Брати по нещастю?

Стосунки між Україною та Вірменією вже досить давно були напруженими. Воно і не дивно: Єреван був союзником Москви. Ця південнокавказька країна не підтримувала, але й не засуджувала агресію РФ проти України, а одного разу вірменські протестувальники навіть закидали українське посольство борщем, висловлюючи свою незгоду з політикою Києва, який підтримав Азербайджан. А підтримувати його було справою міжнародного порядку: все таки Вірменія окупувала частину території Азербайджану — населений здебільшого вірменами Нагірний Карабах. 

Україна була досить близькою з Азербайджаном. Ця країна виглядала наче брат по нещастю: держава, в якої сусід незаконно захопив частину території, так ще й з допомогою Росії. Азербайджан просто не міг не бути природним союзником України. Принаймні, з погляду самих українців.

Та було одне але. Вірменія — це демократична країна, остання влада в якій прийшла на посади внаслідок революції. А ось Азербайджан — спадкова диктатура, владу в якій тримає клан Алієвих. Саме цей момент став ключовим у тотальній зміні всього, що відбувається у гарячій геополітиці Південного Кавказу. Та з чого все почалося?

Хто кому «миротворець»

На високогірних перевалах стояли солдати у зелених формах. У них була військова техніка, зброя і завдання: слідкувати за порядком в регіоні, за тим, аби не розгорілась нова війна. То були російські «миротворці». А розташовувались вони на південних схилах Кавказьких гір. Кремлівські війська стояли там насправді століттями. Але саме ці, останні, офіційно не охороняли імперію і не завойовували іншу країну. Навпаки, вони мали захистити вірменів — своїх союзників, від азербайджанців. Принаймні так вони казали.

З погляду Баку, світової спільноти і міжнародного права, регіон Нагірний Карабах був і є частиною Азербайджану. Натомість місцеві вірмени, яких там була більшість і які в тому краї були корінним населенням, так не думали. Вони ще у 1991 році проголосили на своїй малій батьківщині ніким не визнану Республіку Арцах. Було це не без допомоги Вірменії, звісно. І не без відома Росії. Нагірний Карабах був спірним регіоном між Азербайджаном та Вірменією ще з початку 20 століття. Але тоді обидві країни захопила російська Червона армія і місцеві нації вже ніхто не питав. Карабах тоді приєднали до Азербайджану і зробили з нього автономну область.

Так усе залишалося до часу, коли почав розпадатися СРСР. Тоді міцна рука Москви ослабла і конфлікт відновився. Між вірменами й азербайджанцями знову почалися сутички. Для світу здавалося, що тільки Кремль утримував їх від війни. І не можна заперечити: воювали вірмени з азербайджанцями виключно з власної волі кожного з народів. Але вигравала від постійних війн на півдні Кавказу лише РФ. Поки Азербайджан не контролював свою територію, Москва тримала на ній свої війська. Їх називали «миротворцями», але за понад 30 років миру вони не досягли і конфлікт не вирішили, лиш його заморожували. Багато в чому це нагадувало їх попередників з Червоної армії, що приєднали населений вірменами край до Азербайджану, зробивши з нього бомбу уповільненої дії.

Поки російські солдати були в Карабаху, Баку мусило зважати на Росію аби була хоча б перспектива відновлення своєї територіальної цілісності. Але водночас від РФ залежала і Вірменія: допоки Єреван турбувала доля карабаських вірменів, лиш Кремль міг бути її союзником. Демократичний Захід не погодився з окупацією Карабаху, Туреччина — найнадійніший партнер Азербайджану, а всі інші країни у російську «сферу впливу» не бажали втручатися. Так ще й для цілого світу Росія довгий час виглядала єдиною «цивілізованою силою», яка утримує Південний Кавказ від війни і взаємних етнічних чисток. Та коли у 2023 році азербайджанські армії взяли Нагірний Карабах в облогу, захопили самопроголошену республіку, а практично всі місцеві вірмени були змушені тікати, російські «миротворці» просто стояли осторонь. Але чому?

Революція в Єревані

У 2018 році у Вірменії сталася революція. Почалася вона після виборів, коли оголосили, що прем’єром країни стане Серж Саргсян, який очолював Вірменію з 2008 року. Люди були обурені. Старий корумпований політик, який був близьким союзником Москви, вже їх не влаштовував. Настав час для громадянського спротиву. Почалися протести. І це спрацювало, Саргсяна скинули. Новим прем’єром країни став лідер протестувальників — Нікол Пашинян. Все виглядало, наче шанс на новий початок, на краще життя. Певним чином так і було. Але такий розвиток подій вкрай не сподобався Росії. 

Як уже було в Грузії та Україні, революції, які досягли успіху завдяки самопожертві громадянських суспільств, завдяки боротьбі за гідне життя, за дотримання прав і демократію, викликали в Москви агресію. Вочевидь російський авторитарний режим у Кремлі панічно боїться того, що протести можуть перекинутися на саму РФ. Зрештою, на початку 90-х у країнах соціалістичного табору вже були революції, а потім розпався СРСР. Та й зовсім нещодавно, під час арабської весни революції перекидалися з однієї країни на іншу, подекуди фізично знищуючи диктаторів. А тут таке ж відбувається просто біля Росії. Та навіть більше: на землях, які раніше належали Російській імперії. Кремль вважає сусідні незалежні країни своєю «зоною впливу», про що недвозначно свідчать російські війська на територіях суверенних держав. А тут революції.

Тепер країни, які в РФ не вважали справді незалежними, могли повністю вийти зі сфери її впливу. Чи стала б Росія жити від того гірше? Ні, але втрачати владу все ще не хотіла. Тому замість того, щоб стати більш привабливим союзником для своїх сусідів, Кремль обрав стару улюблену тактику — імперські війни. Для Москви війна — це можливість зупинити успіхи сусідів і здобути підтримку своїх громадян, а водночас і закрутити гайки сильніше. Це можливість попередити хоч які протести у себе, показавши, що буває за непокору. Грузія у 2008 році, Україна у 2014 та 2022 роках, введення військ в Казахстан менш як за два місяці до повномасштабного вторгнення до України. Можливо, якби більший успіх мали протести в Білорусі, Росія використала б свої війська і там. 

Але Вірменія була особливим випадком. У неї немає спільного кордону з РФ. Але є частина надзвичайно важливої для вірменів території, яка у своїй безпеці повністю залежить від Москви. Можливо, причиною бездіяльності російських «миротворців» в Нагірному Карабаху було бажання «покарати» вірменів за революцію. Можливо, Росія була надто затягнута у війну проти України, щоб щось активно робити ще й на Кавказі. Ймовірно, росіяни зрадили карабаських вірменів з обох цих причин одразу. Як би там не було, а Нагірний Карабах Кремль «віддав» назад Азербайджану. Тепер Баку виглядало значно більш вигідним і надійним союзником для Росії.

Дві диктатури…

З 2022 року РФ з Азербайджаном підписали союзницьку військово-політичну угоду, а також домовилися ділитися розвідданими. До того ж Баку активно будує нову залізницю, яка має сполучити Росію з Іраном — надійним союзником Москви, у якого вона закуповує дрони та ракети. У ситуації, коли Вірменія перестала бути вигідною РФ, Кремль знайшов в Азербайджану ще одну перевагу: газ. Звісно, в Росії безліч своїх корисних копалин, тому їй купувати кавказьке паливо не потрібно. Але їй треба якось продавати своє. 

Від початку російського повномасштабного вторгнення до України Захід наклав на Москву велику кількість санкцій, але особливо чутливим є те, що ЄС збирається повністю відмовитися від російського газу. Заробляти на паливі Кремлю дуже кортить і тут на допомогу прийшло Баку. Путін з Алієвим домовилися, що Азербайджан буде продавати російський газ під виглядом свого до Європи. Два авторитарні режими чудово знайшли спільну мову.

…і одна величезна помилка

Натомість Вірменія тепер намагається рухатися в напрямку Заходу. Нещодавно вірменський прем’єр заявив, що його країна скористається можливістю вступити до ЄС, якщо випаде така нагода. Перед цим вірменські військові проводили спільні навчання з американцями і вигнали зі своїх територій російських прикордонників, які до того там були. А також Вірменія «заморозила» свою участь в ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку — ред.) — російському аналогу НАТО. Та поки Вірменія залишається досить далекою від демократичного Заходу. Десятиліття союзництва з Росією і окупації території сусідньої держави мають наслідки, які швидко не минають. Захист Нагірного Карабаху дався Єревану дорогою ціною і ще й не мав успіху.

Звісно, для вірменів підтримка представників свого народу по сусідству була річчю принциповою. Вірменія — надзвичайно давня країна, що була на карті ще в часи до Римської імперії. Свого часу вона була могутньою силою і територія, підконтрольна вірменським правителям, простягалась аж до Лівану. Саме Вірменія стала першою країною, яка прийняла християнство як офіційну державну релігію — дуже інноваційна річ як на ті часи. Та все ж більшість історії вірмени провели в тіні сусідніх імперій. Перси, греки, римляни, візантійці, араби, турки — всі захоплювали вірменські землі. Востаннє Вірменію поділили між собою Османська імперія та імперський Іран. Потім іранську частину Вірменії завоювала Росія, а турки вчинили на своїй території геноцид вірменів — один з перших у кривавому 20 столітті. До речі, Туреччина досі не визнає своєї відповідальності за це. 

Після всіх цих випробувань вже незалежна Вірменія, набагато менша за своїх історичних попередників, дуже гостро реагувала на боротьбу Карабаху. І це була помилка, яка коштувала цій кавказькій країні десятиліть розвитку. Сьогодні ця помилка поставила Вірменію у вкрай небезпечну ситуацію, бо ж її сусіди — Туреччина, Азербайджан, Росія та Іран, ставляться до Вірменії не надто добре. І в Єревану нині майже немає підтримки демократичного Заходу. Колись Вірменія разом із Грузією цілком може стати крайньою точкою Заходу. Але цьому жорстоко опиратиметься Росія. І для цього ще треба багато працювати, не лише грузинам з вірменами, але й самому Заходу. Попереду на Кавказі безсумнівно буде ще багато перипетій. Та критичні зміни вже почалися.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Ash Haghighi/Pexels

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Остання війна

23 вересня 2023 року уряд Азербайджану оголосив про початок антитерористичної операції на території самопроголошеної Нагірно-Карабаської Республіки (НКР). Ця маленька ніким не визнана держава з’явилася ще у 1991 році на місці автономної області. Більшість населення у ній складали вірмени, які не хотіли бути частиною Азербайджану і боялися повернення військ Баку. Впродовж усього одного дня від початку операції армія Азербайджану розгромила самопроголошену країну. Понад сотня тисяч вірменів — а це майже все місцеве населення, покинуло свої рідні землі, тікаючи від азербайджанської армії у Вірменію. 1 січня 2024 року Республіка Арцах, як самі вірмени називали невизнану НКР, офіційно припинила своє існування.

Вірменія не мала жодної змоги і, як видається, бажання, втручатися у війну. Азербайджан — авторитарна держава, якою керує клан Алієвих, був сильнішим. Азербайджанська армія була модернізована за гроші, здобуті від продажу нафти, і підготована за участі Туреччини — найближчого союзника Баку, країни НАТО, яка є близькою азербайджанцям за історією та культурою. Перевірити могутність свого супротивника вірменам довелося у 2020 році: тоді відбулася друга війна за Нагірний Карабах, під час якої Азербайджан відвоював частину території, яку Вірменія окупувала кілька десятків років тому. Менша за територією й населенням і значно бідніша Вірменія, яку з двох сторін оточували супротивники, чітко зрозуміла, що не впорається у відкритій боротьбі за Карабах.

Сумнівний союзник

Тому вірмени звернулися до свого єдиного союзника — РФ. Москва розташувала на території Нагірного Карабаху «миротворців», які мали завадити кожній зі сторін проводити військові операції. Але коли Азербайджан почав наступ, російські військові не зробили абсолютно нічого. Вони просто залишалися осторонь і дивилися як вірмени — їхні традиційні союзники, втрачають все. Причини такої поведінки Кремля точно не відомі. Можливо, у розпал війни проти України Москва не мала як втручатися у ще один збройний конфлікт. Можливо, справа була в співпраці з урядом в Баку — Азербайджан є однією з країн, яка дозволяє Росії оминати міжнародні санкції, забезпечує постачання товарів до РФ і прямий доступ до одного з основних союзників Москви — Ірану.

Але є ще одне пояснення — Вірменією керував і досі керує демократичний уряд, обраний народом після революції, яка скинула владу місцевого дружнього до Росії і глибоко корумпованого режиму. Ймовірно, залишивши Карабах напризволяще, Кремль хотів «покарати» бунтівливих вірменів за демократичну революцію, адже агресію проти інших країн після народних протестів РФ вже вчиняла — в Україні у 2014 році. Зрештою, й сам конфлікт в Карабаху свого часу почався за безпосереднього сприяння Москви.

З чого все почалося

Вірменія та Азербайджан, як і Україна, вперше проголосили свою незалежність після розпаду Російської імперії у 1918 році. Питання про те, кому належить Нагірний Карабах, виникло майже одразу, але вирішити його не встигли. За два роки після здобуття країнами Південного Кавказу свободи російська Червона армія захопила ці дві держави. Їх приєднали до новоствореного СРСР, а населений вірменами Нагірний Карабах вирішили затвердити у складі Азербайджанської Радянської республіки. 

Попри те, що влада Вірменської Радянської республіки неодноразово просила Москву передати регіон під контроль Єревану, Кремль відмовлявся. Натомість у складі Азербайджану створили Нагірно-Карабаську автономну область. Поки існував імперський контроль центрального московського уряду, суперечка навколо гірського регіону затихла, як, зрештою, і всі національні процеси в окупованих державах. Але незгода накопичувалася, а напруга наростала. Варто лише було СРСР втратити силу, а поневоленим народам підняти голови, як питання Нагірного Карабаху повернулося. У 1988 році, коли радянська імперія вже доживала останні роки, парламент Нагірно-Карабаської автономії почав вимагати передати їхні землі до складу Вірменії. 

Азербайджанці виступили проти і почався етнічний конфлікт. Не лише у спірному регіоні, але і в решті Азербайджану та у Вірменії почалися сутички між двома народами. Московські війська намагалися зупинити будь-який рух на місцях, тому вдалися до репресій, атакуючи цивільних людей і арештовуючи активістів, але це лише загострило ситуацію. А потім СРСР розпався. Азербайджан проголосив незалежність і скасував Карабаську автономію. У відповідь вірмени провели референдум і проголосили незалежність Нагірного Карабаху. У 1991 році почалася повномасштабна війна між Баку та Єреваном. 

Від Степанакерту до Ханкенді

Близько 30 тисяч людей загинули внаслідок першої війни за Нагірний Карабах. Сотні тисяч людей з обох сторін кордону були вимушені стати біженцями, тікаючи від бойових дій та погромів. Коли у 1994 році Вірменія й Азербайджан домовилися про перемир’я, війська Єревана повністю контролювали Нагірний Карабах, а з ним — ще й азербайджанську територію навколо нього, яка сполучала самопроголошену республіку із дійсними землями вірменської держави. Втім, Республіка Арцах не мала жодного визнання — увесь світ вважав її законною територією Азербайджану. Навіть сама Вірменія не визнала незалежність НКР, адже бажала офіційно взяти цю територію під свій контроль.

Але час ішов і ситуація змінювалася. Поки Єреван, який відкрито прагнув окупувати законно визнану азербайджанську територію, опинився у відносній ізоляції, Азербайджан нарощував сили. Влада в Баку зуміла заробити значні статки на продажі нафти — основного ресурсу, яким багата ця кавказька країна. Окрім того, зростала і сила Туреччини — головного союзника Азербайджану. У гірській місцевості Карабаху складно воювати, тож уряд азербайджанського диктатора Ільхама Алієва закупив новітні турецькі технології, передусім безпілотники, зокрема й відомі в Україні БПЛА Bayraktar TB2. Так справа дійшла до 2020 року, коли почалася нова війна. Цього разу перевага була на стороні військ Баку. 

Вірменська армія, яка залишилася приблизно на рівні 90-х років, не змогла чинити особливого опору. Азербайджанські солдати деокупували не лише території навколо Карабаху, але й одне з основних місць населеного вірменами регіону — місто Шуша. Після цього Баку встановило блокаду Нагірного Карабаху, закривши Лачинський коридор — єдиний шлях, який вів з цієї гористої місцини до Вірменії. Саме після цієї війни в регіоні розмістили російських «миротворців», але жодного опору блокаді вони не чинили. Так, коли у 2023 році Азербайджан почав свою останню наступальну операцію, вірменські сили вже не могли нічого протиставити. Столиця самопроголошеної НКР — місто Степанакерт, яке покинули майже всі його жителі, знову отримало азербайджанську назву — Ханкенді. 

Російська пастка для вірменів

Позиція Єревана як уряду країни-окупанта залишила його майже без союзників у світі. Серед безпосередніх сусідів Вірменії Азербайджан з Туреччиною були головними противниками, Грузія не могла і не хотіла підтримувати прагнення вірменської влади, адже і сама боролася з сепаратистськими рухами, підтримуваними Росією, та рухалася у напрямку євроатлантичної інтеграції. Лише Іран — південний сусід Вірменії, утримував з Єреваном досить близькі стосунки, побоюючись активності Азербайджану, бо ж значна частина іранської території населена етнічними азербайджанцями. Головним же союзником Вірменії стала РФ. Дві країни підписали низку угод і на вірменській території навіть розташували російську військову базу.

Певним чином саме Москва найбільше вигравала від конфлікту на південному Кавказі. Поки в регіоні залишалася нестабільність, Кремль міг виступати як своєрідний «миротворець», щоб міжнародна спільнота бачила його як головного гравця, який просуває цивілізовані дипломатичні підходи у нестабільному войовничому середовищі. Не можна сказати, що війна у Карабаху була організована Росією, зовсім ні. Вона виникла сама по собі між двома сусідніми народами. Але Москва, безумовно, вирішила нею скористатися. 

Ймовірно, саме для збереження контролю конфлікт в Нагірному Карабаху законсервували при створенні СРСР: не провели обмін населенням, як це комуністична влада зробила між Польщею та Україною, не змінили кордони, як московський уряд робив безліч разів із захопленими землями. Цілком можливо, що населений вірменами Нагірний Карабах навмисно об’єднали в окрему одиницю, яку залишили частиною Азербайджану, щоб у випадку втрати Москвою впливу між двома кавказькими країнами виникла війна, яка б їх ослабила і вирішити яку вони могли б, за задумом, лише за допомогою Росії. Власне, саме РФ постійно виступала головним посередником на перемовинах між Вірменією та Азербайджаном, які ні до чого не призводили. А поки ситуація у Нагірному Карабаху залишалася стабільно поганою, російські війська, а з ними й політичний і економічний вплив, продовжували займати своє значне місце на Південному Кавказі.

Поразка веде до змін

Навколо Нагірного Карабаху виникла абсолютно абсурдна ситуація: Вірменія — демократична країна, в якій народ активно вирішує свою долю, позбулася будь-якої можливості співпрацювати з демократичним світом через власні загарбницькі наміри. Натомість авторитарний режим в Азербайджані отримав усі можливості для збільшення власного впливу через співпрацю з Москвою для уникнення нею санкцій і одночасний продаж нафти західним державам, які після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну шукали нових джерел для закупівлі ресурсів.

Тепер ситуація почала змінюватися. Відколи у 2018 року внаслідок революції у Вірменії до влади прийшов прозахідно налаштований уряд Ніколо Пашиняна, Єреван став щораз більш критично ставитися до ролі Москви на Кавказі. Повне ігнорування російськими «миротворцями» своїх обов’язків тільки посилило цю тенденцію: Вірменія почала проводити військові навчання спільно зі США та ратифікувала Римський статут, за яким має легальне право заарештувати Путіна на вимогу Міжнародного кримінального суду, а Москва почала висловлювати Єревану погрози.

Сьогодні Вірменія все ще є далекою від близької співпраці з рештою демократичного світу, але завершення її загарбницьких намірів, спричинене масштабною поразкою в Карабаху, дає їй шанс на зміни. Росія все ще може активно загрожувати Кавказу — її напад на Грузію у 2008-му це підтверджує. Азербайджан вибудував сильну армію і союз з Туреччиною, тому його шанси на захист свого суверенітету є досить значними. А ось у Єревана залишається не так багато можливостей — рано чи пізно маленька християнська держава на межі мусульманського Сходу або прийде до західних структур, або житиме в умовах постійної боротьби за існування.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Reuters

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Візит відбувся через кілька тижнів після того, як Азербайджан відновив контроль над регіоном. Наразі у Нагірному Карабаху залишилося від 50 до 1000 етнічних вірмен. Вірменія звинувачує Азербайджан в етнічних чистках через масовий виїзд вірмен з регіону. Азербайджан заперечує це, зазначивши, що вірмени можуть залишитися на території Карабаху, і пообіцяв відновити медичне обслуговування та деякі комунальні послуги.

Фото: slovoidilo.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Майже усі вірмени покинули Нагірний Карабах

Понад сто тисяч людей виїхали із невизнаної республіки у Вірменію після того, як Азербайджан відновив контроль над регіоном. Раніше кількість населення Карабаху становила близько 120 тисяч людей.

Місія ООН, яка прибула в регіон, повідомляє, що в Нагірному Карабаху залишилося не більше однієї тисячі вірменів. Таку масову втечу людей, які бояться насильства зі сторони Азербайджану, влада Вірменії назвала «етнічною чисткою».

Суд на Сейшелах арештував лідера опозиції за чаклунство

Чоловіка, який планує балотуватися на виборах президента країни у 2025 році, разом зі ще 7 людьми звинувачують у зберіганні предметів, потрібних для чаклунства, і в змові з метою чаклунства. Поліція стверджує, що цей арешт пов’язаний зі знайденням двох викопаних тіл на одному з кладовищ країни.

Опозиціонер звинувачення відкидає і називає їх політично вмотивованими. Чоловіка і решту звинувачених, крім одного іноземця, звільнили з ув’язнення під заставу.

 В Узбекистані арештовують місцевих блогерів

Низку блогерів, які випускають матеріали на суспільно-політичну тематику та декількох журналістів затримали в Узбекистані. Їх звинувачують у вимаганні, стверджуючи, що вони шантажували різні структури й організації результатами своїх розслідувань.

Велика кількість політичних коментаторів, письменників та журналістів виступили на захист затриманих. Президента Узбекистану, який прийшов до влади у 2016 в образі реформатора, звинувачують у намаганні обмежити свободу слова.

Нелегальних торговців органами, які продали понад 300 нирок, заарештували в Пакистані

Банда із восьми людей пересаджувала нирки від бідних людей багатим клієнтам за ціною до 120 тисяч доларів. Трансплантації проводилися у приватних будинках, часто без відома самих пацієнтів.

Як мінімум, три людини загинули внаслідок такого видалення органів. Лідера банди раніше уже затримували 5 разів за звинуваченнями у лікарській недбалості, але кожного разу його відпускали під заставу.

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Нагадаємо, 19 вересня Азербайджан розпочав антитерористичні заходи у Нагірному Карабасі для відновлення конституційного ладу. Наступного дня Азербайджан та Вірменія домовилися про перемир’я.

Фото: prm.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

З іншого боку офіційний Єреван та невизнана Нагірно-Карабаська республіка втрат не назвали. За оцінками Reuters, йдеться про цифру до 100 людей, зокрема цивільних.

Фото: politico.eu

 Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Китай засудив уйгурську професорку до довічного ув’язнення за «загрозу державній безпеці»

Учена, що спеціалізується на вивченні уйгурського фольклору та традицій, зникла 6 років тому. Тепер з’явилися повідомлення про те, що її засудили до довічного ув’язнення ще у 2018 році. Професорку звинуватили у «розколі» — сприянні відділенню від Китайської комуністичної партії та/або країни. Жінка є однією із понад 300 інтелектуалів, яких заарештувала китайська влада від 2016 року.

У Китаї масово переслідують та утискають уйгурів — тюркський мусульманський народ, який живе на північному заході Китаю. Близько 1,5 млн людей із цього 12-мільйонного народу відправили до так званих «таборів перевиховання». Люди, що втекли із цих таборів повідомляли про фізичне, психологічне та сексуальне насильство. З’являлися також повідомлення по те, що китайська влада масово насильно стерилізувала уйгурських жінок. 

Починаючи із 1990-х років, у регіоні проживання уйгурів виріс сепаратистський рух, що намагався сформувати незалежну уйгурську державу. Це спричиняло до конфліктів із владою і зрештою призвело до масштабних утисків зі сторони китайської влади. Декілька країн, включно зі США, Великою Британією, Канадою та Нідерландами, звинувачують Китай у вчиненні геноциду.

Тисячі вірменів втікають із Нагірного Карабаху у Вірменію

Майже 5 тисяч людей прибули у Вірменію із Нагірного Карабаху після того, як азербайджанське військо повернуло регіон під контроль Баку. До цього цей край, який є офіційно визнаною світом частиною території Азербайджану, не перебував під контролем уряду від початку 1990-х років.

Про плани евакуації місцевих жителів за супроводу російських миротворців повідомляла влада невизнаної Нагірно-Карабаської республіки (НКР). Відбулося це на фоні заяви прем’єр-міністра Вірменії, у якій він стверджував, що вірменам Карабаху загрожують етнічні чистки. 

У Великій Британії кава стала популярнішою за чай — дослідження

З понад 2 тисяч опитаних, 63% відповіли, що вони регулярно п’ють каву і лише 59% сказали те саме про чай. За період від серпня минулого року до серпня цього року британці купили майже вдвічі більше упаковок кави, ніж чаю. Втім, голова Асоціації чаю та настоїв Сполученого Королівства стверджує, що жителі Великої Британії все ще п’ють понад 100 млн чашок чаю щодня — це на 2 млн більше, ніж кількість чашок чаю.

Жінка в Австралії «атакувала» місцеву міністерку млинцем. Тепер її звинувачують у нападі при обставинах, які обтяжують покарання

Нападниця жбурнула покритий кремом млинець в обличчя головної міністерки одного з австралійських територій у момент, коли та залишала приміщення банку. Поліція висунула їй звинувачення, суд відбудеться 10 жовтня.

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

У Нагірному Карабаху досягли угоди про припинення бойових дій

Припинення вогню почалося із 13:00 за місцевим часом. Домовленості досягли за посередництва російського миротворчого контингенту, який розташовувався в Нагірному Карабаху від часу попередньої війни у 2020 році.

При цьому Міноборони Азербайджану зазначило, що «антитерористичні заходи» припинили за умови виведення вірменських підрозділів із території Азербайджану та розформування збройних формувань невизнаної Нагірно-Карабахської республіки (НКР), озброєння та важку техніку яких мають здати. Реалізувати ці умови мають у координації з миротворцями РФ. Питання ж «реінтеграції» регіону та забезпечення прав вірмен Нагірного Карабаху планують обговорити на зустрічі у місті Євлах 21 вересня.

Натомість прем’єр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що його країна не брала участі в розробці умов припинення бойових дій і що вірменських військових у Нагірному Карабаху немає ще з серпня 2021 року. За день до цього Пашинян заявляв, що Азербайджан проводить етнічну чистку. А відсутність активних дій щодо Нагірного Карабаху з боку вірменської влади викликала протести в столиці Вірменії, які вимагали відставки прем’єра.

Конфлікт у Нагірному Карабаху триває із 1988 року, коли місцева автономія, населена здебільшого вірменами, вирішила відділитися від Азербайджану і приєднатися до Вірменії. Це спровокувало дві війни між цими країнами: у 90-х, у якій гору взяла Вірменія, та у 2020-у, яку виграв Азербайджан. Мирної угоди не уклали й досі.

Студент з Гвінеї здобув право на безкоштовне навчання за подорож у понад 4 тисячі км велосипедом через Африку

Хлопець із західноафриканської країни мріяв навчатися в Університеті аль-Азхар у столиці Єгипту Каїрі, але у нього не було для цього коштів. Тож він вирішив відправитися до Єгипту на велосипеді. Загальна відстань подорожі становила понад чотири тисячі км.

Велосипедист проїхав через Малі, Буркіна-Фасо, Того, Бенін та Нігер і дістався Чаду за чотири місяці. Слід зазначити, що у частині із цих країн при владі перебувають військові хунти, а подекуди точаться громадянські війни. У Чаді люди заплатили за переліт до Каїру для хлопця. Університет аль-Азхар запропонував велосипедисту місце на курсі ісламознавства із повною стипендією за його рішучість.

69 людей у Нігерії ледь не засудили на 14 років ув’язнення за «гейське весілля»

Групу людей заарештували минулого місяця під час рейду поліції. Захід, в якому вони брали участь, поліція назвала «гейським весіллям». Щодо цієї ситуації міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch критикувала нігерійську поліцію за публічне проведення допиту щодо звинувачень перед ЗМІ.

Законодавство Нігерії забороняє одностатеві стосунки. За публічне вираження таких стосунків загрожує до 10 років в’язниці, а за укладення одностатевого шлюбу — до 14 років тюрми. Цього разу 69 затриманих суд зобов’язав випустити під заставу у понад 600 доларів США із кожного.

Пʼятеро людей у Гані судитимуть за організацію мітингу на підтримку ПВК «Вагнера»

Невелике зібрання людей, які розмахували російськими прапорами та були одягнені у футболки, брендовані символами ПВК «Вагнера», відбулося ще 13 серпня у ганійському місті Такораді. Відбулося це за 10 днів до смерті лідера російських найманців Пригожина в авіакатастрофі. Поліція африканської країни підтвердила, що арештованих людей судитимуть, але які саме звинувачення їм виставили, поки не повідомляють.

ПВК «Вагнера» набирає значної сили у ряді країн Африки в останні місяці. Російські найманці співпрацюють із рядом диктаторів та військових хунт, фокусуючись на країнах, що пережили перевороти та/або мають внутрішні військові конфлікти. Як плату за свої військові послуги, «вагнерівці» перебирають контроль над видобутком золота та інших цінних копалин у регіоні. Гроші від цих операцій є важливою складовою доходу російської влади.

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Азербайджан почав «антитерористичні заходи» в населеному вірменами Нагірному Карабаху

Міністерство оборони країни заявило, що робить це з метою наведення конституційного ладу в Азербайджанській Республіці. Іншими цілями операції Міноборони назвало також припинення провокацій, роззброєння та виведення формувань збройних сил Вірменії з території Нагірного Карабаху, нейтралізація вірменської військової інфраструктури, гарантування безпеки мирного населення та азербайджанських військовослужбовців. Місцеві ЗМІ повідомляють, що Азербайджан закрив повітряний простір для російських військових літаків.

Азербайджансько-вірменський конфлікт у Нагірному Карабаху триває із 1988 року. Тоді цей регіон, який був автономною областю в складі Азербайджану і більшість населення у якому становили вірмени, заявив про свій вихід зі складу Азербайджанської РСР і вхід до складу Вірменської РСР, а згодом — про створення окремої Нагірно-Карабахської республіки (НКР). 

Після цього між Азербайджаном та Вірменією спалахнула війна. Вірменія за підтримки Росії окупувала Нагірний Карабах та сім прилеглих до нього районів Азербайджану, вийшовши переможцем в угоді про припинення вогню в 1994 році. Втім, бойові дії після цього періодично відновлювалися. У 2020 році вони перейшли у нову повноцінну війну, в результаті якої Азербайджан відвоював 40% території невизнаної НКР. Мирної угоди не уклали і досі.

Від часу припинення вогню в регіоні розташовуються також російські миротворці. Від грудня минулого року Азербайджан встановив блокаду Нагірного Карабаху. Окремо Міноборони Азербайджану заявило про те, що армія країни піддавалася обстрілам зі сторони збройних сил Вірменії.

Україна подає в суд на Польщу, Угорщину та Словаччину

Український уряд подав позов до Світової організації торгівлі (СОТ) через заборону, яку ці країни наклали на імпорт українських харчових продуктів. Україна називає ці обмеження порушенням міжнародних зобов’язань зі сторони країн-сусідів. Водночас прем’єр-міністр України заявив, що в разі, якщо заборони не скасують, Київ ухвалить рішення про заборону імпорту певних категорій товарів з Польщі та Угорщини.

Від початку повномасштабного вторгнення РФ порти України на Чорному морі перебувають під блокадою. Саме море було основним шляхом експорту української агропродукції, тож таке обмеження спричинило до значних збитків українських фермерів та до загрози голоду у світі. Певний час діяла так звана «зернова угода», за якою кораблі із українським зерном могли проходити спеціальним коридором. Але РФ односторонньо вийшла із неї.

Основним шляхом експорту в такій ситуації стали сухопутні коридори в Європу. Втім постачання великої кількості української агропродукції викликало незадоволення і протести фермерів у Польщі, Угорщині, Словаччині, Болгарії та Румунії, які заборонили її постачання. Ці рішення пішли у розріз із політикою ЄС, в якому рішення щодо агровиробництва приймається виключно спільно.

У процесі переговорів Єврокомісія встановила обмеження щодо української продукції для цих країн до 15 вересня. У п’ятницю Єврокомісія вирішила не продовжувати заборону, із чим погодилася Румунія та Болгарія, але Угорщина, Польща та Словаччина відмовилися виконувати це рішення в односторонньому порядку. Саме це викликало обурення і позов до СОТ зі сторони України. При цьому транзит українського зерна через ці країни на ринки інших країн досі дозволений.

Біженця з Білорусі судитимуть в Швейцарії за участь в організації «зникнення» білоруських опозиціонерів

Юрія Гаравського, колишнього білоруського спецпризначенця, заарештували після того, як він зізнався в інтерв’ю у тому, що він був частиною підрозділу, який викрадав і вбивав противників Лукашенка. Чоловік втік у Швейцарію у 2018 році. шукаючи притулку.

Йдеться про зникнення трьох людей — колишнього міністра внутрішніх справ Білорусі Юрія Захаренка, політика Віктора Гончара та бізнесмена Анатолія Красовського у 90-х роках. За свідченнями спецпризначенця, їх викрали із вулиць Мінська, вивезли за місто та застрелили. Винним у цих злочинах він називає свого командира Дмитра Павличенка, який ці звинувачення відкидає.

 Маск планує зробити Твіттер платним для всіх

Про це власник соцмережі, тепер відомої під назвою X, повідомив під час зустрічі з прем’єром Ізраїлю Беньяміном Нетаньяху. Мільярдер стверджує, що це допоможе побороти використання ботів (автоматичних акаунтів) в Твіттері. Станом на сьогодні Твіттер бере гроші тільки за підписку на сервіс X Premium, який відкриває доступ до різноманітних додаткових переваг, таких як галочка підтвердження облікового запису.

Сьогодні Твіттером послуговуються 550 млн користувачів щомісяця, які публікують до 200 мільйонів постів щодня. Основним джерелом доходу цієї платформи є реклама і рівень заробітку від неї знизився на 60% останнім часом. Причиною цього Маск називає бойкот рекламодавців, спричинений їхніми переживаннями щодо його лідерства і управління неприйнятним та ворожим контентом на ній.

Саме про свободу слова та антисемітизм говорили на зустрічі Маска з Нетаньяху, хоча офіційною темою дискусії були технології та штучний інтелект. Раніше платформу Х звинувачували в недостатніх зусиллях по боротьбі із расистськими висловлюваннями.

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики