Викрадення персональних даних
Олімпійські комітети деяких демократичних країн, серед яких — Велика Британія, США, Австралія, Нідерланди та інші висловили побоювання через загрозу для кібербезпеки учасників зимової Олімпіади в Пекіні. Наприклад, спортсменам рекомендували не привозити на змагання власні гаджети через ризик викрадення персональних даних китайськими спецслужбами. Водночас Нідерланди категорично заборони членам своєї спортивної делегації брати особисті телефони та ноутбуки до КНР.
Канадський центр кібербезпеки Citizen Lab заявив, що додатки, розроблені китайським урядом, які необхідно встановлювати спортсменам, мають суттєві вразливості. Через них спецслужби КНР можуть не тільки перехоплювати особисті повідомлення спортсменів, але й отримувати інформацію про стан здоров’я олімпійців.
Міжнародний олімпійський комітет спростував згадані ризики, посилаючись на власні дослідження, але деталі внутрішньої експертизи не розголошують.
Під загрозою перебувають й журналісти, які прибули висвітлювати Олімпіаду. Експерти зазначають, що сім-карти 5G, які уряд Китаю видав іноземним оглядачам, також можуть мати безпекові вади. Занепокоєння викликає й мережа wi-fi, яку розгорнули в Олімпійському селищі. Попри те, що на мешканців містечка не поширюється китайська заборона на найбільш популярні західні соціальні медіа (Facebook, Twitter, Youtube тощо), існує ризик втручання у цифрову безпеку олімпійців і на цьому рівні.
Комуністична партія Китаю відхрещується від обвинувачень, однак стверджує: учасники Олімпіади мають дотримуватися всіх законів КНР, у тому числі — щодо обмеження свободи слова. Забороняється висловлюватися на політичні теми, якими китайські комуністи вважають права людини та демократію загалом. Будь-яка спроба висловитися проти масових репресій та утисків з боку Комуністичної партії Китаю каратиметься. Водночас китайський комітет з питань організації Олімпіади не уточнює, як саме.
Ціна медалей
Потрапити на Олімпійські ігри у межах китайської збірної — складне завдання для китайських спортсменів. Воно радше нагадує фільм жахів, ніж історію успіху. Дітей починають готувати до змагань з 3-4 років, а найуспішніших відбирають під час перших шкільних олімпіад. Пізніше їх змушують до нелюдських тренувань на витримку, принижують та роблять «сталевими», очікуючи, що вони пожертвують усім заради міжнародного іміджу комуністичного Китаю. Молоді спортсмени піддаються булінгу та зазнають постійних побоїв з боку тренерів, які вважають подібні практики нормальними.
Наприклад, були випадки, коли одного з фігуристів побили прямо на льоду та викинули з ковзанки за помилку, іншого змусили виступати з двома розірваними зв’язками. Успіх китайських жінок на Олімпіадах також пояснюють тим, що з молодого віку тренери б’ють їх для досягнення «повної покірності». Батьки готові віддавати дітей до жорстких спортивних шкіл заради урядових пільг та обіцянок «щасливого майбутнього». Хто провалюється — назавжди покидає спорт, який, як і решта сфер у Китаї, підпорядковані Комуністичній партії.
Участь в Олімпіаді Комуністична партія Китаю розглядає як предмет національної гордості. Для підтримки «спортивного духу народу» китайський Олімпійський комітет готовий йти навіть на контроверсії. Приміром, комуністичний уряд Китаю неодноразово намагався виправдати Сунь Яна, «героя нації» та багаторазового олімпійського призера, під час тривалого антидопінгового скандалу, навіть коли команда останнього знищила антидопінгові проби молотком для уникнення відповідальності. Після відсторонення Сунь Яна від змагань до 2024 року міжнародними спортивними органами, урядові медіа КНР так і не визнали провини спортсмена, а звинуватили у його проблемах «західну заздрість» і «ксенофобію».
Але після завершення скандалу Сунь Ян зник з обкладинок китайської пропаганди: написали про нього лише минулого місяця, критикуючи за торгівлю косметикою в одній з провінцій. Згідно з логікою держоглядачів КНР, Сунь Ян має готуватися до наступної літньої Олімпіади у Парижі, а не намагатися заробити на життя після фактичної втрати підтримки Компартії. Історія Сунь Яна показова: коли гвинтик не може блищати для міжнародної аудиторії, система або забуває про нього, або викидає.
Свято під час чуми
Пекін вдруге приймає Олімпійські ігри в режимі московської Олімпіади 1980 року. Місцеві жителі суттєво обмежені у доступі до олімпійських локацій, а дороги до олімпійського селища, як зазначили представники української збірної, знелюднені.
Комуністична партія Китаю вживає титанічних заходів, аби правду про внутрішній стан речей у державі не просочилася до зовнішнього світу. Мова про масові порушення прав людини не лише на території так званого «історичного Китаю», але й про злочини проти людства на поневолених комуністами територіях.
Завершений у 2021 році незалежний міжнародний Уйгурський трибунал визнав КНР винною у геноциді уйгурів — корінного народу Східного Туркестану (китайська провінція Сіньцзян). За наявними даними, у комуністичних концтаборах перебуває до двох мільйонів осіб. Жертви геноциду зазнають масових злочинів проти статевої свободи, піддаються тортурам та приниженню людської гідності. Ті, хто виживають у нелюдських умовах, мають пройти через систему «комуністичної освіти»: відмовитися від власної мови, культури, традицій, релігії, а також визнати себе китайцями.
До жінок, чиїх чоловіків відправили до концтаборів, практикують примусове підселення китайських військових: з метою народження «правильних» дітей від «правильних» чоловіків. Широко практикують й примусову стерилізацію уйгурського населення. Мета — за десять років зменшити корінне населення Східного Туркестану для успішного заселення регіону етнічними китайцями.
Від поневолення та масових репресій страждає й народ Тибету: антикомуністичних монахів і дисидентів відправляють до таборів смерті, тибетську мову та релігію забороняють, будди замінюються портретами Мао Цзедуна та Сі Цзіньпіна, а прадавні храми та святині буддистів зносяться для новобудов для етнічного китайського населення.
Придушення культури продовжується і в Південній Монголії. Там триває масове заміщення монгольської мови китайською, забороняються місцеві підручники та історія, а активістів, які чинять спротив комуністичному диктату, заарештовують спецслужби КНР.
Продовжуються масові репресії й проти самих китайців. У таборах перебувають тисячі представників руху «Фалуньгун». Останні звинувачують Комуністичну партію Китаю у створенні найбільшого чорного ринку органів у світі (які уряд КНР видаляє з живих дисидентів). Досі залишаються зниклими безвісти журналісти, які намагалися розповісти світові правду про події у Вухані на початку 2020 року та походження COVID-19. Посилюються репресії й проти представників китайського шоубізнесу, чия популярність почала перевищувати «рейтинги Компартії» в суспільстві: забороняють фан-групи, встановлюються стандарти творчості, а незгодні артисти зникають безвісти — за формальними звинуваченнями у несплаті податків, неповазі до комунізму або навіть статевих злочинах (без жодної реальної доказової бази).
Процвітає й система соціальних рейтингів: якщо кредит впаде нижче встановленого рівня, громадяни позбавляються цивільних прав. Наприклад, зникає право купляти транспортні квитки, віддавати дітей у хороші школи, працювати у державних структурах (тобто — майже всюди) тощо.
Дипломатичний бойкот Олімпіади
Через масове порушення прав людини урядом Комуністичної партії Китаю демократичні країни оголосили дипломатичний бойкот Олімпіади в Пекіні. Серед держав, які бойкотують або не відправляють делегацій до КНР, — Литва, США, Нова Зеландія, Австралія, Велика Британія, Канада, Косово, Японія, Естонія, Австрія, Бельгія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Індія та Тайвань. Це означає, що політики та урядовці з вищезгаданих країн не відряджаються до Пекіну та не беруть участі ані в олімпійських, ані в китайських державних урочистостях у межах цьогорічних зимових ігор. Водночас дипломатичний бойкот не впливає на участь спортсменів — на відміну від повноцінного бойкоту літньої Олімпіади в Москві 1980 року. Адже в сучасних реаліях спортсмени протягом років готуються до змагань, і формально їхня участь в Олімпіаді перебуває під контролем Міжнародного комітету, а не Комуністичної партії Китаю. Тому питання участі у іграх залишили на розсуд самих спортсменів.
Серед інших важливих причин бойкоту: скандал про зґвалтування першої ракетки Китаю Пен Шуай 75-річним представником вищого керівництва Компартії, відповідальним за організацію Олімпіади в Пекіні. Після публікації своєї історії у китайських соцмережах Пен зникла безвісти на деякий час, а її сторінки були взяті під контроль китайськими спецслужбами.
7 лютого 2022 року Пен дала інтерв’ю французьким медіа, перебуваючи під контролем уряду. Дівчина заявила про завершення спортивної кар’єри та відмовилася від попередніх слів про сексуальне насильство. На підтримку Пен Шуай виступили легенди світового тенісу, серед яких — Серена Вільямс, Наомі Осака, а також українка Еліна Світоліна. Жіноча тенісна асоціація WTA оголосила про скасування всіх змагань на території КНР, у тому числі в Гонконзі, через викрадення Пен Шуай. Її безпека донині залишається відкритим питанням для світової спільноти.
Китайський комунізм проти демократій Гонконгу і Тайваню
Обтяжує ситуацію й геополітичний контекст. Влітку 2020 року Комуністична партія Китаю у протиправний спосіб впровадила так званий закон про нацбезпеку для Гонконгу. Ним вона порушила гонконзьку конституцію і Декларацію 1984 року про передачу міста від Великої Британії до КНР. Фактично, цим законом знищується місцева демократія, вибори та громадянські свободи, що мали забезпечуватися як мінімум до 2047 року, згідно з міжнародним правом. Ті події заведено вважати гібридною окупацією Гонконгу.
За два роки репресій Компартія Китаю спромоглася посадити за ґрати сотні продемократичних активістів і політиків, серед яких — номінанти на Нобелівську премію миру, а також закрити майже всі незалежні медіа міста. Ті десятки борців за свободу, які змогли приховатися в екзилі, очолили міжнародний спротив КНР, виборовши не тільки санкції проти Китаю, але й ставши рушійною силою бойкотування Олімпіади в Пекіні.
КНР посилює військові провокації й проти Тайваню (Республіки Китай) — незалежної держави. Комуністична партія Китаю заявляє, що Тайвань — це частина КНР у той час, як острівна країна не тільки ніколи в історії не була частиною КНР, але й є де-юре тією самою Республікою Китай, яка повалила останню китайську імперію в 1912 році. Майже щомісяця КНР порушує не лише повітряний, але й морський простори держави, та загрожує при цьому Японії, безпека островів якої напряму пов’язана з Тайванем. Міжнародні експерти сходяться на думці, що загроза китайського вторгнення до Тайваню тотожна загрозі російського наступу на Україну, і що Росія та Китай узгоджують можливі злочинні дії проти сусідніх держав.
Через підтримку Тайваню китайської агресії зазнала Литва: КНР, порушуючи міжнародні принципи та контракти, почала економічний тиск на державу. На додаток Китай став примушувати інші держави-учасниці ЄС відмовитися від інвестицій до Литви та прибрати товари литовського походження з ланцюгів постачання. Через це Європейський союз був змушений звернутися зі скаргою на КНР до Світової організації торгівлі. Якщо ЄС переможе, то на КНР чекають нові санкції.
Український контекст
У день відкриття зимової Олімпіади 2022 року відбувся китайсько-російський саміт на чолі з Сі Цзіньпіном та Путіним. За його результатами КНР та Росія уклали низку угод економічного, фінансового, політичного та військового характеру. Нові домовленості передбачали також офіційну підтримку Китаєм «безпекових гарантій» Путіна щодо подальшого нерозширення НАТО, тобто виступ КНР проти вступу України в НАТО.
Протягом останніх восьми років Китай жодного разу не підтримав Україну на рівні ООН, голосуючи проти всіх проукраїнських резолюцій (з 2014 по 2020 роки: дев’ять разів проти, один раз — утримався). Під час останнього засідання Радбезу ООН представник КНР заявив, що загрози подальшого російського вторгнення в Україну не існує, і закликав до «тихої дипломатії» щодо безпеки України. Водночас китайська пропаганда активно виступає проти надання Україні озброєння для відсічі Росії.
Уряд України не прокоментував нові угоди Путіна та Сі. Ба більше: Україна визначає КНР, що має фактичний геополітичний альянс з Росією, як «стратегічного партнера» згідно з законодавством, а державна стратегія відносин з Китаєм будується на угодах Януковича та екслідера КНР, Ху Цзіньтао, підписаних у Ялті у 2011 році. Існує думка, що ті угоди диктувалися режиму Януковича з Москви.
Напередодні Олімпіади в Пекіні міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, заявив, що Україна не буде брати участь у дипломатичному бойкоті ігор, адже «не всі західні союзники України оголосили дипбойкот». Водночас донині невідомо, хто очолює дипломатичну делегацію України на Олімпійських іграх 2022 року. Аналогічна ситуація зі складом делегації.
Протягом 2019-2022 років Україна активно рухається у бік Китаю: спецслужби підписували меморандуми про співпрацю з підсанкційною у США китайською компанією Huawei, Уряд відкликав підпис України з документа ООН на захист уйгурського народу від геноциду, а керівна політсила активно рекламувала підручники Сі Цзіньпіна та закликала брати досвід Комуністичної партії Китаю для України.
Ціною цих процесів стало активне залучення коштів китайської програми «Один пояс, один шлях» до українських інфраструктурних проєктів. Водночас Путін та Сі Цзіньпін уже узгодили об’єднання «Одного поясу, одного шляху» з проєктом Євразійського економічного союзу, куди намагався завести Україну Янукович.
Автор тексту: Артур Харитонов, координатор організації Free Hong Kong Center
Фото: Вадим Блонський
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.
Важливе 
