Що Сі робив у Франції?
Першим місцем у Європі, яке голова КНР вирішив відвідати після довгої коронавірусної перерви, став Париж. Причину такого вибору зрозуміти нескладно, якщо подивитися на яскраву особистість французького президента. Еммануель Макрон є одним з найбільш радикальних європейських лідерів. Зі своєї резиденції в Єлисейському палаці президент Франції вже не перший рік намагається вибудувати нову, більш активну версію Європи, досягти того, що він називає «стратегічною автономією». Макрон хоче зробити континент незалежним від будь-яких іноземних сил, зокрема й від США, на які Європа звикла покладатися у підтриманні безпеки. Нещодавно він навіть заявив, що континент не має стати васалом США. Такі слова, напевно, звучали як мед для вух китайського лідера.
Ідея відсунути глобальну гегемонію Вашингтона на другий план є дуже близькою для Сі Цзіньпіна, бо ж Китай нині є основним економічним суперником США. Пекін вже давно і наполегливо прагне створити «багатополярний світ», підважити американський вплив у міжнародній політиці і зайняти більш значне місце на дипломатичній арені. Для КНР французькі зусилля з організації «автономії» для Європи цілком можуть виглядати як нагода роз’єднати дві сторони Атлантики. Не спробувати скористатися цим було б справжнім гріхом для голови комуністичної партії Китаю.
Втім, не все так просто. Абсолютна більшість держав Європи ставиться до Китаю з підозрою і пересторогою. КНР — величезна держава з понад мільярдом населення і значним потенціалом, яка при тому кардинально розходиться з Заходом в ідеології і політиці. Ліберальні демократії вільного світу не можуть знайти спільного знаменника з авторитарною диктатурою КНР. Чого варті тільки геноцидальні дії, які Пекін чинить стосовно народу уйгурів. Окрім того, ще й місцеві європейські виробники страждають від нашестя дешевих китайських товарів і штучно здешевлених електроавтомобілів. Здобути більшу автономію від США лише щоб потрапити під вплив Китаю в Європі ніхто не хоче. Сьогодні КНР продає ЄС значно більше товарів, ніж там купує, та й інвестує у Францію втричі менше, ніж Париж вкладає в Китай. З цього приводу французький президент озвучив Сі Цзіньпіну, що в їхній торгівлі треба дійти балансу. Але це все — другорядні питання. Основною проблемою є безпека.
Китай допомагає РФ. І що тепер?
Нещодавно Макрон заявляв, що «Європа може загинути». Також він стверджував, що в разі потреби відправить до України французьких солдатів. Причиною для цих серйозних войовничих заяв є російська агресія, яку він цілком виправдано вважає найбільшою загрозою для безпеки континенту. ЄС загалом і Франція зокрема масштабно допомагають Україні боротися з російським вторгненням, а також наклали цілу низку санкцій на РФ. Натомість Китай робить прямо протилежні речі. Торгівля Пекіну з Москвою значно виросла від початку повномасштабного вторгнення російських військ. Американські високопосадовці також повідомляли, що Китай надає Росії розвідувальну інформацію. Якщо Європа і Китай перебувають по різні сторони лінії фронту в Україні, то про яку співпрацю може йти мова?
Схожі питання виринали на переговорах у Франції. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн — одна з найвищих посадовиць Європейського континенту, наполягала на тому, що КНР має докладати більших зусиль для припинення війни в Україні. Західні політики, дивлячись на зростання залежності Росії від постачання товарів з Китаю, припускають, що Пекін міг би тиснути на Москву, щоб та погодилася припинити війну проти України. Зрештою, як зазначила фон дер Ляєн, КНР уже зіграла значну роль у стишенні російських ядерних погроз. Чому не зробити більше?
Офіційна позиція китайського уряду не суперечить таким заявам. Пекін періодично виступає з пропозиціями переговорів і заявляє, що пріоритетом для нього є підтримання миру. Але заяви і дії — це різні речі. Для КНР Росія є «безмежним» союзником — це офіційна характеристика, яку надає китайська сторона Москві. Для Китаю немає жодних причин змагатися за мир в Україні зі збереженням українського суверенітету та територіальної цілісності. Навпаки, комуністичні лідери Піднебесної уважно спостерігають, чи вийде в Росії вийти переможцем у цій загарбницькій війні. Бо ж якщо вийде, це означатиме, що міжнародне співтовариство немає можливостей чи бажання зупинити авторитарних лідерів силою. У такому разі Китай зможе напасти на Тайвань. Але якщо КНР і Захід настільки розходяться в інтересах, чому Сі Цзіньпін таки приїхав до Європи? Відповідь лежить трохи східніше Франції.
Що Сі робив в Сербії і Угорщині?
Одразу після Франції голова КНР полетів до Сербії — країни, в якій живе втричі менше людей, ніж в одній лише столиці Китаю. Дата його візиту припала на одну цікаву річницю: саме 7 травня 1999 року війська НАТО в процесі бомбардування Белграду поцілили в китайське посольство. Тоді загинуло троє громадян Китаю і в Піднебесній відбулися підтримані комуністичною владою протести проти Північноатлантичного Альянсу. Те бомбардування було помилкою, яку США визнали і за яку вибачалися. Обстріли столиці тоді ще Югославії відбувалися для того, щоб зупинити геноцидальні дії сербської армії в Косово, дипломатична будівля КНР виявилася випадковою жертвою. Але в Пекіні це не забули.
Китай, який усіма силами намагається змістити США з позиції найвпливовішої країни світу, просто не може упустити можливість покритикувати НАТО — оборонний Альянс, лідером в якому є саме Вашингтон. Візит до Сербії є чудовим символічним кроком, яким Пекін хоче показати, що вважає західний військовий блок агресивним і небезпечним. Сербія, яка після бомбардувань у 90-х цілком поділяє таку позицію і яка до того ж є однією з найбільш проросійськи налаштованих країн в Європі, підтримує китайські намагання. А в обмін на це отримує значні інвестиції від КНР на розвиток інфраструктури.
Натомість Угорщина, яку лідер Китаю відвідав останньою в європейському турне, ніколи не була під ударами НАТО. Навпаки, вона є членом Альянсу, але вкрай специфічним. Популістська влада місцевого прем’єра Віктора Орбана постійно критикує західні структури за їхній лібералізм. Угорщина є найбільш скандальною країною в дипломатичних колах ЄС, адже її уряд підтримує тісні зв’язки з авторитарними РФ та КНР і, як і Сербія, отримує за це значні інвестиції від Пекіну.
То нащо Сі відвідав Європу?
Своїм дипломатичним візитом китайський лідер навряд чи зміг змінити позицію європейської спільноти щодо взаємин з КНР. Та і позицію Пекіну щодо Росії, ЄС і США це не переверне. Піднебесна та Європа стоять на діаметрально протилежних сторонах геополітичної шахової дошки і ніякі відвідини чи подаровані французьким президентом коньяки цього не змінять. Натомість така подорож була доволі символічною заявою Китаю для всього іншого світу.
Сі Цзіньпін використав кожну наявну в Європі нагоду покритикувати гегемонію США, звинуватити НАТО в агресивності та показати, що з главою КНР мають рахуватися навіть лідери західного світу. Для самого Заходу ці жести переконливими точно не будуть. Але для Глобального Півдня — сукупності світових країн поза Заходом і Сходом, передусім в Африці та Азії, демонстрація китайської позиції та готовність Пекіну підтримувати своїх союзників на прикладі Сербії та Угорщини може виглядати досить спокусливим баченням нового світового порядку.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: AP Photo/Christophe Ena
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Важливе 
