Що таке касетний скандал?
28 листопада 2000 року політик Олександр Мороз з трибуни Верховної Ради заявив, що «замовником зникнення журналіста Георгія Гонгадзе є Президент України Леонід Кучма», і підкріпив цю заяву таємними записами з кабінету глави держави. Їх він отримав від керівника охорони тодішнього президента й Управління державної охорони України Миколи Мельниченка (саме тому ці записи називають «плівками Мельниченка»). Події, що розгорнулися після публікації аудіо, отримали назву «касетний скандал».
На цих касетах — розмови Леоніда Кучми з низкою посадовців, зокрема з Главою Адміністрації Президента Володимиром Литвином і міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Ці записи стосувалися не лише Георгія Гонгадзе та його діяльності, але набули популярності саме через ці фрагменти.
В опублікованих частинах Кучма каже Литвину, що треба вирішувати щось з Гонгадзе, бо він «просто абарзєл же ж», називає журналіста «подонком» і наголошує, що має ж бути «якась мєра». У наступних аудіо міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко доповідає Кучмі про стеження за Гонгадзе. Вони обговорюють варіанти боротьби з журналістом: «вивезти…викинуть», «віддати чеченцям, а потім викуп». Кравченко запевняє Кучму, що в нього «зараз команда боєвая… орли такіє, шо дєлают все, що хочеш».
Наказ убити Георгія Гонгадзе у записах не лунає ні з уст Кучми, ні від Кравченка. Наразі Леонід Кучма визнав, що на плівках його голос, але заявляє, що аудіо змонтоване, а тому — неправдиве.
Хто такий Мельниченко і навіщо він робив ці записи?
Микола Мельниченко на момент вбивства Георгія Гонгадзе був керівником Управління державної охорони України. Він мав доступ до кабінету Кучми і, як стверджував сам, з власної ініціативи робив таємні записи у кабінеті експрезидента. Також існує версія, що Мельниченко шпигував за наказом російських спецслужб, що хотіли дискредитувати українську владу й призупинити шлях України до НАТО.
Перед тим, як передати записи з плівок Олександру Морозу, яких їх і оприлюднив, Мельниченко пропонував викупити їх іншим політикам. Кому саме — невідомо. Наразі Микола Мельниченко перебуває у США, де йому надали політичний притулок. Ексмайору висунули підозру в державній зраді й конфіскували його майно в Україні.
Мотиви Кучми: чому суспільство підозрює його?
Перша публічна зустріч Кучми й Гонгадзе відбулася 17 жовтня 1999-го в програмі «Епіцентр». Гонгадзе був одним з небагатьох журналістів, який ставив прямолінійні й незручні питання про прикривання президентом його прибічників. А наприкінці ряду своїх питань Гонгадзе в присутності Кучми сказав: «Президент Кучма живе в ілюзіях і це підтвердив цей ефір…»
Друг Георгія Гонгадзе журналіст Євген Глібовицький розповідав: «Гія був … тим, хто дуже чітко демонстрував, що ореол влади Кучми на нього не діє». Кучмі не подобалися матеріали, що публікувалися в заснованій Гонгадзе «Українській правді». Там журналіст критикував дії чинної влади, зокрема висвітлював проблеми корупції. У «плівках Мельниченка» є думки Кучми про це: «І ти мені давай це саме, по «Українській Правді» … Та будем вирішувати, шо з ним робити…», «“Українська Правда”, ну це просто вже, ***, оборзєлі».
Що сталося з фігурантами справи?
Олексій Пукач. З десятків фігурантів справи наразі у в’язниці перебуває лише один — ексгенерал МВС Олексій Пукач. Його визнали вбивцею Георгія Гонгадзе й засудили до довічного ув’язнення у січні 2013 року. Пукач лише частково визнав свою провину й на засіданнях суду називав замовниками вбивства Кучму, Литвина і Кравченка. Після оголошення вироку він заявив, що прийме це рішення, лише якщо в одній клітці з ним опиняться Кучма і Литвин. Як виявилося вже у 2020-му, ця фраза зникла з протоколу. Олексій Пукач у 2014-му заявляв, що йому погрожували й що він «обмовив тільки сам себе під тиском, шантажем і погрозами».
Олексій Пукач подавав апеляцію про пом’якшення свого вироку у 2015 році, її відхилили. У тому ж році він кардинально змінив свої свідчення і заявив, що вбивство Гонгадзе не було навмисним.
Юрій Кравченко. Тодішнього міністра внутрішніх справ України знайшли вбитим у березні 2005 року — саме в той день, на який йому призначили допит у справі Гонгадзе. Слідство визначило, що це було самогубство. Біля чоловіка знайшли передсмертну записку зі словами: «Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення».
Валерій Костенко, Микола Протасов, Олександр Попович. Цих трьох експрацівників МВС України засудили як викрадачів Гонгадзе на строк від 12 до 13 років у 2008-му. Микола Протасов помер у колонії, двоє інших уже вийшли на волю.
Леонід Кучма. У березні 2011 року проти Кучми порушили справу за підозрою у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе. У ході слідства тодішнього президента викликали на допити, він мав очні ставки з Мельниченком і Пукачем. Однак справу швидко закрили: вже в грудні 2011-го постанову про порушення справи скасували.
Чому «плівки Мельниченка» не стали доказом?
У 2011 році Конституційний суд постановив, що обвинувачення у скоєнні злочину не може ґрунтуватися на даних, отриманих незаконним шляхом, а записи Мельниченка саме такі. «Легалізувати» плівки й зробити їх реальним доказом могли б свідчення самого Миколи Мельниченка, але він відмовився заявляти в суді про походження записів.
Чи знайдуть замовників вбивства Гонгадзе?
Більшість справ, пов’язаних з убивством Георгія Гонгадзе, розглядалися в закритому порядку, тобто без присутності журналістів і публічних протоколів. Чи не єдиним винятком є справа Пукача. Саме тому складно зрозуміти, на якому етапі насправді перебуває слідство.
Усі фігуранти справи, які могли б вказати на замовників чи допомогти їх знайти, зараз або відмовляються від свідчень, як Пукач, або переховуються, як Мельниченко, або ж уже не зможуть нічого розказати, як Кравченко. Цитати й вислови, за які б могли зачепитися адвокати, зникли з протоколів засідань. Тому ймовірність розкриття справи найближчим часом дуже низька: для цього потрібен або кардинальний поворот з новим фігурантом, або свідчення тих, хто зараз відмовчується.
Авторка тексту: Роксолана Кривенко
Фото: колаж НЗЛ
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики