«Я вимушений був поїхати зі своєї Батьківщини не з політичних міркувань. Я знайшов тут другу Батьківщину, яку люблю», — казав Георгій в одному з ефірів радіо. 

До Львова він приїхав ще у 1989, в цей час у його рідній Грузії тодішній президент Звіад Гамсахурдіа фактично встановив диктаторський режим і почав боротьбу проти політичних опонентів. Одним з таких став батько Георгія — Руслан Гонгадзе. Тому Гія повернувся додому і приєднався до повстання проти глави Грузії між 1991 та 1992 роками.

«І ось одного разу мене запросили на установчий з’їзд Народного Руху України у Києві. Там я познайомився з українською молоддю, а незабаром потрапив до Чернівців на перший фестиваль української пісні «Червона рута», де в мене прокинулося дивне почуття — я зрозумів, що жити не можу без цієї землі. Через рік переїхав до Львова», — говорив Гонгадзе про рішення переїхати в Україну

Після перемоги повстання Гія знову приїхав до Львова, там почав займатися кінодокументалістикою. Адже ще під час першої поїздки на війну в Абхазію зняв там свій перший документальний фільм «Біль землі моєї». А після поранення під Сухумі вже вирішив, що буде серйозно займатися документальним кіно. 

У Львові певний час готував свої програми на львівському телебаченні. Разом з тим створював сюжети для київських програм «Без протоколу», «Вікна», «Параграф». У 1999 році Гонгадзе почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе». Після прямого ефіру почалися дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

17 квітня 2000 року Гонгадзе заснував видання «Українська правда».
16 вересня 2000 року в центрі Києва українські правоохоронці викрали 31-річного журналіста.

«Вивезли за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них — очільник головного управління кримінального розшуку країни (!) — повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно», — так пишуть про обставини вбивства у спільному проєкті Reporters та Премії імені Георгія Гонгадзе.

2 листопада у лісі під містом Тараща знайшли тіло Гонгадзе. А далі — «касетний скандал», акція «Україна без Кучми» і вже 22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе упокоїли, поховавши у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві. Більше про вбивство, розслідування та покарання винуватців — читайте в нашому матеріалі.

Фото: із родинного архіву Мирослави Гонгадзе/Reporters

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Другий етап акції почався 14 січня, далі міліція знесе наметове містечко. Кучма все ж покладе квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку в день його народження, попри протести українців. Далі — наймасовіша бійка біля будинку Адміністрації Президента, ув’язнення та ізолятори для учасників протестів. Уже у 2004 році політична криза завершилася Помаранчевою революцією.

Що передувало акції? 28 листопада 2000 року голова Соцпартії Олександр Мороз оприлюднив у Верховній Раді аудіозаписи розмов в кабінеті президента Леоніда Кучми. На записах Кучма, глава його адміністрації Литвин, очільник МВС Кравченко та керівник СБУ Деркач обговорюють роботу журналіста Георгія Гонгадзе, його можливе викрадення і ліквідацію, питання фальсифікації майбутніх виборів.

Фото: УНІАН

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Що таке касетний скандал?

28 листопада 2000 року політик Олександр Мороз з трибуни Верховної Ради заявив, що «замовником зникнення журналіста Георгія Гонгадзе є Президент України Леонід Кучма», і підкріпив цю заяву таємними записами з кабінету глави держави. Їх він отримав від керівника охорони тодішнього президента й Управління державної охорони України Миколи Мельниченка (саме тому ці записи називають «плівками Мельниченка»). Події, що розгорнулися після публікації аудіо, отримали назву «касетний скандал».

На цих касетах — розмови Леоніда Кучми з низкою посадовців, зокрема з Главою Адміністрації Президента Володимиром Литвином і міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Ці записи стосувалися не лише Георгія Гонгадзе та його діяльності, але набули популярності саме через ці фрагменти. 

В опублікованих частинах Кучма каже Литвину, що треба вирішувати щось з Гонгадзе, бо він «просто абарзєл же ж», називає журналіста «подонком» і наголошує, що має ж бути «якась мєра». У наступних аудіо міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко доповідає Кучмі про стеження за Гонгадзе. Вони обговорюють варіанти боротьби з журналістом: «вивезти…викинуть», «віддати чеченцям, а потім викуп». Кравченко запевняє Кучму, що в нього «зараз команда боєвая… орли такіє, шо дєлают все, що хочеш».

Наказ убити Георгія Гонгадзе у записах не лунає ні з уст Кучми, ні від Кравченка. Наразі Леонід Кучма визнав, що на плівках його голос, але заявляє, що аудіо змонтоване, а тому — неправдиве.

Хто такий Мельниченко і навіщо він робив ці записи?

Микола Мельниченко на момент вбивства Георгія Гонгадзе був керівником Управління державної охорони України. Він мав доступ до кабінету Кучми і, як стверджував сам, з власної ініціативи робив таємні записи у кабінеті експрезидента. Також існує версія, що Мельниченко шпигував за наказом російських спецслужб, що хотіли дискредитувати українську владу й призупинити шлях України до НАТО.

Перед тим, як передати записи з плівок Олександру Морозу, яких їх і оприлюднив, Мельниченко пропонував викупити їх іншим політикам. Кому саме — невідомо. Наразі Микола Мельниченко перебуває у США, де йому надали політичний притулок. Ексмайору висунули підозру в державній зраді й конфіскували його майно в Україні.

Мотиви Кучми: чому суспільство підозрює його?

Перша публічна зустріч Кучми й Гонгадзе відбулася 17 жовтня 1999-го в програмі «Епіцентр». Гонгадзе був одним з небагатьох журналістів, який ставив прямолінійні й незручні питання про прикривання президентом його прибічників. А наприкінці ряду своїх питань Гонгадзе в присутності Кучми сказав: «Президент Кучма живе в ілюзіях і це підтвердив цей ефір…» 

Друг Георгія Гонгадзе журналіст Євген Глібовицький розповідав: «Гія був … тим, хто дуже чітко демонстрував, що ореол влади Кучми на нього не діє». Кучмі не подобалися матеріали, що публікувалися в заснованій Гонгадзе «Українській правді». Там журналіст критикував дії чинної влади, зокрема висвітлював проблеми корупції. У «плівках Мельниченка» є думки Кучми про це: «І ти мені давай це саме, по «Українській Правді» … Та будем вирішувати, шо з ним робити…», «“Українська Правда”, ну це просто вже, ***, оборзєлі».

Що сталося з фігурантами справи?

Олексій Пукач. З десятків фігурантів справи наразі у в’язниці перебуває лише один — ексгенерал МВС Олексій Пукач. Його визнали вбивцею Георгія Гонгадзе й засудили до довічного ув’язнення у січні 2013 року. Пукач лише частково визнав свою провину й на засіданнях суду називав замовниками вбивства Кучму, Литвина і Кравченка. Після оголошення вироку він заявив, що прийме це рішення, лише якщо в одній клітці з ним опиняться Кучма і Литвин. Як виявилося вже у 2020-му, ця фраза зникла з протоколу. Олексій Пукач у 2014-му заявляв, що йому погрожували й що він «обмовив тільки сам себе під тиском, шантажем і погрозами».

Олексій Пукач подавав апеляцію про пом’якшення свого вироку у 2015 році, її відхилили. У тому ж році він кардинально змінив свої свідчення і заявив, що вбивство Гонгадзе не було навмисним.

Юрій Кравченко. Тодішнього міністра внутрішніх справ України знайшли вбитим у березні 2005 року — саме в той день, на який йому призначили допит у справі Гонгадзе. Слідство визначило, що це було самогубство. Біля чоловіка знайшли передсмертну записку зі словами: «Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення».

Валерій Костенко, Микола Протасов, Олександр Попович. Цих трьох експрацівників МВС України засудили як викрадачів Гонгадзе на строк від 12 до 13 років у 2008-му. Микола Протасов помер у колонії, двоє інших уже вийшли на волю.

Леонід Кучма. У березні 2011 року проти Кучми порушили справу за підозрою у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе. У ході слідства тодішнього президента викликали на допити, він мав очні ставки з Мельниченком і Пукачем. Однак справу швидко закрили: вже в грудні 2011-го постанову про порушення справи скасували.

Чому «плівки Мельниченка» не стали доказом?

У 2011 році Конституційний суд постановив, що обвинувачення у скоєнні злочину не може ґрунтуватися на даних, отриманих незаконним шляхом, а записи Мельниченка саме такі. «Легалізувати» плівки й зробити їх реальним доказом могли б свідчення самого Миколи Мельниченка, але він відмовився заявляти в суді про походження записів.

Чи знайдуть замовників вбивства Гонгадзе?

Більшість справ, пов’язаних з убивством Георгія Гонгадзе, розглядалися в закритому порядку, тобто без присутності журналістів і публічних протоколів. Чи не єдиним винятком є справа Пукача. Саме тому складно зрозуміти, на якому етапі насправді перебуває слідство.

Усі фігуранти справи, які могли б вказати на замовників чи допомогти їх знайти, зараз або відмовляються від свідчень, як Пукач, або переховуються, як Мельниченко, або ж уже не зможуть нічого розказати, як Кравченко. Цитати й вислови, за які б могли зачепитися адвокати, зникли з протоколів засідань. Тому ймовірність розкриття справи найближчим часом дуже низька: для цього потрібен або кардинальний поворот з новим фігурантом, або свідчення тих, хто зараз відмовчується.

Авторка тексту: Роксолана Кривенко

Фото: колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Георгій Гонгадзе ― український опозиційний журналіст грузинського походження. Відомий своїми антивладними виступами та активною участю у визвольному русі за українську незалежність у 80-90 роках минулого століття. Брав участь у війні в Афганістані, воював і в Абхазії проти проросійських сепаратистів. Там був тяжко поранений.

Згодом працював у програмі «Вікна+». Одного разу за його сюжет про клан Кучми Георгієві оголосили догану і відтоді кожен його матеріал перед запуском в ефір переглядали. Коли ж із цієї програми задумали зробити розважальну, Гонгадзе виступив проти і залишився без роботи.

Георгій був першопрохідцем української інтернет-журналістики. На початку ХХІ століття заснував онлайн-видання «Українська правда». Він створив власний незалежний інформресурс. Там публікував новини про сфальсифікований референдум 2000-го, іноземні рахунки українських можновладців. У тому ж році його вбили співробітники правоохоронних органів. Замовники убивства досі залишаються непокараними.

Цитата. «Хоча треба чесно сказати, що популярною «Українська правда» стала великою мірою саме тому, що не стало Георгія», ― так вважає його дружина Мирослава Гонгадзе, яка з 2001 року з доньками Наною та Соломією живе у США та 20 років свого життя поклала на те, аби знайти винних у вбивстві її коханого чоловіка.

Справжній резонанс його вбивство отримало після так званого «касетного скандалу» ― тоді оприлюднили таємні плівки охоронця президента Миколи Мельниченка, на яких йшлося про причетність Леоніда Кучми до вбивства журналіста. У грудні того ж року в столиці України почалися масові протести, які пізніше переросли у політичну акцію «Україна без Кучми». Після вбивства опозиційного журналіста позиції Кучми було підірвано.

Копайте глибше:

• Георгій Гонгадзе (спецпроєкт Reporters)

Фото: 24tv.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Обставини вбивства

16 вересня 2000 року у центрі Києва українські правоохоронці викрали 31-річного журналіста Георгія Гонгадзе. Вони вивезли його за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них — очільник головного управління кримінального розшуку країни — повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно. 2 листопада у лісі під містом Тараща знайшли безголове тіло.

Виконавці та організатори

Георгія Гонгадзе довго не могли знайти. Ще довше шукали виконавців убивства. Лище 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України — Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича. Суд позбавив їх волі на термін від 12 до 13 років. У січні 2013 року суд засудив до довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача за вбивство журналіста.

Замовником убивства Георгія Гонгадзе слідство визнало колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, який на той час уже давно був мертвим. За офіційною версією, у 2005 році Кравченко вчинив самогубство двома пострілами в голову. Родина Гонгадзе вважає, що справжніх замовників вбивства досі не названо.

Плівки Мельниченка

У листопаді 2000 року оприлюднили записи розмов тодішнього президента Леоніда Кучми з низкою високопоставлених чиновників. Ці записи таємно зробив охоронець президента Микола Мельниченко. На плівках Кучма, глава його адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють опозиційну діяльність Гонгадзе і вирішують, що з ним робити. Хоча прямого наказу на плівках не зафіксовано, українське суспільство переважно вважало, що саме Кучма був замовником кричущого викрадення та вбивства журналіста.

Реакція суспільства

У грудні 2000 року в Києві почалися масові протести, які згодом переросли в політичну акцію «Україна без Кучми». Учасники акції облаштували наметове містечко у центрі столиці з вимогами відставки президента й керівників силових відомств, а також проведення незалежної експертизи у справі Гонгадзе. Хоча акцію брутально придушили навесні 2001 року, почасти вона отримала своє продовження у 2002-2003 роках у ще більшій, всеукраїнській протестній акції опозиційних сил «Повстань, Україно!»

Довідка. Георгій Гонгадзе народився у Тбілісі, у Грузії. У школі хлопець вчився добре. на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно працював. У 1987—1989 рр. проходив службу в Афганістані. Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста. У 1993 році повернувся до Грузії, щоб зняти документальний фільм про війну в Абхазії. 

Після перемоги повстання знову з’явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною. Зараз відома як журналістка Мирослава Гонгадзе. У 1997 році у них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).

У 1995 році Георгій і Мирослава переїздять до Києва. Там пара починає працювати на телебаченні. З 1 жовтня 1999 р. (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Згодом почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

17 квітня 2000 року з’явилося онлайн-видання «Українська правда». Його заснував та редагував Георгій Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо тодішнього президента Леоніда Кучми та його оточення.

Копайте глибше:

• Георгій Гонгадзе (Reporters)

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: reporters.media

1996 рік

15 лютого  — у відділеннях «Ощадбанку» почали видавати іменні приватизаційні сертифікати. Так почалася ваучерна приватизація — усі громадяни, які мали ваучери, могли приватизувати державне майно.

28 червня — Україна отримує власну Конституцію. Депутати добу голосували за положення документу.

4 серпня — Україна провела одні з найрезультативніших Олімпійських ігор — в Атланті. Золоті медалі тоді вибороли боксер Володимир Кличко і гімнастка Лілія Подкопаєва.

2 вересня — Україна отримала власну валюту — гривню. Остання замінила купонокарбованець.

1997 рік

11 березня — почав діяти мораторій на смертну кару.

28 травня — Україна і Росія підписали угоди про поділ, статус і умови перебування Чорноморського флоту (частина військово-морських сил РФ) в України.

17 липня — Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини.

19 листопада — в України з’явився перший космонавт. Леонід Каденюк полетів у космос на шатлі «Колумбія».

1998 рік

29 березня — парламентські вибори. Комуністи набирають майже 25% голосів виборців.

21 жовтня — парламент Криму прийняв нову Конституцію. Крим став Автономною Республікою.

6 листопада — повінь на Закарпатті. У зоні стихійного лиха — близько 350 тисяч людей.

26 листопада — в Україні запровадили День пам’яті жертв Голодоморів.

1999 рік

25 березня — в автокатастрофі під Києвом загинув лідер РУХу В’ячеслав Чорновіл. Він був головним конкурентом тодішнього президента Кучми на майбутніх виборах.

24 травня — на шахті імені Засядька — одна з найбільших аварій дев’яностих. Тоді від вибуху метану загинуло 50 шахтарів.

14 листопада — на президентських виборах перемагає Леонід Кучма.

29 грудня — скасування смертної кари в Україні. Конституційний Суд визнав, що вона суперечить Конституції України.

2000 рік

16 вересня — зникнення та вбивство українського журналіста Георгія Гонгадзе. Замовники розправи досі не покарані. 

28 листопада — початок касетного скандалу. Олександр Мороз оприлюднив плівки Мельниченка.

15 грудня — зупинили останній робочий блок Чорнобильської АЕС. Станцію вивели з експлуатації.

15 грудня — старт акції протесту «Україна без Кучми».

Фото: uainfo.org

Детальніше. Георгій Гонгадзе ― український опозиційний журналіст грузинського походження. Відомий своїми антивладними виступами та активною участю у визвольному русі за українську незалежність у 80-90 роках минулого століття. Брав участь у війні в Афганістані, воював і в Абхазії проти проросійських сепаратистів. Там був тяжко поранений.

Згодом працював у програмі «Вікна+». Одного разу за його сюжет про клан Кучми Георгієві оголосили догану і відтоді кожен його матеріал перед запуском в ефір переглядали. Коли ж із цієї програми задумали зробити розважальну, Гонгадзе виступив проти і залишився без роботи.

Георгій був першопрохідцем української інтернет-журналістики. На початку ХХІ століття заснував онлайн-видання «Українська правда». Він створив власний незалежний інформресурс. Там публікував новини про сфальсифікований референдум 2000-го, іноземні рахунки українських можновладців. У тому ж році його вбили співробітники правоохоронних органів. Замовники убивства досі залишаються непокараними.

Цитата. «Хоча треба чесно сказати, що популярною «Українська правда» стала великою мірою саме тому, що не стало Георгія», ― так вважає його дружина Мирослава Гонгадзе, яка з 2001 року з доньками Наною та Соломією живе у США та 20 років свого життя поклала на те, аби знайти винних у вбивстві її коханого чоловіка.

Справжній резонанс його вбивство отримало після так званого «касетного скандалу» ― тоді оприлюднили таємні плівки охоронця президента Миколи Мельниченка, на яких йшлося про причетність Леоніда Кучми до вбивства журналіста. У грудні того ж року в столиці України почалися масові протести, які пізніше переросли у політичну акцію «Україна без Кучми». Після вбивства опозиційного журналіста позиції Кучми було підірвано.

Копайте глибше:

• Георгій Гонгадзе (спецпроєкт Reporters)

Фото: 24tv.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Обставини вбивства

16 вересня 2000 року у центрі Києва українські правоохоронці викрали 31-річного журналіста Георгія Гонгадзе. Вони вивезли його за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них — очільник головного управління кримінального розшуку країни — повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно. 2 листопада у лісі під містом Тараща знайшли безголове тіло.

Виконавці та організатори

Георгія Гонгадзе довго не могли знайти. Ще довше шукали виконавців убивства. Лище 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України — Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича. Суд позбавив їх волі на термін від 12 до 13 років. У січні 2013 року суд засудив до довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача за вбивство журналіста.

Замовником убивства Георгія Гонгадзе слідство визнало колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, який на той час уже давно був мертвим. За офіційною версією, у 2005 році Кравченко вчинив самогубство двома пострілами в голову. Родина Гонгадзе вважає, що справжніх замовників вбивства досі не названо.

Плівки Мельниченка

У листопаді 2000 року оприлюднили записи розмов тодішнього президента Леоніда Кучми з низкою високопоставлених чиновників. Ці записи таємно зробив охоронець президента Микола Мельниченко. На плівках Кучма, глава його адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють опозиційну діяльність Гонгадзе і вирішують, що з ним робити. Хоча прямого наказу на плівках не зафіксовано, українське суспільство переважно вважало, що саме Кучма був замовником кричущого викрадення та вбивства журналіста.

Реакція суспільства

У грудні 2000 року в Києві почалися масові протести, які згодом переросли в політичну акцію «Україна без Кучми». Учасники акції облаштували наметове містечко у центрі столиці з вимогами відставки президента й керівників силових відомств, а також проведення незалежної експертизи у справі Гонгадзе. Хоча акцію брутально придушили навесні 2001 року, почасти вона отримала своє продовження у 2002-2003 роках у ще більшій, всеукраїнській протестній акції опозиційних сил «Повстань, Україно!»

16 вересня 2020 року: як згадують Георгія Гонгадзе

У посольстві США в Україні у 20-ту річницю від дня зникнення Георгія Гонгадзе закликали ретельно і швидко розслідувати злочини проти журналістів: «Сьогодні ми згадуємо Георгія Гонгадзе, хороброго журналіста, якого вбили за прагнення до правди. Жодному представнику преси не можна погрожувати, нападати на нього чи арештовувати за те, що він виконує свою роботу, а злочини проти журналістів повинні ретельно та швидко розслідуватися, щоб винні за це особи несли відповідальність. Незалежні медіа є важливою частиною успішних демократій».

На «UA: Перший» 16 вересня, о 21:40, покажуть прем’єру фільму Суспільного мовника «Вбивство Гонгадзе. 20 років у пошуках правди». А на фасаді Національної спілки журналістів України 16 вересня встановлять меморіальну дошку Георгію Ґонґадзе.

Довідка. Георгій Гонгадзе народився у Тбілісі, у Грузії. У школі хлопець вчився добре. на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно працював. У 1987—1989 рр. проходив службу в Афганістані. Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста. У 1993 році повернувся до Грузії, щоб зняти документальний фільм про війну в Абхазії. 

Після перемоги повстання знову з’явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною. Зараз відома як журналістка Мирослава Гонгадзе. У 1997 році у них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).

У 1995 році Георгій і Мирослава переїздять до Києва. Там пара починає працювати на телебаченні. З 1 жовтня 1999 р. (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Згодом почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

17 квітня 2000 року з’явилося онлайн-видання «Українська правда». Його заснував та редагував Георгій Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо тодішнього президента Леоніда Кучми та його оточення.

Копайте глибше:

• Георгій Гонгадзе (Reporters)

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: reporters.media

Детальніше. Павло Казарін ― український журналіст, публіцист, філолог-літературознавець, ведучий телеканалу ICTV, суспільно-політичного ток-шоу «Зворотний відлік» на суспільному телебаченні «UA: Перший», автор та ведучий проекту «Грані правди» на телеканалі «24», оглядач українського бюро «Радіо Свобода». Співпрацює з виданнями «Крим.Реалії», НВ, Liga.net, «Українська правда».

Цитата.  «Коли з’явився інтернет, всі думали, що це буде спілкування всіх з усіма, що цензури не буде. Але ми опинились у ситуації, коли фріки можуть об’єднуватись, коли кожен опиняється у власній теплій інформаційній ванні. Ми живемо у просторі конкуренції контенту, коли зрада продається краще за перемогу. Перемагати у більшості — легка справа, а перемагати у меншості 0151 це, можливо, і є та справа, якій можна присвятити життя», ― так Казарін відреагував на отримання нагороди.

Довідка. Георгій Гонгадзе ― український громадський діяч і журналіст грузинського походження. Був опозиційно налаштованим до другого президента України Леоніда Кучми. 16 вересня 2000 року Гонгадзе не повернувся з роботи. Лише 2 листопада його знайшли мертвим у лісі поблизу Таращі. До вбивства вважають причетним Леоніда Кучму та голову його тодішньої адміністрації Володимира Литвина. Восени 2000 року розпочався касетний скандал ― були оприлюднені записи з кабінету президента, які свідчили про причетність до вбивства вищих посадових осіб держави. Убивство Гонгадзе і його розслідування стали однією з найвідоміших кримінальних справ незалежної України.

Важливе на цю тему:

У довгому списку номінантів на премію були 22 журналісти. Фіналістами також стали засновник «Телебачення Торонто» Роман Вінтонів та засновник проєкту Ukrainer Богдан Логвиненко.

Фото: mediakolo