Детальніше. Центральна тема творчості нобелівської лауреатки — дитинство, сімейне життя, стосунки у родині. Поетеса народилася у 1943 році в Нью-Йорку і живе в Кембриджі, штат Массачусетс. Дебютувала зі збіркою «Первісток», а її збірки «Тріумф Ахілла» та «Арарат» здобули популярність поза США. За всю свою літературну кар’єру з 1968 року Луїза Глюк видала 12 поетичних збірок та кілька томів нарисів про поезію. Отримала кілька престижних нагород, серед яких Пулітцерівська премія (1993) та Національна книжкова премія (2014).

У Нобелівському комітеті наголошують, що поетеса прямолінійно описує сімейні взаємини та радикальні зміни у житті, їй притаманні дотепність та гумор. Наприклад, збірка «Vita Nova» (1999) закінчується рядками: «Я думала, моє життя закінчилося і серце розбите. / А потім я переїхала до Кембриджа». А її останню збірку «Вірна та доброчесна ніч» відзначають за «грацію та легкість» в описі теми смерті. Зараз, крім літературної творчості, Луїза Глюк викладає англійську мову в Єльському університеті.

Нагадаємо, що минулоріч Нобелівську премію з літератури отримала Ольга Токарчук за 2018 рік. А за 2019 рік літературного Нобеля здобув австрійський письменник Петер Гандке. 

Що ще варто знати про Нобелівську премію 2020?

Нобелівська премія з фізики 2020: за дослідження чорних дір. Нобелівський комітет присудив премію з фізики трьом ученим. За відкриття взаємозв’язку чорних дір і теорії відносності — Роджеру Пенроузу. За відкриття «супермасивного компактного об’єкта» у центрі Чумацького шляху — Райнгарду Ґензелю і Андреа Ґез.

Нобелівська премія-2020: хто здобув нагороду у галузі медицини? Нобелівську премію у галузі медицини та фізіології у 2020 році присудили вченим, які зробили вирішальний внесок у боротьбу з гепатитом С, який передається через кров. Нагороду отримали науковці Харві Альтер, Майкл Хоутон і Чарльз Райс.

Що таке Нобелівська премія?

Це одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Заснована премія за заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, на честь якого й названа. Науковець забажав, заповів увесь статок на фінансування міжнародної премії. Щороку з 1896-го річний прибуток від статку Нобеля ділять на 5 рівних частин між особами, які зробили найбільший вклад у різних галузях.

Нобелівська премія-2020: як відбувається нагородження?

Цьогоріч уперше за 76 років король Швеції не вручатиме Нобелівську премію. Формат змінили через пандемію коронавірусу. Оголошення лауреатів відбудуться з 5 по 12 жовтня 2020 року. Залишилося дізнатися про переможців ще двох премій:

• 9 жовтня — премії миру;
• 12 жовтня — з економіки.

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: twitter.com

Детальніше. Ось перелік фільмів, які транслював канал:

• «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Собака Баскервілів» за участі Микити Михалкова;
• «Взяти живим» за участі Йосипа Кобзона;
• «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Двадцяте століття починається» і «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона» за участі Бориса Клюєва;
• «Д’Артаньян і три мушкетери» за участі Михайла Боярського, Ірини Алфьорової, Аліси Фрейндліх, Олега Табакова і Бориса Клюєва;
• «Офіцери» за участі Василя Ланового;
• «Неймовірні пригоди італійців у Росії» за участі Валентини Тализіної;
• «Гостя з майбутнього» за участі Наталії Варлей, Валентини Тализіної і Бориса Щербакова;
• «Завтра була війна» за участі Віри Алентової.

Що далі. Перевірку проведуть з 4 по 18 жовтня.

Фото: youtube.com

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Обставини вбивства

16 вересня 2000 року у центрі Києва українські правоохоронці викрали 31-річного журналіста Георгія Гонгадзе. Вони вивезли його за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них — очільник головного управління кримінального розшуку країни — повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно. 2 листопада у лісі під містом Тараща знайшли безголове тіло.

Виконавці та організатори

Георгія Гонгадзе довго не могли знайти. Ще довше шукали виконавців убивства. Лище 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України — Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича. Суд позбавив їх волі на термін від 12 до 13 років. У січні 2013 року суд засудив до довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача за вбивство журналіста.

Замовником убивства Георгія Гонгадзе слідство визнало колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, який на той час уже давно був мертвим. За офіційною версією, у 2005 році Кравченко вчинив самогубство двома пострілами в голову. Родина Гонгадзе вважає, що справжніх замовників вбивства досі не названо.

Плівки Мельниченка

У листопаді 2000 року оприлюднили записи розмов тодішнього президента Леоніда Кучми з низкою високопоставлених чиновників. Ці записи таємно зробив охоронець президента Микола Мельниченко. На плівках Кучма, глава його адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють опозиційну діяльність Гонгадзе і вирішують, що з ним робити. Хоча прямого наказу на плівках не зафіксовано, українське суспільство переважно вважало, що саме Кучма був замовником кричущого викрадення та вбивства журналіста.

Реакція суспільства

У грудні 2000 року в Києві почалися масові протести, які згодом переросли в політичну акцію «Україна без Кучми». Учасники акції облаштували наметове містечко у центрі столиці з вимогами відставки президента й керівників силових відомств, а також проведення незалежної експертизи у справі Гонгадзе. Хоча акцію брутально придушили навесні 2001 року, почасти вона отримала своє продовження у 2002-2003 роках у ще більшій, всеукраїнській протестній акції опозиційних сил «Повстань, Україно!»

Довідка. Георгій Гонгадзе народився у Тбілісі, у Грузії. У школі хлопець вчився добре. на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно працював. У 1987—1989 рр. проходив службу в Афганістані. Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста. У 1993 році повернувся до Грузії, щоб зняти документальний фільм про війну в Абхазії. 

Після перемоги повстання знову з’явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною. Зараз відома як журналістка Мирослава Гонгадзе. У 1997 році у них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).

У 1995 році Георгій і Мирослава переїздять до Києва. Там пара починає працювати на телебаченні. З 1 жовтня 1999 р. (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Згодом почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

17 квітня 2000 року з’явилося онлайн-видання «Українська правда». Його заснував та редагував Георгій Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо тодішнього президента Леоніда Кучми та його оточення.

Копайте глибше:

• Георгій Гонгадзе (Reporters)

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: reporters.media

У Чехії затримали учасника «Кримської весни». Громадянина Росії Олександра Франчетті затримали за міжнародним ордером на арешт, виданим Україною. Чоловік брав активну участь в анексії Криму, створив «спеціалізовану розвідгрупу «Северный ветер» з 11 осіб, яка співпрацювала з морськими піхотинцями Чорноморського флоту Росії. Міський суд Праги взяв Олександра Франчетті під варту. Україна працює над тим, аби Олександра Франчетті передали правосуддю України.

Понад 4 тисячі пам’яток Росія привласнила за час тимчасової окупації Криму. Серед них були пам’ятки національного і місцевого значення. Про це заявила у своїй доповіді генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле. За її словами, Росія привласнює памʼятки «для реалізації комплексної стратегії історичного, культурного і релігійного домінування над минулим, сьогоденням і майбутнім Криму». Крім цього, окупанти проводять незаконні археологічні розкопки, пам’ятки реставрують некваліфіковані люди, які не мають потрібного досвіду.

Наріману Джелялу загрожує до 20 років позбавлення волі. Справу заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу перекваліфікувала Федеральна служба безпеки Росії. Досі його звинувачували у пособництві скоєння диверсії (за це могли ув’язнити на термін до 15 років), а тепер йому приписують повноцінну участь у скоєнні диверсії.

При цьому Джелял не втрачає віри: «Я був готовий до такого розвитку подій і за прикладом старших братів не маю наміру відступати від власних переконань! Продовжуватиму боротьбу доступними мені тут в ув’язненні способами. Під час обшуку у моєму будинку співробітник, який його проводив, між іншим, сказав: «Ваша зброя ― слово. А це набагато небезпечніше». Так що моє «зброя» зі мною», ― написав він у листі. 

Фото: Наріман Джелял/Facebook

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Прем’єра документального фільму про Григорія Чубая ― поета, одного з найяскравіших представників українського літературно-мистецького середовища 1960-1980-их років ― відбулася 15 вересня. У стрічці, ініціаторкою якої стала донька Чубая ― музикантка й продюсерка Соломія Чубай, сім`я, друзі й колеги поета розповідали про його творчість, талант і життєву драму.

Сучасники згадували про поета як про дуже харизматичну людину, яка захоплювала не лише формою своїх віршів, їхньою метафоричністю й образністю, а й умінням торкатися болючих тем, читати поезію нібито поєднуючись з текстом.

Про те, як складалася доля митця, які небезпеки чекали на нього через вільнодумство, дружбу з дисидентами розповіли рідні Грицька Чубая: дружина Галина, донька Соломія та син Тарас. Через їхні відверті спогади про те, що довелося пережити родині в час переслідувань, арештів митців радянською владою, депресії та хворіб Григорія можна більше зрозуміти Чубая як людину, що не могла жити в тодішній тоталітарній системі без цінностей і з постійними моральними й фізичними катуваннями. У стрічці зачитували низку віршів Чубая,які є знаковими в контексті його життя, а також історій тих, хто творив у той час.

Режисер документалки ― Михайло Крупієвський, ведучим став письменник і музикант Сергій Жадан. Оператор-постановник ― Роман Єленський, художник-постановник ― Олексій Хорошко, композитор ― лідер гурту «Плач Єремії», син митця Тарас Чубай.

Хто такий Грицько Чубай?

Це український поет, перекладач-поліглот, художник, мистецтвознавець. Народився 1949 року. Він був одним з лідерів українського літературно-мистецького андеґраунду 1960-их 1970-х та 1980-х років. Чубай видавав перший у Львові самвидавний літературно-мистецький часопису «Скриня». Чубай писав поезію, яка побачила світ у книжках лише після його смерті: «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) , «Скоромовка не для вовка» (2008) ― збірка віршів для дітей, «П’ятикнижжя» (2013).

Вірші Грицька Чубая чули, мабуть, усі. Їх поклав на музику його син ― Тарас Чубай, лідер гурту «Плач Єремії» (який, до речі, названий так на честь пам’яті про батька). А донька Грицька Соломія Чубай поширює спадщину батька в різних проектах, зокрема «Грицько Чубай. «П’ятикнижжя» та «Колискові для Олекси».

З чого почалася історія з КДБ (Комітет державної безпеки СРСР)?

Грицько Чубай уже з 15-річного віку друкував свої матеріали в районних виданнях. Писав поезію. Через антирадянські висловлювання КДБ почало стежити за ним ще зі школи.

У 1968 року в Рівному Чубай у самвидаві випустив першу поетичну збірку «Постать голосу», до якої ввійшли 25 віршів. У тому ж році написав антирадянську й антиімперську поему «Вертеп». 1969 року, уже живучи у Львові, Грицько Чубай написав поему «Відшукування причетного». Його поезії читали на Радіо Свобода й інших незалежних медіа за кордоном. Ним він вчергове привернув увагу КДБ.

Чубай спілкувався з Василем Стусом і В’ячеславом Чорноволом, дружив з Олегом Лишегою й іншими представниками «незгодного» літературно-мистецького середовища. Ним опікувалися Ігор та Ірина Калинці. Усе це формувало Чубая, робило його небезпечним для радянської влади. 1972 року до його дому прийшло КДБ з обшуками й погрозами. Він потрапив до слідчого ізолятора, де кілька діб його допитували, катували, кололи психотропні препарати. У той же час ув’язнили Ірину Калинець, а свідком у справі змусили бути Григорія Чубая.

Після цього життя поета змінилося повністю. Він не міг влаштуватися на роботу, бо переслідування КДБ не припинялися. Був зламаний морально, мав депресію й не міг писати віршів. Усе це відбивалося на його родині й стосунках з друзями. Кілька наступних років стали періодом мовчання. Григорій лікувався у психіатричній лікарні, мав депресивні настрої. Після тривалої перерви світ побачив його вірш «Говорити , мовчати і говорити знову», у якому він відкриває свій біль і реальність, у якій довелося жити після злощасних подій 1972 року.

Допити КДБ стали вироком для Чубая. Після 1972 року, коли в СІЗО йому відбили нирки, проблеми зі здоров’ям були постійними. Його донька Соломія згадувала, що батькові була потрібна пересадка нирки. Її доставляли з Канади, але радянська влада затримала процес і Чубай не дочекався. Так 1982 року 33-річний митець відійшов у вічність.

Спадщина, яку не можна втратити

Твори Чубая, згадки про нього допомагали становленню багатьох представників пізнішого літературного й мистецького процесу. А його сім’я продовжує займатися поширенням його спадщини, відкриває невідомі сторінки життя цього поета, який став однією з жертв радянської тоталітарної машини.

У 2013 році Соломія Чубай створила проект «Грицько Чубай. «П’ятикнижжя» та «Колискові для Олекси». Збірка віршів Чубая «П’ятикнижжя», створена на основі його книжок, які побачили світ: «Вертеп», «Відшукування причетного», «Світло і сповідь», «Постать Голосу» та «Плач Єремії». Видання доповнили світлинами з родинного архіву Чубаїв та листами Грицька Чубая до друга Олега Лишеги.

Цитата. «Для мене, як і для Тараса Чубая, популяризація творчості нашого батька є справою всього життя. Видання батькової поезії, організація вечорів і фестивалів, пов’язаних з його іменем, ― це те, що я завжди робила і робитиму не лише як його донька, але і як людина, що сповідує певні ідеали та цінності», ― зазначає Соломія Чубай.

Фото: radiosvoboda

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. У додатку «Моя церква» є п’ять розділів:

• карта храмів ПЦУ ― їх уже понад 4,5 тисячі;
• календар церковних свят та подій;
• новини з життя церкви;
• молитви;
• особистий кабінет, у якому можна налаштувати застосунок відповідно до своїх потреб.

Фото: pexels.com

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

«Селфі в Парижі», «Видавництво Старого Лева». Це збірка оповідань про Париж українських авторів і авторок Катерини Бабкіної, Галини Вдовиченко, Лариси Денисенко, Ірени Карпи, Мар’яни Савки, Гаська Шиян, Олени Чернінької, Андрія Шкіля, Ірини Славінської. Книжка про драми, звичайні будні, скромні вечері й романтичні пікніки на березі Сени. Презентацію збірки можна відвідати офлайн 17 вересня о 18:00.

«Солодке життя» Романа Малиновського, «Meridian Czernowitz». Дебютна збірка оповідань автора, які об’єднані настроєм. Можете відвідати розмову про цю книжку за участю Романа Малиновського та Юрія Андруховича офлайн 19 вересня об 11:00.

«Хто ти такий?» Артема Чеха, «Meridian Czernowitz». Це питання часто чує малолітній Тимофій від свого дивного наставника Фелікса, який пройшов війну. Таке ж питання поставить собі хлопець, коли подорослішає і зрозуміє, що Феліксові розповіді про «його» війну підготували хлопця до іншої ― власної. Розмова про цей роман відбудеться офлайн 19 вересня о 13:00.

«Подолати минуле: глобальна історія України» Ярослава Грицака, «Портал». Ідеться про минуле України, вектор її руху, мову ― усе, що активно використовує Росія в інформаційній війні проти України, застосовуючи дезінформацію та підміну понять. Чия правда ― з’ясовує історик, публічний інтелектуал, професор УКУ Ярослав Грицак. Презентація книжки відбудеться онлайн 19 вересня о 14.00.

«Лем. Життя не з цієї землі» Войчеха Орлінського, «Човен». Це перша в Польщі біографія фантаста та футуролога й перша за час незалежності України біографія українською мовою Станіслава Лема, який народився у Львові. У книжці йдеться про історію його життя.

«Нотатки з кухні «переписування історії» Володимира В`ятровича, «Наш Формат». Це збірка публікацій історика від початку 2000-х років до нашого часу, доповнена сучасними розмислами. У книжці йдеться про різні етапи й події української історії, їхніх учасників та значення.

«10 уроків для світу після пандемії» Фаріда Закарії, «Наш Формат». Книжка про те, як коронавірус змінив світ, сприйняття людьми звичних речей, уплинув на різні сфери життя країн.

Фото: zaxid.net

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики