Детальніше. Кабінет міністрів призначив Антона Дробовича головою Українського інституту національної пам’яті. За словами Дробовича, на нього ще чекає спецперевірка. 

Антон Дробович має 33 роки. Він кандидат філософських наук і магістр правознавства. Експерт з питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень. 

Антон Дробович здобув освіту в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова. Також він є випускником програми «Цінності та суспільство» The AspenInstitute Kyiv.

Нині Дробович — доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету імені Драгоманова, викладає на кафедрі, і водночас керівник освітніх програм меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», а також є експертом Інституту суспільно-економічних досліджень. Крім того, він член правління Молодіжної асоціації релігієзнавців.

Раніше Антон Дробович був керівником напрямку стратегічного розвитку комплексу «Мистецький арсенал», радником міністра освіти і науки України. У 2014 році, як доброволець, брав участь у бойових діях на Донбасі.

Як кандидат на посаду директора Українського інституту національної пам’яті в інтерв’ю для «Історичної правди» Дробович казав, що хоче перетворити офіційну політику пам’яті в Україні на більш виважену та ліберальну.

Своїми пріоритетами у національній політиці пам’яті він назвав «результативність та зрозумілість діяльності УІНП для платників податків». Також зазначив, що процес декомунізації в Україні вважає незавершеним у частині суспільної свідомості, адже «не можна за 5 років здекомунізувати те, що «комунізувалось» упродовж десятиліть».​

До речі, колишній очільник інституту В’ятрович розкритикував таке призначення свого наступника: «Чергове неправильне кадрове рішення уряду в гуманітарній політиці. Це вже не помилка, а розворот в інший бік. В національній пам’яті може не лишитися місця для України та українців».

⟶ Ексглава УІНП Володимир В’ятрович склав присягу народного депутата України. Ще 14  листопада ЦВК (Центральна виборча комісія) зареєструвала В’ятровича депутатом, але скласти присягу йому вдалося лише 3 грудня. Він увійшов до фракції «Європейська солідарність». Нагадаємо, В’ятрович пройшов до парламенту після того, як свої повноваження склала народнна депутатка Ірина Луценко, а наступна у виборчому списку «Європейської солідарності» Наталія Бойко (№24) написала відмову від мандата.

⟶ Що таке Український інститут національної пам’яті та навіщо він потрібен. Це установа, яка займається відновленням та збереженням національної пам’яті. Інститут намагається привернути увагу суспільства до історії України, вивчати боротьбу за незалежність України у 20 столітті, проводить різні події, щоб згадати про жертв голодоморів та політичних репресій.

Фото: kievvlast.com.ua

Детальніше. Володимир В’ятрович обіймав посаду голови УІНП з березня 2014 року. За його словами, за цей час Інституту вдалося позбавити країну від тоталітарної символіки, відкрити архіви КДБ, визнати борцями за незалежність учасників ОУН-УПА, заново запустити процес реабілітації жертв репресій за оновленим законом та популяризувати українську історію. 

В’ятрович переконаний, що «робота Інституту нацпам’яті, незважаючи на зміну керівництва, має бути продовжена. Я отримав запевнення від прем’єр-міністра, що вона буде продовжена, що Інститут збереже свій статус центрального органу виконавчої влади, що він буде продовжувати роботу у тих напрямках, якими займався упродовж 5 років».

Контекст. Володимир В’ятрович — це український науковець-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху. 

Що таке Український інститут національної пам’яті та навіщо він потрібен. Це установа, яка займається відновленням та збереженням національної пам’яті. Інститут намагається привернути увагу суспільства до історії України, вивчати боротьбу за незалежність України у 20 столітті, проводить різні події, щоб згадати про жертв голодоморів та політичних репресій.

Навіщо Україні потрібна декомунізація. Володимира В’ятровича найчастіше знають та згадують як зачинателя декомунізації в Україні. А декомунізацію найчастіше пов’язують із перейменуванням вулиць, яке не усім до вподоби. На сайті УІНП зібрали відповіді на найпоширеніші запитання, пов’язані із декомунізацією.

1. Навіщо потрібно перейменовувати вулиці? Цього вимагає Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки». Обидва ці режими знищили в Україні від 14 до 16 мільйонів людей. Цей закон стверджує: будь-які тоталітарні практики неприйнятні для Української держави. Убивати людей не можна ані з класових, ані з расових, ані з будь-яких інших причин.
   
   Україна ніколи не збудує майбутнього без подолання спадщини тоталітарного минулого. Бо тоталітаризм і добробут – несумісні. Тож перейменування назв вулиць, пов’язаних із комуністичним режимом, – обов’язкова умова того, щоб у нашій державі відбулися позитивні суспільні перетворення. Подібний шлях декомунізації пройшла більшість посткомуністичних країн Центральної і Східної Європи.

2. Чи правда, що декомунізаційні закони забороняють комуністичну та нацистську ідеологію та символи? Ні, неправда. Ані ідеологію, ані символи неможливо заборонити, як неможливо заборонити минуле. Воно було таким, яким було. Закон засуджує тоталітарні режими, які виросли на фундаменті цих ідеологій, як нелюдські, та забороняє пропаганду їхніх символів.
    
3. Чи можна НЕ перейменовувати вулицю, село або місто? Ні, не можна. Якщо назва підпадає під дію закону, то вона має бути обов’язково змінена.

4. Чи всі назви, що з’явилися у радянські часи, мають бути змінені? Ні, більшість назв залишаються без змін. Перейменуванню підлягають тільки ті назви, що:

• безпосередньо пов’язані із комуністичним тоталітарним режимом;
• містять назви його органів влади й імена діячів;
• уславлюють події і пам’ятні дати, пов’язані із тоталітарним культом.
  
  Дізнайтеся більше:
  • В’ятрович: Для деяких українців Майдан і війна — це реаліті-шоу, яке можна переключити на щось спокійніше (Українська правда)

Фото: pravda.com.ua