Раніше цього ж дня Дональд Трамп заявив, що впродовж 24 годин має стати відомо, чи угруповання ХАМАС погоджується на перемир’я з Ізраїлем. У вівторок Трамп говорив, що на умови 60-денного перемир’я погодився Ізраїль. 

Представники ХАМАСу повідомили, що розглядають пропозицію. Раніше вони стверджували, що погодяться лише на угоду, яка остаточно припинить війну. Натомість ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньягу наразі не коментував заяви Трампа щодо перемир’я. Лідер Ізраїлю неодноразово стверджував, що за результатами війни в Секторі Гази ХАМАС має бути роззброєним. Саме угруповання таку умову відмовляється приймати.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Гроші на оборону Європи

Союзники НАТО погодилися наростити свої витрати на оборону до 5% ВВП до 2035 року. З них 3,5% планують спрямувати на військові потреби: утримання солдатів, закупівлю і ремонт зброї, техніки та боєприпасів — раніше на це витрачали лише 2% ВВП. Решта 1,5% — на «суміжні з військом» сфери: інфраструктуру доріг і мостів, невідкладну меддопомогу, кібербезпеку та громадянську стійкість.

Підвищення витрат Європи на військо — одна з давніх цілей Дональда Трампа. Він та його команда, зокрема віцепрезидент Джей Ді Венс і міністр оборони Піт Геґсет, неодноразово називали європейських союзників «дармоїдами», на яких США витрачають занадто багато ресурсів.

Оглядачі The New York Times зазначають, що не всі європейські країни готові витрачати більше на оборону. Зокрема, уряди Іспанії, Словаччини та Бельгії стверджували, що не зможуть збільшити військовий бюджет до 5%. Попри це, за розрахунками аналітичного центру Королівського інституту об’єднаних служб, витрати НАТО на оборону в Європі та Канаді зростуть із 500 млн доларів США до 1,1 трлн доларів США у 2035 році. Це фактично зрівняє сукупні витрати на оборону країн-членів НАТО із бюджетом Пентагону.

Умиротворення Трампа

Колишня директорка Ради національної безпеки США з питань Європи Торрі Тауссіг зазначає, що на саміті оминали всі найбільші міжнародні виклики. Лідери не говорили нічого суттєвого ні про Україну, ні про спільну політику Заходу щодо Росії, ні про зростання загрози від Китаю. Все було зроблено так, щоб Дональд Трамп залишився задоволеним: від похвали на його адресу з боку генсека НАТО до прийому в короля Нідерландів, вказує редактор The Guardian Ден Саббаг.

Вочевидь, європейські члени Альянсу намагаються виграти час, утримуючи США в статусі близького союзника, вказує директор із зовнішньої та оборонної політики Американського інституту підприємництва Корі Шейк.

Зустріч Зеленського і Трампа

На саміті в Гаазі Президент Володимир Зеленський зустрівся з Дональдом Трампом. Зустріч між двома лідерами планувалася ще під час саміту G7, що відбувся минулого тижня, але тоді американський президент покинув його достроково, тож її скасували.

За словами Зеленського, президенти обговорили закупівлю американських систем ППО та можливе спільне виробництво дронів. Водночас український президент намагався розповісти Трампу про ситуацію на фронті, а також про деталі переговорів з РФ у Стамбулі. Не оминув Володимир Зеленський і питання війни на Близькому Сході, привітавши президента США з успішною операцією з ураження ядерних об’єктів Ірану.

Як вказує Financial Times, ставлення Трампа до Зеленського помітно змінилося: про зустріч в Гаазі американський лідер сказав, що «приємніше й бути не могло». Щодо самого українського президента Трамп зазначив: «Він веде хоробру битву. Це важка битва». Але жодної конкретики щодо можливої співпраці чи закупівлі Україною систем ППО Patriot Трамп не надав.

Навіщо це все було Ізраїлю?

Після довгих років боротьби проти підтримуваних Іраном бойовиків, уряд Ізраїлю бажав знищити спроможність самого Тегерана завдавати ударів по єврейській державі. Насамперед Тель-Авів хотів знищити ядерну зброю. Наразі немає доказів наявності в Ірану такої зброї: на це вказують і офіційні повідомлення самого Тегерана, і заяви західних розвідувальних служб. Але Ізраїль — а разом з тим і адміністрація президента США — вважають, що Ісламська Республіка працює над розробкою бойових ядерних технологій.

Отже, Ізраїль завдав удару, який назвав попереджувальним, знищивши військових керівників Ірану, частину ядерних розробок, кількох науковців, а також виробництво ракет й засоби ППО. Втім, глибоко під землею залишався великий іранський ядерний об’єкт, якого звичайною зброєю неможливо було досягти. Таку потужну бомбу — разом із засобами її доставлення — мають лише США. Певний час Дональд Трамп сумнівався щодо того, як Вашингтону діяти на Близькому Сході. Він навіть достроково покинув саміт G7, щоб зосередитися саме на цьому питанні. Та все ж США вдарили по цьому підземному об’єкту. Однак, за даними Reuters із посиланням на американську розвідку, руйнування було не остаточним. Дональд Трамп у відповідь заявив, що цілей таки було досягнуто, а оцінку розвідки назвав хибною. Тож, хоч іранські військові спроможності зазнали значних втрат, але тотальної перемоги для Ізраїлю не сталося.

Що потрібно Ірану?

Іран заперечує, що удари США й Ізраїлю повністю зупинили ядерні розробки. Нагадаємо, Ісламська Республіка запевняє, що розробляє технології виключно для енергетичних потреб. Для місцевого авторитарного уряду атаки на територію країни були також ударами по репутації. Війна між Іраном та Ізраїлем — у яких немає спільного кордону — потрібна була режиму аятол для посилення свого впливу в регіоні. Для цього Тегеран підтримував низку бойовиків в Лівані, Сирії, Іраку, Ємені та Секторі Гази.

До того ж режим мав стримувати й внутрішніх опонентів. Адже аятоли прийшли до влади внаслідок революції й утримують контроль за допомогою сили та ідеї про те, що Захід та Ізраїль є зовнішніми ворогами. А коли людям загрожує зовнішній напад, вони часто готові поступитися політичними свободами заради безпеки. Тепер же, коли Тель-Авів знешкодив більшість підтримуваних Тегераном бойовиків і може напряму атакувати Іран, постає питання: чи втримається режим аятол у своїх владних кабінетах?

Наразі виглядає, що так. Режим в Ірані нікуди не зник, і немає ознак, що йому загрожує масове повстання — принаймні в короткій перспективі. Міжнародні оглядачі Deutsche Welle зазначають, що станом на зараз скинути іранську владу можливо хіба що із застосуванням наземних військ іноземних держав — а це створює більше загроз, ніж можливостей.

Тож, з одного боку, Тегеран втратив міжнародний вплив, але аятоли зберігають владу. Аби показати свою силу у відповідь на удар США, Тегеран атакував місце розташування американських сил у Катарі, завчасно попередивши Вашингтон, щоб той вивів звідти своїх солдатів. Це може свідчити про прагнення Ірану уникнути масштабної війни. Власне, це завжди було тактикою Тегерана: підтримка іноземних бойовиків і уникнення прямих збройних конфронтацій. Це очевидне рішення, адже США мають набагато більше сил, тож початок прямої війни був би самогубством для Ірану.

Що потрібно США?

Після атаки Ірану на бази США могло здатися, що великої війни не уникнути. Але невдовзі після того президент США оголосив, що Ізраїль та Іран досягли перемир’я, яке Іран, утім, швидко порушив. Вочевидь, Дональд Трамп намагається уникнути прямої участі наземних американських військ у війні проти Ірану. Зрештою, саме це він і обіцяв своїм виборцям: збереження життів американських солдатів і відмову від участі у війнах на іншому боці планети. 

Водночас, розробка ядерної зброї значно посилила б режим аятол і поставила під пряму загрозу саме існуванні Ізраїлю — ключового союзника США в регіоні. Тож, аби підтримати Тель-Авів і зупинити можливе посилення Ірану, американські війська завдали удару, але лише одного.

А що з Росією?

На тлі всіх цих перипетій варто звернути увагу на роль РФ у подіях на Близькому Сході. Тегеран є одним із найближчих союзників Кремля. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі навіть літав до Москви з проханням про підтримку, та все обмежилося лише заявами. Заступник голови Ради безпеки Росії та експрезидент Дмітрій Мєдвєдєв навіть натякав на можливість таємної передачі Ірану ядерної зброї. Але якби це було реальним планом Кремля, чи озвучували б такі наміри відкрито?

Судячи з дій Москви у світі, наразі більшість уваги та ресурсів Росії зосереджені на війні проти України. Кремль навіть не допоміг дружньому режиму сирійського диктатора Башара аль Асада, який впав внаслідок довгої громадянської війни. Іран — країна значно більша і стикається з набагато серйознішими міжнародними викликами. Вочевидь, Росія намагається грати роль дипломатичної сили, підігруючи Дональду Трампу, який пропонував Путіну бути посередником. Можна припустити, що це все для того, щоб віднадити американського президента від підтримки України у війні з Росією.

Що з того Україні?

З усіх фактів, що наведені вище, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, якщо війська Тель-Авіва одним ударом вбивають кількох найвищих військових керівників, науковців та нищать ключові промислові, військові та наукові об’єкти Ірану, це свідчить, що влада в Тегерані не може достатньою мірою захиститися від таких атак — принаймні, поки що. Отже, вплив Ірану у регіоні зменшиться, але місцевий режим буде працювати над посиленням оборони і тим, щоб утриматися при владі.

По-друге, Іран має можливості й бажання завдавати ударів у відповідь, але робить це менш ефективно, ніж Ізраїль. Отже, існуванню Ізраїлю навряд чи щось серйозно загрожує, але бойові дії можуть загострюватися. Такий розвиток подій створює нові проблеми для сусідніх з Іраном держав, які опинилися поміж воюючих сторін, що шкодить їх безпеці, економіці та інфраструктурі.

По-третє, військово-промисловий комплекс Ірану зазнав удару — принаймні певний час Тегеран не зможе допомагати РФ зброєю, ба більше, сам її потребує. На початку повномасштабного вторгнення Іран постачав російській армії низку озброєнь — зокрема, ударні дрони типу «Shahed». Зараз ця допомога вже не є такою критичною для Росії, яка наростила власне виробництво військових безпілотників. Водночас роль Росії в подіях на Близькому Сході послабилася. Бажання Кремля завоювати Україну забирає у РФ щораз більше ресурсів, які раніше спрямовувалися на підтримку дружніх режимів, що зрештою зменшує вплив Путіна на міжнародній арені.

Можна припустити: сторони не знають, як продовжувати бойові дії. Ізраїль знищив заплановані цілі, Трамп зіграв свою улюблену роль міжнародного миротворця, а режим в Ірані уникнув великої війни та втримав владу. Утім, передумови для війни не зникли: іранський режим досі не визнає права Ізраїлю на існування, а Тель-Авів, звісно ж, не планує здаватися. Чинна влада Ірану не має сили змінити ситуацію, що, ймовірно, лише підштовхуватиме її до посиленої розробки ядерної зброї. Росія наразі теж не може втрутитися, а Ізраїль вже робить все, що може. Питання тепер полягає в тому, що робитимуть політики у Вашингтоні, як діятиме Китай — ще один союзник Ірану, до того ж значно могутніший, ніж РФ, — і яке рішення ухвалять громадяни Ісламської Республіки. Поки відповідей на ці питання немає, Близький Схід і далі нагадує порохову бочку, на якій сидять владні амбіції, сотні тисяч потенційних жертв і мільйони біженців.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Michael Bayazidi / Pexels

Контекст. З 6 червня у США тривають протести проти масових арештів мігрантів. Вони почалися в штаті Каліфорнія після рейдів Служби імміграції та митного контролю США в Лос-Анджелесі, під час яких затримали щонайменше 118 людей, підозрюваних у порушенні імміграційного законодавства.

У відповідь Президент Дональд Трамп наказав відправити Національну гвардію, а згодом і підрозділ морської піхоти для придушення протестів. Це спричинило поширення протестного руху, зокрема й на інші міста США. Масштабний протест запланували на суботу — саме тоді у Вашингтоні має відбутися парад з нагоди 250-ї річниці армії США, який збігається з днем народження Дональда Трампа. Президент США заявив, що людей, які протестуватимуть під час параду, «зустрінуть з дуже великою силою».

Американські залицяння до ядерного противника

Президент США Дональд Трамп уже не перший місяць намагається завершити війну, яку Росія розв’язала проти України, за допомогою мирних переговорів. Водночас він не чинить тиску на агресора, натомість періодично звинувачує Україну та призупиняє допомогу. Такий підхід виглядає нелогічним. Але якщо припустити, що американський президент намагається здобути прихильність Путіна, щоб намовити його діяти проти Китаю, — усе стає зрозумілим. Для Трампа і його команди КНР — найбільший противник США, адже це держава, економічна потужність якої загрожує американським інтересам. Нагадаємо, що чинний американський президент починав торговельну війну проти Пекіна ще під час свого попереднього терміну. Та й цього разу мита, встановлені адміністрацією Трампа, були найжорсткішими саме проти Китаю.

Але Китай — могутній, і перемогти його так просто не вдасться. Вочевидь, США вирішили, що для початку позбавити Пекін союзників. Трамп заявляв, що бажає «роз’єднати» Росію і Китай, аби дві ядерні держави не діяли спільним фронтом проти Вашингтона. Та що б американський президент не робив — йому не вдається. РФ продовжує постачати до Китаю свої природні ресурси, заробляючи гроші для війни. Через західні санкції Китай став для Кремля ключовим джерелом товарів і технологій. Путін та Сі Цзіньпін часто проводили офіційні зустрічі й заявляли про міцність свого партнерства. Здавалося б, шансів на розкол між сторонами немає. І тут з’являється таємничий документ.

Шпигунські війни на Далекому Сході

В одному з анонімних Telegram-каналів — яким керує хакерська група, що торгує краденими державними документами, — журналісти The Times отримали безплатний примірник — внутрішній звіт російської ФСБ про загрози з боку Китаю. Звісно, анонімні Telegram-канали — ненадійне джерело інформації, особливо коли йдеться про такі чутливі й навіть таємні офіційні папери. Але журналісти передали здобутий звіт шістьом західним розвідувальним службам, і ті підтвердили його правдивість. Що ж у ньому було?

За три дні до повномасштабного вторгнення РФ в Україну ФСБ ухвалила програму контррозвідки «Антанта-4» для протидії китайським шпигунам. Тоді Москва зосередила свою увагу, сили та ресурси, намагаючись завоювати українські землі, тож прилеглі до Китаю російські території залишилися менш захищеними. КНР цим скористалася. В здобутому журналістами документі йдеться, що шпигуни Піднебесної намагаються рекрутувати людей у РФ: від чиновників та журналістів до експертів і бізнесменів зі зв’язками у Москві. Також Китай хоче отримати доступ до військових технологій і намагається переманити до себе російських вчених. Особливо Пекін цікавлять аерокосмічні технології, а також незавершена розробка так званого екраноплана — бойового корабля на повітряній подушці.

Багато представників китайських оборонних фірм та інститутів відправилися до РФ також для того, щоб слідкувати за діями росіян на фронті в Україні. КНР, попри всю свою економічну могутність, давно не брала участі в бойових діях. Якщо Пекін таки вирішить напасти на Тайвань — державу, яка має підтримку Заходу, — досвід російських операцій проти України може відіграти велику роль для китайських окупантів. У цьому контексті їх найбільше цікавлять технології й тактики застосування дронів. Піднебесну також цікавить досвід російської ПВК «Вагнер», яка брала участь в операціях у Африці та в окупаційних діях проти України.

Російська ФСБ намагається протидіяти спробам китайських науковців знайти легітимні підстави для претензій на Далекий Схід. Ще у 19 столітті ці території захопила в Китаю Російська імперія. Тепер академіки КНР шукають там сліди «давніх китайських народів», про це йдеться в документі. До того ж КНР змагається з РФ за вплив над країнами Центральної Азії та намагається здобути більший контроль над Арктикою за допомогою своїх видобувних компаній та дослідницьких центрів. Раніше підтримувати судноплавство північними морськими шляхами Росії допомагала американська компанія. Тепер це може робити лише Китай.

Союзники попри все

Попри всі загрози Китай залишається дуже близьким і вкрай важливим союзником для Кремля. Тому, реагуючи на китайські загрози, російським контррозвідникам наказують діяти якомога обережніше. Активні дії — лише за згодою найвищого командування, а публічне озвучення тривог, викладених у таємному документі, — заборонене. ФСБ намагається запобігти витоку даних: проводить особисті зустрічі з людьми, які працюють із Китаєм, а також стежить за користувачами китайського месенджера WeChat. Зокрема, для цього зламують телефони й аналізують їхні дані.

Цікаво, що РФ намагається самостійно передавати шпигунам з Китаю позитивну інформацію про російські воєнні операції. Вочевидь, Кремль боїться видатися слабким. Китай також не повністю довіряє російським партнерам. Китайських шпигунів після повернення з РФ перевіряють на детекторі брехні, китайських студентів у Росії суворо контролює влада КНР, а російських чоловіків, одружених із китаянками, намагаються вербувати спецслужби Піднебесної.

То чи означає це, що Трамп має рацію, вважаючи, що Росію можна переманити на бік США в протистоянні з Китаєм? Навряд. Документ показав, що РФ знає про загрози з боку КНР, але все одно обирає співпрацювати з нею. Дати на документі не було, але з контексту можна припустити, що його уклали наприкінці 2023-го — на початку 2024 року. Минуло багато часу, союзництво не завершилося — навпаки, воно лише зміцнилося.

Завоювання територій, які колись окуповував СРСР, для Путіна є ключовою ідеєю. Він можливо, й припускає, що з Трампом можна співпрацювати, але які гарантії, що після нього США знову не стануть чинити опір Росії? Для диктатора демократична держава — надто непередбачувана. На відміну від загрозливого, але ідейно близького авторитарного сусіда.

Що з того всього Україні?

Документ наразі нічого кардинально не змінює. РФ і далі намагатиметься завоювати Україну, Китай продовжуватиме допомагати Кремлю, а США не зможуть знайти спільної мови з Путіним. Та і китайські зазіхання на російські ресурси, знання і території не допоможуть налагодити контакти між Києвом та Пекіном.

Але у довготерміновій перспективі видно, що Росія дедалі більше потрапляє під вплив Китаю. Рішення напасти на Україну лише посилило ці тенденції — і кінця їм наразі не видно. До чого це все призведе — можна лише здогадуватися.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: zhang kaiyv / Pexels

Губернатор штату Каліфорнія Ґевін Ньюсом назвав відправлення морських піхотинців незаконним і заявив, що подасть позов, щоб запобігти цьому. Також до Лос-Анджелеса відправили ще дві тисячі бійців Національної гвардії США, подвоївши їхню кількість. Штат Каліфорнія подав позов проти адміністрації Трампа з вимогою заблокувати використання Нацгвардії.

Американські медіа зазначають, що нацгвардійці здебільшого не втручаються в сутички між протестувальниками та поліцією.

Контекст. Протягом чотирьох днів у штаті Каліфорнія тривають сутички між правоохоронцями та протестувальниками, які виступають проти масових арештів мігрантів. 

Протести почалися в п’ятницю після рейдів Служби імміграції та митного контролю США в Лос-Анджелесі, внаслідок яких затримали щонайменше 118 людей, підозрюваних у порушенні імміграційного законодавства. У відповідь Президент Дональд Трамп наказав відправити Національну гвардію для придушення протестів.

Фото: Loren Elliott / The New York Times

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Протести почалися в п’ятницю після рейдів ICE в Лос-Анджелесі, внаслідок яких затримала щонайменше 118 людей, підозрюваних у порушенні імміграційного законодавства. У відповідь Президент Дональд Трамп наказав відправити Національну гвардію для придушення протестів. Губернатор штату Ґевін Ньюсом розкритикував рішення Трампа, назвавши його дії реакцією «диктатора, а не президента».

Застосування Національної гвардії спричинило ще більший протестний рух. Демонстранти блокують автостраду і підпалили безпілотні автомобілі. Силовики натомість використовують сльозогінний газ, гумові кулі та світлошумові гранати.

Чому мігрантів затримують? Зупинка нелегальної імміграції з-за кордону та депортація мігрантів були одними з основних передвиборчих обіцянок Дональда Трампа. Після приходу до влади адміністрація новообраного президента-республіканця почала масово висилати людей іноземного походження.

Чому саме Каліфорнія? Люди латиноамериканського походження становлять найбільшу групу населення штату. Каліфорнія є одним із найнаселеніших і найбагатших штатів США — тут проживає понад 39 млн людей. Саме тут розташовані осередки американського технологічного бізнесу — Кремнієва долина, та кіноіндустрії — знаменитий Голлівуд. ВВП Каліфорнії становить 4,1 трильйона доларів США, що ставить економіку штату на четверте місце на планеті, випереджаючи Японію, Індію та Велику Британію. До того ж Каліфорнія межує з Мексикою, тому цей штат приваблює велику кількість мігрантів.

Варто зазначити, що Каліфорнія традиційно підтримує Демократичну партію США — опонентів нинішньої адміністрації президента Трампа.

Апеляційний суд призупинив рішення Суду з міжнародної торгівлі, щоб розглянути апеляцію, яку подав уряд.

Контекст. Вчора, 29 травня, Суд з міжнародної торгівлі постановив, що президент США перевищив свої повноваження, встановивши імпортні мита. Адже виключні повноваження на регулювання торгівлі з іншими країнами має Конгрес. Після рішення суду зросли курс долара США, ф’ючерси на Волл-стріт та акції в Азії.

Суд визнав недійсними всі укази Трампа про мита від січня, які ґрунтувалися на Законі про міжнародні надзвичайні економічні повноваження. При цьому низку галузевих мит — на автомобілі, сталь та алюміній — переглядати суд не зобов’язував, адже їх прийняли за іншим законом. 

Суд визнав недійсними всі укази Трампа про мита від січня, які ґрунтувалися на Законі про міжнародні надзвичайні економічні повноваження. При цьому низку галузевих мит — на автомобілі, сталь та алюміній — переглядати суд не зобов’язував, адже їх прийняли за іншим законом. 

Що далі? Тепер адміністрація Трампа протягом 10 днів має видати нові накази.