Операція з депортації почалася рано-вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня.

Хто мав привілеї перед виселенням?

Депортація охопила кожну людину кримськотатарського походження — дітей, жінок, людей похилого віку і навіть тих, хто був членами комуністичної партії або служив у Червоній армії. Офіційно жодного кримського татарина не залишилося в Криму.

Яка самоназва кримськотатарського народу?

Киримли або кримли, що перекладається як кримці. Не слід плутати це поняття з терміном кримчани, що означає всіх жителів Криму безвідносно до національності, та кримчаки — назвою окремого етносу, корінного народу України, який проживає в Криму.

Радянська влада забрала більшість майна кримських татар

Під час цього масового виселення радянська влада конфіскувала близько 80 тисяч будинків, 500 тисяч голів корів, 360 тисяч соток землі та 40 тисяч тонн сільськогосподарської продукції, які залишилися після кримських татар.

СРСР не зберіг усі культурні надбання та ідентичність кримських татар після депортації

Після переселення термін «кримські татари» вилучили з російсько-радянського лексикону і всі кримськотатарські топоніми (назви міст, сіл і гір) у Криму були змінені на російські назви на всіх мапах. Мусульманські кладовища та релігійні об’єкти в Криму були зруйновані або перетворені на світські місця. Під час сталінського правління нікому не дозволяли згадувати, що цей народ колись існував у СРСР.

Який привід використала радянська влада, щоб масово депортувати кримських татар?

Радянська влада звинуватила увесь кримськотатарський народ у масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової. Таке звинувачення не було законним, адже, за міжнародним законодавством, жоден народ не може і не повинен бути відповідальним та покараним за дії, які скоїли окремі представники цього народу.

Значна кількість кримських татар загинуло під час та у перші роки депортації

Під час виселення і в перші роки після нього загинуло від 27 %, згідно з офіційними даними НКВС, до 46,2 % депортованих або ж від третини до приблизно половини народу.

Після смерті Сталіна та зміни влади, кримські татари не могли повернутись на рідні землі

Новий радянський керівник Микита Хрущов узяв курс на десталінізацію. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ про звільнення з-під режиму адміністративного нагляду кримських татар, а також курдів, хемшилів (вірмен-мусульман), турків. Проте документ не давав права на повернення до батьківських домівок, не повертав майно та цінності, відібрані під час депортації.

У якому році кримські татари змогли повернутись додому?

Кримські татари були вимушені залишатися у Центральній Азії, куди їх депортували, упродовж кількох десятиліть (майже 50 років). Лише у 1989 році Верховна Рада Радянського Союзу засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною. З того ж таки 1989 року кримські татари почали повертатися на батьківщину.

Фото: bigkyiv.com.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

Волтер Дюранті та політика СРСР

Волтер Дюранті — журналіст, який у 1922-1934 роках очолював московське бюро The New York Times. Першу славу здобув після ексклюзивного інтерв’ю з Йосипом Сталіним у 1929 році. За три роки Дюранті нагородили Пулітцерівською премією за низку статей, у яких доводив, що індивідуалізм і приватна ініціатива для росіян є чужими, а колективізм є методом соціалізації селян. Журналіст всіляко виправдовував деспотичну політику СРСР та не визнавав Голодомору в Україні.

У 1932 році з’явилися перші статті про голод в Україні авторства Гарета Джонса. 31 березня 1933 року The New York Times надрукувала статтю Дюранті «Росіяни голодні, але не помирають з голоду», на початку якої була критика висловлювань Джонса про багатотисячні людські втрати в СРСР через голод.

Звернення українських журналістів

9 травня цьогоріч Комітет Пулітцерівської премії оголосив про призначення нагороди усім українським журналістам, які висвітлюють реалії російсько-української війни. 16 травня активна медіаспільнота звернулася до комітету із пропозицією відкликати відзнаку Волтера Дюранті.

У зверненні медійники наголосили на викривленні історичної правди американським автором та утвердженні Сталіна «в очах міжнародної спільноти як «мудрого» політика, а не кровожерливого тирана і напарника Гітлера».Також зауважили, що саме поширення позитивної картинки Радянського Союзу в очах Заходу стало однією із причин війни росії з Україною.

Схожу заяву Комітет Премії розглядав у 2003 році, але її відхилили. Також у Києві у 2007 році відбулася маніфестація з вимогою позбавити Дюранті Пулітцерівської премії.

Фото: holodomormuseum.org.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

1. Міф. Радянська влада постійно забороняла будь-яку пам’ять про загиблих, а громадськість відчайдушно за цю пам’ять боролася

Інформація про розстріл євреїв Києва з’явилася у центральних радянських газетах вже восени 1941 року. Наприкінці 1943 року, після вигнання нацистів з Києва, до Бабиного Яру привезли велику групу іноземних журналістів. Численні публікації почали з’являтися у радянських газетах.

У березні 1945-го ухвалили рішення про встановлення пам’ятника жертвам Бабиного Яру, тобто ще до закінчення війни. Про масовий розстріл євреїв говорили не лише на міжнародному Нюрнберзькому процесі, а й на відкритому Київському процесі над нацистськими воєнними злочинцями у січні 1946 року.

2. Чому євреї не втекли з Європи ще до війни?

Євреям просто не було куди тікати. У 1938 році Франклін Рузвельт скликав Міжнародну конференцію у справах біженців, яка з тріском провалилася. З 32 країн лише Домініканська республіка запропонувала допомогу єврейським біженцям із Німеччини й Австрії. Інші держави аргументували свою відмову «економічною недоцільністю», до того ж у багатьох панували ксенофобські настрої серед громадян.

У 1942 році керівництво Німеччини вирішило: «Особи, які намагаються дістати статус біженця виключно на підставі своєї расової приналежності, наприклад, євреї, політичними біженцями не вважаються». Багатьох німецьких, австрійських та французьких євреїв депортували або видали нацистам.

3. Який народ був на другому місці за кількістю жертв від нацистів в Україні?

До ромів у Німеччині ще до приходу нацистів ставились негативно. Їх вважали злочинцями. Після встановлення диктатури Гітлера становище ромів зовсім погіршилось. На території України вбили близько 25 тис. ромів, а у Європі — від 200 до 250 тис.

4. Чи могли євреї уникнути смерті? Фактично ні.

 Євреї могли врятуватись при умові, якщо їхні бабусі й дідусі прийняли християнство до 18 січня 1871 року, тобто до дати заснування Німецької імперії.

5. У Бабин Яр потрапили не тільки жертви німецької окупації. Хто з української інтелігенції загинув у Бабиному Яру? Олена Теліга.

Олена Теліга була поетесою, діячкою української культури, членкинею ОУН. Після арешту редакції «Українського слова» жінка не брала до уваги постанов німецької влади й зухвало і принципово ігнорувала вказівки німців. За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку розстріляли в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

6. Окрім євреїв, до кого з упередженістю ставились німецькі нацисти? До гомосексуалів.

Згідно з матеріалом британського журналу Attitude, переслідування геїв розпочалось, коли Гітлер прийшов до влади. Їх відправляли до таборів й намагались «навернути»: примушували раз на тиждень мати статеві контакти з жінками, яких забирали з в’язниць і використовували як сексуальних рабинь. Водночас лесбійство вважалось тимчасовим відхиленням, тому жінки страждали менше. 

7. Кого ще переслідували нацисти? Свідків Єгови.

Представників Свідків Єгови відправляли у концтабори, бо вони відмовились служити в армії, вступати у нацистські структури й були політично нейтральними.

8. Яке було покарання українців за переховування євреїв? Смерть рятівникові і його родині.

9. Хто вперше вжив термін «Голокост»? Елі Візель.

«Голокост» походить із давньогрецької, що у перекладі — «всеспалення». Слово позначало геноцид вірмен в Османській імперії 1915 року. Проте у 1940 році єврейський письменник Елі Візель почав вживати його щодо дій німецьких нацистів під час Другої світової війни. Після цього слово «Голокост» прижилось у всьому світі як злочин проти євреїв.

Фото: suspilne.media

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Як проголосували українці?

У той день на Всеукраїнському референдумі щодо незалежності України не було жодної області, де б більшість виборців проголосувала проти незалежності України. Наприклад, у Криму за незалежність проголосували 54,19% громадян, у Севастополі — 57%, у Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях — понад 80%. В Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях «за» проголосували більш як 95% громадян. 

Цитата. Напередодні голосування до українців звернулася письменниця Ліна Костенко зі словами: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!». 

Незалежна УкраїнаVSоновлений СРСР

Результат референдуму 1 грудня 1991 року нівелював результати першого всесоюзного референдуму. Останній відбувся 17 березня того ж року. На ньому було винесене питання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?»

В Українській РСР понад 70% висловилися за збереження Союзу. Але після спроби державного перевороту ДКНС (Державний комітет надзвичайного стану) у серпні 1991 року Верховна Рада проголосувала за Акт проголошення незалежності України.

Про що йшлося у цьому Акті?

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

Реакція інших держав. Наступного дня після голосування, 2 грудня 1991-го, незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня — Литва і Латвія.

Фото: westnews.info

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Як проголосували українці?

У той день на Всеукраїнському референдумі щодо незалежності України не було жодної області, де б більшість виборців проголосувала проти незалежності України. Наприклад, у Криму за незалежність проголосували 54,19% громадян, у Севастополі — 57%, у Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях — понад 80%. В Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях «за» проголосували більш як 95% громадян. 

Цитата. Напередодні голосування до українців звернулася письменниця Ліна Костенко зі словами: «Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!». 

Незалежна УкраїнаVSоновлений СРСР

Результат референдуму 1 грудня 1991 року нівелював результати першого всесоюзного референдуму. Останній відбувся 17 березня того ж року. На ньому було винесене питання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?»

В Українській РСР понад 70% висловилися за збереження Союзу. Але після спроби державного перевороту ДКНС (Державний комітет надзвичайного стану) у серпні 1991 року Верховна Рада проголосувала за Акт проголошення незалежності України.

Про що йшлося у цьому Акті?

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

• продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
• виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
• здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».

Реакція інших держав. Наступного дня після голосування, 2 грудня 1991-го, незалежність України визнали Польща і Канада, 4 грудня — Литва і Латвія.

Як би українці проголосували зараз на такому референдумі?

Якби референдум щодо проголошення державної незалежності України відбувався сьогодні, то він був би виграний для прихильників незалежності. Голоси на ньому розподілилися б так: 84,4% — за і 15,6% – проти.

Такі дані соцопитування, яке провели Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 14 по 19 серпня 2020 року. Підтримка незалежності на умовному референдумі є найпопулярнішою опцією у всіх регіонах, вікових групах та серед прихильників всіх великих політичних партій.

Фото: westnews.info

Детальніше. В архіві всі справи з усієї країни будуть зібрані, досліджені, оцифровані – при архіві відкриють дослідницьку інституцію.

Фізично архів розміститься у будівлі Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. Зараз вона розташована на території банкнотно-монетного двору НБУ, але будувалася для заводу «Алмаз» і здана в експлуатацію 1990 року.

На реконструкцію будинку знадобиться два-три роки, бюджет проєкту — 680 млн гривень, із них 400 млн гривень — будівельні роботи, а 250 млн гривень — обладнання. Після завершення він стане найбільшим серед подібних архівів на пострадянському просторі.

Цитата. «Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті буде точкою, місцем, де будуть всі архіви з усієї країни зібрані, досліджені, оцифровані. У світоглядному сенсі це буде величезний флагман доступу до правди, до майже століття репресій, які були вчинені на нашій території», — зауважив Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті. Про нього ми писали детальніше тут.

Оцифровані архіви в Україні: до чого уже є доступ?

• Онлайн-архів документів про долі Розстріляного відродження. Збірка документів «Приховування правди про жертви Великого Терору» містить 32 документи: записки працівників КДБ, акти про виконання вироків, розписки. Також в онлайн-архіві міститься інформація про долі представників Розстріляного відродження — духовно-культурного та літературно-мистецького покоління 20-х і 30-х років.
• Сервіс пошуку даних про репресованих. Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих.  Звернутися до центру можна безкоштовно. Відтепер там усім охочим надаватимуться консультації, відбуватиметься супровід людей, які хочуть дізнатися долю репресованих осіб у 1917-1991 роках. Там також обіцяють допомогти написати правильні звернення та запити в архіви, щоб отримати всю необхідну інформацію про людей, історичні постаті та події.
• База даних загиблих у другій світовій українських радянських солдатів. Національний музей історії України у Другій світовій війні запустив загальнодоступну електронну базу даних загиблих або зниклих безвісти радянських військовослужбовців з України. Це пошуковий портал на базі Документального фонду Національного музею історії України у Другій світовій війні, що акумулює відомості про радянських військовослужбовців з України, які загинули і зникли безвісти, а також поховані на її території.
• Онлайн-банк історії українського Криму. В онлайн-банку уже є понад 150 статей про історичну і культурну спадщину Кримського півострова та життя його народу. Також там можна ознайомитись із понад 20 публікаціями архівних документів та музейними експонатами з усієї України.

Фото: pexels.com

Детальніше. На Західній Україні не сумують за СРСР 69% респондентів. Лише 15% мають ностальгію. У Центральній Україні не шкодує за наддержавою 51% людей, а 32% ― навпаки. На Півдні, Сході і Донбасі 41,5-49% опитаних (залежно від регіону) шкодують про розпад СРСР, а 35-39% ― ні.

Серед виборців президента найбільше шкодують про розпад СРСР виборці Юрія Бойка (81,5%), а найменше ― виборці Петра Порошенка (4%). Серед тих, хто голосував за Володимира Зеленського, 53% опитаних не сумують за Радянським Союзом, а 29% ― навпаки. Переважно не шкодують про розпад СРСР також виборці Ігоря Смешка та Анатолія Гриценка. Серед тих, хто віддав голос за Юлію Тимошенко й Олега Ляшка, приблизно однакова кількість людей шкодують і не шкодують про розпад СРСР.

Найменше шкодують за СРСР представники молодого покоління. Серед тих, кому до 30 років, прихильниками Союзу є 14% людей. А от серед опитаних літнього віку таких половина (50%).

56% респондентів з найменшими доходами симпатизують СРСР. Серед найзаможніших опитаних лише 17% шкодують за його розпадом. Опитування свідчить,що люди з вищим рівнем освіти менше ностальгують за Радянським Союзом.

Довідка. Опитування відбувалося методом телефонних інтерв’ю з використанням комп’ютера, на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Вибірка репрезентативна для дорослого населення України (віком 18 років і старше). До вибірки не входять тимчасово непідконтрольні території ― АР Крим, окремі райони Донецької та Луганської областей. Проведено 2000 інтерв’ю.

Статистична похибка вибірки не перевищує: 2,2% – для показників, близьких до 50%, 2,1% – для показників, близьких до 25%, 1,4% – для показників, близьких до 10%.

Що варто знати про справи СРСР

СРСР разом із Німеччиною відповідальний за початок Другої світової війни. Так вважають 56% українців. Водночас 52% опитаних українців дотримуються радянської інтерпретації, що День Перемоги — це відзначення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. 32% розуміють цю дату як день відзначення перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та внеску у неї українського народу. Для 6% цей день — просто додатковий вихідний.

18 травня — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Радянська влада звинуватила увесь кримськотатарський народ у масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Таке звинувачення не було законним, адже, за міжнародним законодавством, жоден народ не може і не повинен бути відповідальним та покараним за дії, які скоїли окремі представники цього народу. До речі, більше 25 тисяч кримських татар брали участь у Другій світовій війні, а 8 із них стали Героями СРСР.

Архів документів про Розстріляне відродження відкрила СБУ. З 17 травня 2020 року архів доступний онлайн. До колекції «Приховування правди про жертви Великого Терору» ввійшли 32 документи з архівів Комітету державної безпеки СРСР, у яких йдеться про факти терору та репресій проти українців, зокрема представників культурного й мистецького покоління 20-х і 30-х роках XX століття ― так званого Розстріляного відродження. У цих документах міститься інформація, яка раніше була секретною, адже підтверджує злочини Радянського Союзу проти представників інтелігенції.

Фото: pexels.com

Як в Україні відзначатимуть День перемоги у 2020 році?

Цьогоріч через пандемію в Україні не буде масових заходів до Дня пам’яті та примирення, 8 травня, та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, 9 травня. Але на рівні областей індивідуально відзначать ветеранів. Про це сказав прем’єр-міністр Денис Шмигаль на засіданні Уряду.

Чому існує дві дати відзначення Дня перемоги — 8 та 9 травня?

В Україні 8 травня відзначають День пам’яті та примирення, який присвячений пам’яті жертв Другої світової війни. І це не одне й те ж, що й День перемоги. Справа у тому, що Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства. Тому цей день (саме 8 травня) присвячений пам’яті понад 80 мільйонів людей, чиє життя було обірване: тим, хто загинув на фронтах, в окопах, під час бомбардувань, побував у полоні, концтаборах, чи просто зник безвісти.

Таку дату, 8 травня, обрали невипадково. 7 травня 1945 року був підписаний Акт воєнної капітуляції Німеччини. Він набув чинності 8 травня о 23:01. З такої нагоди того дня у багатьох містах Європи та США провели святкування. Але на вимогу СРСР 8 травня 1945 року, о 22:43 за середньоєвропейським часом (о 00:43 9 травня за московським), у передмісті німецької столиці Карлсхорсті підписали ще один «Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини». Він підтвердив аналогічний документ, підписаний днем раніше у Реймсі, і підтвердив час припинення вогню: 8 травня о 23:01 за середньоєвропейським часом (9 травня о 1:01 за московським). Тому День перемоги у СРСР та у країнах, які були ним окуповані, відзначали 9 травня.

«Росія перемогла над фашистськими загарбниками»: що з цим твердженням не так?

Росія з допомогою власної історичної пропаганди намагається приписати перемогу у війні лише собі, свідомо нехтуючи внеском інших народів, які воювали у складі радянської армії, та інших країн, які разом із Росією боролися із нацистською Німеччиною.

Ще одна типова маніпуляція: перемога над фашизмом. Росія свідомо сплутує поняття. Адже у Німеччині панував саме нацизм, який передбачав вищість однієї раси над іншою. А от фашизм (від італійського слова «фашіо» — пучок) панував в Італії та означав становлення корпоративної держави. Так, у часі Другої світової Італія була союзницею Німеччини, але ці режими не можна плутати? Чому ж це робить Росія? Бо нацизм розшифровується як націонал-соціалізм. А СРСР якраз намагався збудувати соціалізм і не хотів, щоб його асоціювали з нацизмом, тож усіляко уникав вживання цього терміну.

Як Україна відновлює власну історичну пам’ять про війну? 

Всеукраїнську безстрокову акцію «Родинні історії війни» розпочав Український інститут національної пам’яті (УІНП) до Дня пам’яті та примирення 8 травня та до 75-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, який відзначають сьогодні, 9 травня. Щоб узяти участь в акції, потрібно опублікувати свою розповідь у соцмережі під хештегом #РодинніІсторіїВійни. Про це йдеться на сайті інституції.

В УІНП нагадують: «Захищати своїх рідних та свій дім до лав Червоної армії пішли понад 7 мільйонів українців. В арміях Союзників воювали 250 тисяч військових українського походження, а в Українській повстанській армії — понад 100 тисяч воїнів. Українці зробили значний внесок у спільну перемогу над нацизмом. Без їхніх історій наша пам’ять про Другу світову війну не буде цілісною».

Георгіївська стрічка — табу

Під час вшанування жертв Другої світової війни заборонено використовувати тоталітарну символіку (свастику, комуністичні символи, георгіївську стрічку), нагадують у Міністерстві внутрішніх справ, що: «Щоб згадати своїх рідних, які поклали життя за волю України, не треба навішувати на себе стрічки незрозумілого походження. Тим більше, з такою символікою (мова про георгіївську стрічку) російські бойовики на Донбасі вбивають наших захисників». Нагадаємо, що ця стрічка заборонена в Україні з червня 2015 року як символ сепаратизму та бойовиків, керованих Росією, на Донбасі.

Червоний мак на аватарках у соцмережах — що він означає?

Квітка маку стала символом Дня пам’яті та примирення у 2014 році. ЇЇ графічне зображення має подвійний натяк: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі.

Що ще важливо знати на цю тему:

СРСР разом із Німеччиною відповідальний за початок Другої світової війни — так вважають 56% українців. Водночас 52% опитаних українців дотримуються радянської інтерпретації, що День перемоги — це відзначення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. 32% розуміють цю дату як день відзначення перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та внеску у неї українського народу. Для 6% цей день — просто додатковий вихідний. Про це свідчить останнє дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Фото: pexels.com

З чого усе почалося

На 25 квітня 1986 року була запланована зупинка четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС для планового обслуговування. Цю можливість вирішили використати для проведення випробувань. Одне з них мало перевірити використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора у разі втрати зовнішнього електроживлення.

Випробування мали проводити на потужності 700 МВт. За наказом Анатолія Дятлова (заступник головного інженера станції з експлуатації) її знизили до 200 МВт. Але раптово потужність впала до 30 МВт. При її швидкому зниженні і подальшій роботі на рівні 30-200 МВт почало посилюватися отруєння активної зони реактора. Щоб підняти потужність, яка стрімко падала, з активної зони (де містилися радіоактивні речовини) витягли частину керівних стрижнів. Саме вони мали охолоджувати реактор.

За хвилину до катастрофи

О 1:23:04 (за 46 секунд до аварії) почався експеримент. У цю мить жодних сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Потужність почалася збільшуватися але система керування успішно цьому протидіяла. О 1:23:40 (за 10 секунд до вибуху) оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Існує думка, що він це зробив у відповідь на швидке зростання потужності. 

Керівні й аварійні стрижні, які перед тим витягли, почали рухатися донизу і занурюватися в активну зону реактора. За кілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до рекордної величини (потужність зашкалювала на усіх вимірювальних приладах).

Момент аварії

Пролунали два вибухи з інтервалом у кілька секунд. Реактор четвертого енергоблоку було зруйновано. На його даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони четвертого реактора розплавилися. Суміш з розплавлених частинок палива, металу, піску та бетону розтікалася під реакторними приміщеннями. 

Після аварії стався викид радіоактивних речовин. Становище погіршувалося, бо у зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла (від горіння запасів графіту), з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише наприкінці травня 1986 року ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

Що було після

Радянська влада довго намагалася замовчувати трагедію. Першого травня людей масово вивели на демонстрацію, присвячену Дню праці. Навіть мешканців Прип’яті (де жили працівники, які обслуговували електростанцію), відселили не одразу. І то, обіцяли, що люди неодмінно повернуться до власних домівок. Тепер ми знаємо цю місцину як Зону відчуження. І саме у ній ще зовсім нещодавно тривали лісові пожежі.

Фото: nachasi.com