Наразі в Україні більшість військових беруть участь в бойових діях, проте є значна кількість тих, хто вже не може повернутися на фронт. Наше суспільство вже повинне розуміти, як допомогти їм адаптуватися до цивільного життя, адже цей процес відбувається прямо зараз.

Ми поспілкувалися з кризовою психологинею Катериною Онищенко про табу у розмові з військовими, чи потрібно торкатися теми війни та про фразу «герої не вмирають».

Чи зможуть військові колись повернутись з війни?

Катерина зазначає, що у нас немає людей, які б могли повернутись з війни, адже війна триває по всій території України. 

«Повернутися з війни — це остаточно вийти з арени бойових дій. Тобто повернутися з війни неможливо, тому що війна по факту так чи інакше триває всюди».

Які є табу у розмові з військовими?

«Не обов’язково запитувати про те, скільки ти вбив чи що відчував під час цього і про те, як воно, відчувати, що зараз прилетить у твій окоп.

Також досить часто роздратування можуть викликати запитання цивільних про війну, в яких виражається повне нерозуміння ситуації на передовій. Негативно можуть сприйматись фрази в стилі «Я тебе розумію» від людини, яка не переживала подібний досвід».

Чи можна торкатися теми війни?

Поставте собі запитання: для чого вам це все знати? Тільки для того, аби задовольнити власну цікавість?

«Ми намагаємося максимально не чіпати досвід, про який може бути нелегко говорити людині, а вам про нього слухати. Це дуже важкий досвід. Цивільні люди не навчені сприймати такі подробиці».

«Найголовніше — не брешіть». Що робити, коли ветеран сам/сама починає ділитися пережитим?

«Тут вже вибір на ваш розсуд. Класно, якщо ви зможете побути поруч і просто вислухати людину без зайвих коментарів, оцінок чи будь-чого іншого. Але найголовніше — не брешіть. Якщо у вас немає на це сил, то скажіть про це чесно», — говорить Катерина.

«Як ти, брате?» Ресурс з підручниками для психологічної підтримки один одного

Кризова психологиня радить ресурс «Як ти, брате?», який допоможе налагодити діалог військових і цивільних. До слова, там є такі посібники: «Як ти, брате»; «Як ти, ветеране»; «Як ти, коханий, кохана»; «Як ви, командире» та інші.

«Перестаньте вживати фразу «герої не вмирають»

«Це дуже тригерна фраза, — пояснює Катерина, — багато військових говорить про те, що всі герої мертві лежать в землі, тому більшість воліє не називати себе героями. Я б рекомендувала цю фразу взагалі ніде не використовувати, ні як висловлення співчуття, ні в якомусь іншому вигляді».

Фото: armyinform

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Що таке адаптація та як зрозуміти, що ти вже звик до війни? 

 Ми маємо два види адаптації: біологічна та психологічна. Перша відповідає, наприклад, за те, щоб ми пристосувались до зміни пори року.

На адаптацію під час війни можуть впливати і психологічні, і біологічні особливості. Є люди, які швидко звикають та приходять у норму, а є ті, кому потрібен час. Це залежить не тільки від зовнішніх обставин, а і від самої людини, навіть спадковості. Також до адаптації ми можемо віднести поняття «захисні механізми». 

Нам потрібно пристосуватись та правильно відреагувати на нову реальність. Але ми не завжди можемо впливати на адаптацію. Для того, щоб ми мали сили довше протриматися, маємо зрозуміти, а скільки нам ще триматися. Це і є найбільшою проблемою. 

Коли ми адаптуємось до зими, то впевнені у тому, що вона точно закінчиться у березні. А війна не має чітких та визначених для нас термінів. Це погіршує період адаптації, бо ви програмуєте себе на певний час, а потім виявляється, що термін став довшим. Наш організм відчуває себе обманутим.  

 Чи нормально адаптовуватися до війни, чи це є проблемою? Чому?

 Адаптація може бути конструктивною, а може бути деструктивною. Позитивним маркером є те, що ви прагнете кращого побуту, хорошої роботи та якісного відпочинку у такий час. Щодо деструктивної адаптації, вона проявляється через те, що ви звикаєте до насилля тривог та спокійно реагуєте на жорстокі речі. Також відчуваєте, що готові погодитись на гірші умови існування. Ось, наприклад, люди звикли, що до 10 жовтня у Києві під час тривог було тихо, тому коли є реальна загроза, вони впевнені, що знову, як і тоді ракет не буде та не йдуть до укриття.

 Звичайно, варто оцінити свої власні ресурси та чи готові ви зараз щось змінювати у своєму житті, а також встановити дедлайн, до якого будуть діяти скрутні обмеження, які ви не приймаєте. Цілком нормальним є те, що ви просите допомогу у рідних та близьких, щоб вивести себе зі стану байдужості.

 Адаптація іноді рятує, а іноді вона може спричинити нехороші наслідки. Ви маєте зважати на свої бажання й почуття, тоді адаптація буде корисною.

 Як захистити себе від психологічних травм при адаптації? 

 Універсальних порад нема. На цьому етапі війни кожен з нас вже проаналізував свою поведінку під час тригерних ситуацій. Є люди, які багато працюють, не думаючи про щось погане, таким чином вони позбавляються стресу. А є ті, кому потрібно обговорити ситуацію, відпочити, випити чаю та подзвонити близьким. Кожен з нас унікальний, тому у всіх — різні методи боротьби з цим.

Буває, складно зрозуміти, що заспокоює та приводить думки до ладу, в таких випадках є можливість звернутись до спеціаліста та пройти тести, вони допоможуть знайти свій спосіб.

 Адаптація у воєнний час: з чого варто почати, щоб жити стало легше? 

 Перша порада, яка може допомогти — зробити інформаційний детокс. Часто ми не можемо відірватись від стрічки новин, негативні, сумні звістки розхитують нас, тому варто на деякий час обмежитись від такого величезного потоку інформації. Для наступної поради девізом стала цитата з роману «Звіяні Вітром» Маргарет Мітчелл — «Я не буду думати про це сьогодні,  я подумаю про це завтра». Варто повторювати собі цю фразу кожен раз, коли вас турбують негативні думки, які їдять вас зсередини. 

Скажіть собі, щойно знайдуться сили, ви обов’язково повернетесь до цього та поставте дедлайн, коли зможете міркувати про це знову. Завтра ваш стан може змінитись, як і ставлення до цієї ситуації.  А до того відключіться, займіться улюбленою справою. Поговоріть з близькими, випийте чаю, послухайте музику або ж почитайте. 

Не варто нехтувати сном, це дуже важлива частина нашого існування. Якщо помітили проблему у цьому питанні, то варто звернутись до лікаря.

 Чому у людей з’являється апатія під час війни? Чи нормальний цей стан у такий час?

 Апатія – це захисний механізм, який ми використовуємо, щоб відключитися від реального життя. Це певне несприйняття новин, емоційних станів інших людей. Вона проявляється через стан млявості, байдужості, відсутності сил і мотивації, небажання їсти, виходити з дому, а також поганий сон.

Якщо ви помітили у своєму оточені людину, яка вже довготривалий час має схожий стан, то варто допомогти. Наприклад, включити її у спільну діяльність, разом піти в кіно чи приготувати вечерю. Апатія – це болото, яке засмоктує вас та самому вибратись з нього  дуже складно. Але все ж нетривалі періоди, до двох тижнів, такого стану можливі та є нормою. Але не варто забувати, що це може бути не просто апатія, а й ознаки депресивного розладу, який потребує лікування. 

Спілкувалася Анна Хмельницька 

Фото: pexels

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики