Як і нащо створили ЄС?

Як об’єднати континент, який тисячі років був у стані війни? Складно. Десятки країн і народів зі своїми інтересами, які живуть на різних землях: від гірських долин Альп і Карпат до неозорих рівнин сходу Європи, від холодних країв Скандинавії до субтропіків Середземномор’я. Народи з давніми традиціями католицизму, протестантські нації півночі, православні громади сходу та атеїсти Чехії і Естонії. Їх всіх треба було якось звести разом і організувати це так, щоб всі ці держави змогли працювати як єдиний організм. Але для чого їх обʼєднувати?

Для конкуренції. Європейські країни почали думати про об’єднання зусиль тільки після Другої світової війни і на це є дуже серйозна причина. Вперше за багато сотень років Європа не була на вершині світової політичної піраміди. Найбільша війна в історії підважила весь стан справ у світі. Давні імперські країни, штибу Великої Британії та Франції, почали втрачати вплив: країни, які вони вважали своїми колоніями, стали незалежними державами, часто — внаслідок перемог над імперіями у війнах. Ба більше, Європа стала залежною від зовнішніх сил. Половину континенту окупували війська тоталітарного комуністичного СРСР. Інша половина мусила покладатися в обороні на США.

Вічно сподіватися на  Сполучені Штати Америки було б нерозумно. Конкурувати з рештою світу поодинці — неможливо. Щоб вижити і самим вирішувати, що робити у своєму житті, європейці просто були змушені жити і працювати разом. Почали зі скромного: Західна Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург вирішили обʼєднати своє виробництво вугілля і сталі, щоб разом відновлювати континент після війни. Далі співпраця ставала все глибшою, до неї долучалися все більше країн. Рівень життя в Європі зростав, загрози виглядали все більш примарними.

А потім СРСР розвалився. Демократичний Захід начебто переміг. З колишньої економічної спільноти у 1993 році створили політичний Європейський Союз. Видавалося, що все найгірше позаду. Дарма. То був лише початок.

Хто керує ЄС?

Європейським Союзом керує рада 27-ми лідерів. Наразі 27-ми, бо кількість людей в раді залежить від кількості країн-членів союзу. Президенти, прем’єри чи канцлери кожної держави ЄС засідають разом за величезним круглим столом у на диво строкатій залі у Брюсселі. Вони вирішують найбільш важливі питання разом. Без одноголосної згоди жодного рішення не буде (цим часто зловживають певні лідери, наприклад, угорський прем’єр Орбан). Називається це зібрання Європейською радою (її не треба плутати з Радою Європи — це інша інституція, яка не пов’язана з ЄС, і до якої Україна входить вже давно). 

А ще до Європейської ради входить її голова. Раніше цю посаду по черзі займали лідери держав ЄС. Але потім вирішили, що це якось складно і незручно, тож краще зробити це окремою постійною посадою. І то посадою дуже престижною. Голова Європейської ради не тільки організовує зустрічі лідерів і допомагає їм домовитися, але й представляє ЄС на міжнародній арені. Від часу заснування посади головами ради обирають колишніх прем’єрів: нині це — бельгієць Шарль Мішель (українцям він знайомий тим, що дуже візуально схожий на українського прем’єра Шмигаля), до нього був поляк Дональд Туск. А з грудня 2024 року головувати буде португалець Антоніу Кошта.

Європейський уряд і найвпливовіша жінка світу

А ще в складі Європейської ради засідає президент Європейської комісії. Що таке ця комісія? Це щось схоже на уряд країни. Як в Україні є Кабінет Міністрів, де кожен урядовець відповідає за якусь свою галузь, так Європейська комісія має комісарів, які керують тим, щоб спільна політика ЄС впроваджувалася в життя. Вгадаєте, скільки є комісарів? Так, 27, по одному на кожну країну. Але тут є нюанс. Основна фішка Єврокомісії полягає в тому, що вона не репрезентує жодну з країн-членів. Навпаки, комісари представляють загальні інтереси ЄС, а не своїх країн. Це буквально умова їхньої посади. 

Через таку ситуацію Єврокомісія є однією з найважливіших структур у справі євроінтеграції — все глибшої взаємодії між державами союзу. Керує нею нині Урсула фон дер Ляєн — колишня німецька міністерка оборони. Вона, разом з головою Європейської ради і лідерами наймогутніших держав союзу, є однією з найбільш впливових людей в ЄС. Ба більше, журнал Forbes уже два роки підряд називає її найвпливовішою жінкою у світі.

Депутати, багато депутатів

Якщо Єврокомісія є чимось штибу континентального уряду, хоч і дуже обмеженого, то Європарламент є, власне, парламентом — чимось схожим на українську Верховну Раду. Тільки обирають у нього 720 депутатів з 27-ми країн. Скільки депутатів обирати від кожної країни, визначають за кількістю населення держави. Так, у Німеччини — 96 євродепутатів, у Франції — 81, а в Мальти — всього шість. У спільному парламенті обранці групуються не за країнами (для такого є Європейська рада), а за поглядами, ідеологією. Наразі там є сім основних груп (їх ми вже розбирали, почитати можна тут). Головою Європарламенту нині є мальтійка Роберта Мецола. Вона, як і решту лідерів ЄС, неодноразово відвідувала Україну під час війни, тож україській аудиторії має бути знайома.

Якщо в кожної країни є свої власні парламенти, то чим займається спільний європейський? Здебільшого, економікою, сільським господарством і кліматом. За задумом, з часом об’єднання Європи мало все поглиблюватися і тоді Комісія, і Парламент регулювали б більшість сфер життя європейців. Це виглядало б як щось схоже на спільну європейську наддержаву. Але життя вирішило інакше. Що далі йшов час, то більш очевидним ставало, що влада залишається в руках обраних національних урядів. Європейська рада 27-ми лідерів сформувалася сама по собі поступово і саме вона почала відповідати за найважливіші політичні питання, такі як, наприклад, безпека чи допомога Україні у війні.

Для Європейських парламенту і комісії залишили економічні питання. Спільний ринок, спільна валюта, відсутність кордонів, вільний рух людей і коштів — це, напевно, найбільше досягнення ЄС, поряд з миром між європейськими державами. За допомогою цього європейська економіка працює дуже успішно і країни ЄС мають один з найвищих рівнів життя у світі. А з ним — і світлі ідеї верховенства права та демократії. Це — робота комісії та парламенту.

Але і це ще не все

У додаток до всього перерахованого вище, є ще Рада ЄС — це теж зібрання представників кожної з 27-ми країн союзу, але на рівні міністрів. Яке питання треба обговорити — такі міністри і збираються. А ще є Європейський центральний банк, який регулює спільну валюту — євро. Його голова — Крістін Лагард, є другою найвпливовішою жінкою світу за версією вже згаданого рейтингу Forbes. І ще є спільний Суд ЄС та Європейський суд аудиторів — останній слідкує за тим, щоб союз правильно користувався спільними коштами. А крім них — багато допоміжних комісій та агенцій, які допомагають регулювати цілу купу речей, від соціальних питань до контролю кордонів при проблемах з нелегальними мігрантами.

Думаю, ви вже помітили, що ЄС працює неймовірно складно. Насправді цей союз настільки заплутаний, що дехто вважає його унікальною структурою в світовому масштабі. Кажуть, ЄС є чимось посереднім між конфедерацією і федерацією. Тобто, союз водночас є сукупністю країн, кожна з яких має власні справи, ідеї, інтереси і кожна з яких може діяти окремо. Але водночас центральні інституції ЄС є настільки впливовими, що виступають від власного імені. Наприклад, на минулій конференції G7 — саміті лідерів семи найбільш могутніх демократичних держав світу, були не лише представники країн, але й Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і Голова Європейської ради Шарль Мішель.

Така складна структура насправді не є дивною, якщо про це подумати. Все ж це 27 країн з близько 450 млн населення. Ви коли-небудь пробували організувати відпустку з друзями? Коли в кожного слід запитати, що він хоче, обрати місце поїздки, готель чи хостел, домовитися, як туди їхати, плисти чи летіти, що їсти в дорозі і так далі? Дуже часто все закінчується сварками і тим, що жодна відпустка не відбувається. Організація ЄС — це те саме, але в масштабі сотень мільйонів людей. Узгодити потрібно все і з усіма. Саме тому переговори України з ЄС щодо вступу нашої держави будуть такими складними і довгими.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: Josep Borrell у соцмережі X

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Депутат Ярослав Железняк зазначив, що він набуде чинності через два місяці після початку функціонування Реєстру прозорості, але не пізніше ніж 1 січня 2025. Ухвалення цього закону є однією з інтеграційних вимог.  

Реакція на призначення. «Велика честь представляти Євросоюз в Україні в цей вирішальний момент європейської історії», — пише на своїй Twitter-сторінці Катаріна Матернова. 

«Це чудова новина не лише для Словаччини, але й для ЄС та України. Я глибоко переконаний, що завдяки вашому цінному досвіду ви станете великим надбанням для всієї команди в Києві», — прокоментував прем’єр-міністр Словаччини Едуард Геґер.

«Призначення Матернової може стати ключем до просування європейських інтересів в Україні, водночас пропонуючи всю технічну підтримку та експертизу, необхідні Києву для досягнення прогресу у вступі», — пише видання Euractiv з посиланням на чиновника ЄС.

Чому змінюють посла? Відповідно до стандартної практики Євросоюзу, його дипломатичні представники змінюються кожні 4 роки.

Фото: euractiv

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

У грудні того року міністр закордонних справ Нідерландів як представник головуючої країни Європейського Союзу у своєму листі від імені ЄС офіційно визнав Україну незалежною.

Започаткування відносин між Україною та ЄС

Першу спробу України розбудувати відносини з ЄС проголосили у липні 1993 року у Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України». В тому ж році в Україні почало існувати Представництво Європейської комісії, згодом – Представництво Європейського Союзу. Його головними завданнями є підвищення рівня поінформованості про Євросоюз, відстеження функціонування співробітництва між ЄС та Україною та участь у впровадженні програм зовнішньої допомоги ЄС.

У 1998-2000 роках схвалили Стратегію, а потім і Програму інтеграції України до ЄС, де був підтверджений та розвинутий основний та довготерміновий напрямок України на європейську інтеграцію. 

Стаття 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» проголошує, що основною засадою зовнішньої політики України є забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі. 

Наступні кроки та перепони

Помаранчева революція 2004 року стала поштовхом до наближення України до ЄС. Тодішній президент Ющенко описав почерговий сценарій для України, що складався з 4 пунктів: визнання України державою з ринковою економікою, вступ до Світової організації торгівлі, асоційоване членство в Європейському Союзі і, зрештою, повне членство. 

У 2007 році Україна та Союз почали переговори щодо ухвалення нової угоди про партнерство, яке б було спрямовано на більш тісне економічне співробітництво. А у 2008 році у французькій комуні Евіан-ле-Бен Україна та ЄС домовились про підписання угоди «Про стабілізацію та асоціацію», яка взяла б за основу принципи політичної асоціації та економічної інтеграції. 

Проблемою на шляху до Союзу у 2013 році стали арешти експрем’єр-міністерки Юлії Тимошенко та ексміністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Тоді Верховна Рада не прийняла жодного з пунктів про надання дозволу Тимошенко на лікування за кордоном, що було вимогою ЄС для підписання угоди про асоціацію. Тимошенко заявила, що готова відмовитись від своєї свободи, якщо в такому разі Президент підпише угоду про асоціацію. Того ж дня постанова уряду України припинила підготовку до її підписання. Крім цього, Віктор Янукович запропонував ідею тристоронньої торгової комісії між Україною, ЄС та Росією, яка викликала невдоволення та хвилю протестів, а згодом переросла у Революцію Гідності, яка почалась як спротив проти відходу керівництва країни від закріпленого курсу на європейську інтеграцію, а далі і відмови від цього курсу. Мирні протести студентів за європейське майбутнє України переросли в революцію та повалення режиму проросійського Януковича.

Прогрес України 

У 2014 році за каденції Петра Порошенка в березні підписали політичну частину угоди, а в червні – економічну. Верховна Рада та Європейський Парламент синхронно затвердили Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

З 21 лютого 2019 року в Конституції прописано вступ України в Європейський Союз, що унеможливлює зміну зовнішньої політики України. Офіційно закріплено наш євроатлантичний курс, що визначає членство в НАТО та ЄС як стратегічні цілі зовнішньої та безпекової політики. 

Настрої українців щодо орієнтації на Європу

За результатами соціологічних опитувань, які провели Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Київський міжнародний інститут соціології та Соціологічна група «Рейтинг» у 2018, 2021 та 2022 роках, можна побачити закономірність: з кожним роком підтримка українців орієнтації на Європейських Союз зростає. Спочатку показник становив  52%, далі 67,1% і зараз 87%. Також можна побачити різке покращення ставлення українців до членста України в НАТО: за рік до анексії Криму та початку війни на Донбасі – 18%, 2014 рік – 47,8%, 2022 рік – 83%. 

Статус кандидата на членство в ЄС

Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року прискорило процес надання країні статусу кандидата на вступ. 28 лютого Україна офіційно подала заявку на вступ до Євросоюзу за спеціальною спрощеною процедурою. 1 березня 2022 року Європейський парламент затвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ. 8 квітня Урсула фон дер Ляєн передала Володимиру Зеленському анкету-опитувальник, заповнення якої є умовою вступу України до Союзу і 23 червня Україна таки отримала статус кандидата на членство в ЄС. 

Чого від нас хочуть

З самого початку європейська громада розглядала Україну як кандидата в ЄС з деяким скептицизмом. З основних проблем — слабка економіка, відсутність демократії та насамперед залежність від Росії, яка не хотіла втрачати свого панівного становища у Східній Європі та була основним торгівельним та енергетичним партнером України.

Одночасно зі статусом кандидата Україна отримала від Союзу і низку умов для членства. Найпріоритетнішим критерієм є ухвалення двох законів — про нацменшини та про медіа, які не порушують норми, що є критеріями ЄС. До президента також є ключові вимоги — забезпечити чесні конкурси в Національне антикорупційне бюро України та на нового суддю Конституційного суду, а також не зруйнувати хиткий баланс у сфері прокуратури. Країни Європейського Союзу хочуть не тільки побачити формальне виконання задач, а й відчути та повірити, що Україна прагне реформ.

Фото: radiosvoboda.org

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше.  Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів соцопитування громадської думки щодо євроінтеграції України. Ось результати:

• орієнтація на ЄС. Найбільше її підтримують на заході (71%), переважає підтримка й у центрі (60%). На Сході 34% опитаних за Європейський Союз,  30% — за неприєднання до жодного з Союзів, а 27% — підтримують орієнтацію на Євразійський Союз.
• підтримка серед прихильників партій. 60% прихильників ОПЗЖ вважають, що Україні треба приєднатися до Євразійського Союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Лише 8% підтримують орієнтацію на ЄС. Найбільше прихильників європейської інтеграції серед виборців партії «Європейська солідарність» — 90%. Виборці партії «Слуга народу» теж переважною більшістю підтримують рух України до Європейського Союзу – 54%, а 22% вважають кращим не приєднуватися до жодного з цих Союзів.
• що заважає Україні стати членом ЄС? Проблеми з корупцією (44% опитаних так вважають), недостатній економічний розвиток України (40%) та  низький рівень життя населення (34%). Війну на Донбасі зазначили 20% опитаних.
• що має зробити Європейський Союз для прискорення реформ в Україні? «Більше тиснути на українську владу в питанні реформ» — так вважають 22% населення (особливо у Західному регіоні — 34%).  Ще серед найбільш популярних «порад» – «більш відкрито протистояти Росії» (15%), «виявляти більший інтерес до захисту українського кордону і надати Україні зброю» (14%), «більше підтримувати українську талановиту молодь» (13%).  На Сході значна частина опитаних, 31%, не змогла дати відповіді на це запитання.

Хто і як проводив дослідження. Загальнонаціональне дослідження громадської думки населення України провів Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології з 4 по 19 листопада 2019 року. Опитування проводили у 110 населених пунктах у всіх областях України, окрім Автономної Республіки Крим. У Донецькій і Луганській областях опитування проводили тільки на територіях, які контролюються Україною. У результаті польового етапу була зібрана 2041 анкета. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

⟶ У команді Зеленського готові відгородити Донбас стіною у разі провалу переговорів. У президента готові «побудувати стіну» на Донбасі, якщо мирні переговори з Росією зазнають невдачі. Про це заявив помічник президента України Андрій Єрмак: «Україна зробить все від нас залежне, щоб добитися припинення війни і миру дипломатичним шляхом. Але ми, безумовно, маємо і «план Б». За його словами, «план Б» полягає у тому, щоб «збудувати стіну і жити далі». Він підкреслив, що команда президента наразі налаштована на успіх переговорів.

⟶ Українцям можуть заборонити перетинати кордон з Росією за внутрішнім паспортом. Міністерство закордонних справ України (МЗС) підготувало пропозиції щодо скасування можливості перетину громадянами України державного кордону з Росією за внутрішнім паспортом та свідоцтвом про народження.  Якщо постанову приймуть, то з 1 березня 2020 року громадяни України, які перетинають кордон з РФ, не зможуть виїжджати за внутрішнім паспортом.

Фото: pexels.com