Серед затриманих — виконавчий директор та головний редактор російського медіа. Міністерство внутрішніх справ Азербайджану повідомляє, що людей затримали через шахрайство, незаконне підприємництво та відмивання доходів.

Контекст. Між Азербайджаном та РФ загострилися відносини після того, як 27 червня в російському Єкатеринбурзі затримали понад 25 людей азербайджанського походження, щонайменше двоє з них загинули.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Брати по нещастю?

Стосунки між Україною та Вірменією вже досить давно були напруженими. Воно і не дивно: Єреван був союзником Москви. Ця південнокавказька країна не підтримувала, але й не засуджувала агресію РФ проти України, а одного разу вірменські протестувальники навіть закидали українське посольство борщем, висловлюючи свою незгоду з політикою Києва, який підтримав Азербайджан. А підтримувати його було справою міжнародного порядку: все таки Вірменія окупувала частину території Азербайджану — населений здебільшого вірменами Нагірний Карабах. 

Україна була досить близькою з Азербайджаном. Ця країна виглядала наче брат по нещастю: держава, в якої сусід незаконно захопив частину території, так ще й з допомогою Росії. Азербайджан просто не міг не бути природним союзником України. Принаймні, з погляду самих українців.

Та було одне але. Вірменія — це демократична країна, остання влада в якій прийшла на посади внаслідок революції. А ось Азербайджан — спадкова диктатура, владу в якій тримає клан Алієвих. Саме цей момент став ключовим у тотальній зміні всього, що відбувається у гарячій геополітиці Південного Кавказу. Та з чого все почалося?

Хто кому «миротворець»

На високогірних перевалах стояли солдати у зелених формах. У них була військова техніка, зброя і завдання: слідкувати за порядком в регіоні, за тим, аби не розгорілась нова війна. То були російські «миротворці». А розташовувались вони на південних схилах Кавказьких гір. Кремлівські війська стояли там насправді століттями. Але саме ці, останні, офіційно не охороняли імперію і не завойовували іншу країну. Навпаки, вони мали захистити вірменів — своїх союзників, від азербайджанців. Принаймні так вони казали.

З погляду Баку, світової спільноти і міжнародного права, регіон Нагірний Карабах був і є частиною Азербайджану. Натомість місцеві вірмени, яких там була більшість і які в тому краї були корінним населенням, так не думали. Вони ще у 1991 році проголосили на своїй малій батьківщині ніким не визнану Республіку Арцах. Було це не без допомоги Вірменії, звісно. І не без відома Росії. Нагірний Карабах був спірним регіоном між Азербайджаном та Вірменією ще з початку 20 століття. Але тоді обидві країни захопила російська Червона армія і місцеві нації вже ніхто не питав. Карабах тоді приєднали до Азербайджану і зробили з нього автономну область.

Так усе залишалося до часу, коли почав розпадатися СРСР. Тоді міцна рука Москви ослабла і конфлікт відновився. Між вірменами й азербайджанцями знову почалися сутички. Для світу здавалося, що тільки Кремль утримував їх від війни. І не можна заперечити: воювали вірмени з азербайджанцями виключно з власної волі кожного з народів. Але вигравала від постійних війн на півдні Кавказу лише РФ. Поки Азербайджан не контролював свою територію, Москва тримала на ній свої війська. Їх називали «миротворцями», але за понад 30 років миру вони не досягли і конфлікт не вирішили, лиш його заморожували. Багато в чому це нагадувало їх попередників з Червоної армії, що приєднали населений вірменами край до Азербайджану, зробивши з нього бомбу уповільненої дії.

Поки російські солдати були в Карабаху, Баку мусило зважати на Росію аби була хоча б перспектива відновлення своєї територіальної цілісності. Але водночас від РФ залежала і Вірменія: допоки Єреван турбувала доля карабаських вірменів, лиш Кремль міг бути її союзником. Демократичний Захід не погодився з окупацією Карабаху, Туреччина — найнадійніший партнер Азербайджану, а всі інші країни у російську «сферу впливу» не бажали втручатися. Так ще й для цілого світу Росія довгий час виглядала єдиною «цивілізованою силою», яка утримує Південний Кавказ від війни і взаємних етнічних чисток. Та коли у 2023 році азербайджанські армії взяли Нагірний Карабах в облогу, захопили самопроголошену республіку, а практично всі місцеві вірмени були змушені тікати, російські «миротворці» просто стояли осторонь. Але чому?

Революція в Єревані

У 2018 році у Вірменії сталася революція. Почалася вона після виборів, коли оголосили, що прем’єром країни стане Серж Саргсян, який очолював Вірменію з 2008 року. Люди були обурені. Старий корумпований політик, який був близьким союзником Москви, вже їх не влаштовував. Настав час для громадянського спротиву. Почалися протести. І це спрацювало, Саргсяна скинули. Новим прем’єром країни став лідер протестувальників — Нікол Пашинян. Все виглядало, наче шанс на новий початок, на краще життя. Певним чином так і було. Але такий розвиток подій вкрай не сподобався Росії. 

Як уже було в Грузії та Україні, революції, які досягли успіху завдяки самопожертві громадянських суспільств, завдяки боротьбі за гідне життя, за дотримання прав і демократію, викликали в Москви агресію. Вочевидь російський авторитарний режим у Кремлі панічно боїться того, що протести можуть перекинутися на саму РФ. Зрештою, на початку 90-х у країнах соціалістичного табору вже були революції, а потім розпався СРСР. Та й зовсім нещодавно, під час арабської весни революції перекидалися з однієї країни на іншу, подекуди фізично знищуючи диктаторів. А тут таке ж відбувається просто біля Росії. Та навіть більше: на землях, які раніше належали Російській імперії. Кремль вважає сусідні незалежні країни своєю «зоною впливу», про що недвозначно свідчать російські війська на територіях суверенних держав. А тут революції.

Тепер країни, які в РФ не вважали справді незалежними, могли повністю вийти зі сфери її впливу. Чи стала б Росія жити від того гірше? Ні, але втрачати владу все ще не хотіла. Тому замість того, щоб стати більш привабливим союзником для своїх сусідів, Кремль обрав стару улюблену тактику — імперські війни. Для Москви війна — це можливість зупинити успіхи сусідів і здобути підтримку своїх громадян, а водночас і закрутити гайки сильніше. Це можливість попередити хоч які протести у себе, показавши, що буває за непокору. Грузія у 2008 році, Україна у 2014 та 2022 роках, введення військ в Казахстан менш як за два місяці до повномасштабного вторгнення до України. Можливо, якби більший успіх мали протести в Білорусі, Росія використала б свої війська і там. 

Але Вірменія була особливим випадком. У неї немає спільного кордону з РФ. Але є частина надзвичайно важливої для вірменів території, яка у своїй безпеці повністю залежить від Москви. Можливо, причиною бездіяльності російських «миротворців» в Нагірному Карабаху було бажання «покарати» вірменів за революцію. Можливо, Росія була надто затягнута у війну проти України, щоб щось активно робити ще й на Кавказі. Ймовірно, росіяни зрадили карабаських вірменів з обох цих причин одразу. Як би там не було, а Нагірний Карабах Кремль «віддав» назад Азербайджану. Тепер Баку виглядало значно більш вигідним і надійним союзником для Росії.

Дві диктатури…

З 2022 року РФ з Азербайджаном підписали союзницьку військово-політичну угоду, а також домовилися ділитися розвідданими. До того ж Баку активно будує нову залізницю, яка має сполучити Росію з Іраном — надійним союзником Москви, у якого вона закуповує дрони та ракети. У ситуації, коли Вірменія перестала бути вигідною РФ, Кремль знайшов в Азербайджану ще одну перевагу: газ. Звісно, в Росії безліч своїх корисних копалин, тому їй купувати кавказьке паливо не потрібно. Але їй треба якось продавати своє. 

Від початку російського повномасштабного вторгнення до України Захід наклав на Москву велику кількість санкцій, але особливо чутливим є те, що ЄС збирається повністю відмовитися від російського газу. Заробляти на паливі Кремлю дуже кортить і тут на допомогу прийшло Баку. Путін з Алієвим домовилися, що Азербайджан буде продавати російський газ під виглядом свого до Європи. Два авторитарні режими чудово знайшли спільну мову.

…і одна величезна помилка

Натомість Вірменія тепер намагається рухатися в напрямку Заходу. Нещодавно вірменський прем’єр заявив, що його країна скористається можливістю вступити до ЄС, якщо випаде така нагода. Перед цим вірменські військові проводили спільні навчання з американцями і вигнали зі своїх територій російських прикордонників, які до того там були. А також Вірменія «заморозила» свою участь в ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку — ред.) — російському аналогу НАТО. Та поки Вірменія залишається досить далекою від демократичного Заходу. Десятиліття союзництва з Росією і окупації території сусідньої держави мають наслідки, які швидко не минають. Захист Нагірного Карабаху дався Єревану дорогою ціною і ще й не мав успіху.

Звісно, для вірменів підтримка представників свого народу по сусідству була річчю принциповою. Вірменія — надзвичайно давня країна, що була на карті ще в часи до Римської імперії. Свого часу вона була могутньою силою і територія, підконтрольна вірменським правителям, простягалась аж до Лівану. Саме Вірменія стала першою країною, яка прийняла християнство як офіційну державну релігію — дуже інноваційна річ як на ті часи. Та все ж більшість історії вірмени провели в тіні сусідніх імперій. Перси, греки, римляни, візантійці, араби, турки — всі захоплювали вірменські землі. Востаннє Вірменію поділили між собою Османська імперія та імперський Іран. Потім іранську частину Вірменії завоювала Росія, а турки вчинили на своїй території геноцид вірменів — один з перших у кривавому 20 столітті. До речі, Туреччина досі не визнає своєї відповідальності за це. 

Після всіх цих випробувань вже незалежна Вірменія, набагато менша за своїх історичних попередників, дуже гостро реагувала на боротьбу Карабаху. І це була помилка, яка коштувала цій кавказькій країні десятиліть розвитку. Сьогодні ця помилка поставила Вірменію у вкрай небезпечну ситуацію, бо ж її сусіди — Туреччина, Азербайджан, Росія та Іран, ставляться до Вірменії не надто добре. І в Єревану нині майже немає підтримки демократичного Заходу. Колись Вірменія разом із Грузією цілком може стати крайньою точкою Заходу. Але цьому жорстоко опиратиметься Росія. І для цього ще треба багато працювати, не лише грузинам з вірменами, але й самому Заходу. Попереду на Кавказі безсумнівно буде ще багато перипетій. Та критичні зміни вже почалися.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Ash Haghighi/Pexels

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Як російський газ стане «азербайджанським»?

Згідно з експертом Центру аналізу європейської політики (CEPA) Аурою Сабадусом, Азербайджан не має достатніх запасів газу для великих обсягів експорту. Країна може постачати лише два мільярди кубометрів газу з необхідних 14-ти. Тому Росія планує постачати свій газ до Азербайджану для внутрішнього споживання, а азербайджанський газ перенаправлять до Європи, що дозволить Росії знову постачати газ до європейських країн через українську ГТС.

Щоб почати постачати азербайджанський газ, Алієв залякує, що в разі зупинки транзиту газу кілька країн ЄС можуть опинитися у складному становищі через труднощі з доступом до природного газу. Проте європейські країни мають альтернативні шляхи постачання. Інвестиції у нові потужності для зберігання та імпорту газу забезпечують потреби європейців навіть без російський поставок. Зокрема, Угорщина перейшла на альтернативні шляхи постачання газу, отримуючи його через «Турецький потік» (TurkStream) і від нафтової компанії «Sonatrach» з Алжиру. В Австрії енергетичний регулятор «E-Control» врахував можливість припинення експорту газу від «Газпрому» на найближчі роки. Словаччина може отримувати газ з Польщі, де він походить від зрідженого природного газу (ЗПГ) зі США.

Цитата. «Ми просто хочемо підтримати ці країни й Україну, тому що якщо транзит газу зупиниться, то газорозподільна система України буде повністю паралізована», — заявив президент Азербайджану Ільхам Алієв.

Чи може Європа повністю відмовитися від російського газу?

До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році понад 44% газу, що постачався в Європу, був російським. ЄС визначив чіткі цілі та розробив плани щодо повної відмови від російських викопних енергоресурсів до 2027 року. Основна мета була позбутись залежності від постачання російського газу через трубопроводи та зріджений природний газ (ЗПГ). Попри це, Росія активно продовжує постачає ЗПГ до Європи, який складає 16% загального постачання. Норберт Реттген, член німецького парламенту, назвав скандалом те, що Росія знову стала другим за величиною постачальником газу в ЄС.

У 2021 році, коли Росія контролювала понад 40% газового ринку Європи, вона навмисно створила умови для дестабілізації, через що ціни на газ зросли більш ніж у 10 разів. Європа має не допустити повернення статус-кво суттєвої присутності російського газу (трубного та ЗПГ), яке дозволить їй знову поставити під загрозу національну безпеку країн ЄС. Через плани постачати російський газ через Азербайджан може зірватися план Європи відмовитися від російських енергоресурсів до 2027 року.  Це ставить під загрозу енергетичну, економічну та національну безпеку більшості країн ЄС. 

11 вересня Єврокомісар Сімсон зробила важливу заяву на пресконференції на звіті про стан енергетики в ЄС за 2024 рік. Вона підтвердила готовність Європи обійтися без російського газу.

Цитата. «Ми залишаємося повністю відданими завершенню поступової відмови від російського газу, яка може бути здійснена без загрози для енергетичної безпеки Європи. Як перший крок, разом з державами-членами ми готуємося до завершення дії угоди про транзит газу через Україну. Ми робимо це вже кілька місяців. Ми почали підготовку два роки тому. ЄС готовий жити без цього російського газу, що надходить з українського транзитного шляху».

Довідка. У 2019 році «Нафтогаз» і «Газпром» підписали договір про транспортування російського газу через українську ГТС до 2024 року.

Фото: pexels.com

Авторка тексту: Вікторія Войціцька, народна депутатка України 8-го скликання, директорка з адвокації в енергетичному секторі ГО «Міжнародний центр Перемоги України»

Остання війна

23 вересня 2023 року уряд Азербайджану оголосив про початок антитерористичної операції на території самопроголошеної Нагірно-Карабаської Республіки (НКР). Ця маленька ніким не визнана держава з’явилася ще у 1991 році на місці автономної області. Більшість населення у ній складали вірмени, які не хотіли бути частиною Азербайджану і боялися повернення військ Баку. Впродовж усього одного дня від початку операції армія Азербайджану розгромила самопроголошену країну. Понад сотня тисяч вірменів — а це майже все місцеве населення, покинуло свої рідні землі, тікаючи від азербайджанської армії у Вірменію. 1 січня 2024 року Республіка Арцах, як самі вірмени називали невизнану НКР, офіційно припинила своє існування.

Вірменія не мала жодної змоги і, як видається, бажання, втручатися у війну. Азербайджан — авторитарна держава, якою керує клан Алієвих, був сильнішим. Азербайджанська армія була модернізована за гроші, здобуті від продажу нафти, і підготована за участі Туреччини — найближчого союзника Баку, країни НАТО, яка є близькою азербайджанцям за історією та культурою. Перевірити могутність свого супротивника вірменам довелося у 2020 році: тоді відбулася друга війна за Нагірний Карабах, під час якої Азербайджан відвоював частину території, яку Вірменія окупувала кілька десятків років тому. Менша за територією й населенням і значно бідніша Вірменія, яку з двох сторін оточували супротивники, чітко зрозуміла, що не впорається у відкритій боротьбі за Карабах.

Сумнівний союзник

Тому вірмени звернулися до свого єдиного союзника — РФ. Москва розташувала на території Нагірного Карабаху «миротворців», які мали завадити кожній зі сторін проводити військові операції. Але коли Азербайджан почав наступ, російські військові не зробили абсолютно нічого. Вони просто залишалися осторонь і дивилися як вірмени — їхні традиційні союзники, втрачають все. Причини такої поведінки Кремля точно не відомі. Можливо, у розпал війни проти України Москва не мала як втручатися у ще один збройний конфлікт. Можливо, справа була в співпраці з урядом в Баку — Азербайджан є однією з країн, яка дозволяє Росії оминати міжнародні санкції, забезпечує постачання товарів до РФ і прямий доступ до одного з основних союзників Москви — Ірану.

Але є ще одне пояснення — Вірменією керував і досі керує демократичний уряд, обраний народом після революції, яка скинула владу місцевого дружнього до Росії і глибоко корумпованого режиму. Ймовірно, залишивши Карабах напризволяще, Кремль хотів «покарати» бунтівливих вірменів за демократичну революцію, адже агресію проти інших країн після народних протестів РФ вже вчиняла — в Україні у 2014 році. Зрештою, й сам конфлікт в Карабаху свого часу почався за безпосереднього сприяння Москви.

З чого все почалося

Вірменія та Азербайджан, як і Україна, вперше проголосили свою незалежність після розпаду Російської імперії у 1918 році. Питання про те, кому належить Нагірний Карабах, виникло майже одразу, але вирішити його не встигли. За два роки після здобуття країнами Південного Кавказу свободи російська Червона армія захопила ці дві держави. Їх приєднали до новоствореного СРСР, а населений вірменами Нагірний Карабах вирішили затвердити у складі Азербайджанської Радянської республіки. 

Попри те, що влада Вірменської Радянської республіки неодноразово просила Москву передати регіон під контроль Єревану, Кремль відмовлявся. Натомість у складі Азербайджану створили Нагірно-Карабаську автономну область. Поки існував імперський контроль центрального московського уряду, суперечка навколо гірського регіону затихла, як, зрештою, і всі національні процеси в окупованих державах. Але незгода накопичувалася, а напруга наростала. Варто лише було СРСР втратити силу, а поневоленим народам підняти голови, як питання Нагірного Карабаху повернулося. У 1988 році, коли радянська імперія вже доживала останні роки, парламент Нагірно-Карабаської автономії почав вимагати передати їхні землі до складу Вірменії. 

Азербайджанці виступили проти і почався етнічний конфлікт. Не лише у спірному регіоні, але і в решті Азербайджану та у Вірменії почалися сутички між двома народами. Московські війська намагалися зупинити будь-який рух на місцях, тому вдалися до репресій, атакуючи цивільних людей і арештовуючи активістів, але це лише загострило ситуацію. А потім СРСР розпався. Азербайджан проголосив незалежність і скасував Карабаську автономію. У відповідь вірмени провели референдум і проголосили незалежність Нагірного Карабаху. У 1991 році почалася повномасштабна війна між Баку та Єреваном. 

Від Степанакерту до Ханкенді

Близько 30 тисяч людей загинули внаслідок першої війни за Нагірний Карабах. Сотні тисяч людей з обох сторін кордону були вимушені стати біженцями, тікаючи від бойових дій та погромів. Коли у 1994 році Вірменія й Азербайджан домовилися про перемир’я, війська Єревана повністю контролювали Нагірний Карабах, а з ним — ще й азербайджанську територію навколо нього, яка сполучала самопроголошену республіку із дійсними землями вірменської держави. Втім, Республіка Арцах не мала жодного визнання — увесь світ вважав її законною територією Азербайджану. Навіть сама Вірменія не визнала незалежність НКР, адже бажала офіційно взяти цю територію під свій контроль.

Але час ішов і ситуація змінювалася. Поки Єреван, який відкрито прагнув окупувати законно визнану азербайджанську територію, опинився у відносній ізоляції, Азербайджан нарощував сили. Влада в Баку зуміла заробити значні статки на продажі нафти — основного ресурсу, яким багата ця кавказька країна. Окрім того, зростала і сила Туреччини — головного союзника Азербайджану. У гірській місцевості Карабаху складно воювати, тож уряд азербайджанського диктатора Ільхама Алієва закупив новітні турецькі технології, передусім безпілотники, зокрема й відомі в Україні БПЛА Bayraktar TB2. Так справа дійшла до 2020 року, коли почалася нова війна. Цього разу перевага була на стороні військ Баку. 

Вірменська армія, яка залишилася приблизно на рівні 90-х років, не змогла чинити особливого опору. Азербайджанські солдати деокупували не лише території навколо Карабаху, але й одне з основних місць населеного вірменами регіону — місто Шуша. Після цього Баку встановило блокаду Нагірного Карабаху, закривши Лачинський коридор — єдиний шлях, який вів з цієї гористої місцини до Вірменії. Саме після цієї війни в регіоні розмістили російських «миротворців», але жодного опору блокаді вони не чинили. Так, коли у 2023 році Азербайджан почав свою останню наступальну операцію, вірменські сили вже не могли нічого протиставити. Столиця самопроголошеної НКР — місто Степанакерт, яке покинули майже всі його жителі, знову отримало азербайджанську назву — Ханкенді. 

Російська пастка для вірменів

Позиція Єревана як уряду країни-окупанта залишила його майже без союзників у світі. Серед безпосередніх сусідів Вірменії Азербайджан з Туреччиною були головними противниками, Грузія не могла і не хотіла підтримувати прагнення вірменської влади, адже і сама боролася з сепаратистськими рухами, підтримуваними Росією, та рухалася у напрямку євроатлантичної інтеграції. Лише Іран — південний сусід Вірменії, утримував з Єреваном досить близькі стосунки, побоюючись активності Азербайджану, бо ж значна частина іранської території населена етнічними азербайджанцями. Головним же союзником Вірменії стала РФ. Дві країни підписали низку угод і на вірменській території навіть розташували російську військову базу.

Певним чином саме Москва найбільше вигравала від конфлікту на південному Кавказі. Поки в регіоні залишалася нестабільність, Кремль міг виступати як своєрідний «миротворець», щоб міжнародна спільнота бачила його як головного гравця, який просуває цивілізовані дипломатичні підходи у нестабільному войовничому середовищі. Не можна сказати, що війна у Карабаху була організована Росією, зовсім ні. Вона виникла сама по собі між двома сусідніми народами. Але Москва, безумовно, вирішила нею скористатися. 

Ймовірно, саме для збереження контролю конфлікт в Нагірному Карабаху законсервували при створенні СРСР: не провели обмін населенням, як це комуністична влада зробила між Польщею та Україною, не змінили кордони, як московський уряд робив безліч разів із захопленими землями. Цілком можливо, що населений вірменами Нагірний Карабах навмисно об’єднали в окрему одиницю, яку залишили частиною Азербайджану, щоб у випадку втрати Москвою впливу між двома кавказькими країнами виникла війна, яка б їх ослабила і вирішити яку вони могли б, за задумом, лише за допомогою Росії. Власне, саме РФ постійно виступала головним посередником на перемовинах між Вірменією та Азербайджаном, які ні до чого не призводили. А поки ситуація у Нагірному Карабаху залишалася стабільно поганою, російські війська, а з ними й політичний і економічний вплив, продовжували займати своє значне місце на Південному Кавказі.

Поразка веде до змін

Навколо Нагірного Карабаху виникла абсолютно абсурдна ситуація: Вірменія — демократична країна, в якій народ активно вирішує свою долю, позбулася будь-якої можливості співпрацювати з демократичним світом через власні загарбницькі наміри. Натомість авторитарний режим в Азербайджані отримав усі можливості для збільшення власного впливу через співпрацю з Москвою для уникнення нею санкцій і одночасний продаж нафти західним державам, які після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну шукали нових джерел для закупівлі ресурсів.

Тепер ситуація почала змінюватися. Відколи у 2018 року внаслідок революції у Вірменії до влади прийшов прозахідно налаштований уряд Ніколо Пашиняна, Єреван став щораз більш критично ставитися до ролі Москви на Кавказі. Повне ігнорування російськими «миротворцями» своїх обов’язків тільки посилило цю тенденцію: Вірменія почала проводити військові навчання спільно зі США та ратифікувала Римський статут, за яким має легальне право заарештувати Путіна на вимогу Міжнародного кримінального суду, а Москва почала висловлювати Єревану погрози.

Сьогодні Вірменія все ще є далекою від близької співпраці з рештою демократичного світу, але завершення її загарбницьких намірів, спричинене масштабною поразкою в Карабаху, дає їй шанс на зміни. Росія все ще може активно загрожувати Кавказу — її напад на Грузію у 2008-му це підтверджує. Азербайджан вибудував сильну армію і союз з Туреччиною, тому його шанси на захист свого суверенітету є досить значними. А ось у Єревана залишається не так багато можливостей — рано чи пізно маленька християнська держава на межі мусульманського Сходу або прийде до західних структур, або житиме в умовах постійної боротьби за існування.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Reuters

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Гумдопомогу надсилають для відновлення стійкого електропостачання територій, які постраждали від війни. З початку повномасштабного вторгнення РФ Україна отримала з Азербайджану 10 вантажів допомоги для енергосектору, у складі якої 50 резервних електростанцій і 45 силових трансформаторів.

Найближчим часом вирушить наступна партія загальною вартістю 7,6 млн доларів. Це допомога, яку надають за розпорядженням президента Ільхама Алієва. 

Авторка: Марта Шийко

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Візит відбувся через кілька тижнів після того, як Азербайджан відновив контроль над регіоном. Наразі у Нагірному Карабаху залишилося від 50 до 1000 етнічних вірмен. Вірменія звинувачує Азербайджан в етнічних чистках через масовий виїзд вірмен з регіону. Азербайджан заперечує це, зазначивши, що вірмени можуть залишитися на території Карабаху, і пообіцяв відновити медичне обслуговування та деякі комунальні послуги.

Фото: slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Тим, хто летить в Азербайджан, необхідно мати з собою сертифікат про повну вакцинацію (дві дози, якщо вакцина Johnson&Johnson та Sputnik Light — одна). Підходить щеплення будь-якою вакциною від COVID-19. Також треба мати негативний результат ПЛР-тесту, зробленого не пізніше, ніж за 72 год до прибуття в країну. Тест на антиген не підходить. Всю інформацію про умови в’їзду на територію Азербайджану можна знайти на сайті для тих, хто збирається за кордон від Департаменту консульської служби України.

П’ять популярних туристичних місць Азербайджану

• Національний парк Гобустан — археологічний заповідник з печерними та наскельними малюнками.
• Старе місто — історичний центр Баку, внесений до спадщини ЮНЕСКО.
• Янар Даг — вапняковий пагорб, розташований недалеко від Баку. Особливістю є «вічний» природний вогонь, що горить на схилі пагорба.
• Центр Гейдара Алієва — сучасний мистецький комплекс із музеєм, розташований в Баку.
• Вулкан Гарасу — грязьовий вулкан. Цікавий факт: в Азербайджані найбільша кількість грязьових вулканів у світі — близько 350. 

Детальніше про популярні туристичні місця дивіться тут.

Фото: 34travel.me

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Заступник начальника Генштабу Тиран Хачатрян розкритикував слова прем’єра, що російські ракетні комплекси «Іскандер» — неефективні. Тому Пашинян звільнив його. Генштаб Збройних сил Вірменії розкритикував такий крок влади. Військовослужбовці вважають, що  Хачатряна звільнили з особистих причин, не враховуючи державних інтересів Вірменії. Тож вони закликали Пашиняна та його уряд піти у відставку.

Прем’єр відреагував на це у Facebook. Заяву він назвав спробою військового перевороту й закликав своїх прихильників виходити на Площу Республіки у Єревані. Пашинян назвав ситуацію в країні назвав «напруженою, але керованою», а заяву військових — емоційною реакцією. Політик заявив, що уже звільнив начальника Генштабу Оніка Гаспараяна, який вимагав його відставки. Як повідомляє «Радіо Азатутюн», від самого ранку в Єревані противники чинної влади проводять акції непокори та перекривають вулиці.

Цитата. «Прем’єр-міністр і уряд Вірменії відтепер не в змозі ухвалювати адекватні рішення у цій кризовій і доленосній для вірменського народу ситуації. Збройні сили Вірменії впродовж тривалого часу терпляче виносили «нападки», спрямовані на дискредитацію Збройних сил чинною владою, однак все має свої межі», — цитує заяву Генштабу «Кавказский Узел».

Довідка. Нагірний Карабах — це регіон, який у радянські часи входив до складу Азербайджанської РСР попри те, що там проживало багато вірменів. У 1988 році між вірменами та азербайджанцями спалахнув збройний конфлікт за контроль над цими територіями. Наприкінці 1980-х тамтешні провірменські сили за підтримки влади Вірменії взяли Нагірний Карабах під свій контроль. Відтоді триває збройний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном за ці території.

Дізнайтесь більше про ситуацію в Нагірному Карабасі:

• Що відомо про бойові дії у Нагірному Карабасі на кордоні Азербайджану та Вірменії. У регіоні Нагірного Карабаху, що на кордоні Азербайджану і Вірменії, 27 вересня відновилися бойові дії. Є загиблі й поранені серед цивільних і військових. У Вірменії, Азербайджані та невизнаній Нагірно-Карабаській республіці оголосили воєнний стан, сторони звинувачують один одного в провокації конфлікту. ЄС, НАТО, Україна та Росія закликають припинити військові дії.
• Кінець війни у Нагірному Карабасі. Вірменія, Азербайджан та Росія домовились про припинення війни у Нагірному Карабаху. У цей регіон введуть російських миротворців в регіон. Вірменія зобов’язалася передати частину територій Азербайджану.

Фото: hromadske.ua

Детальніше. Припинення вогню набуло чинності вночі 10 листопада. Миротворці збройних сил Росії уже вирушили в Карабах. Міністерство оборони Росії опублікувало кадри, на яких колони військової техніки їдуть на аеродром Ульяновська, звідки йде перекидання. До ранку вівторка у район конфлікту вилетіло вже вісім літаків з російськими військовими. Президент Азербайджану каже, що серед миротворців будуть також турецькі військові.

Про що домовилися?

• Азербайджан та Вірменія можуть провести обмін полоненими;
• біженці та переселенці повертаються на територію Нагірного Карабаху і прилеглих районів під контролем Верховного комісара ООН у справах біженців;
• розблоковуються всі економічні та транспортні зв’язки. Надалі країни мають домовитися про будівництво доріг, які об’єднають Нагірний Карабах та західні частини Азербайджану;
• Агдамський район і території, які утримує Вірменія, мають повернути Азербайджану до 20 листопада 2020 року. До 15 листопада Вірменія має повернути Азербайджану Кельбаджарський район, до 1 грудня — Лачинський район, але країна зберігає Лачинський коридор. Він має забезпечувати зв’язок Нагірного Карабаху з Вірменією;
• уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі та вздовж Лачинського коридору з’являться російські миротворці: 1960 військовослужбовців зі стрілецькою зброєю, 90 бронетранспортерів, 380 одиниць автомобільної та спеціальної техніки;
• російські миротворці з’являються одночасно з виведенням вірменських військ із зони бойових дій. Миротворці РФ будуть у регіоні 5 років з автоматичним продовженням терміну на ще 5 років, якщо жодна зі сторін за 6 місяців до закінчення терміну не заявить про намір припинити їхнє перебування.

Реакція сторін

Азербайджан. Президент країни Ільхам Алієв у звернення до народу сказав, що це рішення відповідає інтересам народів Азербайджану та Вірменії та оголосив його перемогою у карабаській війні.

Вірменія. Прем’єр країни Нікол Пашинян назвав це рішення болючим для себе і для країни, але переможеною Вірменію не вважає: «Це не перемога, але немає поразки, поки ти сам себе не визнав переможеним. Ми ніколи себе не визнаємо переможеними, і це повинно стати початком ери нашого національного згуртування, відродження. Ми повинні проаналізувати роки нашої незалежності, щоб спланувати наше майбутнє і не повторювати помилок минулого».

Зазначимо, що невдовзі після новини про підписання угоди у центрі Єревану (столиця Вірменії) почалися протести. Кілька тисяч людей зібралися на площі перед будинком уряду, вони прорвали оточення і увірвалися в будівлю. Мітингарі вважають цю згоду Нікола Пашиняна зрадою або навіть капітуляцією Вірменії. 

Нагірний Карабах. Глава цієї невизнаної республіки зазначив, що якби не ця угода, «ми б втратили весь Нагірний Карабах».

Коментар. Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос на своїй сторінці у Фейсбуці написав: «Азербайджан виграв війну і, скоріше за все, може виграти мир. Для цього треба лише піти на певні поступки і дати можливість зберегти обличчя своєму ворогу. Свого часу, після перемоги в першій карабаській війні, Вірменія відмовилася від компромісних варіантів, вирішивши забрати собі все, що вони захопили під час війни. Тобто це була класична ситуація win-lose. Наслідки цієї ситуації ми бачимо зараз на власні очі. Азербайджан зараз отримав все, що хотів, але разом з тим, проявив розсудливість і вийшов на формат, який наближається до ситуації win-win».

Контекст. Нагірний Карабах — це регіон, який у радянські часи входив до складу Азербайджанської РСР попри те, що там проживало багато вірменів. У 1988 році між вірменами та азербайджанцями спалахнув збройний конфлікт за контроль над цими територіями. Наприкінці 1980-х тамтешні провірменські сили за підтримки влади Вірменії взяли Нагірний Карабах під свій контроль. Відтоді триває збройний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном за ці території. І от він знову загострився 27 вересня 2020 року.

Азербайджан збив російський гелікоптер у Вірменії, є загиблі. У Вірменії із зенітного комплексу збили російський військовий гелікоптер Мі-24. Двоє військових з Росії загинули. Влада Азербайджану визнала, що це їхня армія, вибачилась перед Москвою та сказала, що готова виплатити компенсацію. Гелікоптер супроводжував колону 102 російської військової бази — вона розташована у Вірменії. Після влучання ракети гелікоптер втратив керування та впав у горах. Інцидент стався біля села Ерсах на півдні Вірменії неподалік кордону з Азербайджаном.

Що ще варто знати про бойові дії у Нагірному Карабасі?

• Нагірний Карабах: Вірменія евакуює людей зі Степанакерту після того, як Азербайджан взяв сусіднє місто Шуша. Людей з міста Степанакерт, що у Нагірному Карабасі, почали евакуювати до Вірменії. Евакуація почалася після того, як Азербайджан повідомив про взяття міста Шуша, яке розташоване на висоті над Степанакертом. Вірменія не визнає захоплення міста. Шуша — це одне з ключових міст у Нагірному Карабасі, воно розташоване за 11 км по трасі від столиці самопроголошеної республіки.
• Що відомо про бойові дії у Нагірному Карабасі на кордоні Азербайджану та Вірменії? У регіоні Нагірного Карабаху, що на кордоні Азербайджану і Вірменії, 27 вересня відновилися бойові дії. Є загиблі й поранені серед цивільних і військових. У Вірменії, Азербайджані та невизнаній Нагірно-Карабаській республіці оголосили воєнний стан, сторони звинувачують один одного в провокації конфлікту. ЄС, НАТО, Україна та Росія закликають припинити військові дії.

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: news.24tv.ua