Видання назвало Президента України «джокером у колоді». Також Politico згадало про сутичку Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті, прийняття закону про ліквідацію незалежності антикорупційних органів НАБУ та САП та подальше скасування цих положень в законодавстві України.

Трамп та Путін. Очолив цей рейтинг Президент США. Видання зазначає, що цього року «ніхто не мав більшого впливу» в Європі чи на неї, ніж Трамп. 

Президент Росії у цьому списку зайняв п’яте місце. Politico назвало його «провокатором».

Хто ще увійшов? Зокрема до списку також потрапили, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, генеральний секретар НАТО Марк Рютте, премʼєр-міністр Угорщини Віктор Орбан, висока представниця ЄС Кая Каллас, президент Польщі Кароль Навроцький та інші.

Фото: ОП

Чи буде зустріч?

Попри всі наполягання Дональда Трампа, Москва досі відкрито не погодилася на прямі переговори між Зеленським та Путіним. Насправді презирство Путіна до українського президента є настільки глибоким, що він навіть не називає його імені, зазначає The New York Times. Чи можливі переговори за такої ситуації — велике питання. Росія всіляко уникає прямої відповіді: про можливу зустріч двох президентів майже не говорять ані чиновники, ані державні медіа.

Як вказує NYT, Путін чітко дав зрозуміти, що не вважає Україну «життєздатною державою». Відповідно Зеленського, як українського президента, він не сприймає за гідного співрозмовника. Навіть міністр зовнішніх справ РФ Сєрґєй Лавров, посилаючись на президента України, зневажливо використовує фрази на кшталт «цей персонаж» та «ця людина». У коментарях, які наводить NYT, російський чиновник Канстантін Затулін саму лише зустріч Путіна із Зеленським називає «компромісом» з боку РФ. Як пишуть оглядачі NYT, Путін може використати невизначеність у переговорах для затягування часу.

Російські вимоги не зменшуються

До того ж немає ознак, що РФ послабила свої вимоги до України, які озвучувала в червні під час переговорів між українською та російською делегаціями, пише The Washington Post. Серед них: здача Україною частини своєї території РФ, навіть тієї, яку війська Москви не контролюють; міжнародне визнання належності окупованих регіонів до Росії; нейтральний статус України та заборона вступу до союзів; обмеження української армії. Крім того, РФ вимагає зняття західних санкцій.

На переговорах із Трампом президент України та лідери низки європейських держав обговорювали можливі гарантії безпеки: розміщення європейських військ в Україні, надання їм американської підтримки з повітря тощо. За словами Білого дому, Москва погоджується на гарантії безпеки лише за умови, що вони не передбачають вступу України до НАТО. Втім, заяви самого Кремля неодноразово це спростовували. РФ чітко виступає проти залучення будь-яких іноземних військ на боці українців.

Водночас українські військові не вважають можливі поступки Росії розумним кроком. Втрата українцями фортифікованих позицій у Донецькій області лише відкрила б РФ нові напрямки для наступу: на Харків, Дніпро і Запоріжжя, які не є добре укріпленими. «Це була б величезна та жахлива втрата позицій», — каже про можливе передання російським силам решти Донеччини український командир батальйону Денис Брижатий у коментарі для The Guardian. Інші українські військові вважають дипломатичні переговори звичайним відволікаючим фактором. «Який сенс віддавати Донеччину Росії?», — каже вояк з позивним Оптімус. «Після всіх жертв, які ми принесли, людей, яких ми втратили? Якби ми збиралися це зробити, ми могли б зробити це на самому початку війни».

Європа не вірить у мирні переговори

Лідери європейських держав не вважають, що перемовини з Владіміром Путіним до чогось призведуть, але підігрують Дональду Трампу, щоб наочно продемонструвати російський блеф. Про це пише Politico. На думку європейців, це виграшна стратегія: якщо вдасться досягти мирної угоди — це добре, але основний план полягає в тому, щоб вивести російський обман на чисту воду.

«Чи думаю я, що президент Путін хоче миру? Відповідь — ні», — каже про перемовини президент Франції Емманюель Макрон, який раніше неодноразово контактував з російським президентом, намагаючись попередити війну проти України.

На думку п’яти неназваних дипломатів, які коментували ситуація для Politico, європейські лідери вкрай скептично ставляться до можливості Кремля вести переговори, але мають оптимізм щодо того, чи каратиме Вашингтон Росію, якщо побачить, що Путін є головною перепоною до миру. 

Цитата. «Лист Меланії Трамп був дуже по-материнськи щирим про долю дітей, які страждають від військового конфлікту і нуль слів про викрадених Путіним дітей. Проблема не з листом, а з тим, що ми мали високі очікування, коли якщо не президент Америки, а його дружина звернулась до Путіна із закликом повернути маленьких українців», — пояснила Рашевська.

Контекст. Телеканал «Fox News» опублікував лист Меланії Трамп Путіну, який президент Дональд Трамп передав під час зустрічі на Алясці. Президент РФ одразу ж прочитав його в присутності американської та російської делегацій. У листі перша леді закликала захистити дітей, які страждають від війни, і подбати про майбутні покоління в усьому світі. Під час зустрічі з Трампом у Вашингтоні Зеленський передав Меланії Трамп лист від першої леді України Олени Зеленської.

Що відомо ще? Катерина Рашевська зазначила, що за сприяння Папи Франциска вдалося повернути дітей, яких утримувала Росія. Після обрання Папи Лева пролунали заяви щодо можливості сприяння у цьому питанні, однак з того часу жодна зі сторін не повідомляла про повернення дітей за посередництва Ватикану.

За словами експертки, Україна очікує на відновлення зусиль Ватикану, однак наразі єдиною країною-посередником залишається Катар. Південно-Африканська Республіка також заявляла про готовність допомогти. Президент Володимир Зеленський передав їм список дітей, проте результатів поки немає.

Фото: Telegram-канал «Медіацентру Україна»

Європейці намагаються достукатися до Трампа

У середу, 13 серпня, — за два дні до переговорів — лідери низки країн ЄС та України зібралися для спільного дзвінка з представниками влади США. Президент Зеленський навіть приїхав для цього до Німеччини. Під час дзвінка європейці сподівалися переконати Трампа не укладати мирної угоди з Путіним за спиною українців та ЄС, пише The New York Times. Для більшого впливу на розмову запросили європейських політиків, які мають добрі стосунки з американським президентом, наприклад прем’єрку Італії Джорджу Мелоні, лідерів Польщі, Фінляндії, а також генсека НАТО Марка Рютте.

Європейські політики відмовляються розглядати перегляд кордонів перед укладанням перемир’я. До того ж вони не хочуть вести переговори про передачу Росії частини українських земель, які РФ навіть не контролює. Як зазначають в NYT, європейські лідери стурбовані тим, що мир на поганих умовах може заохотити Путіна продовжувати наступ на Європу, наприклад, відправивши війська проти Литви.

Понад усе європейці бояться, що Путін скористається зустріччю, щоб укласти з американським президентом мирну угоду, яку Україна не зможе прийняти. Це може призвести до того, що Трамп повернеться проти Зеленського. У такій ситуації Європа продовжить підтримувати Україну, але це завдання буде складнішим. Як зазначила редакторка відділу міжнародних справ німецького видання Die Zeit Анна Зауербай, європейські лідери «можуть сподіватися та молитися» і продовжувати лестити Трампу, щоб переконати його. «Але це майже все, що в них є».

«Пахне Ялтинською конференцією 1945 року»

Так про відсутність України та ЄС на переговорах між Трампом і Путіним висловився старший директор Євразійського центру Атлантичної ради та колишній посол США в Україні Джон Гербст, зазначають в The Guardian. Під час тієї історичної конференції США, СРСР та Велика Британія вирішили долю половини Європи після Другої світової війни без урахування думки країн, яких це стосувалося. Саме тому Європа та Україна намагаються давати відсіч. Перед переговорами президент Зеленський заявив, що Україна не передасть Росії території, які та може використати для нового наступу, спростувавши позицію Трампа про те, що на переговорах домовляться про «обмін територіями».

Тим часом РФ заявила, що її умови щодо укладення перемир’я не змінилися від минулого року. Тоді Путін закликав вивести українські війська з територій, які Росія оголосила своїми (Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська області), визнати їх російськими та офіційно відмовитися від руху до НАТО. І все це — лише для того, щоб ухвалити припинення вогню і почати мирні переговори, а не завершити війну як таку.

«Росія зараз готується до масштабного наступу»

Як зазначає у своєму аналізі ситуації The Guardian, Путін спробує досягти з Трампом мирної угоди, яку потім представлять ЄС та Україні як доконаний факт. Керівництво США вже робить заяви, щоб зменшити очікування щодо переговорів, зазначаючи, що американський президент намагається вислухати та зрозуміти позицію російського колеги. 

Водночас зустріч між двома президентами відбуватиметься віч-на-віч, без сторонніх людей. Під час минулої такої зустрічі Трампа і Путіна, яка відбулася у 2018 році у Фінляндії, президенти ухвалили угоду. США отримували доступ до працівників російського ГРУ, яких звинувачують у впливі на американські вибори, а РФ натомість — до американців, відповідальних за просування закону Магнітського, в якому є перелік російських чиновників, причетних до шахрайств і порушень прав людини. 

Ця угода не була втілена в реальність. «Трамп не до кінця зрозумів, що Путін йому сказав», — прокоментувала тоді ексрадниця американського президента Фіона Гілл. Цього разу все може відбутися так само. Високі очікування американського президента від саміту в Алясці можуть ґрунтуватися на непорозумінні, що виникло після зустрічі Стіва Віткоффа з Путіним, зазначають оглядачі The Washington Post. «Можливо, це стратегічна невизначеність з боку Трампа, або, можливо, це помилка. Але ніхто не пропонує те, що він [Трамп — ред.] каже, принаймні наскільки нам відомо», — сказала у коментарі The Washington Post неназвана особа, обізнана з ходом організації переговорів. За її словами, «ніхто не розуміє, що відбувається», адже Росія готується до масштабного наступу і не схоже, що збирається закінчити війну.

Що відбувається?

Від часу свого повернення на посаду президента Дональд Трамп намагається знайти підходи до Владіміра Путіна, бажаючи завершити війну РФ проти України. Для цього американський президент спершу намагався йти на поступки Москві та навіть тиснути на Україну. У відповідь російський диктатор лише затягував час та відмовлявся від будь-яких кроків назустріч.

Тоді Дональд Трамп, заявивши, що розчарований, поставив Росії ультиматум: або вона погоджується на припинення вогню протягом 50 днів, або будуть наслідки. Про які саме наслідки говорив Трамп — незрозуміло, але оглядачі заявляли про масштабні санкції проти РФ. Незадовго до завершення цього терміну до Кремля полетів представник США Стів Віткофф. Після цього здійнялася ціла лавина заяв від Вашингтона, Москви, Києва та європейських столиць.

Якими можуть бути переговори?

Після зустрічі Віткоффа з російським президентом почалися розмови про прямі переговори між Путіним, Трампом та Зеленським. Кремль швидко оголосив, що не погоджується на зустріч з українським президентом, але готовий переговорити з Трампом. Сам американський президент заперечив повідомлення про те, що Путін отримає доступ до нього лише за умови згоди на зустріч із Зеленським.

Тоді почалися з’являтися повідомлення про те, що саміт США-РФ може відбутися на Алясці 15 серпня. Як зазначає The New York Times, сам факт зустрічі з президентом Трампом є дипломатичною перемогою Кремля, адже протягом кількох років російське керівництво було ізольоване від лідерів Заходу. Ба більше, з’явилася інформація про можливі теми переговорів: Трамп заявив, що «відбудеться певний обмін територіями» між РФ та Україною. Уточнень щодо того, про які території йдеться, він не надавав.

Чи бере в цьому участь Україна?

Президент Зеленський майже одразу після заяв керівництва США відкинув ідею здачі територій РФ. Відбулося це в суботу. Того ж дня неподалік Лондона відбулася зустріч високопосадовців з України, ЄС та США. Як зазначають у The New York Times, європейці намагалися з’ясувати, що саме обговорював Стів Віткофф з Путіним під час візиту до Москви. Як видається, РФ вимагає визнання російського контролю над окупованими територіями України, а в обмін готова погодитися на припинення вогню.

Після цього у неділю лідери семи європейських країн оприлюднили спільну заяву, в якій оголосили, що «шлях до миру в Україні не може бути визначений без України». Позиція Європи та України полягає в тому, що переговори можуть розпочатися лише після оголошення перемир’я, а не навпаки. Україна наголошує, що готова до припинення вогню, демонструючи свої мирні наміри для американської адміністрації, вказують в NYT. До того ж Україна і ЄС заперечують можливість зміни кордонів, тобто виступають проти обміну територіями.

Що про переговори кажуть на Заході?

Наразі кожна зі сторін намагається досягти своїх цілей, часто без огляду на інших. Адміністрація Трампа понад усе прагне досягти миру між Україною та Росією — виконання цього було однією з передвиборчих обіцянок американського президента, вказує NYT. РФ вкотре намагається домогтися повної капітуляції України на переговорах в обхід самої України та ЄС. «Трамп — нерозумно — намагається укласти мирну угоду, тоді як Путін — як завжди — намагається нав’язати йому “угоду”, яка вимагає капітуляції України», — прокоментував події колишній британський військовий аташе у Москві Джон Форман. 

Україна та ЄС натомість намагаються домогтися включення України до переговорів та врахування європейської позиції про те, що переговорам має передувати припинення вогню, пишуть в The Guardian. «Найнадійнішою гарантією безпеки була б відсутність обмежень щодо Українських збройних сил та підтримки України третіми країнами», — сказав у коментарі для Reuters неназваний посадовець Єврокомісії.

Цитата. «Якщо зараз Росія раптово готова дійсно долучитися до формату повної та безумовної тиші, Україна діятиме дзеркально — так, як буде з російського боку. Тиша у відповідь на тишу, удари на захист від ударів. Якщо повна тиша дійсно запанує, Україна пропонує подовжити її і по закінченню великодньої доби 20 квітня надалі», — йдеться в заяві Зеленського.

Що цьому передувало? Сьогодні пресслужба Кремля цитувала заяву Путіна про «Великоднє перемир’я», яку він зробив під час зустрічі з керівником Генштабу РФ. Російська сторона нібито зупиняє всі бойові дії з 18:00 19 квітня до 00:00 21 квітня. Водночас за словами Путіна,  армія РФ «має бути готова до відбиття можливих порушень перемир’я та провокацій» з боку ЗСУ.

Що відбувається на лінії зіткнення? Журналісти «Суспільного» зібрали інформацію щодо ситуації на різних ділянках фронту:

• на Донеччині кількість атак з боку росіян зменшилась після 18:00, про це «Суспільному» сказали військові з Покровського, Лиманського та Краматорського напрямків. Вони описують ситуацію станом на 21:00;
• речник ОТУ «Луганськ» Дмитро Запорожець повідомив, що останній авіаудар був о 16:45 по Костянтинівці, щодо артобстрілів — «наразі тихо». Він додав, що у небі літають російські розвідувальні дрони;
• командир 429 окремого полку безпілотних систем «Ахіллес» Юрій Федоренко у коментарі «Суспільному» сказав, що російські війська продовжують вести вогонь по позиціях ЗСУ на Харківщині;
• після 18:00 військові РФ застосували FPV та міномети, повідомив «Суспільному» військовий ЗСУ, який боронить Запорізький напрямок.

Також про продовження бойових дій на фронті повідомляє керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко. 

Що відомо про обстріли українських міст? Після оголошеного Путіним «Великоднього перемир’я» Росія обстріляла FPV-дроном житловий будинок у Херсоні. Унаслідок влучання ворожого безпілотника сталося займання квартири в дев’ятиповерхівці. Інформації про постраждалих не надходило.

Близько 20:00 у селі Приморське на Запоріжжі внаслідок атаки російського дрона дістав поранень 42-річний чоловік. Його автівка пошкоджена, повідомив керівник ОВА Іван Федоров.

Фото: ЕРА

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Тінь Пекіна

Для Трампа головним конкурентом є Китай, а зовсім не Росія. Під час свого попереднього терміну на посаді президента США, Трамп розпочав торговельну війну саме проти Пекіна. Тепер найбільші мита США накладає також на КНР. РФ в американській схемі світової боротьби виглядає лише допоміжним гравцем. 

В інтервʼю з американським пропагандистом Такером Карлсоном у жовтні 2024 року Трамп заявив, що Китай і Росію треба розділити, аби вони не були союзниками. Велика та економічно могутня КНР, яка витісняє США зі світових ринків, становить для Вашингтона загрозу. Свого часу схожу конкуренцію США становив СРСР, але нинішня Росія значно менша, хоч і досі має найбільшу територію у світі. Це дозволяє Трампу розглядати Москву як ще один інструмент проти Пекіну. І це глибоко турбує Владіміра Путіна.

Кремлівські мрії про минуле

Живучи в Україні, розгадати наміри російського президента не складно — їх видно неозброєним оком. Зрештою, Росія ніколи їх не приховувала. Ще у 2005 році Путін назвав розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Для нього Радянський Союз був справжньою «історичною Росією». Тобто та велетенська держава, яка містила в собі не лише сучасну Росію, а ще й 14 інших окупованих республік, для Путіна є справжньою територією його батьківщини, яку він всіляко намагається відновити.

Це також було чітко видно, коли до Москви прилетів Такер Карлсон, щоб взяти інтервʼю в Путіна. Російський президент скористався нагодою виступити перед західною аудиторію досить дивним чином: почав обґрунтовувати свої імперські претензії до сусідніх країн, розповідаючи історію тисячолітньої давнини про князів з 11 століття. У його розповіді українські землі мали виглядати природною частиною Росії — аж ніяк не суверенною державою. Такі пояснення тоді мало кого переконали, зате спровокували цілу хвилю мемів, які висміювали недолугі аргументи російського диктатора.

Мирні наміри напоказ

Та це не змінювало реальність: російська війна за завоювання України тривала. Дональд Трамп вирішив це змінити. Він уже декілька місяців намагається організувати мирні переговори між Росією та Україною, але результату поки немає. Це має доволі просту причину: соцопитування показують, що і українці, і росіяни не готові погоджуватися на вимоги один одного, і обидві нації все ще готові воювати. Тож президент США вирішив обрати специфічну тактику: чинить тиск на Україну і шукає компроміс із агресором — тобто робить усе протилежно від того, що робив Байден. Можна припустити, що таким підходом Трамп прагне перетягнути Росію до статусу союзника США проти Китаю.

Та не все так просто. Путін не готовий йти на компроміси й прямо заявляє, що хоче завоювати всю Україну. Однак президент США також не збирається віддати контроль над цілою суверенною державою диктаторові — це було б серйозним порушенням міжнародного права і фатальним ударом по репутації Трампа. Переговори все ще тривають, але видається, що російський президент просто затягує час. Це помітно неозброєним оком: про це кажуть і Зеленський, і навіть Трамп. Якщо Путін відмовить президенту США прямо, це може спонукати Сполучені Штати відновити допомогу Україні. Колишній офіцер спецслужб Путін всюди бачить можливість для спецоперації (навіть війну проти України він назвав саме так — «спеціальною воєнною операцією»). Маніпуляції з домовленостями — один з улюблених методів спецоперацій російського президента.

Великий план Кремля

Коли Путін потрапив на вершину влади наприкінці 1990-х років, Росія лише оговтувалася після руйнування комуністичної системи та нещодавно програної війни в Чечні — маленькій республіці на півночі Кавказьких гір. У 1996 році Москва фактично визнала існування незалежної Чеченської республіки. Як показав час: то було тимчасове рішення. Незадовго до приходу Путіна до влади у містах РФ сталася низка вибухів — підривали житлові будинки. Кремль звинуватив в організації терактів чеченських бійців і використав це як привід для початку Другої російсько-чеченської війни. Справжні обставини вибухів досі залишаються невідомими, а російський працівник спецслужб, який втік до Великої Британії — Алєксандр Літвінєнко, поклав відповідальність за теракти на російську Федеральну службу безпеки. Згодом Літвінєнка вбили, отруївши радіоактивним полонієм.

У Молдові Росія утримувала війська на території невизнаної Придністровської республіки — невеликого сепаратистського утворення. Росіяни офіційно були нейтральними, але фактично підтримували сепаратистів. Це дозволяло Москві водночас мати важелі тиску на молоду країну і виглядати цивілізованою третьою стороною в очах світу.

У Нагірному Карабаху Кремль розмістив миротворців, скориставшись конфліктом між вірменами й азербайджанцями для збереження впливу на обидві нації. Спершу Росія підтримувала вірменів, формуючи сепаратистський анклав всередині Азербайджану. Згодом змінила позицію, коли у Вірменії відбулася демократична революція, а в Азербайджані утвердився спадковий диктаторський режим клану Алієвих. Зараз в Нагірному Карабаху фактично не залишилося вірменів: вони втекли через наступ азербайджанських військ, який відбувся під мовчазним наглядом російських миротворців.

Ігри з угодами Путін влаштував і в Грузії, на яку Росія напала у 2008 році. У цій кавказькій країні було два заморожені конфлікти з автономними регіонами, які тривали ще з 1990-х років. Москва оголосила себе захисницею прав цих автономій, а згодом навіть визнала їх незалежними державами та напала на Грузію, коли остання намагалася військовим чином повернути контроль над власними, міжнародно визнаними, територіями. Зараз у Тбілісі засідає прихильний до Росії уряд, адже серед частини грузинів існує побоювання, що надто прозахідна політика їхньої країни призведе до нової війни з Москвою.

За допомогою угод Росія встановила майже повний контроль ще й над Білоруссю. Диктатор Олександр Лукашенко домовився з попередником Путіна — президентом Єльциним — про створення так званої «Союзної держави Росії та Білорусі». Можна припустити, що Лукашенко сподівався отримати високу посаду в цьому новому союзі. Але його обіграв Путін: що довше диктатор у Мінську намагався втриматися при владі, то більшою ставала його залежність від Москви. Коли у 2020 році в Білорусі почалися демократичні протести проти влади Лукашенка, підтримка Кремля дала самопроголошеному білоруському президенту змогу зупинити протестувальників та почати репресії. Зараз Росія використовує Білорусь як власну землю — вона вже атакувала й досі атакує Україну з її землі.

Перемирʼя вже було

Путін застосовував мирні угоди і проти України. Коли у 2014 році Росія окупувала Крим та почала війну на сході країни, Путін заявляв, що Україною керують нацисти, від яких треба захистити російськомовне населення. Важливо розуміти, що на той момент більшість українців ставилася до Росії позитивно, як показують соцопитування. Крім того, чимало українців були проти вступу до НАТО (але підтримали б вступ до ЄС). Поки світ розбирався, що сталося, Москва окупувала частину території України й уклала перемирʼя.

Це перемир’я, про яке домовилися на переговорах в Мінську, діяло з 2015 року. Москва скористалася ним, щоб наростити власні сили. Коли у 2019 році українці обрали президентом Володимира Зеленського, однією з перших речей, яку він зробив, стало відновлення переговорів з Москвою. Та Путін не шукав компромісу — лиш вимагав капітуляції від українців. Коли не вдалося змусити здатися і нового українського президента, Росія почала повномасштабне вторгнення у 2022 році.

Гра амбіцій

Сьогодні Росія знову знайшла з ким почати переговори. Путін все ще вимагає повної капітуляції України, або хоча б відмови Києва вступати до міжнародних союзів та зменшення армії. Ніхто в Україні на це не погоджується, адже як тоді гарантувати, що Москва не назбирає нові армії і не піде в наступ знову, за декілька років? Тож, адміністрація президента США Дональда Трампа намагається шукати все нові підходи до Путіна, а той знаходить все нові виправдання своєму небажанню укладати мир. Всі попередні маніпуляції з угодами зіграли російському президенту на руку: він утримався при владі і зміг змусити низку сусідніх країн підкоритися російській волі. Тепер Владімір Путін намагається зробити щось схоже зі США.

Дональд Трамп — людина з великими амбіціями, яка керує надзвичайною потугою Сполучених Штатів. Наразі він розглядає Росію як потенційного партнера. Але що трапиться, коли Трамп остаточно усвідомить, що Путін не збирається йти на його вимоги? Що буде як ці два непередбачувані лідери зіштовхнуться в конфлікті інтересів? Можна лише здогадуватися, але зрозуміло одне: співпраця США і РФ навряд чи триватиме довго.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: Pexels/Tom D’Arby

Шольц підтвердив позицію Німеччини щодо підтримки України у мирному процесі й заявив, що допомога триватиме стільки, скільки буде потрібно. Напередодні розмови з президентом РФ Шольц провів телефонну бесіду з президентом України Володимиром Зеленським та планує поспілкуватися з ним знову.  

Контекст. Попередня телефонна розмова між Шольцом і Путіним відбулася у грудні 2022 року. Тоді німецький канцлер також наполягав на дипломатичному вирішенні конфлікту та виведенні російських військ з України.

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

РФ перед Путіним

У дев’яностих роках минулого століття ситуація в Росії була напруженою. Після розпаду СРСР економіка була зруйнована, рівень безробіття був високим, країну охопив повсюдний бандитизм і разючі соціальні проблеми. Нова влада в Кремлі, яка замінила комуністичних вождів, не повністю контролювала ситуацію. Москва почала втрачати вплив над захопленими нею народами: Республіка Татарстан оголосила про суверенітет, а Чеченська Республіка Ічкерія проголосила незалежність і навіть зуміла перемогти у першій війні проти РФ.

На фоні таких подій у Росії 90-х протягом кількох років чи не вперше в її історії діяли більш-менш демократичні правила. Звісно, політичним життям федерації керували нові багаті бізнесмени — олігархи і бандитські угруповання, але міцного центрального уряду тоді не було. Ослаблений Кремль не мав сили для підтримання звичного для Москви авторитарного режиму. Навіть російський парламент виступав проти президента: старі комуністи і їхні союзники складали в ньому більшість і виступали різко проти реформ, які намагався запровадити Кремль.

Та навіть попри це уряд першого президента РФ Єльцина не втрачав імперських амбіцій: воював на Кавказі, в Молдові та вже тоді претендував на Крим. Ба більше, РФ намагалася вибудувати СНД (Співдружність Незалежних Держав — ред.) — міжнародну організацію, яка, як зазначає історик Сергій Плохій, мала утримати колишні радянські республіки в колі впливу Москви. З часом влада Кремля росла, у 1993-му Єльцин навіть розстріляв російський парламент з танків за незгоду з його курсом. Та до кінця 90-х російський президент ослаб. Єльцин був старим, мав проблеми зі здоров’ям та алкоголем. Тож він обрав собі наступника. 31 грудня 1999 року виконувачем обов’язків президента РФ призначили маловідомого офіцера ФСБ (так після розпаду СРСР перейменували російське КДБ) — Володимира Путіна.

Від школи КДБ — до диктатури

Путін народився менш як через десять років після Другої світової війни у Ленінграді (так тоді називався Санкт-Петербург). Дитинство російського диктатора минуло у непрості часи і сам він, пригадуючи його, характеризує себе як вуличного хулігана. Важливою частиною життя Путіна були заняття у секції з дзюдо та самбо. Друзі, яких він там здобув, брати Ротенберги, досі входять до близького кола президента РФ і завдяки цьому є одними з найбагатших людей Росії.

Пізніше Путін закінчив юридичний факультет Ленінградського університету і, що було досить стандартним для випускників цього фаху, пішов працювати у КДБ. Як агента спецслужби майбутнього диктатора відправили до окупованої СРСР Східної Німеччини — у Дрезден. Один з його колишніх керівників схарактеризував Путіна часів роботи в розвідувальних структурах як «посереднього агента». З періоду роботи в КДБ у російського президента теж залишилися довірені особи, наприклад, Микола Патрушев, нині — голова Ради безпеки РФ. Саме у Східній Німеччині Путін зустрів розпад радянської сфери впливу. 

Коли він повернувся до Росії, СРСР доживав свої останні місяці. Саме у той час кар’єра Путіна пішла на зліт. Він став заступником першого обраного мера Ленінграда — Анатолія Собчака. Потім цього непримітного офіцера перевели до адміністрації президента Єльцина. Незадовго після того Путіна призначили директором ФСБ, головою Ради безпеки, прем’єр-міністром Росії і, зрештою, президентом. Від часу, коли майже ніхто в РФ не знав про Путіна до його вступу на посаду виконувача обов’язків глави держави минуло лише близько трьох років, протягом яких він абсолютно нічим не відзначився в масштабах країни. Виникає питання: як Путін цього досягнув?

Влада за лаштунками

У деяких країнах, коли необхідно змінити владу, цим займається громадянське суспільство: на виборах або за допомогою протестів чи революцій. Так, наприклад, працює політика у Європі, зокрема й в Україні. В інших державах уряд можуть замінити військові шляхом силового перевороту, як це відбувається, до прикладу, у регіоні Сахель в Африці. Але у московській політиці ні громада, ні армія ніколи не були вагомою силою, вони завжди залишались осторонь. Натомість російська історія налічує низку палацових переворотів, таємних інтриг і змов. 

Саме за таких обставин відбулося сходження Путіна до влади. На момент появи в адміністрації російського президента він не мав ні значних статків, ні публічного імені, ні хоча б якогось впливу. Фактично, Путін не досягнув влади у боротьбі, бо він нічого й не зробив. Його просто обрали ті, хто тримав владу над Кремлем — команда Єльцина і російські олігархи. Чому саме Путіна, якими мотивами керувався Єльцин і чи має до цього стосунок ФСБ, офіцером якого був диктатор РФ — нині залишається лише здогадуватися і сподіватися, що деталі цієї історії колись розкриють нині засекречені документи та мемуари.

Десятиліття диктатури

Перед приходом Путіна до влади у містах РФ сталася низка вибухів — підривали житлові будинки. Кремль звинуватив в організації терактів чеченських бійців і використав таку нагоду для початку Другої чеченської війни та розгортання силової репресивної машини. Справжні обставини вибухів досі залишаються невідомими, а один російський працівник спецслужб, який втік до Великої Британії — Олександр Литвиненко, поклав відповідальність за теракти на ФСБ. Згодом Литвиненка вбили, отруївши радіоактивним полонієм.

З кожним наступним роком при владі Путін все більше розгортав імперіалістичну російську машину. Він грав роль жорсткого борця з тероризмом, стверджував, що надає росіянам безпеку після непевних 90-х років. Водночас Кремль взяв під контроль олігархів: ті з них, хто погодився піти з політики і підтримувати Путіна, зберегли свої статки. Ті, хто виступив проти, як найбагатша на той час людина в РФ — Михайло Ходорковський, опинилися за ґратами. Що більше Кремль набирав сили, то сильніше обмежував будь-яку опозицію, вдаючись навіть до вбивств опонентів.

Тоді ж РФ заробила значні статки на продажі нафти та газу і почала діяти більш активно. Першими війська Москви розбомбили Чечню. Далі настала черга тих країн-сусідів РФ, які обрали шлях демократії. Спершу була Грузія — у 2008 році Росія вдерлася на територію кавказької країни нібито «для захисту осетинів», чим завадила євроатлантичній інтеграції Тбілісі. Далі була Україна: окупація Криму, війна на сході нашої держави і повномасштабне вторгнення.

Що далі?

Не слід забувати, що впродовж усього часу президентства Путіна Росія підтримувала конфлікти у Нагірному Карабаху та Молдові, які почалися ще до нинішнього російського диктатора. Путін не вигадував нових речей: підготовку війн, які нині тривають у Східній Європі, почали ще радянські лідери. Уся нинішня російська ідеологія: від культу Другої світової і до політики збройного втручання у країни, які переживають демократичні революції, походить ще з часів радянського генсека Брежнєва.

Якщо Путін відбуде свій новий термін у Кремлі — він стане одним з найбільш довготривалих правителів Росії. За всі десятиліття на посаді президента диктатор РФ не змінив підходи і політику Москви ні на йоту. Російську ідеологію вигадали ще до Путіна. Ймовірно, вона переживе і його. Навіть після революцій влада в Москві переходить лише від одного режиму до іншого, без значних змін в політиці. Тому залишається лише питання: чи наступного російського диктатора обере собі як наступника сам Путін, чи це зроблять вже без нього?

Автор статті — Дмитро Спорняк

Фото: Peter Cavanagh/Engelsberg ideas

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики