Міф 1. Шухевич — посіпака нацистів

Жодного документального підтвердження того, що Шухевич був нацистським агентом, бійцем у складі СС та навіть був гаупштурмфюрером, насправді немає. Щоб заручитися підтримкою та втілити в життя ідею незалежної України, українські націоналісти дійсно співпрацювали з німцями. Шухевич був командиром «Нахтігалю» —  українського військового підрозділу в складі збройних сил Німеччини. Однак будь-які надії на співпрацю зруйнувалися після проголошення ОУНівцями Акту відновлення Української Держави в червня 1941 року. Суверенна Україна не входила в плани Німеччини, тож зовсім скоро ОУН була визнана ворожою організацією, а велика кількість українських бійців стала жертвами німецьких репресій.

У спогадах українського письменника та активного учасника ОУН Петра Мірчука знаходимо такі рядки: «УПА була готова співпрацювати… лише з такою Німеччиною, яка офіційно визнає суверенність і державну самостійність України і офіційно задеклярує, що вона безумовно респектуватиме державну самостійність України. Без цього ніякої співпраці УПА з Німеччиною бути не може».

Міт 2. Подарунок від фюрера

Вигадка про те, що Гітлер власноруч вручив Роману Шухевичу цілих два «Залізних хрести» — одну з найвищих нагород доби національно-визвольних змагань 1917-1921 рр, взялася зі слів учасника комуністичної партії України Петра Симоненка, які політик сказав після підписання Віктором Ющенком указу про відзначення 100-річного ювілею Шухевича. Симоненко заявив, що Україна «не повинна вшановувати пам’ять людини, яка одержала з рук Гітлера два залізні хрести». У відповідь на це син Романа Юрій Шухевич та його сестра Марія подали позов до суду.

Рішення було очевидним: «Визнати інформацію, поширену на пленарному засідання Верховної Ради України Петром Симоненком про одержання Романом Шухевичем двох «залізних хрестів» із рук Гітлера такою, що є недостовірною, принижує честь і гідність дітей Романа Шухевича…».

Міт 3. Шухевич та Бандера — конкуренти

Оскільки і Бандера, і Шухевич були ключовими постатями в лавах ОУН та головними жертвами російської пропаганди у висвітленні  «нацистських злочинів українських націоналістів», то з’явився міф про буцім конкуренцію між очільником ОУН та головним командиром УПА та навіть ворожнечу.

Подібні думки зароджувалися ще за життя обох лідерів. Так, один із засновників та воєначальників УПА — Олександр Луцький на одному з допитів заявив: «Мені видається, що Шухевич не з великим задоволенням зустріне інформацію, що Бандера німцями звільнений і не з великим бажанням піде на зустріч з Бандерою, бо він розуміє, що на цьому його кар’єра як керівника ОУН буде закінчена».

Насправді ж Шухевич та Бандера мали спільну мету — незалежну Україну та, крім цього, розглядали однаковий вектор розвитку ОУН, а саме — революційний (навколо нього і об’єдналися члени Проводу Бандери). Роман Шухевич дійсно був обраний на посаду провідника український націоналістів у 1943 році в зв’язку з ув’язненням Бандери. Однак вже в 1945-му Шухевич особисто клопотався ініціативою переобрання Степана Бандери головою ОУН. 

Міф 4. Рештки  головнокомандувача УПА знайдені

Убивство Романа Шухевича було ретельно сплановане енкаведистами, а вирішальну роль в успішному замаху відіграв генерал-лейтенант Павло Судоплатов. У селі Білогорща, що на Львівщині, головнокомандувач УПА вступив у бій та був убитий.

Тиждень тіло Шухевича перебувало у Львові, тривала процедура впізнання. Згодом тіло Романа Шухевича зникло. Найімовірніше, рештки головнокомандувача спалили (цю інформацію знаходимо в матеріалах оперативної справи «Бегемот») або закопали разом з іншими підпільниками (оперативна справа «Шакал»).

Однак, за класикою жанру, знайшлися шукачі сенсацій. У ЗМІ з’явилася інформація про зізнання ветерана МГБ щодо захоронення тіла Шухевича на подвір’ї тюрми на Лонцького, ходили чутки про таємне поховання головнокомандувача УПА на Янівському цвинтарі у Львові, а колишній співробітник МВД — Олександр Болдін розповів, що особисто спалював тіло Шухевича. Апогеєм стало встановлення кам’яного хреста на «могилі» Романа Шухевича в селі Гуків на Хмельниччині, на території якого нібито знайшли кістки покійного. Попри всі здогадки та сенсації, дослідники впевнені в тому, що рештки Романа Шухевича досі не знайдені, а рідні очільника УПА не визнають вищезгаданих «знахідок».

Фото: galinfo.com.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Якщо почати розбиратися, то виявляється, що студенти складали лише частину війська, його кількість була більшою й загинули далеко не всі, і дата не та, і місце поховання інше, і жертви були не такими вже й марними. 

Міф «Крут» зародився, щойно тільки поховали полеглих, адже Українській революції та всім подальшим визвольним змаганням потрібні були віддані державі герої, історія, яка зможе культивувати відчуття патріотизму і ненависть до ворога. Це стало причиною перекручування ключових фактів і ще більшого нашаровування міфів. 

Через брак офіційних документів об’єктивне дослідження події майже не можливе. Головним інформаційним джерелом слугують спогади очевидців, опубліковані задовго після самого бою. В радянський період ця тема була забороненою, а в незалежній Україні часто посилаються на видану й перевидану працю Дмитра Дорошенка «Історія України. 1917-1923». Її автор був політично заангажованим і виступав в опозиції до влади УНР, тож праця містить чимало перекручень. 

Наприклад, саме Дорошенко поширив міф про те, що станцію «Крути» захищала «українська молодь, напів діти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках, маючи всього по кілька набоїв, сміливо ставили чоло ворогові Батьківщини — всього яких три сотні людей проти 6 000». Спростування цього та інших міфів читайте далі.

У бою під Крутами брали участь лише студенти

Попри поширений міф, основні оборонні сили у битві під Крутами складали не студенти, а старшини й курсанти Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, бійці Куреня смерті (добровольці) та вільні козаки з міста Глухова — більшість з них брали участь у Першій світовій. Загалом досвідчених бійців було близько 400 осіб, до них приєдналася студентська сотня.

Студентів та гімназистів було від 114 до 130 осіб у складі Помічного куреня Січових Стрільців. Його початковим призначенням було патрулювання вулиць Києва та охорона об’єктів. Бійці не мали належного військово вишколу, а деякі не вміли поводитися зі зброєю, однак були налаштовані рішуче та патріотично. 

«Треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави» — зі спогадів сучасника.

Центральна Рада свідомо відправила людей на смерть

Насправді штаб Київського військового округу очікував наступу більшовиків з боку Полтави, куди й направили найбільш боєздатні підрозділи армії УНР (500 бійців). Бахмацький напрям вважали відносно спокійною ділянкою фронту. Це стало ключовою стратегічною помилкою українського командування, адже червоні війська завдали удару з Бахмача. Там на них чекали виснажені попередніми боями вояки та сотня Січових Стрільців. 

Пізніше до станції «Крути» відправили підмогу з 300 бійців 3-го Гайдамацького полку на чолі з Симоном Петлюрою. Однак, не знаючи ситуації, вони повернулися придушувати повстання на заводі «Арсенал» в Києві. 

Загинули всі

Загалом сили налічували близько 500 бійців та 20 старшин з українського боку та понад 4000 більшовиків. Водночас втрати на місці серед більшовиків склали до 300 осіб, а серед армії УНР — від 70 до 100 бійців. 

29 студентів не встигли приєднатися до загального відступу й потрапили в полон. Наступного ж дня їх стратили. У березні 1918 року їх урочисто перепоховали.

Сотник Аверкій Гончаренко згадував: «При докладнім особистім перегляді довідався, що не оказалося й цілої чети студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все запевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно».

Більшовики з легкістю захопили станцію, тож втрата була марною

Бій був виснажливим для обох сторін. Коли червоні за шість годин зайняли станцію «Крути», їхній командувач Муравйов був впевнений, що завдав поразки самому Петлюрі (якого там не було). 

Великих труднощів більшовикам завдали розібрані після відступу українських сил колії. Бій під Крутами затримав ворога на кілька днів і виграв час, щоб укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу. Договір означав міжнародне визнання УНР як самостійної держави. 

Крутян перепоховали на Аскольдовій могилі

Історія про Аскольдову могилу красиво лягла в рядки вірша Тичини «Пам’яті тридцяти», однак на деяких фото похоронної процесії, опублікованих в тогочасній пресі, насправді зображене Нове Братське Кладовище (зараз там площа Лесі Українки). 

Світлини буквально довелося розгадувати, адже підписи під ними були хибними. Причиною дискусії стало те, що деяких об’єктів з фото (вежі, тераси, загорожі) просто не могло бути на тому місці. Імовірно, урочиста процесія складалася із двох частин: спершу на Аскольдовій могилі поховали двох загиблих військових, а решту розмістили у братній могилі на Новому Братському кладовищі. 

Бій під Крутами відбувся 29 січня

29 січня 1918 року загони Муравйова зайняли станцію «Плиски», яку напередодні покинули українські війська. Більшовики помилково прийняли її за «Крути» і швидко повідомили штабу, що взяли «Крути» без бою. Водночас очевидці згадують, що бій відбувся 30 січня, але оскільки достеменних свідчень від представників української влади не було, 29 січня вирішили вважати правильною датою.

Фото: glavcom.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: youtube.com

Як в Україні відзначатимуть День перемоги у 2020 році?

Цьогоріч через пандемію в Україні не буде масових заходів до Дня пам’яті та примирення, 8 травня, та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, 9 травня. Але на рівні областей індивідуально відзначать ветеранів. Про це сказав прем’єр-міністр Денис Шмигаль на засіданні Уряду.

Чому існує дві дати відзначення Дня перемоги — 8 та 9 травня?

В Україні 8 травня відзначають День пам’яті та примирення, який присвячений пам’яті жертв Другої світової війни. І це не одне й те ж, що й День перемоги. Справа у тому, що Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства. Тому цей день (саме 8 травня) присвячений пам’яті понад 80 мільйонів людей, чиє життя було обірване: тим, хто загинув на фронтах, в окопах, під час бомбардувань, побував у полоні, концтаборах, чи просто зник безвісти.

Таку дату, 8 травня, обрали невипадково. 7 травня 1945 року був підписаний Акт воєнної капітуляції Німеччини. Він набув чинності 8 травня о 23:01. З такої нагоди того дня у багатьох містах Європи та США провели святкування. Але на вимогу СРСР 8 травня 1945 року, о 22:43 за середньоєвропейським часом (о 00:43 9 травня за московським), у передмісті німецької столиці Карлсхорсті підписали ще один «Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини». Він підтвердив аналогічний документ, підписаний днем раніше у Реймсі, і підтвердив час припинення вогню: 8 травня о 23:01 за середньоєвропейським часом (9 травня о 1:01 за московським). Тому День перемоги у СРСР та у країнах, які були ним окуповані, відзначали 9 травня.

«Росія перемогла над фашистськими загарбниками»: що з цим твердженням не так?

Росія з допомогою власної історичної пропаганди намагається приписати перемогу у війні лише собі, свідомо нехтуючи внеском інших народів, які воювали у складі радянської армії, та інших країн, які разом із Росією боролися із нацистською Німеччиною.

Ще одна типова маніпуляція: перемога над фашизмом. Росія свідомо сплутує поняття. Адже у Німеччині панував саме нацизм, який передбачав вищість однієї раси над іншою. А от фашизм (від італійського слова «фашіо» — пучок) панував в Італії та означав становлення корпоративної держави. Так, у часі Другої світової Італія була союзницею Німеччини, але ці режими не можна плутати? Чому ж це робить Росія? Бо нацизм розшифровується як націонал-соціалізм. А СРСР якраз намагався збудувати соціалізм і не хотів, щоб його асоціювали з нацизмом, тож усіляко уникав вживання цього терміну.

Як Україна відновлює власну історичну пам’ять про війну? 

Всеукраїнську безстрокову акцію «Родинні історії війни» розпочав Український інститут національної пам’яті (УІНП) до Дня пам’яті та примирення 8 травня та до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, який відзначають сьогодні, 9 травня. Щоб узяти участь в акції, потрібно опублікувати свою розповідь у соцмережі під хештегом #РодинніІсторіїВійни. Про це йдеться на сайті інституції.

В УІНП нагадують: «Захищати своїх рідних та свій дім до лав Червоної армії пішли понад 7 мільйонів українців. В арміях Союзників воювали 250 тисяч військових українського походження, а в Українській повстанській армії — понад 100 тисяч воїнів. Українці зробили значний внесок у спільну перемогу над нацизмом. Без їхніх історій наша пам’ять про Другу світову війну не буде цілісною».

Георгіївська стрічка — табу

Під час вшанування жертв Другої світової війни заборонено використовувати тоталітарну символіку (свастику, комуністичні символи, георгіївську стрічку), нагадують у Міністерстві внутрішніх справ, що: «Щоб згадати своїх рідних, які поклали життя за волю України, не треба навішувати на себе стрічки незрозумілого походження. Тим більше, з такою символікою (мова про георгіївську стрічку) російські бойовики на Донбасі вбивають наших захисників». Нагадаємо, що ця стрічка заборонена в Україні з червня 2015 року як символ сепаратизму та бойовиків, керованих Росією, на Донбасі.

Червоний мак на аватарках у соцмережах — що він означає?

Квітка маку стала символом Дня пам’яті та примирення у 2014 році. ЇЇ графічне зображення має подвійний натяк: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі.

Що ще важливо знати на цю тему:

СРСР разом із Німеччиною відповідальний за початок Другої світової війни — так вважають 56% українців. Водночас 52% опитаних українців дотримуються радянської інтерпретації, що День перемоги — це відзначення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. 32% розуміють цю дату як день відзначення перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та внеску у неї українського народу. Для 6% цей день — просто додатковий вихідний. Про це свідчить останнє дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Фото: pexels.com