Студенти проти більшовиків

29 січня на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення. Участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд — звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі та гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.

Цитата. «Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим», — закликали до боротьби у публікації газети «Нова Рада». 

Під тиском ворога більшості українських підрозділів довелося відступити до ешелонів на станції неподалік. Відходячи, вони встигли зруйнувати та пошкодити частину залізничного полотна. Проте одна студентська чота, 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути. Там вже були більшовики. Вони взяли українців у полон, катували їх, а потім стратили. 

Попри трагедію, захисники Крут виконали своє завдання: їхній героїзм дозволив УНР виграти час для організації оборони Києва та укладення Берестейського миру, який закріпив міжнародне визнання України.

Пам’ять про героїв

19 березня 1918 року тіла полеглих студентів перевезли до Києва й урочисто поховали на Аскольдовій могилі. 

«На Аскольдовій Могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих…

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ»

Писав у вірші «Пам’яті тридцяти» про подвиг юнаків Павло Тичина. На державному рівні День пам’яті героїв Крут відзначають щорічно 29 січня з 2003 року.

У різних куточках України споруджені меморіали та пам’ятники на честь героїв битви. Зокрема, й на самій станції Крути діє музей, де відвідувачі можуть дізнатися більше про історію бою, побачити реконструкції подій та зрозуміти значення цього дня для національної пам’яті.

Цитата. «Коли ми справді бажаємо бути вільними, коли бажаємо бути самостійними, то в першу чергу ми повинні шанувати пам’ять борців за цю волю і самостійність, бо невже ми справді дійшли до того, що одна частина з нас несе без вагання і сумніву своє життя, а друга не може навіть спромогтись на те, щоб вшанувати пам’ять їхню?!», — писали в одній з газет у 1918 році.

Автор тексту: Гайдар Христина

Ілюстрація: kruty.org.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Чому уряд УНР був не готовий до битви?

У грудні 1917-го радянська Росія почала відкриту агресію проти Української Народної Республіки (УНР). Усе — через проголошення Україною самостійності. Спершу Москва створила окремий «український червоний уряд» із центром у Харкові, що фактично розв’язав війну проти незалежної частини держави. Після цього Москва спрямувала війська — балтійських моряків та червоноармійців-найманців зі своїх міст. 

У середині січня більшовики захопили майже все Лівобережжя і просувалися в бік Києва. За таких обставин Центральна Рада 22 січня 1918-го проголосила незалежність УНР.

Наприкінці січня обидві радянські армії з’єдналися під командуванням Муравйова й почали рухатися в київському напрямі. Муравйов казав: «Якщо буде потрібно, нічого не пошкодую: каменя на камені не залишу в Києві. Мешканців не жаліти, вони нас не жаліли, терпіли хазяйнування гайдамаків. Ми їх усіх перестріляємо та переріжемо. Ми їм покажемо, нема чого боятися кровопускання. Хто не з нами — той проти нас. Ви, доблесні товариші, ви мені допоможете взяти Київ, а там будете нагороджені…». 

Українське командування, яке очікувало наплив основної сили з полтавського боку і спрямувало туди основні сили, було розгубленим. У них не було боєздатної армії, яка б чинила росіянам опір. 

На допомогу уряду УНР приходять студенти й гімназисти. На зборах Київського університету святого Володимира створили курінь Січових Стрільців.

«Розгардіяш, який тоді панував у Києві, відбився навіть у такій дрібниці, як одягнено й озброєно студентську сотню. Кожний одержав з одягу — штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку… Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці… І це все в той час, як місяць після того большевики, захопивши помешкання школи, знайшли там повні склади новеньких чобіт, одягу, не кажучи вже про амуніцію та зброю» (зі спогадів учасника бою Ігоря Лоського, «Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року»).

Тривалий час найбільш боєздатним українським підрозділом на території Чернігівщини був загін сотника Аверкія Гончаренка з 1-ї Української військової юнацької школи. 25-27 січня вони разом з іншими військовими частинами та добровольцями героїчно утримували важливу залізничну станцію Бахмач на кордоні УНР і Росії. Проте без артилерії та під загрозою оточення, захисники змушені були відійти до станції Крути й почати підготовку її оборони.

Підкріплення з Києва — новоствореного студентського куреня, куди ввійшли добровольці-студенти під орудою Омельченка — прибуло 27 січня. 

Як згадують бій його учасники та чому почали відступ?

Уранці 29 січня 1918 року почався наступ на українські укріплення чотиритисячного загону більшовицьких червоногвардійців з тодішнього Петрограда та Москви. В українському війську було чотири сотні Першої юнацької школи імені Богдана Хмельницького та перша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). Вони мали на озброєнні 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд — звичайну артилерійську гармату та гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина. Росіяни вдесятеро переважали, а також мали бронепотяг та артилерію.

Повернемося до спогадів безпосередніх учасників бою. Ось як пише про бій під Крутами київський студент Левко Лукасевич у своїй книжці «Роздуми на схилку життя»: 

«Вологе повітря хмурного 29 січня 1918 року зустріло нас, промерзлих, у шанцях після неспокійної ночі… Маючи сили, що переважали, їхня лінія виходила поза нашу з наміром оточити, проти чого ставили спротив наші юнаки на лівому й правому крилах. Від дев’ятої години ранку ворог почав обстрілювати наші позиції сильним рушничним вогнем. Потім розпочав артилерійську підготовку, яка тривала майже до кінця бою…

У міжчасі ворог кулеметним вогнем знищив наш зв’язок із правим відтинком [що складався з учнів та студентів, мало обізнаних з військовою справою та зброєю — авт.]. Наш старшина не знав, що там діється. Можливо, за допомоги розвідки більшовики це довідалися та оточили правий відтинок із трьох боків…

Це був дуже тяжкий відступ. Набоїв ставало щораз менше. Рушниці багатьох стрільців перегрілися і перестали стріляти. Вони, як і менш досвідчені стрільці, віддавали набої кращим, а самі вдягали на рушницю багнет, як останню зброю, і понуро та безстрашно відступали під кулями ворога».

Під тиском супротивника українські бійці організовано відійшли до ешелонів та вирушили у бік Києва, руйнуючи колії залізниці. Але одна студентська рота з 27 юнаками заблукала в темряві й повернулася до станції Крути, яку на той час уже зайняли більшовики. Хлопці потрапили у полон, зазнали катувань і були страчені.

Після розстрілу полонених більшовики заборонили місцевим поховати тіла загиблих. Лише після звільнення Києва, за наказом українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий обряд поховання на Аскольдовій могилі.

Загалом у битві під Крутами, за різними підрахунками, загинуло від 70 до 100 бійців українських сил. Втрати більшовиків сягали 300 воїнів.

Яке значення мав бій під Крутами?

Відважність українських воїнів зупинила наступ більшовиків на Київ, коли тривали перемовини між УНР і країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією), у результаті яких 9 лютого 1918-го підписали мирний договір. Це був перший договір, що визнавав УНР самостійною державою і суб’єктом міжнародних відносин. 

Водночас більшовицькі війська Муравйова підійшли до Києва, де 11 лютого 1918 року проголосили Українську Робітничо-Селянську Республіку та її Народний секретаріат.

Але на початку березня, завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ, українці визволили Київ, а у квітні — майже всю Україну. 

Ілюстрація: kruty.org.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Авторка тексту: Олена Суліковська

Якщо почати розбиратися, то виявляється, що студенти складали лише частину війська, його кількість була більшою й загинули далеко не всі, і дата не та, і місце поховання інше, і жертви були не такими вже й марними. 

Міф «Крут» зародився, щойно тільки поховали полеглих, адже Українській революції та всім подальшим визвольним змаганням потрібні були віддані державі герої, історія, яка зможе культивувати відчуття патріотизму і ненависть до ворога. Це стало причиною перекручування ключових фактів і ще більшого нашаровування міфів. 

Через брак офіційних документів об’єктивне дослідження події майже не можливе. Головним інформаційним джерелом слугують спогади очевидців, опубліковані задовго після самого бою. В радянський період ця тема була забороненою, а в незалежній Україні часто посилаються на видану й перевидану працю Дмитра Дорошенка «Історія України. 1917-1923». Її автор був політично заангажованим і виступав в опозиції до влади УНР, тож праця містить чимало перекручень. 

Наприклад, саме Дорошенко поширив міф про те, що станцію «Крути» захищала «українська молодь, напів діти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках, маючи всього по кілька набоїв, сміливо ставили чоло ворогові Батьківщини — всього яких три сотні людей проти 6 000». Спростування цього та інших міфів читайте далі.

У бою під Крутами брали участь лише студенти

Попри поширений міф, основні оборонні сили у битві під Крутами складали не студенти, а старшини й курсанти Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, бійці Куреня смерті (добровольці) та вільні козаки з міста Глухова — більшість з них брали участь у Першій світовій. Загалом досвідчених бійців було близько 400 осіб, до них приєдналася студентська сотня.

Студентів та гімназистів було від 114 до 130 осіб у складі Помічного куреня Січових Стрільців. Його початковим призначенням було патрулювання вулиць Києва та охорона об’єктів. Бійці не мали належного військово вишколу, а деякі не вміли поводитися зі зброєю, однак були налаштовані рішуче та патріотично. 

«Треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави» — зі спогадів сучасника.

Центральна Рада свідомо відправила людей на смерть

Насправді штаб Київського військового округу очікував наступу більшовиків з боку Полтави, куди й направили найбільш боєздатні підрозділи армії УНР (500 бійців). Бахмацький напрям вважали відносно спокійною ділянкою фронту. Це стало ключовою стратегічною помилкою українського командування, адже червоні війська завдали удару з Бахмача. Там на них чекали виснажені попередніми боями вояки та сотня Січових Стрільців. 

Пізніше до станції «Крути» відправили підмогу з 300 бійців 3-го Гайдамацького полку на чолі з Симоном Петлюрою. Однак, не знаючи ситуації, вони повернулися придушувати повстання на заводі «Арсенал» в Києві. 

Загинули всі

Загалом сили налічували близько 500 бійців та 20 старшин з українського боку та понад 4000 більшовиків. Водночас втрати на місці серед більшовиків склали до 300 осіб, а серед армії УНР — від 70 до 100 бійців. 

29 студентів не встигли приєднатися до загального відступу й потрапили в полон. Наступного ж дня їх стратили. У березні 1918 року їх урочисто перепоховали.

Сотник Аверкій Гончаренко згадував: «При докладнім особистім перегляді довідався, що не оказалося й цілої чети студентської сотні до 30 людей, хоч командир сотні все запевняв, що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно».

Більшовики з легкістю захопили станцію, тож втрата була марною

Бій був виснажливим для обох сторін. Коли червоні за шість годин зайняли станцію «Крути», їхній командувач Муравйов був впевнений, що завдав поразки самому Петлюрі (якого там не було). 

Великих труднощів більшовикам завдали розібрані після відступу українських сил колії. Бій під Крутами затримав ворога на кілька днів і виграв час, щоб укласти Берестейський мирний договір з країнами Четверного союзу. Договір означав міжнародне визнання УНР як самостійної держави. 

Крутян перепоховали на Аскольдовій могилі

Історія про Аскольдову могилу красиво лягла в рядки вірша Тичини «Пам’яті тридцяти», однак на деяких фото похоронної процесії, опублікованих в тогочасній пресі, насправді зображене Нове Братське Кладовище (зараз там площа Лесі Українки). 

Світлини буквально довелося розгадувати, адже підписи під ними були хибними. Причиною дискусії стало те, що деяких об’єктів з фото (вежі, тераси, загорожі) просто не могло бути на тому місці. Імовірно, урочиста процесія складалася із двох частин: спершу на Аскольдовій могилі поховали двох загиблих військових, а решту розмістили у братній могилі на Новому Братському кладовищі. 

Бій під Крутами відбувся 29 січня

29 січня 1918 року загони Муравйова зайняли станцію «Плиски», яку напередодні покинули українські війська. Більшовики помилково прийняли її за «Крути» і швидко повідомили штабу, що взяли «Крути» без бою. Водночас очевидці згадують, що бій відбувся 30 січня, але оскільки достеменних свідчень від представників української влади не було, 29 січня вирішили вважати правильною датою.

Фото: glavcom.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Як відбувся бій?

Наприкінці грудня 1917 року уряд більшовицької Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовики не визнавали проголошення Україною самостійності. Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові. Він фактично оголосив війну незалежній частині держави.

З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач (важливий залізничний вузол на кордоні УНР і Росії). 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва — 1-ша сотня новоствореного студентського куреня. До неї увійшли добровольці — студенти Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Т. Г. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону червоногвардійців. Українське військо налічувало лише близько трьохсот бійців. Одночасно з боєм у Крутах у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання. На його придушення відправили всіх бійців, які мали прибути на підмогу курсантам і козакам у Крутах. 

Бій тривав п’ять годин. Українці відбили кілька атак. Майже 300 людей загинули, були поранені або потрапили в полон. Вдалося призупинити більшовицькі загони. Командир українців Аверкій Гончаренко наказав відійти до ешелону, який чекав за 2 кілометри. Відступаючи, частина студентів потрапила в оточення. Сили були нерівні. Одна чота студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на станцію Крути. Її на той момент уже зайняли червоноармійці. 27 полонених юнаків розстріляли.

Чому ми маємо пам’ятати про Крути?

Бо це одна з трагічних сторінок в історії нашої держави, яка уможливила незалежність України в майбутньому. Навіть малими силами українці намагалися протистояти ворогові й зберегти свою державність. Попри те, що Україна все-таки опинилася під владою більшовиків і ввійшла до Радянського Союзу, боротьба за незалежність тривала в різних площинах.

Копайте глибше

• Ті, що вижили. 27 портретів крутянців (Історична правда)
• Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки (Історична правда)
• Фільм «Крути 1918» (Megogo)

Фото:  novynarnia.com