Важливе 
В українському інформаційному просторі бій під Крутами став символом жертовності та героїзму трьохсот студентів. Їх називають «українськими спартанцями», «цвітом нації», який свідомо пішов на смерть та був нещадно розчавлений радянським наступом.
Якщо почати розбиратися, то виявляється, що студенти складали лише частину війська, його кількість була більшою й загинули далеко не всі, і дата не та, і місце поховання інше, і жертви були не такими вже й марними.
Міф «Крут» зародився, щойно тільки поховали полеглих, адже Українській революції та всім подальшим визвольним змаганням потрібні були віддані державі герої, історія, яка зможе культивувати відчуття патріотизму і ненависть до ворога. Це стало причиною перекручування ключових фактів і ще більшого нашаровування міфів.
Через брак офіційних документів об’єктивне дослідження події майже не можливе. Головним інформаційним джерелом слугують спогади очевидців, опубліковані задовго після самого бою. В радянський період ця тема була забороненою, а в незалежній Україні часто посилаються на видану й перевидану працю Дмитра Дорошенка «Історія України. 1917-1923». Її автор був політично заангажованим і виступав в опозиції до влади УНР, тож праця містить чимало перекручень.
Наприклад, саме Дорошенко поширив міф про те, що станцію «Крути» захищала «українська молодь, напів діти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках, маючи всього по кілька набоїв, сміливо ставили чоло ворогові Батьківщини — всього яких три сотні людей проти 6 000». Спростування цього та інших міфів читайте далі.
У бою під Крутами брали участь лише студенти
Попри поширений міф, основні оборонні сили у битві під Крутами складали не студенти, а старшини й курсанти Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, бійці Куреня смерті (добровольці) та вільні козаки з міста Глухова — більшість з них брали участь у Першій світовій. Загалом досвідчених бійців було близько 400 осіб, до них приєдналася студентська сотня.
Студентів та гімназистів було від 114 до 130 осіб у складі Помічного куреня Січових Стрільців. Його початковим призначенням було патрулювання вулиць Києва та охорона об’єктів. Бійці не мали належного військово вишколу, а деякі не вміли поводитися зі зброєю, однак були налаштовані рішуче та патріотично.
«Треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави» — зі спогадів сучасника.
Центральна Рада свідомо відправила людей на смерть
Насправді штаб Київського військового округу очікував наступу більшовиків з боку Полтави, куди й направили найбільш боєздатні підрозділи армії УНР (500 бійців). Бахмацький напрям вважали відносно спокійною ділянкою фронту. Це стало ключовою стратегічною помилкою українського командування, адже червоні війська завдали удару з Бахмача. Там на них чекали виснажені попередніми боями вояки та сотня Січових Стрільців.
Пізніше до станції «Крути» відправили підмогу з 300 бійців 3-го Гайдамацького полку на чолі з Симоном Петлюрою. Однак, не знаючи ситуації, вони повернулися придушувати повстання на заводі «Арсенал» в Києві.
Загинули всі
Загалом сили налічували близько 500 бійців та 20 старшин з українського боку та понад 4000 більшовиків. Водночас втрати на місці серед більшовиків склали до 300 осіб, а серед армії УНР — від 70 до 100 бійців.
29 студентів не встигли приєднатися до загального відступу й потрапили в полон. Наступного ж дня їх стратили. У березні 1918 року їх урочисто перепоховали.
Сотник Аверкій Гончаренко згадував: «При докладнім особистім перегляді довідався, що не оказалося й цілої чети студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все запевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно».
Більшовики з легкістю захопили станцію, тож втрата була марною
Бій був виснажливим для обох сторін. Коли червоні за шість годин зайняли станцію «Крути», їхній командувач Муравйов був впевнений, що завдав поразки самому Петлюрі (якого там не було).
Великих труднощів більшовикам завдали розібрані після відступу українських сил колії. Бій під Крутами затримав ворога на кілька днів і виграв час, щоб укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу. Договір означав міжнародне визнання УНР як самостійної держави.
Крутян перепоховали на Аскольдовій могилі
Історія про Аскольдову могилу красиво лягла в рядки вірша Тичини «Пам’яті тридцяти», однак на деяких фото похоронної процесії, опублікованих в тогочасній пресі, насправді зображене Нове Братське Кладовище (зараз там площа Лесі Українки).
Світлини буквально довелося розгадувати, адже підписи під ними були хибними. Причиною дискусії стало те, що деяких об’єктів з фото (вежі, тераси, загорожі) просто не могло бути на тому місці. Імовірно, урочиста процесія складалася із двох частин: спершу на Аскольдовій могилі поховали двох загиблих військових, а решту розмістили у братній могилі на Новому Братському кладовищі.
Бій під Крутами відбувся 29 січня
29 січня 1918 року загони Муравйова зайняли станцію «Плиски», яку напередодні покинули українські війська. Більшовики помилково прийняли її за «Крути» і швидко повідомили штабу, що взяли «Крути» без бою. Водночас очевидці згадують, що бій відбувся 30 січня, але оскільки достеменних свідчень від представників української влади не було, 29 січня вирішили вважати правильною датою.
Фото: glavcom.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
відреагувати
1
