Як і нащо створили ЄС?
Як об’єднати континент, який тисячі років був у стані війни? Складно. Десятки країн і народів зі своїми інтересами, які живуть на різних землях: від гірських долин Альп і Карпат до неозорих рівнин сходу Європи, від холодних країв Скандинавії до субтропіків Середземномор’я. Народи з давніми традиціями католицизму, протестантські нації півночі, православні громади сходу та атеїсти Чехії і Естонії. Їх всіх треба було якось звести разом і організувати це так, щоб всі ці держави змогли працювати як єдиний організм. Але для чого їх обʼєднувати?
Для конкуренції. Європейські країни почали думати про об’єднання зусиль тільки після Другої світової війни і на це є дуже серйозна причина. Вперше за багато сотень років Європа не була на вершині світової політичної піраміди. Найбільша війна в історії підважила весь стан справ у світі. Давні імперські країни, штибу Великої Британії та Франції, почали втрачати вплив: країни, які вони вважали своїми колоніями, стали незалежними державами, часто — внаслідок перемог над імперіями у війнах. Ба більше, Європа стала залежною від зовнішніх сил. Половину континенту окупували війська тоталітарного комуністичного СРСР. Інша половина мусила покладатися в обороні на США.
Вічно сподіватися на Сполучені Штати Америки було б нерозумно. Конкурувати з рештою світу поодинці — неможливо. Щоб вижити і самим вирішувати, що робити у своєму житті, європейці просто були змушені жити і працювати разом. Почали зі скромного: Західна Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург вирішили обʼєднати своє виробництво вугілля і сталі, щоб разом відновлювати континент після війни. Далі співпраця ставала все глибшою, до неї долучалися все більше країн. Рівень життя в Європі зростав, загрози виглядали все більш примарними.
А потім СРСР розвалився. Демократичний Захід начебто переміг. З колишньої економічної спільноти у 1993 році створили політичний Європейський Союз. Видавалося, що все найгірше позаду. Дарма. То був лише початок.
Хто керує ЄС?
Європейським Союзом керує рада 27-ми лідерів. Наразі 27-ми, бо кількість людей в раді залежить від кількості країн-членів союзу. Президенти, прем’єри чи канцлери кожної держави ЄС засідають разом за величезним круглим столом у на диво строкатій залі у Брюсселі. Вони вирішують найбільш важливі питання разом. Без одноголосної згоди жодного рішення не буде (цим часто зловживають певні лідери, наприклад, угорський прем’єр Орбан). Називається це зібрання Європейською радою (її не треба плутати з Радою Європи — це інша інституція, яка не пов’язана з ЄС, і до якої Україна входить вже давно).
А ще до Європейської ради входить її голова. Раніше цю посаду по черзі займали лідери держав ЄС. Але потім вирішили, що це якось складно і незручно, тож краще зробити це окремою постійною посадою. І то посадою дуже престижною. Голова Європейської ради не тільки організовує зустрічі лідерів і допомагає їм домовитися, але й представляє ЄС на міжнародній арені. Від часу заснування посади головами ради обирають колишніх прем’єрів: нині це — бельгієць Шарль Мішель (українцям він знайомий тим, що дуже візуально схожий на українського прем’єра Шмигаля), до нього був поляк Дональд Туск. А з грудня 2024 року головувати буде португалець Антоніу Кошта.
Європейський уряд і найвпливовіша жінка світу
А ще в складі Європейської ради засідає президент Європейської комісії. Що таке ця комісія? Це щось схоже на уряд країни. Як в Україні є Кабінет Міністрів, де кожен урядовець відповідає за якусь свою галузь, так Європейська комісія має комісарів, які керують тим, щоб спільна політика ЄС впроваджувалася в життя. Вгадаєте, скільки є комісарів? Так, 27, по одному на кожну країну. Але тут є нюанс. Основна фішка Єврокомісії полягає в тому, що вона не репрезентує жодну з країн-членів. Навпаки, комісари представляють загальні інтереси ЄС, а не своїх країн. Це буквально умова їхньої посади.
Через таку ситуацію Єврокомісія є однією з найважливіших структур у справі євроінтеграції — все глибшої взаємодії між державами союзу. Керує нею нині Урсула фон дер Ляєн — колишня німецька міністерка оборони. Вона, разом з головою Європейської ради і лідерами наймогутніших держав союзу, є однією з найбільш впливових людей в ЄС. Ба більше, журнал Forbes уже два роки підряд називає її найвпливовішою жінкою у світі.
Депутати, багато депутатів
Якщо Єврокомісія є чимось штибу континентального уряду, хоч і дуже обмеженого, то Європарламент є, власне, парламентом — чимось схожим на українську Верховну Раду. Тільки обирають у нього 720 депутатів з 27-ми країн. Скільки депутатів обирати від кожної країни, визначають за кількістю населення держави. Так, у Німеччини — 96 євродепутатів, у Франції — 81, а в Мальти — всього шість. У спільному парламенті обранці групуються не за країнами (для такого є Європейська рада), а за поглядами, ідеологією. Наразі там є сім основних груп (їх ми вже розбирали, почитати можна тут). Головою Європарламенту нині є мальтійка Роберта Мецола. Вона, як і решту лідерів ЄС, неодноразово відвідувала Україну під час війни, тож україській аудиторії має бути знайома.
Якщо в кожної країни є свої власні парламенти, то чим займається спільний європейський? Здебільшого, економікою, сільським господарством і кліматом. За задумом, з часом об’єднання Європи мало все поглиблюватися і тоді Комісія, і Парламент регулювали б більшість сфер життя європейців. Це виглядало б як щось схоже на спільну європейську наддержаву. Але життя вирішило інакше. Що далі йшов час, то більш очевидним ставало, що влада залишається в руках обраних національних урядів. Європейська рада 27-ми лідерів сформувалася сама по собі поступово і саме вона почала відповідати за найважливіші політичні питання, такі як, наприклад, безпека чи допомога Україні у війні.
Для Європейських парламенту і комісії залишили економічні питання. Спільний ринок, спільна валюта, відсутність кордонів, вільний рух людей і коштів — це, напевно, найбільше досягнення ЄС, поряд з миром між європейськими державами. За допомогою цього європейська економіка працює дуже успішно і країни ЄС мають один з найвищих рівнів життя у світі. А з ним — і світлі ідеї верховенства права та демократії. Це — робота комісії та парламенту.
Але і це ще не все
У додаток до всього перерахованого вище, є ще Рада ЄС — це теж зібрання представників кожної з 27-ми країн союзу, але на рівні міністрів. Яке питання треба обговорити — такі міністри і збираються. А ще є Європейський центральний банк, який регулює спільну валюту — євро. Його голова — Крістін Лагард, є другою найвпливовішою жінкою світу за версією вже згаданого рейтингу Forbes. І ще є спільний Суд ЄС та Європейський суд аудиторів — останній слідкує за тим, щоб союз правильно користувався спільними коштами. А крім них — багато допоміжних комісій та агенцій, які допомагають регулювати цілу купу речей, від соціальних питань до контролю кордонів при проблемах з нелегальними мігрантами.
Думаю, ви вже помітили, що ЄС працює неймовірно складно. Насправді цей союз настільки заплутаний, що дехто вважає його унікальною структурою в світовому масштабі. Кажуть, ЄС є чимось посереднім між конфедерацією і федерацією. Тобто, союз водночас є сукупністю країн, кожна з яких має власні справи, ідеї, інтереси і кожна з яких може діяти окремо. Але водночас центральні інституції ЄС є настільки впливовими, що виступають від власного імені. Наприклад, на минулій конференції G7 — саміті лідерів семи найбільш могутніх демократичних держав світу, були не лише представники країн, але й Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і Голова Європейської ради Шарль Мішель.
Така складна структура насправді не є дивною, якщо про це подумати. Все ж це 27 країн з близько 450 млн населення. Ви коли-небудь пробували організувати відпустку з друзями? Коли в кожного слід запитати, що він хоче, обрати місце поїздки, готель чи хостел, домовитися, як туди їхати, плисти чи летіти, що їсти в дорозі і так далі? Дуже часто все закінчується сварками і тим, що жодна відпустка не відбувається. Організація ЄС — це те саме, але в масштабі сотень мільйонів людей. Узгодити потрібно все і з усіма. Саме тому переговори України з ЄС щодо вступу нашої держави будуть такими складними і довгими.
Автор тексту: Дмитро Спорняк
Фото: Josep Borrell у соцмережі X
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики