Війна в Сирії почалася з демократичних протестів, але з того часу в неї вступили іноземні держави, а спротив диктатору розділився на різні течії. Та з них, що наступає сьогодні — Хайят Тахрір аш-Шам, починала з ісламізму, а зараз намагається стати більш світською.
Раніше ні повстанці, ні ісламісти, не могли наступати на режим аль-Асада, бо його підтримували РФ, Іран і Хезболла. Та тепер, коли союзники диктатора загрузли у війнах проти України й Ізраїлю, Хайят Тахрір аш-Шам вирішили скористатися шансом.
Усе почалося з протестів
У 2010 році в Тунісі вуличний продавець Мухаммед Буазізі вчинив самоспалення. Чоловік протестував проти свавілля авторитарної влади і повсюдної корупції після того, як його позбавили засобів для життя і принизили працівники поліції. Обурення дійшло до краю, тож тисячі людей вийшли на вулиці — почалася Жасминова революція. Приклад Тунісу виявився дуже принадним для інших арабських держав і протести поширилися по Північній Африці та Близькому Сходу. У Тунісі, Лівії, Єгипті та Ємені суспільство змогло скинути владу авторитарних правителів. Це все назвали Арабською весною — «пробудженням» народів арабського світу.
Протестний рух надихнув і групу сирійських хлопчаків — вони написали на стінах антиурядові слогани. Причин бути незадоволеними владою в Сирії було вдосталь: країною вже не перше десятиліття керував режим місцевого президента Башара аль-Асада — диктатора, влада якому дісталася у спадок від батька, який захопив її силою ще у 1971 році. Політичних свобод було обмаль, корупція процвітала, та й навряд чи Сирію можна було назвати багатою. До всього, ще й клімат погіршив ситуацію: з 2006 до 2010 року країну охопила жахлива посуха, яка залишила селян без засобів для існування і змусила їх перебратися до міст, які не мали як розмістити стільки людей. Безробіття і бідність стали буденністю.
Для режиму аль-Асада простих написів на будинку, які закликали змінити владу, було достатньо, щоб підлітків заарештували і катували. Люди не змогли цього пробачити, тому багатотисячні мітинги проти влади почалися і в Сирії. Тоді уряд став відкрито розстрілювати мирні демонстрації і брати в облогу, а згодом й обстрілювати міста, що повстали. Такі жорстокі дії влади відвернули від неї частину державної армії. Низка солдатів і офіцерів перейшла на бік протестувальників і сформувала повстанську Вільну сирійську армію (ВСА). Почалася повномасштабна громадянська війна.
Воєнні успіхи повстанців та релігійні суперечки
Успіхи повстанців, які виступали за демократичні зміни і свободи в країні, спочатку були досить значними. Їхня боротьба викликала багато уваги в світі, низка країн почала їх підтримувати, допомогу надавали і США. Значні території Сирії перейшли під контроль демократичної опозиції, яка оголосила себе єдиним законним урядом. А втім, до складу цієї опозиції входили дуже різні люди. Поки частина повстанців виступала за упорядкування Сирії як вільної, рівної, світської держави, мотиви інших груп були більш релігійними. Тут слід згадати, що Башар аль-Асад, як і його батько, походили зі специфічної меншини — секти алавітів.
Так само як у християнстві є католики, православні та протестанти, в ісламі теж є кілька течій, основні з яких — суніти та шиїти. Більшість населення Сирії — суніти, так само як і жителі сусідніх з ними арабських країн та Туреччини. Натомість Іран сповідує шиїтський іслам. Секта алавітів офіційно теж є частиною шиїтів. Тому склалася цікава ситуація: сунітські держави почали підтримувати повстанців, а шиїтські — уряд диктатора аль-Асада. Так поступово опозиційні сили розділилися на кілька груп, хоч і об’єднаних спільною метою боротьби з аль-Асадом, а основною силою, яка їх підтримувала, стала Туреччина.
Ісламська Держава Іраку та Леванту
У ході бойових дій мільйони людей стали біженцями, сотні тисяч загинули. З глибини цієї катастрофи виникла ще одна сила, про яку почув увесь світ. У 2014 році значну частину території Сирії та сусіднього Іраку захопили радикальні ісламісти, які назвали себе Ісламською Державою Іраку та Леванту, скорочено ІДІЛ. Ці екстремісти заявили, що хочуть створити всесвітній халіфат — державу, яку очолює єдиний політичний і релігійний лідер, у якій всі мають жити за нормами шаріату — традиційного ісламського права. Кожного, чиї ідеали й цінності хоч трохи відрізняються від їхніх, терористи пообіцяли знищити.
Що найстрашніше, свої слова ІДІЛ почали втілювати в реальність: організовувати теракти, воювати з усіма сторонами і так заплутаного сирійського конфлікту та вбивати цивільних. Особливу репутацію бойовики Ісламської Держави здобули за використання сучасних технологій: вони активно вели соцмережі, публікуючи там відео страт мирних людей, особливо гучними стали записи обезголовлення заручників. Така активність в медіа привернула до терористів радикально налаштованих мусульман з усього світу, зокрема й з мусульманських регіонів РФ — російська мова стала другою за поширеністю серед бойовиків після арабської. Раптово увага усього цивілізованого світу сконцентрувалася саме на ІДІЛ.
Боротьба за незалежність Курдистану
Проти наступу бойовиків Ісламської Держави виступили абсолютно усі сторони війни в Сирії — і уряд аль-Асада, і демократична опозиція. Та просуваючись на північний схід країни, терористи несподівано зустріли могутній опір від ще одного специфічного війська. Досить ефективно воювати проти ІДІЛ почали бойові загони курдів. Цей розділений між Сирією, Туреччиною, Іраком та Іраном народ налічує близько 40 млн людей, але не має власної держави. У кожній з цих чотирьох країн курди борються за самоуправління, певну автономію, а то й за незалежність. Деякі з курдських організацій змагаються за свободу свого народу досить радикально, а «Робітнича партія Курдистану» навіть визнана терористичною організацією у Туреччині, США та ЄС.
Курдські війська в Сирії діяли більш обережно, тому стали основою «Сирійських демократичних сил» — ще однієї опозиційної організації, яка виступає за демократію, світськість та федералізацію Сирії, щоб отримати автономію. Боротьба курдів проти ІДІЛ була настільки успішною, що привернула увагу Вашингтона. США вирішили підтримати саме «Сирійські демократичні сили», розташували свої війська на контрольованій курдами території і допомагали їм боротися проти ісламістів. Але тут склалася парадоксальна ситуація. Туреччина — союзник Вашингтона по НАТО, виступила різко проти сирійських курдів, які тепер були союзниками США.
Анкара, яка вже не перше десятиліття бореться проти руху курдів за незалежність на своїй території, почала боятися активності цього народу в сусідній Сирії. Туреччина навіть проголосила сирійських курдів терористами, за всяку ціну бажаючи придушити їхній рух за свободу. Американські війська стали єдиною річчю, яка утримувала турецькі війська від нападу на «Сирійські демократичні сили», які активно знищували ІДІЛ, діючи разом зі США. Але не лише НАТО зреагувало на виникнення Ісламської Держави, в уряду Башара аль-Асада теж були свої союзники.
Російські бомбардування міняють ситуацію
Поки США, Туреччина та сунітські арабські держави підтримували різні групи повстанців, сирійський диктатор отримував допомогу від Ірану та РФ. Яскрава поява ІДІЛу на карті бойових дій дала Москві змогу втрутитися у війну безпосередньо. У 2015 році російські військово-повітряні сили почали бомбардувати сирійські землі. Кремль заявляв, що бореться з терористами, але його військова кампанія була спрямована не лише проти Ісламської Держави, а й, великою мірою, проти демократичної опозиції, яка повстала проти Башара аль-Асада.
Вступ у війну росіян кардинально змінив ситуацію на користь уряду диктатора. Державна сирійська армія почала відвойовувати території, контрольовані демократичною опозицією. Водночас війська аль-Асада застосовували силу і проти цивільного населення: в хід пішла навіть заборонена міжнародними конвенціями хімічна зброя, забравши тисячі життів мирних громадян. Допомогу уряду надавали і бойовики з іранського «Корпусу вартових Ісламської революції». З такою підтримкою Дамаск зумів відкинути повстанців до невеликої території на північному заході Сирії. Спільні бойові дії усіх сторін війни проти ІДІЛ також дали результат: терористична організація втратила, фактично, усі контрольовані нею території.
Тоді, у 2016 році, у війну відкрито вступила Туреччина. Війська Анкари допомогли підтримуваним ними повстанцям відбити наступ об’єднаних сил аль-Асада і Москви. Згодом, за президентства Трампа, США вирішили забрати свої війська з території курдів, тож Туреччина напала ще й на ці землі. Тоді курди мусили домовлятися з урядом Башара аль-Асада, щоб разом боротися проти турків. Відтоді й донедавна ситуація у Сирії залишалася незмінною. Значну частину країни контролює уряд диктатора, з протестів проти якого ця війна і почалася. Північний схід держави — досі під управлінням курдських «Сирійських демократичних сил», які проголосили там автономію. Північний захід Сирії утримує опозиція, яку підтримує Туреччина.
Тепер, коли Росія, Іран та Хезболла зосереджені на війнах проти України та Ізраїлю, аль-Асад залишився майже наодинці. Тож Хайят Тахрір аш-Шам — частина опозиції, яка раніше була пов’язана з Аль-Каїдою, а тепер намагається відбілити свою репутацію, перейшла в наступ.
До чого тут Україна?
Понад десятиліття війни залишило Сирію зруйнованою. Загинуло, за деякими підрахунками, до 600 тисяч людей. З 22 млн населення країни до війни, близько 6,6 млн відправилися за кордон, ще близько 6,7 млн стали внутрішніми біженцями. Поява великої кількості сирійців у Європі дозволила місцевим радикальним силам, які виступають проти міграції і які переважно є проросійськими, штибу «Альтернативи для Німеччини», вийти на передній план. Повстання проти диктатора наразі не дало результату: Башар аль-Асад досі контролює більшість території Сирії. Та найгірше — жодна зі сторін, яка чинила злочини проти мирного населення, окрім Ісламської Держави, не понесла покарань.
Попри всі заяви західних держав про неприпустимість використання хімічної зброї, НАТО так і не втрутилося у війну достатньо активно, аби зупинити режим аль-Асада. Російські бомбардування демократичних повстанців залишилися наче непоміченими, Москва продовжувала бути важливим учасником усіх міжнародних зустрічей і раз за разом блокувала будь-які рішення Ради Безпеки ООН стосовно Сирії, які могли б хоч якось вирішити ситуацію. Замість того, щоб активно діяти проти диктаторських режимів, держави вільного світу намагалися організовувати мирні переговори, які вже протягом багатьох років не дали абсолютно жодного результату.
Уряд диктатора не збирається нести будь-яку відповідальність. Повстанці не збираються жити під владою людини, яка спричинила сотні тисяч жертв свого народу. Це все, як того й можна було очікувати, призвело до поновлення бойових дій. А водночас, низка оглядачів зазначає, що цілковита відсутність відповідальності за злочини, вчинені Дамаском та Москвою в Сирії, стала однією з причин, які дозволили Москві почати повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році. Вже понад десять років РФ та Іран продовжують організовувати війни у світі, адже їх не зупинили у Сирії.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: REUTERS/Hosam Katan
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
