Детальніше. Спортсмен стартував від українсько-білоруського кордону 5 серпня та подолав увесь український відрізок Дніпра до Херсона, де й фінішував 10 вересня. В середньому він пропливав 28 км на день, а найбільша дистанція, яку Романишин подолав за добу, — 37 км. Поруч з ним постійно пливла шлюпка, також він регулярно здавав аналізи.
Під час заплаву через браконьєрські сітки у нього порвалися два гідрокостюми.
Наступна ціль спортсмена — заплив у Чорному морі, від Стамбула до Одеси за найдовшою дугою — близько 650 км.
Цитата. «Ми маємо великі екологічні проблеми. Мені дуже шкода, що мої діти живуть в цьому світі, де таке відбувається з нашою неповторною природою. Країна чудова, з води відкриваються такі краєвиди, але по воді стелиться нестерпний запах. Нам треба щось змінювати — те, що осідає на поверхню води через нас, не має там бути», — розповів Михайло Романишин.
→ Пластик стає викопною копалиною. Залишки й відходи пластику по всій планеті за останні 70 років виросли настільки, що він ризикує перетворитися на нову штучну викопну копалину, яка шкодить планеті.
Пластикові шари, що відкладаються і накопичуються на дні океанів, річок і гір, можуть бути використані на позначення початку антропогену. Це геологічна епоха, в якій людська діяльність стала панівною на планеті. Науковці заявляють: після бронзового та залізного періодів сучасний етап еволюції може стати відомим як «пластикова епоха».
Значна частина пластикових частинок потрапляє в океан через стічні води – після прання синтетичних тканини, миття посуду та пластикових речей, від фешн-індустрії. Цьому питанню наразі приділяється недостатньо уваги. Однак науковці наголошують: стічні води варто особливо фільтрувати. Адже мікропластик не розпадається й не перероблюється, він тільки накопичується в навколишньому середовищі.
→ Створили соковитискачку, що перетворює апельсинові шкірки на біопластик. Італійська студія дизайну Carlo Ratti Associati розробила соковитискачку, який перетворює апельсинові шкірки на біопластик. У такий спосіб процес приготування апельсинового фрешу стає менш шкідливим для довкілля.
Залишки апельсинової шкірки потрапляють у відсік, розташований внизу машини. Потім зібрані шкірки сушать і подрібнюють для отримання так званого помаранчевого пилу. Його змішують зі спеціальною кислотою (PLA) для утворення біопластичного матеріалу.
Згодом цей матеріал нагрівають і розплавляють. Із нього утворюється нитка, яка подається через 3D-принтер, вбудований в машину, і «друкується» біочашка. Після використання її теж можна переробляти.
Фото: 24 канал