Київ — серце соборності
1919 рік. Столиця України у 1919-му стала центром єднання. Саме тут 22 січня, у середу, опівдні відбулася церемонія, на якій виголосили Акт Злуки УНР і ЗУНР. Цей день був масштабним святом у столиці: усі будівлі міста закликали прикрасити «національними українськими прапорами, килимами…», а державні, громадські та земські установи — декорувати. На Софійській площі відбувся урочистий молебень і військовий парад під керівництвом Євгена Коновальця (який згодом заснував і очолив ОУН).
1990 рік. Саме Київ став фінальною точкою «живого ланцюга» злуки («Українська хвиля») 21 січня 1990 року — наймасштабнішого святкування Дня Соборності й подібної акції в українській історії (за різними підрахунками, у події взяли участь від 450 тисяч до кількох мільйонів людей). Він простягався на 7 областей і близько 700 км.
Івано-Франківськ — місце доленосних рішень
1919 рік. У Станиславові (тодішня назва Івано-Франківська) 3 січня 1919 року члени національної ради ЗУНР одностайно проголосували за ухвалу «Про злуку ЗУНР і УНР». Це рішення стало стартом перемовин «з київським правительством для сфіналізування договору про злуку». Об’єднання двох частин України сприймали як «довершення мрії щастя» народу.
1990 рік. Хоча про «живий ланцюг» 1990-го переважно кажуть, що він з’єднав Львів і Київ, це не зовсім так. Зі Львівщини було два відгалуження в інші області, одна з яких — Івано-Франківська. Територіально точкою початку «Української хвилі» можна вважати Центральний народний дім в Івано-Франківську, де й ухвалили Акт Злуки 3 січня 1919 року.
Львівщина — мала батьківщина великих людей
1919 рік. Львівщина подарувала Україні багатьох ключових постатей на шляху досягнення соборності. Зокрема секретаря внутрішніх справ ЗУНР, а згодом заступника міністра зовнішніх справ УНР — Лонгина Цегельського. Його називають «творцем соборної України». Цегельський вів переговори про злуку з Директорією (керівний орган УНР), став автором Фастівської угоди 1 грудня 1918 року (першого договору на тему Злуки між УНР і ЗУНР, де друга заявила про намір перестати існування як окрема держава й об’єднатися з УНР) і постійно наголошував на важливості українцям бути єдиними.
1990 рік. Родом зі Львівщини — й організатори «живого ланцюга» злуки («Українська хвиля») брати Михайло і Богдан Горині. Перед тим Михайло, як політв’язень, пережив 12 років заслання у радянських таборах, а після звільнення продовжив проукраїнську боротьбу.
Закарпаття і перше масштабне святкування Дня Соборності
1939 рік. 22 січня у Хуст на Закарпатті з’їхалося понад 30 тисяч людей, щоб відзначити 20-річчя проголошення Акту Злуки. Це була найбільша демонстрація українців за час перебування регіону у складі Чехословаччини.
1990 рік. Прославляти соборність продовжили на Закарпатті й у 1990-му. Друге відгалуження «живого ланцюга» від Стрия на Львівщині простягнулося саме до цієї області (перше — до Івано-Франківська).
Донецьк, Дніпро і Харків — далекі територіально, але не ідейно
1990 рік. У розмовах про «живий ланцюг» часто згадують лише західну і центральну частини України, проте люди зі східних областей також долучалися до акції, долаючи заради цього сотні кілометрів.
Донецька делегація стояла на столичному проспекті Перемоги (тепер — Берестейський), біля станції метро «Жовтнева» (тепер — «Берестейська»). Іллю Шутова, який тоді очолював донеччан, згодом залякували «страшними націоналістами», демонструючи псевдодокументальний фільм про «живий ланцюг».
Дніпряни їхали до Києва, щоб долучитися до «Української хвилі», викуповуючи цілі вагони в поїздах. Переважно представники цієї області були на вулиці Володимирській.
Харків’яни не лише доєдналися до акції, приїхавши до Києва, а й створили мініланцюг єдності в той самий день у своєму місті. «Ланцюг анонсувався як ланцюг єдності Львів-Київ, а ми дуже хотіли показати, що щось відбувається й у Харкові», — пригадувала його учасниця Наталія Зубар.
Черкаська область і її делегація
1990 рік. Мали свої делегації на «живому ланцюзі» й представники інших областей, зокрема Черкаської. Очільник черкасців Михайло Вакуленко пригадував: «Ми їхали за власні кошти. Натхненні були, збуджені — усі розуміли важливість цієї акції». Кожна з областей хотіла показати свою приналежність до всеукраїнського єднання.
Тернопільщина, Рівненщина й Житомирщина — об’єднані прагненням соборності
1990 рік. Ці області стали основою «живого ланцюга» злуки («Українська хвиля») 21 січня. Організатори провели акцію на день раніше (Акт Злуки проголосили 22 січня), адже це припало на неділю, і якнайбільше охочих змогли долучитися.
Люди власноруч шили синьо-жовті прапори, хоча радянська влада завбачливо вилучала з магазинів тканини, а придбати вже готові стяги було неможливо. На ділянках, де проходив «живий ланцюг», раптово починалися ремонти, а керівникам деяких автобусних підприємств забороняли надавати транспорт для учасників акції.
Та попри все «Українська хвиля» відбулася й об’єднала мільйони українців дуже різного віку. «Ми бачили, як дуже тісно, плече в плече, стояли люди — від молоді до літніх. І серед тих людей, і це для мене було найбільш зворушливо, стояла і моя мама, якій було 89 років», — пригадував один з організаторів акції Богдан Горинь.
Щороку 22 січня в різних куточках України проводять символічні «ланцюги злуки». І доки вони відбуваються і на мосту Патона у Києві, й на центральному мосту Дніпра, з’єднуючи береги Латориці в Мукачево і Ворскли в Полтаві, ця соборність непохитна. Як і віра в те, що одного дня ми знову зробимо такі «ланцюги» з великим синьо-жовтим стягом, як у Сіверськодонецьку у 2019-му, на відбудованому Антонівському мосту в Херсоні, як у 2022-му і в українському Криму, як у 2014-му.
Фото: radiosvoboda.org
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Авторка тексту: Роксолана Кривенко