Ми зібрали 6 важливих прикладів з історії України за останні 100 років, які показали дух молоді, що бажає змін на краще.

Бій під Крутами (29 січня 1918 р.)

Одним з перших та визначних проявів студентського патріотизму став бій під Крутами. Тоді більшовицька армія мала значну перевагу: її чисельність була майже в 10 разів більшою за армію УНР (Української Народної Республіки), і їхня техніка була значно потужнішою: бронепотяг та артилерія — проти гармат та кулеметів. Однак тодішні армія УНР, яка налічувала лише 520 осіб, змогла зупинити наступ більшовиків на 4 дні, завдяки чому було підписано Берестейський мирний договір. А план очільника радянської армії Михайла Муравйова захопити Київ у той же день провалився.

Революція на граніті (2-17 жовтня 1990 р.)

Таку назву отримали протести молоді (переважно студентів), які в центрі Києва влаштували масову акцію з голодування, аби тодішня влада прислухалася до їхніх вимог. Оскільки керівництво СРСР направило всі гроші країни на військовий промисел, фінансів на звичні побутові речі не вистачало. Так виник дефіцит товарів, що і стало однією з причин виходу молоді на протест.

На тодішній площі Жовтневої революції (нині це Майдан Незалежності) протестувальники розгорнули наметове містечко, а кількість людей, що долучалися до цієї акції, зростала. Серед вимог учасники цього дійства висували:

• відкласти підписання нового союзного договору (після цього рішення СРСР мав постати оновленим союзом, що означало збереження цієї держави);
• перевибори Верховної Ради УРСР з веденням багатопартійної основи (тоді провідною партією була комуністична);
• аби українці проходили службу на території УРСР (тоді багатьох відсилали до різних куточків Радянського Союзу);
• здійснити націоналізацію майна Компартії України та Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України;
• відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.

Коли 16 жовтня мітинги набули всеукраїнського масштабу, влада пішла на поступки. Наступного дня виконали частину з вимог. Дії і рішучість цих студентів та молоді, яка долучилася до Революції на граніті, стали одним із поштовхів до розпаду СРСР та продемонстрували бажання українців розвиватися у самостійній країні.

Революція Гідності (21 листопада 2013 — 22 лютого 2014)

Після рішення Віктора Януковича не підписувати угоду про асоціацію України з ЄС на саміті «Східного партнерства» небайдужі вийшли на Майдан Незалежності у Києві на мирну акцію протесту, аби показати невдоволення діями очільників країни.

Українці, значною частиною серед яких були саме студенти, долучилися до масової акції проти відхилення українського керівництва від курсу інтеграції у ЄС та засилля влади в руках Януковича та його прибічників з орієнтацією на Росію.

Однак тодішні очільники держави не були налаштовані на поступки, що продемонстрували використанням фізичної сили проти мирних протестувальників. Унаслідок цього загинули 107 людей, а отримали поранення 1372 людини.

Як результат, тодішній президент України Янукович утік, тодішній голова Верховної Ради Рибак подав у відставку, майже 20 депутатів вийшли з «Партії регіонів», а низку високопосадовців звільнили. Однак найголовнішим стало те, що Україна вийшла з-під сфери контролю РФ в економічному та політичному планах.

Боротьба студентів НАУ проти корупції у своїй альма-матер (кінець 2015 р.)

До кінця 2015-го корупційна схема Національного авіаційного університету була настільки масштабною, що до неї були залучені не лише працівники, а й студенти і навіть Студентська рада університету (орган ЗВО, метою якого є працювати над удосконаленням навчання та розвитку студентів).

Наприклад, з 2004 по 2013 роки в цьому навчальному закладі працювала Наталія Корчак, яка з 2016 по 2018 роки обіймала посаду голови Національного агентства України з питань запобігання корупції. Під час роботи в НАУ вона не була помічена в антикорупційній діяльності.

Навіть коли 2013 року активні учасники партії «Свобода» запропонували студентам НАУ долучитися до мітингу, адже умови й тих, і тих збігалися, останні побоялися погодитися на це рішення. Ба більше — їм могло бути непереливки лише через те, що вони підтримали цю ініціативу деінде в соціальних мережах.

Однак наприкінці 2015 року в НАУ з’явилися активні студенти та аспіранти, які вирішили протистояти цій корупційній схемі. Вони створили Наукове товариство, яке сприяло та проводило науково-популярні заходи. Серед них TEDxNAU, Літня школа по безпілотниках, курс Дата-аналітики від УКУ та курс програмування CS50.

Після цього активісти товариства вирішили відновити діяльність Студентської ради НАУ на демократичних засадах. Однак, інші студенти через схему махінацій провели свого ставленика на голову Студради.

Як результат, Студентське самоврядування у НАУ так і не було повноцінно відновлено. Але студенти цього ЗВО довели, що можна творити нове, долаючи стару прогнилу систему. Просто іноді на це треба трохи більше часу.

Фіктивне збільшення стипендій (1 вересня 2021 р. — січень 2022 р.)

Після виходу 1 вересня 2021 року постанови №933, яка внесла зміни до постанов №882 та №1047 про збільшення розміру стипендій студентам-відмінникам українських ЗВО, зменшивши ліміт стипендіантів, у мережі виникло масштабне обурення. Адже тоді кількість людей, що отримають стипендію зменшилась з попереднього значення у розмірі 40-45% до 35-40%.

Тобто одні студенти мали отримувати гроші коштом інших, тому що Міносвіти не виділило більше фінансів, а скоротило кількість отримувачів стипендії.

Студенти не змогли змовчати та почали активну онлайн-компанію. У символічну дату, 17 листопада, профспілкова та студрадівська молодь випустили відео, де студенти університетів Львова, Харкова, Києва, Черкас та інших міст записали звернення до Міністерства освіти підняти розмір стипендій до прожиткового мінімуму, не зменшуючи при цьому кількість осіб, що отримують цю державну виплату.

Також у соціальних мережах студенти активно вимагали, аби Міністерство Освіти переглянуло це рішення та зробило все як слід. Навіть запустили #дотримуйтеся_слова, дописи та сторіз з яким публікували на своїх сторінках як і студенти, так і студентські організації.

Як результат, ліміт стипендіатів повернули до попереднього рівня, а стипендії дійсно збільшили.

Російсько-українська війна (2014 р. — і нині)

Після початку російсько-української війни студенти не змогли сидіти спокійно, і взяли до рук зброю, аби захистити територіальну цілісність своєї країни.

А з 24 лютого 2022 року університетська молодь активно долучилася не лише до захисту країни, а й до оборони тилу також. У закладах освіти масово почали виготовляти сітки, збирати та відправляти гуманітарну допомогу, готувати їжу для бійців Тероборони. Значна частина з них і досі активно тримає тил, поєднуючи це з навчанням. Наприклад, студенти Львівського національного університету ім. І. Франка щосуботи виготовляють окопні свічки, які відправляють бійцям для обігріву.

Також безліч студентів ще на початку повномасштабного вторгнення так і не повернулися до навчання після вимушених канікул у всіх ЗВО України. Деякі з них назавжди запам’яталися історії країни бійцями, що полягли, захищаючи рідну державу. Наприклад, на сайті Каразінського університету є окрема сторінка, яка присвячена тим студентам та випускникам цього ЗВО, що померли внаслідок російської агресії.

А у Львові, зокрема, 12 серпня 2022 року провели акцію «Дипломи, які ніколи не видадуть». Тоді на площі Ринок повісили 40 іменних документів про закінчення навчання, які вже ніколи не побачать своїх власників, адже вони в перші дні повномасштабного вторгнення узяли до рук зброю та загинули, борючись за свободу нашої країни.

Колаж: Тетяна Єрко

Підготувала Олександра Литвин

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

У грудні того року міністр закордонних справ Нідерландів як представник головуючої країни Європейського Союзу у своєму листі від імені ЄС офіційно визнав Україну незалежною.

Започаткування відносин між Україною та ЄС

Першу спробу України розбудувати відносини з ЄС проголосили у липні 1993 року у Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України». В тому ж році в Україні почало існувати Представництво Європейської комісії, згодом – Представництво Європейського Союзу. Його головними завданнями є підвищення рівня поінформованості про Євросоюз, відстеження функціонування співробітництва між ЄС та Україною та участь у впровадженні програм зовнішньої допомоги ЄС.

У 1998-2000 роках схвалили Стратегію, а потім і Програму інтеграції України до ЄС, де був підтверджений та розвинутий основний та довготерміновий напрямок України на європейську інтеграцію. 

Стаття 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» проголошує, що основною засадою зовнішньої політики України є забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі. 

Наступні кроки та перепони

Помаранчева революція 2004 року стала поштовхом до наближення України до ЄС. Тодішній президент Ющенко описав почерговий сценарій для України, що складався з 4 пунктів: визнання України державою з ринковою економікою, вступ до Світової організації торгівлі, асоційоване членство в Європейському Союзі і, зрештою, повне членство. 

У 2007 році Україна та Союз почали переговори щодо ухвалення нової угоди про партнерство, яке б було спрямовано на більш тісне економічне співробітництво. А у 2008 році у французькій комуні Евіан-ле-Бен Україна та ЄС домовились про підписання угоди «Про стабілізацію та асоціацію», яка взяла б за основу принципи політичної асоціації та економічної інтеграції. 

Проблемою на шляху до Союзу у 2013 році стали арешти експрем’єр-міністерки Юлії Тимошенко та ексміністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Тоді Верховна Рада не прийняла жодного з пунктів про надання дозволу Тимошенко на лікування за кордоном, що було вимогою ЄС для підписання угоди про асоціацію. Тимошенко заявила, що готова відмовитись від своєї свободи, якщо в такому разі Президент підпише угоду про асоціацію. Того ж дня постанова уряду України припинила підготовку до її підписання. Крім цього, Віктор Янукович запропонував ідею тристоронньої торгової комісії між Україною, ЄС та Росією, яка викликала невдоволення та хвилю протестів, а згодом переросла у Революцію Гідності, яка почалась як спротив проти відходу керівництва країни від закріпленого курсу на європейську інтеграцію, а далі і відмови від цього курсу. Мирні протести студентів за європейське майбутнє України переросли в революцію та повалення режиму проросійського Януковича.

Прогрес України 

У 2014 році за каденції Петра Порошенка в березні підписали політичну частину угоди, а в червні – економічну. Верховна Рада та Європейський Парламент синхронно затвердили Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

З 21 лютого 2019 року в Конституції прописано вступ України в Європейський Союз, що унеможливлює зміну зовнішньої політики України. Офіційно закріплено наш євроатлантичний курс, що визначає членство в НАТО та ЄС як стратегічні цілі зовнішньої та безпекової політики. 

Настрої українців щодо орієнтації на Європу

За результатами соціологічних опитувань, які провели Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, Київський міжнародний інститут соціології та Соціологічна група «Рейтинг» у 2018, 2021 та 2022 роках, можна побачити закономірність: з кожним роком підтримка українців орієнтації на Європейських Союз зростає. Спочатку показник становив  52%, далі 67,1% і зараз 87%. Також можна побачити різке покращення ставлення українців до членста України в НАТО: за рік до анексії Криму та початку війни на Донбасі – 18%, 2014 рік – 47,8%, 2022 рік – 83%. 

Статус кандидата на членство в ЄС

Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року прискорило процес надання країні статусу кандидата на вступ. 28 лютого Україна офіційно подала заявку на вступ до Євросоюзу за спеціальною спрощеною процедурою. 1 березня 2022 року Європейський парламент затвердив резолюцію, яка рекомендує державам-членам ЄС працювати над наданням Україні статусу кандидата на вступ. 8 квітня Урсула фон дер Ляєн передала Володимиру Зеленському анкету-опитувальник, заповнення якої є умовою вступу України до Союзу і 23 червня Україна таки отримала статус кандидата на членство в ЄС. 

Чого від нас хочуть

З самого початку європейська громада розглядала Україну як кандидата в ЄС з деяким скептицизмом. З основних проблем — слабка економіка, відсутність демократії та насамперед залежність від Росії, яка не хотіла втрачати свого панівного становища у Східній Європі та була основним торгівельним та енергетичним партнером України.

Одночасно зі статусом кандидата Україна отримала від Союзу і низку умов для членства. Найпріоритетнішим критерієм є ухвалення двох законів — про нацменшини та про медіа, які не порушують норми, що є критеріями ЄС. До президента також є ключові вимоги — забезпечити чесні конкурси в Національне антикорупційне бюро України та на нового суддю Конституційного суду, а також не зруйнувати хиткий баланс у сфері прокуратури. Країни Європейського Союзу хочуть не тільки побачити формальне виконання задач, а й відчути та повірити, що Україна прагне реформ.

Фото: radiosvoboda.org

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Мета курсу — розповісти якомога більше про історичну та культурну цінність України. Науковці із різних галузей презентують десять тем, що охоплюють основні аспекти української культури. Кожна лекція присвячена певним питанням, що розповідають про історичні чинники, наприклад, зовнішнє політичне та культурне панування імперських держав, що сформували українське суспільство. У переліку тем — роль жінки в минулому та теперішньому, вплив різних етнічних груп на розвиток нашої культури та міфи про українців як «націю селян».  

Курс буде корисний для тих, хто цікавиться самоосвітою або викладає науки пов’язані з історією України. Ексклюзивні матеріали містять в собі понад десять цікавих заголовків. Формат курсу — короткі інформаційні відео. Лекції читає режисер Марк Вілкінс, який близько шести років проживає у Києві. 

У створенні курсу брали участь близько десяти іноземних та українських діячів, які мають безпосереднє відношення до інфопростіру, а також історичних наук. 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Фото: udemy.com 

Ще до початку своєї військової кар’єри Євген Коновалець брав активну участь у громадському житті Галичини. Закінчивши гімназію, влаштувався працювати до «Просвіти», допомагав організації відкривати нові осередки, хати-читальні та товариства «Сокіл-батько». Під час навчання у Львівському університеті працював у Студентському союзі й товаристві «Січ», писав статі для різних націоналістичних видань та, разом з багатьма однодумцями, боровся за українізацію вищої освіти в Галичині. За останнє Євгена навіть заарештували на невеликий термін.

Після участі у Першій світовій війні, у 1917 році, Євген став одним з організаторів нового куреня Українських Січових стрільців. Під проводом Коновальця вони стали однією з найпрофесійніших бойових одиниць Армії УНР, звільняли та захищали Київ від більшовиків. Також Стрільці були однією з рушійних сил повстання проти гетьмана Скоропадського, який планував утворити федеративний союз з росією. 

Навіть після поразки уряду УНР, перебуваючи в еміграції Євген Коновалець не полишав спроб визволити Україну з-під радянського гніту. У серпні 1920 він став одним з засновників Української Військової Організації (УВО), а пізніше очолив її. Євген Коновалець мав зв’язки не лише серед українських військових в еміграції, а й з урядовцями та спецслужбами різних країн, зокрема Італії, Франції, Німеччини, та Японії. 

УВО за відносно невеликий час створила чималу агентурну мережу, яка на політичному рівні протидіяла Польщі. За допомогою різноманітних диверсій та замахів на політичну еліту Польщі члени Організації привертали увагу європейської спільноти до «українського питання». Також Організація тісно співпрацювала з урядом Литви, отримувала від них дипломатичну та фінансову допомогу. 

У 1929 році Євген Коновалець спробував об’єднати усі націоналістичні організації, які утворила українська діаспора в Європі. Так постала Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка поступово розчинила в собі УВО. Майже 10 років Коновалець спромагався тримати в злагоді організацію, яка складалася з людей з різних поколінь, територій, з різним досвідом та поглядами на певні питання та проблеми. Протягом цього часу він продовжував працювати на благо України. 

У Франції, Бельгії, Канаді та Маньчжурії створили осередки ОУН або споріднених організацій. У США заснували Громади українських стрільців, які поклали початок Організації Державного Відродження України в США й Українському Національному Об’єднанню в Канаді. Для підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця сформували військовий штаб та укомплектували школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехословаччині та Австрії. ОУН не покидала спроб організувати націоналістичне підпілля в УРСР, що почало непокоїти Сталіна, і, зрештою призвело до загибелі Коновальця.

Помер Євген Михайлович у 1938 році від рук агента радянської служби зовнішньої розвідки Павла Судоплатова. Той прикинувся представником українського націоналістичного підпілля, протягом довгого часу здобував довіру Коновальця, а потім вручив йому коробку цукерок з вибухівкою.

Фото: tyzhden.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики