Дамаск за два тижні

Кілька місяців тому все виглядало так, наче президент Сирії Башар аль-Асад переміг в громадянській війні. Його армія контролювала більшість території країни, він мав підтримку від Росії та Ірану, повстанці й опозиція були витіснені на периферію. Ми й самі в НЗЛ писали, що кінця його режиму поки не видно і що вся ситуація наче зайшла в глухий кут, а диктатор, який труїв громадян своєї країни хімічною зброєю, залишився непокараним і не ясно, що з того вийде. І раптом група повстанців на чолі з Хайят Тахрір аш-Шам — колишніми (за їхніми власними твердженнями) ісламістами, почала раптовий наступ на урядові сили.

У межах кількох днів повстанці захопили Алеппо — надзвичайно важливе місто, за яке уряд Асада за підтримки РФ та Ірану воювали роками і яке коштувало тисяч жертв. Цього разу воно впало майже без бою. Після цього повстанці рушили на південь, до міста Хама. Цей населений пункт був просто фортецею, бої за нього під час попередніх активних фаз громадянської війни в Сирії велися просто щороку, але війська аль-Асада тримали його. І тут Хаму повстанці беруть майже без спротиву.

Подивившись на це, інші групи повстанців та опозиції на півдні Сирії, які вже були змирилися з владою аль-Асада, побачили його слабкість. Тому вони теж вирішили діяти активно і знову підняли зброю. Владу аль-Асада атакували з усіх сторін. За короткий час повстанці були вже в передмістях Дамаска — столиці країни. Тоді, тихо й непомітно, спадковий диктатор втік до російської військової бази, яка лежала на заході Сирії, і полетів до Москви. Революція перемогла. Режим впав. Але чому?

Корупція і союзники

Громадянська війна в Сирії почалася ще у 2011 році з протестів людей проти корумпованого диктаторського режиму. Вже тоді з економікою було не все добре. Репутація президента аль-Асада і так була не найкращою, а коли він почав застосовувати армію проти демонстрантів, все покотилося шкереберть. Велика кількість солдатів не бажала стріляти по своїх співгромадянах і навіть переходила на сторону повстанців. Уряд втрачав позиції, демократичні повстанці завойовували все нові території. Аж тоді у війну вступили Росія й Іран.

Москва відрядила до Сирії величезну кількість військ, постачала туди безліч боєприпасів та зброї. Сирійці за кілька років до українців відчули на собі — як це, коли тебе бомбардують ракетами, випущеними з території Каспійського моря. Бойовики Ірану, зокрема ліванська Хезболла, також надавали підтримку військам Асада. Це допомогло диктатору повернути ситуацію на свою користь. За цей час опозиція розділилася на безліч менших угруповань, велику частину країни захопили терористи з Ісламської держави, яких потім досить швидко розбили. Північний схід Сирії перейшов під контроль іншої групи демократичних повстанців, де найбільшу роль відігравав народ курдів. Після цього у війну ще й вступила Туреччина, щоб підтримати повстанців, які виступали і проти Асада, і проти курдів. І десь на такій ситуації все зупинилося. Про перемир’я домовлялися вже не стільки сирійці, скільки РФ і Туреччина. І здавалося, що аль-Асад таки зумів відбитися.

Та це лиш на перший погляд. Протести проти диктатора почалися з обурення несправедливістю, корупцією і бідністю. Вони ніде не зникли, а за час війни додалися неймовірні руйнування. Економіка Сирії була знищена. Що цікаво, після зупинки бойових дій на контрольованій аль-Асадом території все продовжувало ставати гірше. Курс сирійського фунта до долара США, який у 2010 році становив 45,6 фунтів за долар, у 2024 був вже на рівні 12000 фунтів за долар. Сирійцям заледве вистачало грошей на те, аби забезпечити базові потреби. А влада продовжувала наживатися. І ще й почала торгувати наркотиками.

Світ, повний війн

Поки в Сирії все відносно затихло, світ поринув в інші війни. Росія відкрито напала на Україну, а Ізраїль на повну воював проти ХАМАСу та різного роду іранських бойовиків. РФ забрала всі свої найкращі війська, а Хезболла та іранський КВІР систематично були під бомбардуваннями Тель-Авіва. А це якраз були найважливіші союзники аль-Асада. Сирія для них відійшла на другий план. І повстанці цим скористалися.

Поки підконтрольні аль-Асаду території занепадали, повстанці готувалися. У них були підготовані і вмотивовані солдати, а ще вони вчилися використовувати дрони. Через це з’явилися повідомлення, що повстанцям допомагає Україна, але джерела були непевні, тож ні доказів, ні спростування немає. Хоч армія аль-Асада була значно більшою, ніж у Хайят Тахрір аш-Шам, які почали наступ у 2024 році, але в неї геть не було морального духу. Тож, коли почався наступ опозиції, армія Дамаска просто розсипалася. Солдати не хотіли воювати. Іранці й росіяни не збиралися більше допомагати.

Кажуть, що країни і владні режими надзвичайно успішно витримують складні ситуації, такі як війни. Аж поки в один момент не падають. Саме це сталося з владою аль-Асада. І весь світ побачив, як обурені протестувальники заходять в його покинутий маєток з величезними багатствами і як на сирійських землях віднаходять масові поховання жертв режиму. Та труднощі ще не завершилися: Сирія наразі поділена між різними угрупованнями повстанців, Ізраїль атакує військові об’єкти в країні і хоче розвивати поселення на окупованих Голанських висотах, ще є залишки Ісламської держави і небезпека впливу іноземних держав. А от що закінчилося, то це режим аль-Асада.

Війна в Сирії тривала цілих 13 років. Довго жодна зі сторін не могла повністю взяти гору. А потім аль-Асад залишився наодинці, а повстанці виявилися готовими скористатися його слабкістю. Корупція, жадоба і недовіра довели диктатора до кінця.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Pexels/Ahmed Akacha

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Ліван і Хезболла

Почнімо з того, що таке взагалі Хезболла? З одного боку, це — воєнізована організація, яку в низці країн світу визнали терористичною. При цьому вона має на диво багато ресурсів, як для терористів. Хезболлу вважають однією з найбільш озброєних недержавних організацій у світі. А все це тому, що з іншого боку Хезболла — це політична сила, яка має своїх депутатів в ліванському парламенті. Свій статус вона підкріплює підтримкою з Ірану, який масово озброює її бойовиків. Самі ж члени Хезболли претендують на те, що вони репрезентують погляди значної частини ліванського суспільства, а саме мусульман-шиїтів (станом на 2012 рік шиїти становили 27% від загальної кількості населення Лівану).

Ліван зазвичай згадують саме у зв’язку з Хезболлою, з різного роду атаками, обстрілами чи трагедіями. Це не зовсім справедливо, адже ця близькосхідна країна вкрай розмаїта. Шиїтська Хезболла є лиш однією з багатьох місцевих сил. Власне, вона навіть не є єдиною ліванською силою, яка виступає від імені шиїтів. Ще досить нещодавно, у 1990 році в Лівані завершилася громадянська війна. Передумовою для її початку за 15 років до того була якраз розмаїтість ліванського суспільства. І саме у цій війні слід шукати витоки угруповання Хезболла. Та перш ніж згадувати той конфлікт, треба розібратися у двох важливих питаннях: хто такі шиїти і хто крім них ще живе в Лівані?

Гори, море та імперії

Щоб зрозуміти чим живе Ліван, треба усвідомити як він виглядає. Це досить невелика держава розміром трохи більша за Чернівецьку область — найменшу в Україні. При цьому населення у ній— понад 5 млн, тобто більше ніж в будь-якій з українських областей. З цього вже можна зрозуміти, що щільність проживання людей там висока. Але якби лиш розмір Лівану робив його густонаселеним. Ця невеличка територія, на якій живуть так багато людей, затиснена між двома майже паралельними рядами гір, які тягнуться з півночі на південь фактично через усю країну. А збоку ще й Середземне море.

Таке розташування дозволило цим землям стати центром торгівлі. Свого часу територія сучасного Лівану була частиною Родючого півмісяця — регіону, у якому люди вперше на планеті навчилися вирощувати їжу. Через це тут виникли одні з перших на планеті міст, деякі з яких існують і досі. Наприклад, місто Бібл, від назви якого походить слово Біблія, досі має багато населення і є важливим центром життя у Лівані. Щоправда, жителі міста називають його не грецькою варіацією назви, а власною, місцевою — Джубейль. У давнину цей край звали Фінікією, його жителі колонізували усе Середземномор’я. Одна з фінікійських колоній — Карфаген, певний час була головним ворогом Давнього Риму. Але ніщо не скаже про вплив фінікійців більше за головний їхній спадок — фінікійська абетка лягла в основу грецького письма, на базі якого, своєю чергою, створили латинку і кирилицю.

І це все багатство було на Близькому Сході — в краєві, що споконвіку був багатий на великі і могутні імперії. Фінікію захоплювали єгиптяни, асирійці, вавилоняни, перси, греки, вірмени, римляни, знову перси і візантійці. Місцевий семітський народ тут жити весь цей час теж продовжував. В Середні віки край захопили арабські держави, сюди ж прибували хрестоносці і засновували тут свої королівства, які досить швидко знищили мусульмани. А потім все захопили турки. І під час всіх цих перипетій багато релігійних меншин утискали і переслідували. Втікаючи від гонінь, різноманітні віряни втікали в гори — туди, де зараз Ліван.

Країна-прихисток

Сьогодні більшість населення Лівану вважає себе ліванськими арабами (арабів з інших країн тут за своїх вважають зовсім не усі), а місцевий різновид арабської мови є тут основним. На цьому єдність закінчується. Діляться усі тут натомість за релігійними віруваннями і відповідними їм різними культурами. Мусульмани-суніти, мусульмани-шиїти та християни-мароніти становлять найбільші групи, але навіть кожна з цих спільнот охоплює менше 30% населення країни. Тобто, більшість не становить ніхто. То чому ж ми так багато чуємо саме про шиїтів і Хезболлу? Хто взагалі такі шиїти?

Як у християнстві є католики православні та протестанти так і в мусульманстві є багато різних груп. Найбільша з них — це суніти. Вони становлять більшість в більшості мусульманських країн. Набагато менша група — це шиїти, вони становлять більшість лиш в Ірані, Іраку та Азербайджані. І їх багато в Лівані, куди предки шиїтів втікали від переслідувань. Відколи в 1978-1979 роках в Ірані відбулася Ісламська революція і до влади прийшли релігійні лідери місцевих шиїтів, Тегеран взявся озброювати шиїтів по цілому Близькому сходу. В полум’ї Ліванської громадянської війни іранська диктатура знайшла собі близьких союзників.

Громадянська війна

Ліван проголосив свою незалежність у 1943 році від Франції (так, французи захоплювали цей край теж). Місцевий народ вирішив будувати республіку, в якій кожна релігійна група мала бути представлена окремо. Традиційно, президентами ставали християни-мароніти, прем’єрами — мусульмани-суніти, а головами парламенту — мусульмани-шиїти. Спершу, співжиття працювало. Та з часом кількість населення в різних спільнотах почала коливатися, сусідні країни теє ставали все більш нестабільними. В регіоні виникали ідеї панарабізму (дехто хотів об’єднати всіх арабів в одну державу) і поруч були війни. Напруга між релігійними спільнотами в Лівані наростала. Коли ж до Лівану прибули бойовики Організації визволення Палестини (ОВП), яких вигнали з Йорданії, баланс сил був зруйнований. Почалися збройні бої. То був 1975 рік.

Громадянська війна між релігійними спільнотами Лівану тривала 15 років. За цей час в суперечки між собою вступали не лише люди різних вірувань, але й різні групи всередині однакових релігій. Ба більше, у війну вступили і сусідні країни. Одну зі сторін підтримувала Сирія, за християн вступився Ізраїль, який дійшов аж до столиці – Бейрута, бажаючи побороти бойовиків з ОВП. Саме тоді для боротьби проти ізраїльських військ в Лівані сформувалася Хезболла — збройна організація ліванських шиїтів.

Мир і зброя

Коли в 1990 році більшість сторін війни домовилися про її припинення, бойовиків почали роззброювати. Але не всіх. За дотриманням мирних угод мала стежити Сирія. А оскільки Хезболла була просирійською організацією, її зброю залишили. Згодом Сирія сама впала в горнило власної громадянської війни, яка триває й досі і їй було вже зовсім не до Лівану. А ось Хезболла залишилася. У перипетіях післявоєнного часу влада в Лівані мінялася багато разів і певний час Хезболла була при владі. Та 2022 року на виборах втратила більшість у парламенті. Попри це, Хезболла зберігає значний арсенал зброї, а з ним і великий вплив. Так, одного з колишніх прем’єрів-сунітів Лівану — Рафіка аль-Харірі вбили бойовики Хезболли, але щодо причетності до цього злочину лідерів організації не було доказів.

А потім, в жовтні 2023 року почалася війна в Секторі Газа. Хезболла пообіцяла воювати проти Ізраїлю доки той не закінчить свою військову операцію проти ХАМАСу. Відтоді між шиїтським терористичним угрупованням та Ізраїлем відбуваються постійні обстріли. Внаслідок ракетних атак багатьох лідерів Хезболли вбили. Ізраїль, задля власної безпеки, прийняв рішення проводити і наземні операції на півдні Лівану. Іран — головний противник Ізраїлю, продовжує озброювати Хезболлу, а також ще й хуситів з Ємену та інших бойовиків. Фактично, війна в Лівані і на широкому просторі Близького Сходу вже триває. Ознак того, що бойових дій стане менше наразі немає.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Wikimedia Commons

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Натомість Корпус вартових ісламської революції Ірану (КВІР) стверджує, що 90% ракет потрапили в ціль. Іранську атаку допомогли також відбивати військові кораблі США, зазначив президент Байден, а голова Пентагону Остін назвав дії Ірану «кричущим актом агресії».

Після іранського удару Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) атакувала об’єкти Хезболли у Бейруті — столиці сусіднього Лівану. Відбулося це в ніч на середу 2 жовтня. Перед тим вночі ЦАХАЛ закликав мешканців південного передмістя Бейрута покинути дві будівлі і територію в радіусі 500 м. МОЗ Лівану повідомляє, що протягом останньої доби від ударів ізраїльської армії загинуло 55 людей, поранень зазнали ще 156.

Контекст. Протягом кількох останніх тижнів загострюється конфлікт між Ізраїлем та Хезболлою — підтримуваним Іраном терористичним угрупованням з Лівану. Спершу відбулася серія вибухів пейджерів, рацій і радіоприймачів бойовиків, у чому звинувачували Ізраїль. 

Після цього між сторонами відбувалися взаємні ракетні удари. 28 вересня ЦАХАЛ заявив про вбивство лідера Хезболли — Хасана Насралли.

Фото: The Times of Israel

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики