Через тривалу пропаганду російського музичного продукту українські виконавці перебували на другому плані. Повномасштабне вторгнення вплинуло на самоідентифікацію нашого народу і сприйняття свого. Українська музика розвивається з новою силою. Водночас російські виконавці більше не виступатимуть на наших сценах, пропагуючи ідею «єдиного народу», а їхня музика не лунатиме звідусіль.

Українська зазвучала по-європейськи

Музичний менеджер та дистриб’ютор нових талановитих виконавців, зокрема LAUD’a, МАО каже: «Я бачу, що війна дійсно вплинула позитивно на музичну індустрію в Україні, оскільки в центрі того, що ми захищаємо, опинилася і культура. А значить і музика, яка переживала постійний тиск російського ринку. Процес того, що український слухач буде більше підтримувати українське, а не російське, дійсно відбувся через повномасштабне вторгнення. Тут треба бути чесним. Це створило простір для появи нового і революцію для старого. Ринок російськомовних пісень і виконавців [в Україні] зруйновано, що пішло тільки на користь українському».

Фахівець з музичного бізнесу розповідає про нові тенденції у музиці, які з’явилися під час повномасштабної війни: «До цього ми бачили переважно проросійський комерційний формат і народний український. Зараз жанрове різноманіття значно розширилося — R&B, soul, indie, hip-hop музиканти набирають аудиторію не гірше за попвиконавців».

Сучасні виконавці поширили імплементацію західного звуку в український формат. У піснях українська зазвучала по-новому. Як вважає МАО, такі зміни у звучанні розвивають почуття смаку у пересічного громадянина України й тим самим підіймають культурний рівень суспільства.

Громадянська позиція виконавця — передусім

За рік повномасштабного вторгнення виконавці випустили багато пісень, які підіймали дух українцям. Тренд на патріотичні пісні започаткував Андрій Хливнюк, заспівавши свою інтерпретацію неофіційного гімну січових стрільців «Ой у лузі червона калина». Події в країні дали талановитим музикантам поштовх для творчості. Так з’явилися воєнні хіти Христини Соловій «Українська лють», Kalush Orchestra «Stefania», дуету Ed Sheeran і Antytila «2step», «Фортеця Бахмут», Jerry Heil «Мрія», Макса Барських «Хай буде весна» та багато інших.

За таких умов попит на український контент на заміну російського значно збільшився. Українська музика нарешті почала отримувати тих слухачів, які до цього здебільшого були зацікавлені у російському. Люди пізнали своє і хочуть його слухати, тому нові артисти мають забезпечити для цього якісний продукт. На думку музичного менеджера МАО, у цей час деяким артистам не вистачає комплексного підходу до своєї роботи. Окрім хітових пісень, виконавець має показати себе як цікаву особистість.

Зараз як ніколи велике значення для аудиторії має громадянська позиція артиста. Раніше цей фактор відводився на другий план, якщо музикант випускав якісний контент. Але тепер на першому місці — чітка проукраїнська позиція та волонтерська діяльність. Сьогодні кордони між поняттями «особистість» і «персонаж» зламалися. Український артист — це представник країни у світі, тому його думки й висловлювання дуже важливі.

«Музичний бізнес — це бізнес ідей. І те, як музиканти проводять межу між своїми та чужими ідеями, чіпляє слухача. Тому я вважаю, що сучасні виконавці завдяки свіжості й оригінальності внесли дуже багато нових ідей у музичну індустрію. За період повномасштабного вторгнення відбулося багато колаборацій, спільних виступів артистів за межами України. В результаті цієї об’єднаності аудиторія отримала абсолютно унікальні креативні продукти», — говорить МАО.

Весела музика — теж на часі

Дехто помилково вважає, що війна — зовсім не час для танцювальної музики. Однак виконавиця хіта «Вечорниці» SKYLERR впевнена, що пісні, які підіймають настрій, потрібні у будь-який період життя.

«Ми проводимо благодійні концерти, не заробляємо з них ні копійки. Це робиться в першу чергу для наших захисників. Мені часто надсилають відео хлопці з окопів, кажуть «Добрий день еврібаді. Ми з «це наші вечорниці» йдемо в бій». Вони слухають, ці пісні підбадьорюють їх, дають надію на скоріше мирне життя», — розповідає Валерія.

Про популярність своїх пісень співачка каже, що вони стали «віддушиною» для людей під час сумних подій. Для когось слухання її музики — це підтримка, а для когось просто гарно проведений час.

Що кажуть чарти музичних стримінгових сервісів

Попри великі позитивні зміни у свідомості більшості українців та популяризацію українського музичного мистецтва, у топах музичних платформ досі зберігаються пісні російських виконавців. Найбільше артистів з країни-агресорки слухають на Spotify та Apple Music.

За підрахунками НЗЛ, прослуховування на стрімінгових платформах на початку лютого 2023 року, серед 100 найпопулярніших пісень Apple Music в Україні 20% становлять пісні російських виконавців. На Spotify з 50 найбільш прослуховуваних треків 5 звучать російською мовою. Порівняно з лютим минулого року, коли на платформах майже кожна друга пісня була з Росії, зараз ситуація змінилася на краще. Більшість пісень тепер українських виконавців, але досі залишаються російські, хоч і в меншій кількості. Причиною коливання у популярності російських пісень за рік є зміна ставлення людей до української музики та вихід нових крутих україномовних треків. Окрім музики українських виконавців, у топчартах України — багато англомовної музики.

Відмова від трьох хвилин прослуховування російських треків може допомогти зберегти українську державність. Слухаючи музику російських виконавців, слід пам’ятати, що ці артисти сплачують податки в казну держави-терориста. А вона спрямовує ці кошти на зброю, яку використовує для руйнування українських міст і вбивства наших громадян. Тож ті, хто слухає їхню музику та дивиться кліпи, спонсорують війну.

Радіо — досі актуальне

Однак стримінгами в Україні користуються далеко не всі. Тому слід звернутися до найпопулярнішого джерела розповсюдження аудіо — радіо. З початку повномасштабного вторгнення багато радіостанцій припинили своє мовлення на деяких частотах або переладнали його під новинний формат. За словами ведучої радіостанції «Львівська хвиля» Євгенії Науменко, кількість слухачів онлайн-формату їхнього радіо з лютого значно зросла. Адже люди потребували новин і слухали їх. Також на радіо давали сигнали повітряної тривоги. 

Приблизно з літа радіостанції почали вводити музичні програми в ефір. Українське радіо слухають навіть за кордоном. На «Львівській хвилі» кожна година починається патріотичними піснями, які були випущені з 24 лютого. Зараз серед найпопулярніших виконавців серед українців радіоведуча виокремлює Артема Пивоварова, SHUMEI, співачок Jerry Heil і KOLA, гурти «TVORCHI», «Без обмежень», «YAKTAK». Серед закордонних виконавців українці слухають найбільше The Weekend, Ellie Goulding, Tiësto. 

Музичний директор «Радіо П’ятниця» Валентин Корнієнко розповідає: «Якщо говорити про жанровий розподіл, то істотно смаки людей не змінилися, тому вони обирають музику згідно з їхніми вподобаннями. Але якщо говорити про тематику, то актуальними на радіо патріотичні українські залишаються пісні, які підіймають бойовий дух та настрій».

Також Валентин зауважив, що радіо слухають переважно дорослі люди, віком від 30 до 55 років, за ними йде молодь — 15-30 років.

Навіть відключення електроенергії не надто впливають на прослуховування музики на радіо. За словами музичного директора,  «Радіо завжди має перевагу: бути в той час, де немає світла; і там, де немає доступу до інших засобів масової інформації».

Авторка: Світлана Кравченко

Фото: sluch.media

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

У концерті взяли участь український хор «Думка», дитячий хор «Щедрик» та місцевий «Трініті Вол-Стріт». Твір на слова Серія Жадана вперше презентував американський композитор Тревор Венстон. Спеціальними гостями стали оперна співачка Джанай Брюгген та українська співачка Марічка Марчик. На концерті лунали твори Еріка Вітакра, Леонарда Бернштейна, Валентина Сильвестрова та Джорджа Гершвіна. 

Режисер Мартін Скорцезе та американська акторка українського походження Віра Фарміга стали ведучими концерту. 

Фото: suspilne.media

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Все почалося зі зборів Студентського братства Львова. Незалежна організація студентів вирішує провести альтернативний фестиваль для молоді та тих, хто бажає творчої свободи. Метою організаторів було провести щось нестандартне, без лімітування і офіціозу радянщини. Спочатку головним режисером фестивалю призначили Сергія Архипчука. Вважалося, що він був одним із тих, хто народив ідею «Вивиху». Та з технічних причин посаду пізніше віддали Сергію Проскурні.

Керівником фестивалю стає студент Львівської Політехніки Маркіян Іващишин – майбутній лідер «Революції на граніті», громадський діяч і співзасновник Мистецького Об’єднання «Дзиґа». Серед сценаристів — Олександр Ірванець, Юрій Винничук і Любомир Петренко. 

На підготовку «великої тусовки» було лише три місяці. Цього було мало, але організаторів це не спиняло. Аби спростити процедуру підготовки, вирішили підключити тодішнього міського голову Львова Василя Шпіцера та отримати офіційний дозвіл від влади міста.

«Пам’ятаю, Шпіцер каже: приходьте на виконком, там розкажете ідею фестивалю. Ми й зайшли в цей зал з людьми в костюмах з краватками. Тоді ніхто з них не розумів, як можна було назвати фестиваль «Вивих». Питали, чи братство зареєстроване, чи співпрацюємо з комсомольцями. Для них цю затію було дуже важко зрозуміти, тим більше всі були налякані «Червоною рутою», де підняли синьо-жовтий прапор, а Василь Жданкін заспівав гімн України», — ділиться Олесь Пограничний, співорганізатор фестивалю, який був тоді у пресцентрі.

Спонсором «Вивиху» виступив завод «Пластик», де ремонтували автомобілі. На той час вже почалася інфляція, гроші втрачали вартість, а багато підприємств були готові йти на поміч. Наприклад, газета «Профспілковий вісник» погодилася зробити додаток, де написали про фестиваль. Рекламували «Вивих» і на брошурах та плакатах, які розвішували по місту. 

«Тоді на зупинках були розташовані дошки, на яких писало номери трамваїв і коли вони приїжджають. Ми зімітували цю дошку, тобто там мав бути намальований трамвай, але замість трамвая ми намалювали корову. Ми два рази заклеювали зупинки цими плакатами. Бригада двірників наполегливо йшла за нами та зривала це. Потім наша бригада йшла за двірниками й клеїла це другий раз. Та, на жаль, двірники все одно перемогли. Все відбувалося зранку, тому поки народ почав збиратися в місті, плакатів уже не було. Нам аргументували це тим що, тут живуть серйозні люди й так не можна, це знущання з людей, нам казали, що ми несерйозні, що ми ідіоти. Важко було працювати і з бюрократами. Ми приходили, а в них червона лямпочки над головою і вони не вкурювали, що те, що ми замислили може існувати, казали, що такого не буває. Люди були зашугані та перелякані», — коментує головний художник фестивалю Влодко Кауфман.

Молодь було не спинити, попри негаразди, які ніби переслідували братчиків. «Глюкова» історія сталася з одним із плакатів, який намалював Кауфман. Проєкт вже був створений, його занесли в друк на фабрику «Атлас» і постер мав бути готовим буквально перед фестивалем. Тираж був 10 тисяч екземплярів. 

Тільки за місяць після закінчення «Вивиху» у двері офісу братства постукали з фабрики і принесли гору вже не потрібних нікому плакатів. За словами організаторів, в домі керівника фестивалю Марека Іващишина ще довгий час лежали купи цих постерів. У них запаковували речі та підстеляли підлогу.

«Вивих» Перший (1990)

Перший Вивих став своєрідним «намацуванням». Союз розвалювався, а молодь танцювала на його кістках. Місцем, яке виділили під захід, стала територія Парку культури. Сцену розмістили на стадіоні «Юність». Все вирішувалося спонтанно і треба було закривати багато питань. У цьому був свій шарм, але проблеми виникали нізвідки, бо учасники гульбанили і дуркували.

За словами одного з організаторів фестивалю Олеся Пограничного, якось члени одного з оркестрів, які жили в готелі «Львів», напилися і вибили вікно в номері. Довелося залагоджувати проблему, аби їх не виселили. 

Програма була розрахована на 3 дні — з 25 по 27 травня. Головним «приколом» було те, що звичайні відвідувачі ставали зірками дійства. Вони і творили цей фестиваль. 

Конкурси та нагороди

Найбільше на події було конкурсів. Призи були символічні – алкоголь, сигарети, іноді — гроші та техніка типу фену для волосся. За словами Влодка Кауфмана, в обігу на фестивалі була своя валюта – «паскудо», а оргкомітет навіть розробив етикетки для пляшок алкоголю та цигарок.

«У нас у Львові тоді була єдина фабрика, друкарня, вона називалася «Атлас». Було важко пояснювати тим людям, що ми хочемо, коли треба було друкувати етикетки на сигарети чи на пиво. Тобто ми приносили ескізи, казали: ось макет, треба надрукувати, а вони кажуть, що такого друкувати не будуть, бо це несерйозно. Але все ж зробили, хоч і казали, що вони солідна організація. Попри те, що ми мали офіційні дозволи на проведення «Вивиху», це не помагало», – Влодко Кауфман.

Суддями конкурсів стали діячі української культури: Андрій Миколайчук, Віктор Морозов, Андрій Панчишин, Роман Безпалків, Богдан Жолдак та Володимир Діброва.

До речі, на фестивалі зовсім не було цензури. На конкурсі анекдотів «вивихнуті» зухвало жартували на політичну та еротичну тематику. Зокрема, для цієї атракції організатори збудували клітку, де закрили всіх охочих. За поганий анекдот випускали назовні, а перемогу здобув би той, хто залишився у клітці назавжди. Паралельно з цим дійством, над локацією літав гелікоптер із величезним плакатом «Boney M».

Доволі контроверсійним став конкурс «КОРОЛЕВА ДЕ-БІЛІВ-90» (КДБ) у залі «Романтик». Назву конкурс отримав від однойменного вірша Віктора Неборака. Це було щось на кшталт «вивихнутого» конкурсу краси. Дівчата мали зголоситися на участь, а потім вбратися у якомога екстравагантніший костюм. Цікаво, що тут переміг хлопець, який перевдягнувся в жінку і найкраще зіграв роль. Лише потім журі з’ясували, що це хлопець і нагорода була скасована, бо участь мали брати тільки жінки. 

Сп’яніння від мистецтва

Легендарним пунктом програми Першого Вивиху стало «Прокидання поезії» у Львівській опері. Серед дійових осіб були такі угруповання як ЛуГоСад, Пропала грамота і Бу-Ба-Бу, зокрема позагруповий поет Цибуля (Володимир Цибулько). На той час головним художником Оперного був Євген Лисик і завдяки йому вдалося провести кілька заходів у приміщенні театру. 

Для промоції пункту програми зробили афішу, яку спроєктував художник Влодко Костирко. На афіші зобразили перевернутий Оперний і виглядало це все як перевернутий келих. Таке собі «сп’яніння від мистецтва». 

Згідно з планом, поети мали святкувати день народження Цибулька цілу ніч. Близько п’ятої ранку вони прийшли до сцени Опери і вляглися на ліжка, які там заздалегідь розмістив Сергій Проскурня. Прямо тут поети й поснули. 

Це був останній день фестивалю, неділя, 8 ранку. Повний зал народу в оперному театрі. Поволі відкривається протипожежна завіса, яка будить мешканців сцени, і, зі страшного перепою, з перегаром, пом’яті та в жахливому стані, поети починають читати поезію. Родзинки дійству додавав ящик пива, яке митці попивали в перервах. Але це був ще не кінець. Близько 9 ранку оркестрова яма починає наповнюватися ще якимись людьми і в момент, коли Юрко Позаяк завершує зачитувати свій вірш «Корисні поради» й доходить до рядка:

«Життя непогана хріновина: Тобі ще зіграють Бетховена», в залі починає лунати перша частина П’ятої симфонії Бетховена. Емоції публіки були незабутні.

Коло учасників музичної частини «Вивиху» теж було масштабним. Гаслом цієї частини можна назвати: «Лабайте, що собі хочете!» Тут грала нова українська музика, революційна для тих часів. Зокрема, виступили: гурти «Табула Раса», «Брати Гадюкіни», «Воплі Водоплясова», «Сидіння Разом», «Мертвий півень», «Плач Єремії», студії «Sпати», виконавці Назар Гончар, Ярослав Хомик, Ольга Юнакова, Таїсія Повалій. Також були капели гармоністів, академічні театри опери і балету, симфонічні оркестри, хори та інші.

Перший «Вивих» став часом, коли найбожевільніші ідеї ставали реальними і це не могло не вражати. Драйв, який відчували усі присутні, давав надію на щасливе майбутнє і громив усі межі останнього року совкової сірості. 

«Вивих» Другий (1992)

Фестиваль 92-го проводили вже у незалежній країні. У організаторів було більше досвіду, а отже плани були грандіозніші, відповідно, треба було розширювати масштаби події. Локацію події з Парку культури перенесли на центр міста. Цього разу фестиваль проводили восени, з 1 по 4 жовтня. І з наполеонівськими планами прийшло більше проблем із організацією. Але про це пізніше. 

На Другому «Вивиху» змінився керівник фестивалю. Маркіян Іващишин завершив навчання в університеті і очолювати братство вже не міг. Тому формальним директором став Олег Тягнибок. 

Символом фестивалю 92-го називають будинок на площі Міцкевича,10. Зараз на місці тієї будівлі — банк, а тоді була зруйнована споруда, колишня кам’яниця, яка згоріла ще в березні 1991-го. Організатори домовилися з альпіністами, аби ті помалювали будинок в чорний колір. Потім всі охочі могли приходити і писати чи малювати все, що заманеться. Так на фасаді почали з’являтися вірші.

А поезія тут відігравала не останню роль. «Під дупою в янгола» — так назвали поетичні читання за пам’ятником тому ж Міцкевичу. Людям треба було висловитись і в них нарешті з’явилася нагода це зробити. Тому читання віршів плавно перейшло у стендап, коли кожен міг підійти до мікрофона й не лише зачитати вірша, але й сказати все, що хоче чи думає. 

Їжа, малярство і п’яні барабанщики

Усім відвідувачам безплатно роздавали яблука. Була на другому «Вивиху» й військова польова кухня. Це було шатро «Кухонне поле підкови». На площі Вічевій, на місці теперішнього «Вернісажу», годували тушонками з гречкою. Від цього були в дикому захваті бездомні. До речі, тоді коли бездомні вже наїлись, то почали займати чергу і продавати місце в черзі за гроші та навіть на цьому заробляти. 

У зв’язку із тим, що це був фестиваль нетрадиційних жанрів мистецтва, без малярського конкурсу було не обійтись. Його проводили на проспекті Свободи, і малювали на всьому, що бачили, навіть на бруківці. Тут виграв хлопчина, який намалював тризуб, серце і чарку. Це був «завернутий» малюнок, який всім дуже сподобався. Потім, коли на сцені Оперного театру вручали премії, з хлопцем, який виграв, була проблема. Навіть довелося викликати батьків, бо однолітки хотіли пограбувати дитину через те, що премії були грошовими, і переможець виграв немаленьку суму.

Мабуть, якби «Вивих» проводили в теперішні часи, він би нікого не здивував. Провести його зараз у такому вигляді, яким він був тоді, просто не вийшло з міркувань безпеки. Показовим випадком була химерна сцена, яку змайстрував столяр Оперного «на око». Це був такий собі артоб’єкт неподалік опери, з трьома поверхами висотою близько 12 метрів. Будівельнику просто показали малюнок того, якою уявляли арену, а головним критерієм мало бути «щоб витримала». Тоді нікого хвилювали сертифікати стандартизації чи техніка безпеки, попри те, що сцена постійно хиталася. Споруда справді витримала, але п’яні барабанщики, яких зазвичай розміщували на останньому третьому ярусі, п’яними залишалися не довго. 

До речі, порівняно із першим «Вивихом», на другому кількість музичних виконавців теж зросла. Виступити прийшли «Скрябін», «Вій», «Рутенія», «Пам’ятки архітектури», буфф-панк-оркестр «Ку-Ку», «Слоїки», «Клуб Шанувальників Чаю», «Колгосп імені Шерлока Холмса», «Неборак-рок-бенд», «Брати Блюзу», «Страйк», «Дзвін», «Марічка Бурмака», «Жанна Боднарук» та інші.

Те, що не відбулось та сало в шоколаді

Свого апогею фестиваль сягнув, коли центром Львова пройшлася хода з «похороном Біди». Люди несли пусту труну, яка символізувала Біду, а в неї можна було запустити власним лихом — пляшкою, цигарками, аркушем паперу, де записані проблеми та навіть грошима. 

Загалом весь фестиваль супроводжувався якимись приколами та непорозуміннями. Тому все, що робилося, не налазило на голову і особливо лякало старших. Зате молодь не тямила себе від захвату.

«Пам’ятаю, біля оперного встановили дві величезні повітряні кулі на мотузках. У людей тоді виникало неймовірне бажання зрізати мотузки, їх навіть охороняла міліція. Пригадую, якийсь грузин пропонував охоронцю великі гроші, щоб йому дозволили цю мотузку зрізати.

А коли об’єкт тільки монтували, сталася трагічна історія. Батько тримав дівчинку на плечах, а вона хотіла потримати мотузку, на якій трималася ця куля. Їй дозволили, але чоловік який тримав мотузки від куль, випадково відпустив їх і дівчинка разом з кулею почала підійматися в повітря. Дитина встигла відлетіти на метрів 5, але якимось дивом її разом із цими шнурками встигли зловити. Дитя нічого не зрозуміло, але ми там усі ледь не посивіли», — ділиться спогадами художник фестивалю Влодко Кауфман.

Фінал другого Вивиху мав бути зранку, коли в місті бігали кури з наліпками «Авіалінії України». А двірники мали підмітати гроші — мільйон карбованців. Сенс був такий, що гроші — це сміття. Перфоманс мав відбутися за Оперним театром. Братство домовилось із льотчиком: о 10 вечора вертоліт мав сісти позаду Опери. О 9 вечора мали привезти курей. 

«О 8 годині подзвонив директор фабрики і каже «хлопці, тут якась біда, давайте я вам дам в три рази більше курей, але тушок. Ми кажемо: нам не потрібні тушки, нам потрібні живі кури! Він відповідає «ні, ви мене десь підмахуєте, я відмовляюся». І він нам відмовив. А за пів години до вильоту вертольота, який мав скинути гроші, до нас прийшло офіційне повідомлення від Міністерства оборони, що польоти вночі над містом заборонені. Як на мене, це був найбільший провал і цього мені найбільше шкода», — коментує Кауфман.

Знамените сало в шоколаді придумали студенти у Львові на «Вивиху» 1992-го. Студентське братство звернулося на «Світоч», де розробили концепцію десерту. Студенти одноголосно погодились, що це прикольний задум, але коли справа дійшла до того, аби скуштувати цукерку з салом, ніхто не наважувався. Попри те, на «Вивиху» десерт таки «зайшов» відвідувачам. За словами організаторів, пізніше фабрика хотіла запатентувати десерт, але їй не дозволили через невідповідність потрібним стандартам. 

Ще одне шоу від Бу-Ба-Бу

Традиційне шоу від Бу-Ба-Бу в опері також повторили на Другому «Вивиху». Поезоопера «Крайслер Імперіал» за сценарієм Неборака і Андруховича стала ще одним легендарним перформансом, який із ностальгією згадують відвідувачі фестивалю.

Музику до опери писав український рок-гурт «Кому вниз». Режисура була Сергія Проскурні, увертюру написав Тарас Чубай. Для опери спеціально виготовили муляж голови Віктора Неборака і муляж голого тіла Ірванця. 

Згідно зі сценарієм, сюжет був про красуню Амальтею Ґараздець, яку під час балу на честь її повноліття викрадає злий чаклун. Опера була поєднанням непоєднуваного і, як висловився Андрухович, ні публіка, ні виконавці не розуміли, що відбувається і чим усе закінчиться. Актори плутали репліки, а народ стоячи аплодував. У поезоопері взяли участь близько трьохсот осіб, а переглянути абсурдний «Крайслер Імперіал» можна в Ютубі.

Події з «Вивиху» потім знаходять відголоски у романі «Рекреації» Андруховича. Тут навіть згадуються головні художники фестивалю Кауфман і Кох. А сам письменник проголошує думку, якою можна схарактеризувати обидва «Вивихи»: «невільні люди не створять вільного карнавалу!»

Фестиваль став легендарним і для історії міста, і для життя кожної людини, яка на ньому побувала. Він став справжнім карнавалом щастя і незалежності тоді, коли її ще не було на папері, але яка точно завжди буяла в серцях українців.

Авторка тексту: Ірина Запотічна

Фото: Любомир Петренко//Міський медіаархів//Центр міської історії Центрально-Східної Європи

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Метою творців є поширення та популяризація української культури на території держави та серед світової аудиторії. Засновник МУРу, російськомовний український режисер, провів у тимчасовій російській окупації 47 днів і вирішив спрямувати свою майбутню діяльність на розвиток саме національного мистецтва.

Активісти уже на сторінці МУР в Instagram випустили музичний ролик на вірш Василя Стуса «Що ти казав?», знятий на Кіностудії імені Олександра Довженка. Окрім цього, проєкт має підписаний контракт про співпрацю зі студією MOON RECORDS.

Фото: brovary.net.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

Організатори Євробачення. Після повномасштабного вторгнення рф в Україну оргкомітет конкурсу оголосив у березні рішення про недопущення російського представника до участі.

«Рішення відображає стурбованість тим, що у світлі безпрецедентної кризи в Україні включення російської заявки до цьогорічного Конкурсу призведе до погіршення репутації заходу», — заявили на офіційному сайті Євробачення.

Країни-учасники Євробачення. Упродовж трьох ефірів та на численних інтерв’ю представники країн з’являлися із синьо-жовтими прапорами, вигукували «Слава Україні!» та закликали європейську спільноту не ігнорувати проблему російсько-української війни.

Наприклад, представник Ізраїлю Майкл Бен Давід перед початком конкурсу прокоментував прогнози букмекерів щодо перемоги України зі словами: «Вони повинні виграти все. Вони мають перемогти та відвоювати свою країну». Також співак зауважив, що максимально розуміє серйозність російського вторгнення, тому що його родичі перебувають у Києві.

Під час ефірів представники Чехії, Грузії, Сербії, Литви та Ісландії у грін-румі поруч із прапорами власних країн, тримали український стяг. Приміром, грузинський гурт «Circus Mircus» на синьо-жовтому прапорі зобразив крилату ракету, перекреслену червоним хрестом, а учасниця гурту «We Are Domi»із Чехії одягнула футболку з написом «NO WAR». Представник Естонії Стефан прикріпив до жакету синьо-жовту стрічку, яку не знімав ні під час прямого ефіру, ні на пресконференції.

Переспіви «Stefania». Під час бірюзового хідника перед півфіналами 13 країн на інтерв’ю переспівали пісню «Stefania» і висловили захоплення композицією.

Наприклад, відомий фінський рок-гурт The Rasmus спільно із Kalush Orchestra виконав цей сингл на вулицях Турина. Також під час першого прямого ефіру представниця Литви Моніка Лю заспівала із солістом українського гурту пісню «Ой, у лузі червона калина».

Фото: www.npr.org

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.

Користувачі створюють музичні добірки, присвячені Драко Малфою, Фреду Візлі та Лорду Волдеморту. Найбільше плейлистів на честь Слизерину, за ним Хаффлпафф, Рейвенклов і Ґрифіндор.

Найчастіше слухають «Runaway» співачки Aurora, «Welcome Home, Son» — Radical Face, «Arcade» Duncan Laurence. Найпопулярнішою стала композиція John Williams — «Hedwig’s Theme».

Фото:Pexels. 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики