виборцями європейських популістів: польської партії «Право і Справедливість», Орбана в Угорщині та Фіцо в Словаччині.
Політики з популістських партій можуть і надалі заважати інтеграції української економіки з європейською. Момент, коли для українського зерна зняли торговельні бар’єри, був наче поглядом у майбутнє: вільний ринок між Києвом і Брюсселем одразу поставив фермерів Європи під загрозу. Українські агрокомпанії — величезні і цілком конкурентні на світових ринках. Натомість велика частка європейських землеробів не може похвалитися такими результатами і виживає коштом субсидій.
Вільна конкуренція з українськими фермерами може бути фатальною для їхніх європейських колег навіть поки Україна перебуває за межами ЄС. Коли ж наша країна ввійде до складу Євросоюзу, українські аграрії теж зможуть отримувати субсидії. Розмір виплат від ЄС сьогодні визначається розміром ферм. За таких обставин, більшість землеробних грошей підуть до української землі, а це викличе велике обурення в європейських селах. І популісти будуть використовувати це, якщо не вжити заходів.
І що тепер робити?
Людей, яким інтеграція України з ЄС може загрожувати, насправді меншість. Велика частка європейців лише виграє від здешевлення харчів, особливо у країнах Північної Європи. Та й загалом, з Україною в своєму складі, Євросоюз контролюватиме ключову частку світового виробництва їжі. Просто до інтеграції слід підготуватися. Україна вже проводить реформи, за якими західні партнери уважно спостерігають. Але й самому ЄС потрібно впровадити низку змін.
Схожа ситуація вже відбувалася, коли до Союзу вступили нинішні східні його члени — Польща, Угорщина, Словаччина і Румунія. Їхні продукти теж були помітно дешевшими за французькі та іспанські. Щоб успішно конкурувати, фермери Західної Європи почали спеціалізуватися. Багато ферм закрилися, ті, що вижили, стали більшими і почали виробляти здебільшого елітні харчові продукти — штибу сирів, вин абощо. Виклик України є значно масштабнішим, наші агрокомпанії — набагато потужніші за польські чи румунські, але принцип вирішення може бути схожим.
Вже сьогодні ЄС змінюється і намагається зробити своє сільське господарство більш ефективним та екологічним. Щоправда, через такі реформи і досі актуальну для європейських землеробів загрозу зі сторони дешевого імпорту, фермери почали протестувати ще й на заході континенту. Та попри все зміни почалися. Розміри і вплив українського агросектору здатні вивести ЄС на новий рівень. Але щоб це сталося, всім нам у Європі треба усвідомити величезні можливості України і почати по-справжньому працювати разом.
Автор статті — Дмитро Спорняк
Фото: REUTERS/Kacper Pempel
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
