Про що ролик? У ньому чоловік питає друга, як йому влаштувати сина працювати на завод, щоб той отримав бронювання. Він зазначає, що приятелеві пощастило, бо в нього донька. На це батько військової відповідає: «А моя в “Азові”». 

Цитата. «Так, тато завжди вірив, що його донька виросте сильною. Але навіть не уявляв наскільки», — написали в бригаді.

Контекст. Цього тижня 12-та бригада Національної гвардії України «Азов» запустила нову рекламну кампанію. У відео знялися не актори, а рідні військових — мати Людмила Кузьменко та дружина Юлія Лободюченко. Вони говорять фразу «А мій в “Азові”» у розмові з подругами, чиї чоловіки шукають способів, щоб їх не мобілізували. Частина глядачів підтримала меседж, інші розкритикували такий підхід до рекрутингу.

Що подобається в рекламі? Письменник, перекладач і військовий Остап Українець вважає, що реклама бездоганно враховує цільову аудиторію. На його думку, відео мало стати джерелом підтримки для одних і провокацією для інших. 

Графічна й диджитал-дизайнерка та дружина військового Олександра Корчевська написала, що кампанія «А мій в “Азові”» зачіпає тих, хто усвідомлює власну пасивність. Вона сприймає відео як дзеркало для суспільства та спосіб осмислити спільну провину через медіа.

За що критикують? «Суспільне Культура» у своєму матеріалі зазначає, що деякі українці вважають, що реклама романтизує війну, інші критикують участь цивільних у відео для рекрутингу. Негативні відгуки також з’явилися серед дружин полонених і безвісти зниклих військових. 

Фото: Скриншот з реклами 12-ої бригади Національної гвардії України «Азов»

Де і коли? З 23 по 26 січня у Києві у креативному просторі MacPaw Space за адресою вулиця Велика Васильківська, 100. 

Хто організовує виставку? ГО «Землячки» — організація, яка займається забезпеченням жінок-військових: формою, бронезахистом та необхідною амуніцією. Від березня 2022 року команда закрила понад 15 000 індивідуальних запитів від захисниць.

Фото: armyinform

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Жінки складають 5,3% саме військовослужбовців Сил оборони, зокрема:

• офіцерський склад — 7709 (6,6 %);
• сержантсько-старшинський склад — 11 732 (6,6 %);
• солдати — 22 704 (4,4 %);
• курсанти — 1334 (18,1 %).

У Міноборони зазначають, що нині на полі бою в Україні ми маємо «найбільшу кількість жінок в новітній світовій історії». «Вони проявляють себе не лише як гарні військові фінансистки чи лікарки, але і як сміливі військовослужбовиці, що віддано захищають свою Батьківщину».

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Судове засідання у справі про напад відбулося 31 жовтня. У тексті вироку йдеться, що обвинувачений створив конфлікт на основі «дискримінації за певними ознаками, де в конкретному випадку вони проявилися одним збірним терміном «трансгендерність».

Нагадаємо, у Львові чоловік завдав кілька ударів в обличчя трансгендерній жінці, що приїхала на похорон матері. Коли постраждала сиділа на вулиці в центрі міста, до неї підійшов незнайомий чоловік і почав агресивно спілкуватися, а потім вдарив зі словами «Ти шо, підар?».

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Мовою цифр. Як ми зазначали раніше, кількість жінок-військовослужбовиць зросла на 40% порівняно із 2021 роком. Зараз у ЗСУ служить майже 43 тисячі військовослужбовиць. У 2021-му їх кількість складала 31 тисячу. 

Контекст. Раніше ми розповідали про оновлення літньої форми для військовослужбовиць. Вона враховує анатомічні особливості жіночого тіла та підлаштовується під зміни тіла, наприклад, на ранніх стадіях вагітності. 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Так військовослужбовці та військовослужбовиці хочуть показати, що ніхто не створений для війни і що вони теж хочуть жити своє цивільне життя. Допис набрав понад 3 мільйони переглядів та багато людей підтримало цей тренд: «Маріупольська банші», «rina reznik», «Прикладний русофоб», «Danil “Fin” Alenius», «Max Kolesnikov», «Коброчка42», «Барклай де Толік», «Бойовий медик взводу» та багато інших.

Проте не усі зрозуміли суть тренду. Коли він розлетівся у Facebook, люди почали обурюватися, що це військові засуджують цивільних, які не долучилися до лав ЗСУ. Марія Назарова зазначила, що у коментарях довелося пояснювати, що на фото одна й та сама людина і в цьому сенс тренду.

Вона також написала, «ми не супергерої, звичайні люди, які стали на захист країни, і нам потрібне поповнення. Ми всі хочемо назад своє життя — свій бізнес, свою родину, свій затишний дім, свої гульки, все те своє, що зараз на паузі, бо треба перемогти Росію». Цими словами Назарова закликає військових долучитися до тренду.

Фото: sector_m14

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Пташка Азовсталі

Катерина Поліщук — парамедикиня та захисниця Азовсталі. У вересні торік її повернули з російського полону. «Пташка» стала відомою завдяки відео, на якому дівчина співає пісні ОУН-УПА прямо у підвалі Азовсталі. Цим записом захисниця хотіла привернути увагу світу до жителів Маріуполя та поранених українських військових.

Катерина закінчила Тернопільський мистецький коледж ім. Соломії Крушельницької та має музичну освіту, адже до війни її мрією було співати на великій сцені. У 2021 році її плани змінилися: дівчина вирішила служити парамедикинею у «Госпітальєрах». 24 лютого вона поїхала до Маріуполя, де допомагала гарнізону «Азовсталі».

Врятована Тайра

Юлія Паєвська — парамедикиня та волонтерка, відома під позивним «Тайра». До 2014 року Юлія працювала викладачкою айкідо, а також була дизайнеркою. Коли почалася Революція Гідності, жінка надавала допомогу пораненим, а після початку війни на сході України викладала тактичну медицину і згодом стала військовослужбовицею. Через два роки служби жінка вирішила звільнитися і знову стала волонтеркою.

З початком повномасштабного вторгнення «Тайра» евакуювала жінок та дітей з Маріуполя, однак 16 березня потрапила у полон. За вироком, які винесли окупанти, жінці загрожувала смертна кара. Однак через 3 місяці тортур Президент повідомив, що волонтерка повернулась додому.

Сафарі Жанни д’Арк

Євгенія Емеральд — снайперка у полку спеціального призначення Нацполіції Сафарі з позивним «Жанна д’Арк». Її покійний батько передчував вторгнення Росії. Через це чоловік готував довготривалі запаси їжі, а доньці купував військову форму та іграшкову зброю замість ляльок та звичайних іграшок.

Ще у 2014 році Євгенія хотіла воювати на Донбасі, однак її не прийняли. Тож у 31 рік, з початком повномасштабної війни, жінка вирішила спробувати ще раз, тому залишила ювелірний бізнес, два бізнес-клуби та вирушила на фронт. «Жанна д’Арк» була єдиною офіцеркою в чоловічому колективі, тому спочатку її співслужбовцям було важко її прийняти. Однак згодом жінці вдалося довести, що вона може бути на рівні зі всіма попри гендерні упередження чоловіків. 

Рятувальниця Джейн

Олена Шарговська — парамедикиня, доброволиця, членкиня Жіночого ветеранського руху та Госпітальєрів, відома під позивним «Джейн». До початку бойових дій у 2014 році Олена не мала жодних знань та навичок у медицині. Однак з початком війни на сході жінка зрозуміла, що не може залишатися осторонь. Тоді вона разом з подругами опанували тактичну медицину у Першому добровольчому мобільному шпиталі. 

Далі Олена пішла в добровольчий батальйон Госпітальєри і після повномасштабного вторгнення зрозуміла, що її місце на фронті. Основна справа Олени — евакуація поранених військовослужбовців. Однак коли вона вступила на службу до ЗСУ, її обов’язків стало більше. Окрім евакуації та допомоги на стабілізаційних пунктах, Олена навчає військових тактичної медицини.

Пів року у полоні: історія прикордонниці

Людмила Кравчук — прикордонниця, яка пів року пробула в російському полоні. У перший же день війни жінка вирішила, що не покине свій пост, поки інші люди гинуть. Вона стала частиною евакуаційної бригади у Маріуполі. Разом з іншими жінка вивозила поранених військових прямо з передової та доставляла їх до шпиталю.

Коли окупанти увійшли до міста, у наших військових було два варіанти: здатися або спробувати виїхати. Другий варіант був набагато складніший, однак жінка вважала, що краще загинути, ніж потрапити до полону. З першої спроби покинути Маріуполь не вдалося, тому було прийнято рішення спробувати ще раз. На цей раз їм вдалося виїхати, однак у полі на них чекала російська армія. Так Людмила та її співслужбовці опинилися у полоні. Через понад пів року у полоні їм наказали збирати речі та йти на вихід. Так наші захисники і опинилися на волі — на рідній землі.

Історії зібрала Аліна Стаднік

Фото: dw.com

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики