Допомога Шептицьких. Під час нацистської окупації Львова у 1941–1944 роках митрополит Андрей Шептицький разом зі своїм братом Климентієм організував системну допомогу євреям. За даними дослідників, братам Шептицьким вдалося врятувати близько 200 людей.

У книжці «Щоденник львівського гетто» рабин Давид Кагане розповідає, що акція з порятунку євреїв у місті була спланованою, а не спонтанною. Греко-католицькі священники отримували вказівки від митрополита щодо передачі євреїв під опіку розгалуженої мережі, яка забезпечувала підроблені документи та безпечні місця для переховування.

У 1942 році митрополит Андрей Шептицький у листі до папи Пія ХІІ різко засудив німецький нацизм, назвавши його системою брехні, грабунку й деградації людства. Як розповідає історик Юрій Скіра, того ж року він перейшов до систематичного порятунку євреїв: створив координаційну мережу зі священників, монахів і монахинь, які таємно переховували людей у монастирях, сиротинцях і парафіях УГКЦ. Саме зі Святоюрської гори для багатьох починалася «дорога життя» — тут митрополит особисто опікувався долями врятованих, зокрема наполягав на тому, щоб не розлучати родини.

Фабрика «Солід». Одним із таких місць переховування стала львівська взуттєва фабрика «Солід», розташована на вулиці Трибунальській у центрі міста. Нині — це триповерхова кам’яниця на вулиці Шевській, 16. На фабриці євреї не лише переховувалися, а й працювали. Підприємство стало місцем порятунку завдяки його власнику Йозефу Петерсу — етнічному німцю, який присвятив своє життя служінню УГКЦ. Опіку над фабрикою також здійснювали митрополит Андрей Шептицький та монахи-студити, які працювали там.

Як зазначає історик Юрій Скіра у книжці «Солід. Взуттєва фабрика життя», на фабриці переховували чоловіків, жінок і дітей. Удень вони перебували в підвалах, а вночі виходили шити взуття. Загалом вдалося врятувати близько 50 євреїв.

Через обмеження в забезпечені їжею до допомоги долучалися і миряни. Парафіянки УГКЦ готували страви та передавали їх монахам-студитам для людей, які переховувалися на фабриці.

Водночас ця діяльність постійно перебувала під смертельною загрозою. Фабрика була під пильним контролем окупаційної влади. У 1942 році «Солід» конфіскували, однак усі євреї, які там переховувалися, змогли пережити німецьку окупацію.

Де ще переховували євреїв? За сприяння митрополита Андрея Шептицького євреїв також переховували в монастирях, притулках для дітей та парафіях. Інколи люди ховалися навіть у каналізаційних тунелях. Зокрема, єврейська родина Хігерів прожила так понад рік та змогла врятуватися від нацистського режиму.

Довідка. Голокост — це систематичне переслідування і вбивство шести мільйонів європейських євреїв режимом нацистської Німеччини та її союзників. Голокост також іноді називають «Шоа», що івритом означає «катастрофа».

Нацисти переслідували євреїв через свій радикальний антисемітизм — ненависть та упередження, які були основою їхньої ідеології. Вони безпідставно звинувачували євреїв у всіх бідах Німеччини: соціальних, економічних, політичних і культурних. Нацисти навіть вважали євреїв винними в поразці Німеччини в Першій світовій війні.

Авторка: Соломія Михайлюньо

Детальніше. Глава держави зауважив, що почесного звання «Праведника народів світу» офіційно удостоєно понад 2,5 тисячі українців, хоча тих, хто рятував євреїв, ризикуючи власним життям, було значно більше.

Зеленський згадав командира танка Т-34 Ігоря Побірченка, який разом з екіпажем першим розбив браму концтабору Аушвіц, і солдатів ударного батальйону 100-ї Львівської дивізії, які увійшли до табору під керівництвом полтавчанина єврейського походження Анатолія Шапіро та які разом з бійцями 322-ї дивізії Першого українського фронту визволяли табір. 

Цитата. «Це люди великого серця і такої ж великої відваги. Не можу не згадати і про родину Шептицьких, яка не тільки врятувала понад 160 євреїв, але й відкрито вимагала від нацистських керівників припинити їхнє переслідування. Нещодавно головний рабин України Моше Реувен Асман попросив центр пам’яті Голокосту «Яд Вашем» присвоїти митрополиту Андрею Шептицькому почесне звання «Праведника народів світу». Я долучаюся до цього прохання задля відновлення історичної справедливості», — наголосив президент України.

⟶ Чому Андрея Шептицького досі не визнали Праведником народів світу.  Історик Ярослав Кіт, доктор філософії Інституту релігії та суспільства, в ефірі «Громадського радіо» розповів, що в Ізраїлі врятований Шептицьким єврей Давид Кагане подав клопотання до «Яд Вашем» про присвоєння митрополиту титулу «Праведника народів світу». Але, коли у 1981 році з цього питання було зібрано комісію, з 13 її членів — двоє утрималися, 5 висловилися за присудження звання, 6 були проти. З того часу комісія збиралась ще кілька разів, проте консенсусу не було досягнуто.

Серед головних причин відмови вказують позицію Шептицького щодо українського націоналістичного руху та співпраці з нацистами у часі Другої світової війни (зокрема, привітання ним «побідоносної німецької армії» у 1941 році та підтримка діяльності Дивізії військ СС «Галичина» через призначення греко-католицьких капеланів), а також можливий вплив таких рішень на поведінку вірян УГКЦ. 

⟶ Маловідомі факти про митрополита Андрея Шептицького. Про життя церковного діяча розповів владика Борис Ґудзяк на відкритті Літньої школи «Соціальна думка митрополита Андрея Шептицького» в УКУ у Львові.

1. Очолив делегацію до цісаря Франца Йосифа, вимагаючи, щоб українців у Галичині поважали однаково з іншими народами монархії, не принижуючи їхньої національної та людської гідності.
2. Виступав у Віденському сеймі, у Палаті панів, щодо створення українського університету у Львові. Після цього виступу цісар видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 року.
3. Завдяки старанням Андрея Шептицького Ватикан визнав УНР 1919 року.
4. Профінансував створення Народної Лічниці у Львові, а також сиротинця. Для утримання сиротинця віддав гроші, які отримав як пожертву від Папи Бенедикта XV.
5. Подарував дитячій патріотичній організації «Пласт» свій маєток у Підлютому для літніх таборів.
6. Віддав свою приватну колекцію на заснування Українського національного музею – 5 кімнат у митрополичих палатах, а в 1911 році придбав для музею цілий будинок на сучасній вулиці Драгоманова.
7. Заснував Земельний банк у Львові, підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Фото: was.media