24 лютого — Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. У нашій країні запровадили воєнний стан. За 2 дні до цього РФ визнала «незалежність» терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР».

Україна подала заявки на вступ до ЄС та НАТО. 28 лютого, за 4 дні після початку повномасштабного вторгнення, Україна подала заявку на вступ до Євросоюзу за спеціальною спрощеною процедурою. До Євроатлантичного альянсу Україна подала заявку на вступ у пришвидшеному порядку 30 травня. 

PayPal запрацював в Україні. Платіжна система повноцінно запрацювала у нашій країні 17 березня. Тепер можна робити покупки в інтернеті, перераховувати кошти та виводити гроші на українські банківські карти.

Україна перемогла на Євробаченні. Цьогоріч нашу країну на пісенному конкурсі в Турині презентував гурт «Kalush Orchestra» з піснею «Стефанія». Вони отримали 192 балів від журі та 439 балів від глядачів. 

Подвиг героїв Азовсталі. Бійці «Азову», Нацгвардії та інших підрозділів 86 днів героїчно обороняли Маріуполь та комбінат «Азовсталь», відволікаючи російські війська від просування територією України. 20 травня українська влада віддала наказ припинити оборону Маріуполя та зберегти життя бійців.

Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію. «За» документ 20 червня проголосували 359 депутатів. Суть конвенції — запобігати всім формам насильства проти жінок, підтримувати рівність між жінками й чоловіками. На ратифікації цього документу тривалий час наполягали ЄС і Рада Європи.

Українці зібрали 600 млн гривень за 3 дні на «Байрактари». Збір проводили Сергій Притула та Ігор Лаченков 22-24 червня. Ціллю було 500 млн грн за тиждень, але її вдалося перевиконати. Компанія Baykar подарувала Україні три ударних безпілотники. А за кошти, які зібрали українці, фонд Сергія Притули купив супутник ICEYE та доступ до бази даних знімків сузір’я супутників компанії ICEYE на рік.

Єлизавета ІІ померла. У віці 96 років 8 вересня померла королева Великої Британії — монарх, яка була на престолі держави найдовше за будь-кого за всю історію. Для багатьох вона стала справжнім символом стабільності у світі, що швидко змінюється: більшість сучасних британців не бачили жодної іншої монаршої особи при владі. Єлизавета ІІ правила Великою Британією найдовше в історії — 70 років.

Суд у справі МН17: трьох обвинувачених засудили до довічного ув’язнення. Окружний суд Гааги засудив Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), Сергія Дубинського та Леоніда Харченка до довічного ув’язнення. Суд визнав, що територію самопроголошеної «ДНР» на момент збиття літака контролювала РФ.

Фото: crimea.suspilne.media

Разом з Мстиславом Черновим та продюсеркою Василісою Степаненко вони стали єдиними представними міжнародних медіа в Маріуполі. Малолєтка задокументував руйнування пологового будинку в місті. Працював і в інших гарячих точках фронту.

Фото: 15min.lt

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

Опублікували програми на порталі нормативних актів, їх створили для початкової, основної та середньої загальної освіти. Програми будуть обов’язковими для державних та приватних шкіл з наступного навчального року — повідомляє видання «Медиазона».

Наприклад, для старшокласників, в курс історії Росії додали «державний переворот 2014 року» в Україні, «воз’єднання Криму і Севастополя з Росією», «гуманітарну підтримку «ДНР та ЛНР», «спеціальну воєнну операцію» і «санкції США та їхніх союзників».

У програму основ безпеки життєдіяльності внесли модуль «основи протидії екстремізму і тероризму», де школярам розкажуть про передбачені у Кримінальному кодексі покарання. Також в модулі обговорюватимуть «деструктивні молодіжні субкультури та екстремістські об’єднання», «праворадикальні групування нацистського напряму» та «ліворадикальні угрупування».

Інший модуль включатиме «елементи початкової воєнної підготовки». У його межах вивчатимуть правила стрільби з автомата Калашникова АК-74, принципи дії ручних гранат Ф-1 і РГД-5, а також першу допомогу в бою.

Програми почали розробляти восени, після того, як Держдума ухвалила закон про «єдині стандарти вивчення гуманітарних предметів».

Фото: pexels.com

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в інтерв’ю «The Economist» розповів, що росіяни готують близько 200 тисяч нових солдатів. За його словами, вони знову підуть на Київ. Проте аналітики Інституту вивчення війни переконані, що цей наступ навряд чи буде більш успішним, ніж попередній. «Збройні Сили Росії сильно деградували і не мають бойової потужності, яку мали, коли РФ спробувала і провалила свою повномасштабну спробу захопити Київ у лютому 2022 року», — заявили аналітики ISW. 

Тим часом, Україна значно наростила свій потенціал для боротьби з ворогом. «Українські війська підготували значні оборонні укріплення на півночі країни і зараз краще підготовані до оборони, ніж у лютому. Місцевість поблизу білорусько-українського кордону не сприяє веденню маневреної війни, а можливі шляхи вторгнення з Білорусі до Києва пролягають через вузькі місця в Чорнобильській зоні відчуження, які українські війська вже навчилися захищати», — пояснили аналітики.  

Вони також додали, що Росія не змогла встановити перевагу в повітрі та значно вичерпала свій арсенал високоточних боєприпасів.

Фото: Генштаб ЗСУ

«Дефіцит потужності в енергосистемі все ще значний. Його причина — як суттєві пошкодження об’єктів генерації, так і енергетичної інфраструктури в результаті восьми хвиль російських ракетних атак. Аварійно-відновлювальні роботи тривають по всій Україні у високовольтних та розподільчих мережах, на електростанціях. Втім, погодні умови (обледеніння проводів, дощ зі снігом) негативно впливають на стан високовольтних та розподільчих мереж та ускладнюють ремонтні роботи. У деяких регіонах ремонтні роботи ускладнюють також обстріли російських військ» — кажуть в «Укренерго».

І додають, що через це не варто очікувати покращення ситуації навіть на вихідні дні, коли споживання електроенергії традиційно знижується.

Фото: Херсонська ОВА 

На території єпархій знайшли «прокремлівську» літературу, російські паспорти, документи окупованих адміністрацій та терористичних організацій «л/днр». 

В Успенському соборі виявили  ікони, викрадені росіянами з будинку почесного консула Литовської Республіки під час окупації Херсону. А також перепустки, виписані на ім’я «федерального советника военно-гражданской администрации РФ».

Також з’ясували, що місцевий настоятель був у кремлівській залі під час оголошення анексії чотирьох українських регіонів. Але священник з російськими воєнними втік до тимчасово окупованих районів півдня України.

В інших монастирях знайшли прапор «новоросії», тексти молитов за країну-агресора та «підручники», в яких вихваляють кремлівський режим. Крім цього, викрито колишніх злочинців, які підтримують зв’язок з Росією. Наразі контакти перевіряються. 

За знайденими фактами почали кримінальне провадження за ч. 2 ст. 111 (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану) Кримінального кодексу України.

Фото: ssu.gov

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики 

Авіація Сил оборони протягом минулої доби завдала 26 ударів по ворогу, збила 17 ворожих безпілотників. Про це повідомив Генштаб у ранковому зверненні.

Вночі 7 грудня росіяни обстріляли Дніпропетровщину з «Ураганів» та важкої артилерії. Через це пошкоджені приватні будинки, магазини, газопроводи. Водночас захисники збили усі 8 безпілотників ворога. Про це повідомив голова тамтешньої ОВА Валентин Резніченко.

Україна може повернутися до планових графіків вимкнення електроенергії вже цього тижня, якщо не буде нових обстрілів. Про це заявив голова правління «Укренерго» Володимир Кудрицький.

Норвегія передасть близько 14,5 мільйонів євро до Місії військової допомоги ЄС, яка тренує та оснащує українських військових. Про це повідомили в Раді Євросоюзу.

Німеччина не передаватиме Україні системи протиповітряної оборони Patriot. Про це повідомив міністр оборони Польщі Блащак. Він заявив, що «розчарований таким рішенням». Зараз триває підготовка до розміщення установок у Польщі.

Міністр оборони Олексій Резніков заявив, що наразі немає потреби у проведенні додаткової хвилі мобілізації в Україні. А міністр внутрішніх справ Монастирський зазначив, що на блокпостах не вручатимуть повісток. 

Фото: slovoidilo.ua

Національні збройні сили почали формуватися ще на початку минулого століття. Першим таким військовим формуванням вважають Українських січових стрільців. Вони мали національну символіку, власну форму та систему відзнак. Офіційною мовою була українська.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про військові формування в Україні», якою поклала початок функціонування Збройних сил як важливого державного інституту. 

Сьогодні до складу Збройних сил України входять Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-морські сили, Сили спеціальних операцій, Десантно-штурмові війська та інші підрозділи допоміжного характеру.

1 лютого 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про зміцнення обороноздатності України. Чисельність Збройних сил зросла на 100 тисяч осіб. 

З 24 лютого всі види військ протистоять повномасштабному російському вторгненню в Україну. 

Слава ЗСУ! 

Авторка тексту: Маргарита Нікітіна

Фото: Слово і діло 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Який твій найкращий спогад із дитинства до війни?

Найулюбленішою справою тоді був футбол. Я й досі є фанатом футбольного клубу «Шахтар». З 2010 року почав вболівати й відвідувати матчі на стадіоні «Донбас Арена». Навіть пам’ятаю, що був рівно на десятьох матчах, а одного разу навіть виходив на стадіон як супровід футболіста. 

Дуже яскравий спогад – це Євро-2012. Я жив недалеко від стадіону, тому пам’ятаю перекриті вулиці, купу туристів, іноземців, різні прапори — одне величезне свято протягом цілого місяця. Запам’ятався момент, коли я зустрівся з вболівальниками збірної Англії, які зі мною фотографувалися. Я тоді був одягнений у футболку з написом Шевченко, й це був дуже милий момент. Узагалі всі спогади, пов’язані з футболом, — це для мене символ довоєнного Донецька й часів, коли він процвітав.

Яким було ставлення однокласників до твоєї проукраїнської позиції, і чи вільно ти про неї говорив?

Якщо говорити про ставлення у школі, то можу виділити кілька етапів.

Перший — з лютого по травень 2014 року. Тоді ще не почалися бойові дії, не було так званої «днр», були просто сепаратистські рухи. Під час цього періоду я вже почав відчувати неприязнь серед своїх однокласників. У них з’явились георгіївські стрічки й наклейки «днр». Такі атрибути були у мого майбутнього друга, адже його батько був сепаратистом й змушував їх носити. Одного разу класна керівничка насварила мене за зірвану у дівчинки георгіївську стрічку з рюкзака.

Другий етап — з травня по жовтень 2014 року. Школу закрили через дуже сильні обстріли, постійно вибухали склади з боєприпасами, не було світла й води. Коли я повернувся в школу, то вже існували «днр» і їхні сформовані заклади освіти. Так вийшло, що 4 клас я закінчив під українським прапором, а вже в жовтні пішов в ту саму школу під прапором «днр». Тоді 70% моїх однокласників поїхали. Із двадцяти восьми нас залишилося тринадцятеро. На мою думку, більшість людей, які мали проукраїнські погляди, виїхала, а залишились ті, хто толерували захоплення міста. Стало складніше, бо всі навколо були проросійськими, а я — ні.

І останній період — від жовтня 2014 року по травень 2021. Процес примирення з ситуацією. Спочатку я протестував: малював герби України на сторінках підручників, тож моїх родичів постійно викликали до школи, а вчителі погрожували проблемами. Пам’ятаєш, в кожному українському підручнику на перших сторінках були прапор, герб і гімн? Їх виривали або ж заклеювали, а я відклеював. Таким був мій своєрідний прояв дитячого протесту. 

Одного разу однокласники побили мене за мою проукраїнську позицію. А ще нас часто змушували брати участь у маршах з прапорами та георгіївськими стрічками: я робив це, проте ховався від камер й принципово не носив стрічку, бо не люблю й не визнаю «днр». 

Як тобі вдалося під постійним впливом пропаганди не зрадити себе?

Я просто пам’ятав: під час Євро-2012 люди ходили з українськими прапорами, а я — у формі збірної України. Ще закарбувалося, як у класної керівнички до початку всіх подій була традиція вмикати гімн України на деяких уроках, ми співали його разом. Проте потім вона перейшла на сторону «днр» і почала підтримувати сепаратистів.

Працював асоціативний зв’язок, що заклав певний фундамент, а вже відштовхуючись від нього, я бачив, як погіршується ситуація в місті й падає рівень життя. Я був дитиною, але ж розумів, що люди з автоматами — це погано, немає води і світла – це теж погано. А чому погано? Бо прийшли люди з автоматами. Опісля я почав все більше і більше розкладати в голові події, тож з віком лише підкріплював власну протестну позицію. 

Я, звісно, потрапив під певну русифікацію, адже майже не знав української, слухав російські пісні, розмовляв російською, мав друзів з Росії. Не можу сказати, що мене оминув цей вплив.

Розкажи про найяскравіший спогад прояву несправедливості окупаційної влади?

Зараз усе набагато гірше, аніж було тоді. Моя взаємодія з окупантами відбувалася саме через школу. Учнів змушували ходити як масовку на різні зібрання й дивитися пропагандистські фільми. На початку війни бойовики забирали речі й машини просто на вулиці — так розповідав дідусь. Могли забрати авто просто через те, що воно здавалося занадто розкішним для простого народу. 

Грабували квартири, заселялися в пусті. Після вбивства Захарченка прийшов Пушилін і почалася націоналізація всіх підприємств за принципом «вали звідси, або ми все й так заберемо». Нав’язування, пропаганда, тиск, змушування — от мої головні спогади про окупантів.

Чому твоя родина вирішила залишитися в окупованому Донецьку?

Моя сім’я розділилася. Старша сестра на той момент підтримувала сепаратистів і толерувала їхні дії. У неї з’явився хлопець з міста, яке постійно було під обстрілами. Він частково на неї вплинув. Вона працювала в досить великому магазині, який теж постійно був під обстрілами, й дійсно вважала, що це все чинить Україна. Це — проросійська частина моєї сім’ї. 

Я й мій дідусь — проукраїнська. Бабуся мала більш нейтральну позицію. Було багато конфліктів через це, але згодом бабуся дуже захворіла, тож гроші йшли на її лікування. Потім сестра зі своїм хлопцем виїхала, а бабуся — померла. Я залишився з іншою сестрою і дідусем. Згодом, вже у 2021 році, моя сестра з проросійськими поглядами розчарувалась у сепаратистах. І саме наприкінці закінчення школи назріло питання виїзду. Я принципово хотів вчитися лише в Україні.

Як тобі вдалося виїхати? 

На той момент було легше. Уже тоді ходили плітки про мобілізацію, відсутність можливості виїхати, але це було на рівні чуток. Ми зібрали стільки речей, скільки могли, найняли спеціальну людину. На окупованих територіях існує така каста «підприємців», які займаються перевезеннями. Возять із Донецька по всьому світу, дорого, проте куди завгодно: Москва, Тула, Петербург, Мінськ, Київ, Варшава, Таллін, Львів, Одеса, Рим, Париж — і це все одна людина. 

Із 2019 по 2020 у нас через блокпости Новоазовськ, Оленівка можна було легко виїхати з території «днр» на неокуповану територію України. Я так їздив до своєї мами, яка залишалася в селі на українській території ще з 2014 року. Ходили рейсові автобуси, які довозили з Донецька до блокпоста, далі переходив пішки, а там забирав інший автобус. У цілому можна було вранці поїхати в Україну, а ввечері з України повернутися. Єдине — черга на блокпості. 

Потім сепаратисти почали обмежувати людей та унеможливлювати виїзд. Окупанти перекрили шляхи в Україну й виїхати можна було лише через Росію. Ми найняли таку людину за 30 тисяч рублів, тоді це — десь 13-15 тисяч гривень. За те, що перевезуть сім’ю з Донецька в Україну. Перед російським кордоном придумали легенду, що їдемо навідати тітку в Ростові, адже таке запитують.

У водія на території «днр» і Росії були номери «днр», а перед українським кордоном на пункті Чорткове-Милове водій поставив українські. Дев’ять годин ми стояли на кордоні України, адже нас вважали тими, хто незаконно перетнув кордон. Треба було отримати три талони для розмови з СБУ. Можливо, це правильна система, але дуже-дуже довготривала. Я мав документи ЗНО, адже екстерном закінчив дистанційно українську школу. Завдяки цьому зміг виїхати без штрафу. Сестра поїхала через Харків в Одесу, а я поїхав в Донецьку область. 

Крім українського свідоцтва, я маю ще одне про закінчення школи в «днр». Його зберігаю як пам’ятку про те життя, а не як документ. Ще є додаток із оцінками. Найбільше там дивує «Урок громадянства й духовності Донбаса». Половина уроку — про «дідів», а інша про те, яка «днр» класна і яка Україна жахлива. 

Чи підтримуєш контакти з друзями/рідними з Донецька?

Спілкуюся з дідусем, поки є зв’язок. Через інтернет, бо українського мобільного зв’язку там немає. Домовилися, що спочатку виїдемо ми, а потім через деякий час, можливо, кілька років, виїде й він. Однак почалося повномасштабне вторгнення, і зараз виїхати звідти ще проблематичніше, ніж було раніше. 

А ще там залишився мій найкращий друг і один знайомий. Один притримується близьких мені поглядів, тож спілкуємося вільно з урахуванням його безпеки, а інший — нейтральних, тому найчастіше говоримо про побутові речі. Донедавна був ще один друг, проте після початку повномасштабного вторгнення ми припинили спілкування через різні погляди. 

Яким ти бачиш свій Донецьк через п’ять років?

Я не політичний експерт, але в цілому, відштовхуючись від власних мрій, я хотів би бачити Донецьк звільненим та проукраїнським. Це — найголовніше. З усіма комунальними проблемами, соціальними конфліктами й благами будемо розбиратися з часом. Хочу, щоб проукраїнські донеччани, такі як я, повернулися й показали, як і в 2014 році, свою позицію. Тоді 10 тисяч містян вийшли в центр міста на проукраїнську акцію «Донецьк — це Україна», а ми весь цей час просто працювали з умовного підпілля й чекали моменту. 

Що найбільше мріяв зробити, коли опинився на неокупованій території?

Мені дуже хотілося мати прапор, бо я не міг повірити, що я врешті в Україні. Спочатку з мамою я поїхав оформлювати документи до Вугледара, компактного містечка серед полів. Тішився кожному стягу на стовпі, українській символіці, гривням. У пошуках свого прапора сходив до кількох магазинів, але знайшов лише в магазинчику з канцелярією. Купив один маленький і один великий усього за 30 грн. 

Це звичайний великий синьо-жовтий прапор. Він насправді дуже неякісний (це я вже як колекціонер прапорів говорю), але це важлива мені річ та щемлива історія. Тоді я міг його тримати й знав, що мене за це не вб’ють. А після долі Вугледара сьогодні він став ще більше символом сили Донбасу. Бережу його й навіть за мільйон не продам, хоч і придбав за 30 гривень. 

Вірю, що саме цей неякісний прапор привезу у Вугледар, пройдусь там, а згодом привезу в Донецьк і повішаю на своєму будинку. Це буде найкраще завершення його історії, а поки він чекає свого часу. Вірю. 

З героєм поспілкувалися Вікторія Васильченко та Іванна Галащук

Фото: з архіву Романа

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики