Детальніше. Засідання за позовом народного депутата від «Опозиційної платформи – За життя« Віктора Медведчука проти журналіста та історика Вахтанга Кіпіані та видавництва Vivat відбудеться 10 липня у Дарницькому районному суді Києва. Суддя: Марина Заставенко.

 У видавництві Vivat прогнозують, що Дарницький районний суд Києва може винести рішення на користь Віктора Медведчука і заборонити розповсюдження книжки «Справа Василя Стуса» та поширення будь-якої інформації про неї у ЗМІ та інтернеті.

Ось 9 фраз, які Медведчук просить визнати недостовірними:

• «…розпинав поета (мається на увазі Василя Стуса), – призначений державою адвокат Медведчук»
• «…Віте, що виховувався у родині політзасланця (…кажуть шуцман (шуцман – працівник охоронної поліції Третього рейху)»
• «… чи була можливість у Стуса обрати «менше зло». Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук»
• «Адвокати відверто «відбували номер», не забуваючи, правда, здирати гонорари з убитих горем родин…»
• «… шістка комуністичної системи Медведчук…»
• «… «син поліцая»…»
• «…Медведчук на суді визнав, що всі «злочини», нібито вчинені його підзахисним, «заслуговують на покарання»
• «…він (мається на увазі Віктор Медведчук) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?…»
• «Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?».

Коментар. Генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова каже: «У той час, коли Віктор Медведчук «захищає свої честь, гідність та ділову репутацію», ми захищаємо право суспільства на пошук історичної правди. Вимоги Віктора Медведчука – це неприхована спроба прямого тиску на свободу слова і друку в Україні, яскравий прояв боротьби із інакомисленням. Взагалі цей процес виглядає як другий суд над Стусом. Пан Медведчук свого часу цей процес програв». 

 Довідка. Книжка Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» вийшла друком у травні 2019 року у видавництві Vivat і отримала кілька премій, серед яких: персональна відзнака директорки ГО «Форуму видавців» та премія Черкаського книжкового фестивалю у номінації «Науково-популярна книга для дорослих». Український ПЕН включив «Справу Василя Стуса» до переліку найкращих книжок 2019-го, які з’явилися друком у вітчизняних видавництвах.

 Видання на 90% складається з архівних документів. Думки автора побудовані на фактах, які містяться, в тому числі, у фактологічній частині книжки. Віктор Медведчук подав до суду позов з вимогою заборонити продаж книжки «Справа Василя Стуса» у серпні 2019 року. Перше засідання у цій справі відбулося у Дарницькому суді 2 жовтня 2019 року.

 Контекст. Раніше з першого художнього фільму про Василя Стуса «Заборонений» видалили сцену останнього суду над письменником, у якому брав участь його адвокат Віктор Медведчук. Після цього творці картини пообіцяли дозняти епізод із Медведчуком. Адвокат політика Ігор Кириленко пригрозив їм судовим позовом, якщо у фільмі з’явиться «недостовірна інформація» про Медведчука.

Хто такий Віктор Медведчук?

Зараз він — народний депутат України від «Опозиційної платформи — За життя», кум Путіна. У 2002-2005 роках Медведчук був главою Адміністрації президента часів Леоніда Кучми. Його називають автором темників (перелік обов’язкових тем, які повинні були висвітлювати журналісти). За непідтвердженими даними, був співробітником КДБ (Комітету державної безпеки) СРСР. Медведчук був адвокатом Василя Стуса на суді. Його політичний вплив зменшився після Революції Гідності. У 2014 році його призначили представником України по обміну полоненими з проросійськими бойовиками. У червні цього року близький до Медведчука Тарас Козак придбав телеканал ЗІК. 

Що ще варто знати про Віктора Медведчука

• Медведчук задекларував частку в телеканалі 1+1 – журналістське розслідування. Дружина Віктора Медведчука, телеведуча Оксана Марченко, є кінцевою власницею компанії Bolvik Ventures Ltd із Британських Віргінських островів. Ця фірма через ланцюжок інших компаній має у власності 24,66% у ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1». Про це свідчить журналістське розслідування програми «Схеми: корупція в деталях» (спільний проєкт Радіо Свобода і телеканалу «UA:Перший»).
• Закон про амністію учасників Майдану просять скасувати. Серед підписантів — Медведчук, Шуфрич і Суркіс. 50 депутатів вважають, що закон є неконституційним, бо «його положення суперечать приписам Конституції, а його ухвалення Верховною Радою відбулося з порушенням конституційної процедури розгляду, ухвалення та вступу в дію законів».
• «Позов Медведчука щодо книжки про Стуса — тиск на свободу слова». Позов Віктора Медведчука з вимогою заборонити продаж видання — це спроба тиску на свободу слова і друку. Про це розповіла у коментарі «Читомо» генеральна директорка видавництва «Vivat» Юлія Орлова.

Копайте глибше:

• Стус без шансу на захист: ведмежа послуга Медведчука (Українська правда)

Фото: radiosvoboda.org

Зараз росіяни оцифровують всі чинні документи військового обліку та наявні архіви військкоматів. Після розробки системи її об’єднають з базами даних МВС (для контролю документів на виїзд за кордон), системи «Мігрант» (для обліку нерезидентів та тих, хто хоче змінити громадянство) та низкою інших органів. Серед них будуть навіть клієнтські бази мобільних операторів.

Коли система запрацює, у Росії зможуть тотально контролювати військовозобов’язаних, які не проживають за місцем реєстрації. «Це гарантує отримання ними повісток навіть у випадку неможливості фізичного контакту — у формі СМС-повідомлень, електронних листів, повідомлень із соцмереж. Після цього всі вони будуть зобов’язані з’явитися у вказані терміни до місць обліку», — пояснюють у ГУР. 

Також військовозобов’язані росіяни не зможуть залишити територію РФ без спеціального дозволу. А ще їм обмежать можливість користування державними послугами та сервісами. «Їм можуть заблокувати банківські рахунки, доступ до платіжних систем або навіть до пенсійних накопичень. Роботодавців будуть інформувати про обов’язковість певних дій щодо тих, хто уникає мобілізації», — кажуть у ГУР.  

Система має запрацювати до початку лютого 2023 року.

Фото: ГУР

Активісти мають намір вкотре нагадати міжнародній спільноті про всі злочини, які вчиняє РФ в Україні. Зокрема, переслідування, катування та вбивства цивільних, серед яких особливу небезпеку відчувають волонтери та локальні активісти. Вони ризикують власним життям, щоб допомагати населенню та військовим, роздаючи продукти та медикаменти, евакуюючи населення та надаючи медичну допомогу. 

«Окупанти свідомо та цинічно вбивають їх (ред. — волонтерів): розстрілюють гуманітарні конвої та авто з людьми, які намагаються виїхати з окупованих міст, ціляться в пункти видачі гуманітарної допомоги, викрадають та утримують у підвалах, організовують катівні. На жаль, ми не знаємо точну кількість загиблих, оскільки ці цифри ще доведеться підрахувати після звільнення всіх українських територій», — повідомляє Анна Бондаренко, керівниця Української Волонтерської Служби.

У Міжнародний день волонтера команда закликає міжнародну спільноту підтримувати Україну фінансово та інформаційно. Крім цього, щоб поширити факти про загиблих українських волонтерів, команда проєкту створила тематичне відео. Його просять публікувати у соцмережах з хештегом #UkrainianVolunteersKilledbyRussia та #Russia_Kills.

Фото: depositphotos.com

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

«До 24 лютого Жадан був найвідомішим українським письменником свого покоління. Відтоді він став обличчям всієї України, що чинить спротив, — йдеться у повідомленні. — Він говорить не лише зі світом, повідомляючи про злочини проти людяності, він говорить зі своїм народом». 

Перше місце у рейтингу посіли іранські жінки, які протестують попри арешти й смертні вироки. А на третій сходинці — всесвітньо відомий американо-британський письменник, лауреат Букерівської премії, на якого в серпні було скоєно замах, Салман Рушдті. 

Нагадаємо, Сергій Жадан також отримав Премію миру німецьких книгарів 2022. 

Фото: Frankfurter Allgemeine Zeitung

 «Американські урядові високопосадовці помилково визначають оптимальним вікном можливостей для України, щоб продовжувати контрнаступ, весну замість зими, попри заяви українських чиновників, які свідчать про протилежне», — зазначено у звіті.

ISW у своєму матеріалі додають слова голови розвідки США Авріл Хейнс, яка вважає, що темп війни в Україні знизиться взимку: «Ми вже бачимо деякий зменшений темп конфлікту і ми очікуємо, що це, ймовірно, буде те, що ми побачимо в найближчі місяці».

Автори звіту пишуть, що умови у місцях бойових дій, навпаки, сприяють подальшим операціям, а українська армія показала схильність починати нові контрнаступальні дії невдовзі після завершення попередніх. Також вони нагадують про операції зі звільнення Харківської та Херсонської областей, які вказують на «значні навички з оперативного планування та знання сильних сторін радянського оперативного мистецтва» української армії. ISW наводить уривок із радянської військової доктрини, за яким операції мають оптимально відбуватися без пауз між ними.

«Здатність України зберегти військову ініціативу та продовжити темп своїх поточних оперативних успіхів залежить від того, чи українські сили продовжуватимуть проводити послідовні операції протягом зими 2022-2023 року», – вважають аналітики.

Останні заяви українського командування, на думку авторів звіту, свідчать про те, що українська військова кампанія передбачає серію успішних операцій, аби відібрати в Росії ініціативу.

При цьому темп бойових дій диктуватимуть погодні умови, адже з наближенням сильних морозів українські сили знову зможуть використовувати погодні умови. Зима зазвичай є найкращим сезоном для механізованих бойових дій в Україні, тоді як весна – це кошмарний час для бойових дій в Україні. Відлига наповнює річки та струмки, а поля перетворює на моря бруду. Українські сили, ймовірно, готуються скористатися замерзлою місцевістю, щоб пересуватися легше, ніж вони могли б у сльотаві осінні місяці – припускає ISW.

Фото: Слово і діло

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Україна є одним із найважливіших джерел зерна на Близькому Сході, особливо ячменю та пшениці. ОАЕ заявляють, що планують домовитися про широку економічну угоду, яка сприятиме розвитку двосторонньої торгівлі. Схожі угоди Емірати вже обговорюють та укладають з Індією, Ізраїлем та Туреччиною.

ОАЕ хочуть укласти «взаємовигідну угоду, яка може сприяти не тільки економічному відновленню України, а й довгостроковому росту та створенню нових можливостей», — прокоментував державний міністр зовнішньої торгівлі ОАЕ Тані Аль Зейоуді.

У 2021 році двосторонній товарообіг між двома країнами склав 900 мільйонів доларів США. Вторгнення Росії в Україну призвело до скорочення торгівлі з ОАЕ протягом перших дев’яти місяців цього року.

Фото: epravda.com.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

У концерті взяли участь український хор «Думка», дитячий хор «Щедрик» та місцевий «Трініті Вол-Стріт». Твір на слова Серія Жадана вперше презентував американський композитор Тревор Венстон. Спеціальними гостями стали оперна співачка Джанай Брюгген та українська співачка Марічка Марчик. На концерті лунали твори Еріка Вітакра, Леонарда Бернштейна, Валентина Сильвестрова та Джорджа Гершвіна. 

Режисер Мартін Скорцезе та американська акторка українського походження Віра Фарміга стали ведучими концерту. 

Фото: suspilne.media

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Це вже 21 випадок погроз українським посольствам та консульствам у 12 країнах. Раніше міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявляв про замах на теракт в Іспанії, пакети із погрозами у вигляді очей тварин в Угорщині, Нідерландах, Польщі, Хорватії, Італії, Австрії, Чехії, Ватикані, Франції, повідомлення про мінування в Казахстані та підозрілий лист у США. 

«Терористи намагаються не просто залякати українських дипломатів. Вони хочуть послабити, залякати Україну та підірвати важливу дипломатичну роботу з постачанння зброї, енергообладнання, ізоляції Росії…. Моя відповідь тим, хто за цим стоїть, проста: дарма стараєтесь. Українських дипломатів не залякати і не зламати. Ми будемо і надалі ефективно працювати на захист України від ворога та нашу перемогу», — заявив Дмитро Кулеба на своїй сторінці у Фейсбуці.

Фото: slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

День перший

«Я прокинулася від дзвінка моєї найкращої подруги з Харкова. Вона почула вибухи і, панікуючи, зателефонувала мені. Я намагалася її заспокоїти, коли ми розмовляли телефоном, сказала, що це, мабуть, їй щось наснилося. Запевнила, що все буде добре, поклала слухавку та продовжила спати. Проте через 15-20 хвилин почула вибухи. Тоді я зрозуміла, що це не сон. Почалось. 

Але я не надто панікувала через те, що пережила схоже у 2014 році. Мені тоді було 12. Я пам’ятаю тільки моменти, коли ми ховались в підвалі у бабусиної знайомої, як готували їжу на вогнищах біля під’їзду, бо газу не було тоді, а підійматися у квартиру було страшно. Ще тоді влучило в сусідню багатоповерхівку від того сховища, де я ховалась з бабусею.

Коли лунали вибухи, я збиралась на роботу у кав’ярню. Уявляєте? Ось що робить з людьми війна. Від пережитого у 2014 році я не була надто налякана, навпаки, з позитивним настроєм, переконувала себе, що це, мабуть, швидко закінчиться. Поки чекала клієнтів спостерігала, як люди скуповують харчі та ліки, знімають готівку. Потім мільйон разів пошкодувала, що не вчинила так само.

Два гучних вибухи. Кав’ярня затряслась, а коробки з чаєм почали падати. Тоді я злякалася, і вже більше почала перейматись за свою безпеку, тому відразу подзвонила керівництву, що я їду додому.

Кінець звичному життю

Мама з бабусею заклеїли вікна скотчем, і ми почали жити у коридорі та ванній. Бомбосховищ не було, підвали ненадійні, сирени не чула жодного разу до евакуації. Найгіршим було те, що готівку я зняти не встигла, а на додачу почався дефіцит товарів. 60 гривень за буханку хліба та дві години черги з надією, що хоча б за таку суму ти зможеш взяти його. 

Моя сім’я — бабуся, мама та я — почали погано спати та харчуватись. Я майже не їла, щоб більше дісталось їм. Грошей не було, товарів не було, тому залишались тільки запаси та одна невеличка гумдопомога від знайомого: три пачки вівсянки, шоколад, гриби, корейська морква, печиво.

Перед нашим від’їздом був пік найжахливіших обстрілів. Було страшно навіть поворухнутися, не те щоб пересуватись по квартирі. У один з таких днів я вирішила поспати у вітальні, а не у ванній. Втомилася від незручного місця. Тоді й стався вибух. Повилітали вікна, а я, яка не спала кілька днів нормально, так налякалася, що не зрозуміла, що трапилося: чи це у нас, чи у сусідів. Але я вибігла одразу до мами з бабусею. Це словами не передати, що я пережила. Через стрес, недосипання та недоїдання я не змогла зрозуміти одразу, чи все добре з рідними. Не можу пояснити, як це страшно, наче не тільки будівля тремтить, але й все у тобі. І з кожним таким вибухом твій світ перевертається. 

«Ми вас не заберемо»

Жахливо, що не виїхали раніше. Бабуся не хотіла виїздити через стан здоров’я, не хотіла залишати рідний дім. Через це їй було дуже сумно, тому вона категорично відмовлялась покидати місто. А саму ми б її не покинули. Чи навіть маму з нею. Я б так не вчинила, бо мене не так виховували. Хоча у нас була змога виїхати ще на початку березня в Закарпаття, поки ще працювала залізниця. Я їм пропонувала. «Якщо помру, то хоча б у своїй квартирі, де я провела усе своє життя. Я не можу покинути рідне місто», — казала бабуся.

Тільки через фосфорні бомби бабуся передумала. Це був кінець березня. Вони дуже швидко розповсюдились, і було так світло, наче ночі взагалі не існувало. Це її дуже сильно злякало. Тоді ми її переконали виїхати. 

Я почала шукати автобуси. Шукала їх у телеграм-чатах та різних групах локальних. Ціни просто жахливі… 12 тисяч за людину! У мене не було таких грошей, тому я намагалася знайти волонтерські організації, які б допомогли з цим або за мінімальну ціну, або безкоштовно. Після трьох днів пошуків мені надіслали номер, де я б могла домовитися за місце. Я подзвонила і все вирішила. 1 квітня ми мали виїжджати. 

Наступного дня на цей автобус чекали понад чотири години, бо він затримувався в інших населених пунктах. І ось нарешті приїхав. Виходить водій та каже: «Ми вас не заберемо». У мені тоді наче все померло. Він пояснив, що немає місць і одразу поїхав геть. Це було жахливо, адже моїй бабусі стало дуже погано. Ми ледве змогли її заспокоїти, щоб поїхати назад додому. Усі дуже перелякалися і через ситуацію, і через бабусю. Ми чекали наступного дня, щоб знову спробувати виїхати. Тоді потрапили на офіційну евакуацію.

Евакуація

На цю евакуацію була реєстраційна форма. Нам на долонях розписували номерки черги. Перші два автобуси їхали іншою дорогою через села. І їх розстріляли. Наступні два автобуси повинні бути з жінками та дітьми. Проте, коли вони під’їхали, люди просто не зважали на чергу і почали сунути стадом. Тоді кожен почав відповідати сам за себе. Патрульна поліція відкрила стрілянину в повітря, щоб інші почали їх слухати, але ніхто не звертав увагу, бо всі були налякані тим, щоб поміститися та виїхати. Чоловіки, навіть залізши в автобус, не поступилися сидінням для літніх людей чи жінок з дітьми. Майже всі вони сиділи, поки інші не могли знайти собі місця. Це було так огидно. Хіба війна не робить людину людянішою? Вочевидь, ні. 

Першими з сім’ї змогли залізти мама та бабуся. Мене цим виром людей понесло так далеко, що я не могла ні просунутися, ні залізти в автобус. Усі так сильно один одного давили, що навіть стояти чи рухатися було важко. Я зрозуміла, що не встигну. Через це у мене почалася паніка, і заплакала, намагаючись хоч якось дістатись до дверей автобуса. Я думала це кінець. Я не встигну і залишусь тут. Проте, завдяки одній дуже хорошій пані, яка помітила цю ситуацію та почала допомагати мені залізти в автобус, я все ж змогла. Я сіла всередину, хоч не поряд зі сім’єю, проте в один автобус, і ми поїхали. Якщо до цього я покладала надії на те, що я зможу якось повернутися, що може все ще налагодиться, то у момент, коли я проїжджала свій будинок, я зрозуміла: я сюди вже більше не повернусь. Не знаю, що саме у мені це усвідомило, проте від самої думки, що я більше не побачу своєї кімнати та радісних вулиць, приймав мороз по шкірі. 

Нове життя

Коли приїхали до Львова, було холодно та страшно. Страшно, бо покинула свій дім, виїхала у інший кінець країни і не мала ідей, що мені робити далі. Це було четверте квітня. Зараз я та моя сім’я оговтуються від пережитого. У психологічному плані ми почуваємо себе набагато краще. Звичайно, бувають моменти, коли я панікую від гучних звуків або, коли згадую колишні дні, ще у мирному місті, і від цього дуже стає сумно. У фізичному плані я змогла знову почати нормально харчуватися, але з надважкими зусиллями. Проте все ж почуваю себе набагато краще. Я купила деякі речі, які колись у мене були вдома. Наприклад, схожі м’які іграшки або посуд, щоб зробити атмосферу рідної домівки. Але тепер я будую своє життя в новому місті.

З героїнею поспілкувалася Юлія Шемлій

Фото: www.slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики