У Буковелі мережа «Сільпо» відкрила перший супермаркет, присвячений сюжетам повісті Михайла Коцюбинського та фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Про це повідомила «Українська рада торгових центрів».
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Що відомо? Супермаркет поділений на десять виставкових тематичних зон, які поєднують роботи сучасних митців з автентичними етнографічними предметами.
У межах експозиції представлено трембіти, автентичний посуд, свічники-трійці, предмети побуту й меблі, які команда «Сільпо» знайшла під час експедицій до Коломиї та Косова. Також на стінах зображені фрази з фільму.
Вперше до створення супермаркету долучили мистецького куратора Павла Гудімова.
Фото: «Сільпо»
«Це перший шедевр Сергія Параджанова. Ось він, радянський плавильний котел у найкращому вигляді. Немає нічого кращого, ніж вірменин із Грузії, навчений у Москві, щоб відродити зниклий український світ», — йдеться в афіші фестивалю.
У програмі фестивалю російського кіно у Франції, присвяченого Олексію Навальному, показують фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» за мотивом повісті Михайла Коцюбинського.
«Ми вважаємо, що навіть у ці неспокійні часи, попри насильство з боку нинішньої влади, необхідно продовжувати захищати й просувати російську культуру, зокрема, у сфері кіно», — йдеться на сайті фестивалю.
Посольство України у Франції вже звернулось до міністерства культури, щодо привласнення організаторами фестивалю російського фільму української культури.
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
014
У цей день 33 роки тому помер кінорежисер, сценарист та композитор Сергій Параджанов.
Серед його наставників був український режисер і письменник Олександр Довженко. Параджанов за чотири роки після закінчення університету зняв на кіностудії Довженка свій перший повнометражний фільм «Андрієш».
Після чотирьох робіт — «Андрієш», «Перший парубок», «Українська рапсодія» та «Квітка на камені» — режисер не отримав гідного визнання. Проте все змінила кінокартина 1966 року «Тіні забутих предків».
У 1973-му Параджанова заарештували за нібито гомосексуальні стосунки та український націоналізм. Митця засудили на п’ять років колонії суворого режиму.
У тюрмі чоловік перебував у дуже тяжких умовах: його катували, били, не дозволяли писати. Проте Сергій збирав кришки від пляшок молока, зроблені з фольги, заливав їх смолою і робив гравірування. Ці твори назвали «талерами Параджанова».
Довідка. «Талери Параджанова» — це портрети відомих людей – Гоголя, Пушкіна, Петра І тощо, які митець витискав на кришках від молочних пляшок.
Звільнили його в 1977 році, в цьому допомогла Ліля Брик — вона звернулася за допомогою до відомого письменника Луї Арагона.
«Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти в Україні. Хоч би там як, а я їй багато чим завдячую. Вона велика друга моя БатьківщинаПомер Параджанов у Єревані 20 липня 1990 року».
Що з фільмографії Параджанова варто переглянути?
«Тіні забутих предків». Стрічка, яка уже стала легендарною. Саме під час прем’єри цього фільму, коли на сцені виступав Параджанов та знімальна група, а в залі сиділи діячі культури та дисиденти, з глядацької зали піднявся з букетом письменник Іван Дзюба, друг Параджанова.
Дзюба сказав: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». У залі тут же увімкнули сирену, аби заглушити подальший виступ Дзюби. Того вечора нікого не заарештували. Дзюбу й Чорновола звільнили з роботи, Стуса — вигнали з аспірантури. Після скандальної прем’єри Сергію Параджанову більше не дали знімати, а потім заарештували та засудили. Йому інкримінували «український націоналізм та гомосексуалізм».
«Колір Граната». Кінопритча Сергія Параджанова про вірменського поета Саят-Нова. Зйомки відбувалися у церкві святого Іоанна села Ардві Лорійської області Вірменії. Під тиском цензури Параджанов змушений був повністю перемонтувати фільм, змінивши назву на «Колір граната». Версія, що вийшла на екрани у 1973 році на радянські екрани — результат роботи радянського кінорежисера Сергія Юткевича.
Фото: uamodna
The Ukrainians Media — 9 років. Підтримуйте розвиток якісної української журналістики. Приєднуйтеся до нашої Спільноти
1
Цьогоріч минає 81 рік з дня народження Івана Миколайчука. І ми не уявляємо собі українського кінематографа без нього. А ви?
У статті «Реабілітація духовності. Парадокс Івана Миколайчука» Лариса Брюховецька пише:
«Час його з’яви для мистецтва кіно був часом зоряним. Ще далеко було до тої творчої деградації, яку кінематограф переживає нині. Насичений інтелектом та енергією Бергмана, Фелліні, Куросави, Антоніоні, він вабив до себе багатьох шанувальників. Захоплені можливістю творення на екрані матеріального світу в усій повноті й автентичності, адепти кіно насолоджувалися його могутністю, вмінням вбирати в себе й випромінювати з екрану повноту життя, безмежжя інформації».
Складно не погодитись! «Новини здорової людини» та «Постріл»пропонують відсвяткувати уродини митця переглядом його кінострічок
«Сон», 1964 рік
Стрічка, у якій Миколайчук зіграв Тараса Шевченка. Молодого поета як автора провокативних та розбишацьких віршів викликають на допит. Без покори й пояснень він продовжує писати поезії та кепкувати. За це Шевченкові забороняють друкуватись і віддають його в солдати.
«Сон» — фільм-роздум Кобзаря про Батьківщину, свій народ, свободу та кріпацтво. Радянська пропаганда намагалася надати стрічці своїх сенсів, буцімто кіно «викриває святих отців» та є глибоко атеїстичним. Насправді ж Шевченко постає не лише як атеїст, а і як бунтар та справжній гуманіст.
«Тіні забутих предків», 1964
Певно, найпопулярніше кіно за участі Миколайчука. Він міг би не потрапити до команди, адже на момент прослуховування був затверджений інший актор. Але талант, харизма та автентичність образу хлопця справили на знімальну групу фантастичне враження.
Зйомки фільму відбувалися в справжніх гуцульських хатах Криворівні, що на Франківщині, адже саме там Михайло Коцюбинський писав свою повість.
Стрічка посідає перше місце в рейтингу «100 найкращих фільмів в історії українського кіно». У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 млн глядачів. Гарвардський університет додав стрічку до списку обовʼязкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
«Анничка», 1968
Події фільму відбуваються в 1943 році. Молода гуцулка, яка випадково опинилася на місці недавніх боїв, знаходить пораненого. Дівчина його лікує та… закохується. Утворюється любовний трикутник.
У смт Верховина в хаті, де відбувалися зйомки, у 2016 році облаштували музей фільму «Анничка».
У стрічці не бракує ані драми, ані колориту. Чого вартує лише виконання Миколайчуком пісні «Кедь ми прийшла карта».
«Вавілон ХХ», 1979
Миколайчук виступає не лише в ролі актора, але й режисера. Події стрічки показані крізь дещо незвичну призму: неначе через завісу народного сказання. Натхнення для зображення світу «Вавілона» Миколайчук переважно шукав на картинах хорватського художника-примітивіста Івана Генералича. Для зйомки нічних сцен використовував інфрачервону плівку, що додавало атмосферності.
Це — гурманське кіно, зняте за мотивами роману Василя Земляка «Лебедина зграя». Створене в часи, коли українське поетичне кіно переслідувала радянська цензура. За класикою жанру, «Вавілон ХХ» у 1974 розкритикували і заборонили. Показ відбувся лише в 1980 році.
«Білий птах з чорною ознакою», 1970
«Наше діло дзвонити. А буде світанок чи ні — це вже Його діло…» Розповідає про трагічну історію сімʼї Дзвонарів. Події фільму охоплюють 1937—1947 роки. Хоч режисером та сценаристом був Юрій Іллєнко, ідея належала саме Іванові Миколайчуку. Він зіграв там одну з головних ролей, а також добирав музичний супровід.
Кілька разів у стрічці можна почути уривок з української народної: «Причесав си, прилизав си, в білі штани вбрав си, як увидів дівчиноньку — на дорозі… сів». Приголомшливо, наскільки яскравий, свіжий та сучасний вигляд має кіно і в наші дні.
«Пропала грамота», 1983
Це класика, панове! А українська класика традиційно ставала забороненою. Виробництво завершили ще 1972 року, але вперше фільм представили лише на початку 1980-х. Відразу після показу стрічки партійним чиновникам-цензорам 1972 року її заборонили до показу. Вона пролежала на полиці 10 років.
Проти оповідань Гоголя сценарій фільму — практично окремий твір. За словами сценариста Івана Драча, «переписував текст разів сім чи вісім — то керівників не влаштовували якісь шматки, то через брак коштів доводилося викидати цілі епізоди. Від Гоголя в результаті лишилося дуже мало».
Любовну лінію запозичено трошки в Олекси Стороженка, трошки — у Квітки-Основʼяненка та з народних притч.
«Така пізня, така тепла осінь», 1981
Тут Миколайчук — і актор, і сценарист, і режисер. Красиве та колоритне кіно, у якому головний герой після довгої еміграції повертається на рідну землю в пошуках щастя.
Після «Вавілона ХХ» Миколайчук знову звертається до болючих на той час питань національної самосвідомості. Але не без притаманного йому гумору. Вважаємо це кіно також напрочуд поетичним, адже кожен кадр із його емоціями та теплотою можна зупиняти та розглядати. Справжнє естетичне задоволення!
«Київські мелодії», 1967
Сподобається усім, хто закоханий у столицю. Це — короткометражний музичний ліричний фільм режисера Ігоря Самборського, де головну роль зіграв навіть не Миколайчук, а зимовий Київ.
Молодий композитор після безсонної ночі в пошуках натхнення для нової мелодії відправляється на прогулянку по засніженому місту… Музичною темою стрічки стала відома нам пісня «Два кольори».
«Кіно здавалося мені мистецтвом високим і витонченим. А найбільше приваблювало те, що на екрані слово вже не мало такої влади над актором, як на театральній сцені. Мене вразило, що великі і найбільш напружені, найбільш емоційні епізоди могли розігратися без будь-яких слів, що природною, «нефорсованою» пластикою можна передати найтонші й найневловиміші нюанси, і найбільше потрясіння — крупний план, коли бачиш очі людини і в них читаєш все».
Фото: 5.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.
Українці пам’ятають його як Івана Палійчука з фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Ця роль принесла Миколайчукові загальне визнання, а сама стрічка була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу. Крім цього, актор зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та був режисером двох фільмів. Ніл Армстронг просив про зустріч із Миколайчуком у 1971 році в Белграді, а Жан-Поль Бельмондо особисто запрошував українського актора до спілкування. Сьогодні кіноактору могло б виповнитися 80 років.
Чому це цікаво. Івана Миколайчука називали «душею українського кіно». Водночас від держави він носив тавро «неблагонадійного». Лише у 1988 році (посмертно) кіноактор став лауреатом Шевченківської премії, а на честь 75-річчя актора було створено всеукраїнський фестиваль народної пісні та кіно — «Миколайчук-Фест» у місті Вижниця Чернівецької області.
Детальніше. Іван Миколайчук народився у селі Чортория Чернівецької області в багатодітній сім’ї (він був одним з 13 дітей). Вже з 12 років грав у сільському самодіяльному театрі, а незабаром закінчив театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Крім акторської, в Івана Миколайчука була і музична освіта. У 1957 році він закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності». Талановитий юнак співав та грав на сопілці, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі та фортепіано.
Коли Іван вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, він потрапив до творчої майстерні режисера Віктора Івченка. Саме він згодом запропонує Сергію Параджанову взяти на роль Івана Палійчука свого студента. Дебютував молодий актор у курсовій роботі Леоніда Осики «Двоє», а вже ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Ролі у фільмах «Комісари» та «Пропала грамота» доводили вкотре майстерність українського актора, а з фільму «Білий птах з чорною ознакою» почалася нова сторінка Миколайчука — сценариста.
У 1970-х роках настали не легкі часи для діячів української культури. Під час зйомок фільму «Анничка» Іван Миколайчук пристрасно пояснював різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». За це на актора донесли «верхівці» і йому не раз доводилося пояснювати свою позицію у різних інстанціях. Арешт Сергія Параджанова, заборона показу «Тіней забутих предків», вилучення Миколайчука з творчого процесу похитнуло кінокар’єру митця. У 1979 році він виступив у ролі сценариста, режисера і частково композитором у фільмі «Вавилон ХХ». Фільм здобув успіх, а режисура Миколайчука була відзначена на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Утиски з боку влади не закінчувалися і наступні проби у режисурі таких фільмів, як «Така пізня, така тепла осінь», «Небилиці про Івана» вже не мали такого гучного успіху. Постійні заборони та виправдання перед владою погіршили здоров’я Миколайчука. У 1987-му, у віці 46-ти років, український актор помер від раку шлунка. На день народження митця у його рідному селі Чортория уже 20 років проводять етнофестиваль «На гостини до Івана», де можна переглянути кіношедеври митця просто неба.
Цитата. «Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко», казав про Миколайчука Параджанов.
Що далі? Сергій Тримбач — український кінокритик і чинний голова Національної спілки кінематографістів України, розповів про зйомки фільму «Тисяча снопів вітру». Цей фільм у свій час не встиг зрежисерувати Іван Миколайчук. Зйомки фільму можуть розпочатися уже наступного року. Наразі готовий лише сценарій, який записаний разом зі сценаристом Павлом Ар’є. В сюжеті йтиметься про народні традиції Меланки, про вірування і обряди цього свята, серед яких виростав на Буковині сам Миколайчук. «Проблема з режисером зараз. Щоб оцей світ миколайчуковий втілити на екрані, треба бути трохи Миколайчуком. Я маю на увазі світоглядно. Так відчувати світ, як Миколайчук», — розповідає Сергій Тримбач для Суспільного.
Фото: hromadske.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе